Постанова 4806 № 308/9556/20

Справа № 308/9556/20 П О С Т А Н О В А Іменем України 01 червня 2021 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд в складі: головуючого судді: Джуги С.Д. суддів: Куштана Б.П., Собослоя Г.Г. з участю секретаря судового засідання: Микуляк Є.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 січня 2021 року у складі судді Бенца К.К., у справі за скаргою ОСОБА_1 , стягувач Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» на дії та рішення Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Південно - західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) під час виконання судового рішення прийнятих у межах виконавчого провадження №52511191,- встановив: У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною скаргою. Скаргу мотивовано тим, що 08 вересня 2020 року із листа Ужгородського МВ ДВС № 17-20/84295 йому стало відомо про відкриття виконавчого провадження ВП № 52511191 від 03 жовтня 2016 року по примусовому виконанню виконавчого листа № 308/4567/ 13-ц, виданого 29 жовтня 2015 року Ужгородським міськрайонним судом на підставі рішення суду від 21 березня 2013 року. На думку заявника діями державної виконавчої служби по відкриттю виконавчого провадження, вчиненню виконавчих дій, та діями ПАТ КБ «ПриватБанк» по безпідставному пред`явленню до виконання виконавчого документа по примусовому виконанню рішення суду від 21.03.2013 року з пропуском строку та у період, коли рішення суду переглядалося в апеляційному порядку, грубо порушено норми закону, його права та інтереси, оскільки рішення не набрало законної сили, а відтак не може бути подано на виконання. Заявник зазначає, що рішення Ужгородського міськрайонного суду від 21 березня 2013 року набрало законної сили не пізніше 21 квітня 2013 року та повинно було бути пред`явленим до примусового виконання не пізніше 22 квітня 2014 року. Однак, незважаючи на це, АТ КБ «Приватбанк» з порушенням строків звернувся в суд за виконавчим листом через півтора року після закінчення строку надання виконавчого документа на виконання у вересні 2015 року, а 29 жовтня 2015 року суд незаконно видав виконавчий лист, де зазначив, що рішення від 21.03.2013 року набрало законної сили 01.09.2015 року з порушенням приписів ст. 223 ЦПК України. На період відкриття спірного виконавчого провадження 03.10.2016 року апеляційним судом Закарпатської області ухвалою від 04 травня 2016 року було поновлено строк та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 21 березня 2013 року, тобто на його переконання, державний виконавець не мав права відкривати виконавче провадження з пропуском строку пред`явлення документа до виконання, та й не мав права відкривати виконавче провадження по виконанню рішення суду, яке на той момент переглядалось в апеляційному порядку й ще не було ухвалено рішення по суті, тобто не набрало законної сили. Вважає, що Банк ввів в оману виконавчу службу та надав на виконання документ, виданий на підставі рішення, яке ще не є остаточним та не може виконуватись примусово до ухвалення рішення апеляційною інстанцією. Державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження й вчинені виконавчі дії в його межах всупереч приписам ЗУ Про виконавче провадження, порушено ч.3 ст.26 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на момент ухвалення судового рішення та подання виконавчого листа до виконання). Також державною виконавчою службою в порушення норм закону та прав заявника, як сторони виконавчого провадження, на адресу заявника не було направлено жодної постанови щодо оскаржуваного виконавчого провадження, що позбавило його можливості своєчасно попередити виконавців про порушення норм закону та усунути такі. Постанова про відкриття виконавчого провадження йому не надсилалась, таку він не отримував. З огляду на викладене, з посиланням на норми ст.ст. 22,26 ЗУ «Про виконавче провадження, ст.ст.447-453 ЦПК України, заявник просив суд: постановити ухвалу, якою визнати дії АТ КБ «ПриватБанк» по пред`явленню з пропуском строку до виконання незаконного виконавчого листа № 308/4567/13-ц на примусове виконання рішення суду від 21 березня 2013 року, яке на момент подання виконавчого листа на виконання переглядалося апеляційним судом, та не набрало законної сили, протиправними; визнати дії МВ ДВС по відкриттю виконавчого провадження за виконавчим документом, строк пред`явлення якого до виконання стягувачем пропущено, а рішення суду першої інстанції, на підставі якого видано виконавчий документ, на момент відкриття виконавчого провадження не набрало законної сили, протиправними та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 52511191 від 03 жовтня 2016 року по примусовому виконанню виконавчого листа № 308/4567/13-ц, виданого 29 жовтня 2015 року Ужгородським міськрайонним судом на підставі рішення від 21 березня 2013 року; скасувати всі інші постанови ДВС, вчинені в межах спірного виконавчого провадження разом із заходами примусового впливу; розподіл витрат, пов`язаних з роглядом скарги, покласти на сторони у відповідності до вимог ст. 452 ЦПК України. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 січня 2021 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 , стягувач АТ КБ «Приватбанк», на дії та рішення державного виконавця Ужгородського міського відділу Державної виконавчої служби Південно - західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) під час виконання судового рішення прийнятих у межах виконавчого провадження №52511191 - відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нове судове рішення, яким скаргу задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не враховано обставини, які ним наведені в скарзі та не дано їм належної правової оцінки та безпідставно відмовлено у поданій скарзі. Апелянт ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлений, надіслав суду письмову заяву, в якій просив розглянути справу у його відсутності. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлені. Справа на підставі ч.2 ст. 372 ЦПК України розглянута у відсутності вказаних осіб. Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши і дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів. Відмовляючи в задоволенні заявленої скарги, суд першої інстанції виходив з того, що дії державного виконавця з відкриття виконавчого провадження є правомірними і не порушують законних прав заявника. З такими висновками погоджується колегія суддів з врахуванням наступного. Відповідно до п.9 ч.2 ст.129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України (ст.18 ЦПК України). Статтею 4 ЦПК Українипередбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно з ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Матеріалами справи встановлено, що на підставі рішення Ужгородського міськрайонного суду від 21.03.2013 року у справі № 308/4567/13-ц за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, 29.10.2015 року Ужгородським міськрайонним судом був виданий виконавчий лист про : «Передати в заклад шляхом вилучення у ОСОБА_1 предмет застави - автомобіль VOLKSVAGEN, модель: Passat, рік випуску: 2003, тип ТЗ: легковий седан-В, № кузова/шасі: НОМЕР_1 , реєстраційний номер: НОМЕР_2 ». У даному виконавчому листі вказано,що рішення набуло законної сили 01.09.2015 року, він дійсний до пред`явлення на протязі одного року. 22.01.2016 року державним виконавцем Ужгородського міського відділу Державної виконавчої служби ГТУЮ в Закарпатській області Ярешко Н.А. відкрито виконавче провадження №49907250 з примусового виконання виконавчого листа № 308/4567/13-ц виданого Ужгородським міськрайонним судом 29.10.2015 року 16.06.2016 року державним виконавцем Ярешко Н.А. в межах виконавчого провадження №49907250 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу з підстав передбачених п.4 ч.1 ст. 47 ЗУ Про виконавче провадження ( стягувач перешкоджає провадженню). 03.10.2016 року державним виконавцем Ужгородського міського відділу ДВС ГТУЮ в Закарпатській області Кривка Н.А. відкрито виконавче провадження №52511191 з примусового виконання вищевказаного виконавчого листа № 308/4567/13-ц Згідно з ухвалою колегії суддів апеляційного суду Закарпатської області від 04 травня 2016 року поновлено строк та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 21 березня 2013 року у справі № 308/4567/13-ц за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 29.11.2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Ужгородського міськрайонного суду від 21 березня 2013 року залишено без змін. Статтею 22 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-ХІV, в редакції, яка діяла на час видачі виконавчого листа передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року,якщо інше не передбачено законом. Відповідно до п.1 ч.2 ст.22 Закону України «Про виконавче провадження»№606-ХІV, строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для: 1) виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення. Відповідно до п.4 ч.1 ст.47 Закону (в редакції, яка діяла на момент прийняття постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві) виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа. Згідно із вимогами ст. 23 вказаного Закону (в редакції, яка діяла на момент прийняття постанови про повернення виконавчого документу стягувачеві строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються: 1) пред`явленням виконавчого документа до виконання; 2) частковим виконанням рішення боржником; 3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення. Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з моменту закінчення дії відповідної заборони. Відповідно до ч.5 ст. 47 вищевказаного Закону повернення виконавчого документа стягувачу з підстав передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків встановлених статтею 22 цього Закону. Суд першої інстанції правильно встановив і вказав, що після винесення постанови про повернення виконавчого документу стягувачеві від 16.06.2016 року, строк пред`явлення виконавчого листа виданого 29.10.2015 року Ужгородським міськрайонним судом у справі №308/4567/13-ц до виконання був перерваний і міг бути повторно пред`явлений до виконання протягом строку встановленого в ст.22 Закону. Заява про примусове виконання виконавчого листа № 308/4567/13-ц, повторно подана до Ужгородського міського відділу Державної виконавчої служби 03.10.2016 року, тобто в межах строку встановленого ст.22 Закону, а тому стягувачем не пропущено строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, і виконавцем правомірно відкрито виконавче провадження з виконання даного виконавчого листа та вчиняються виконавчі дії. Безпідставними є посилання заявника у поданій скарзі про те, що рішення Ужгородського міськрайонного суду від 21 березня 2013 року набрало законної сили не пізніше 21 квітня 2013 року та повинно було бути пред`явленим до примусового виконання не пізніше 22 квітня 2014 року, оскільки у виконавчому листі вказано, що рішення набуло законної сили 01.09.2015 року. Не заслуговують на увагу також твердження заявника, що ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 04 травня 2016 року було поновлено строк та відкрито апеляційне провадження за його апеляційною скаргою на рішення суду від 21.03.2013 року, і дане рішення суду не набрало законної сили, що є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, дана ухвала на адресу Ужгородського МВ ДВС не надходила, про її наявність органу ДВС відомо не було. Також слід зазначити, що поновлення строку на подання апеляційної скарги та відкриття апеляційного провадження за скаргою, відповідно ст.26 Закону №606-ХІV, не може бути підставою для винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження. Крім того, ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 29.11.2016 року рішення Ужгородського міськрайонного суду від 21 березня 2013 року, за яким видано виконавчий лист і відкрито виконавче провадження, залишено без змін. Тобто, дане рішення суду є законним, обґрунтованим, та є обов`язковим і підлягає виконанню. Європейський суд з прав людини зауважив, що «право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін» (Жовнер проти України, рішення ЄСПЛ, від 29 червня 2004 року). З врахуванням вищенаведених обставин суд першої інстанції дійшов правильних висновків про безпідставність поданої скарги та обґрунтовано залишив її без задоволення. Доводи апеляційної скарги вищевказаних висновків суду не спростовують і не заслуговують на увагу. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З врахуванням наведеного апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала без змін. Керуючись ст.ст.374, 375, 381-384,438 ЦПК України, апеляційний суд, постановив : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 січня 2021 року, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 08 червня 2021 року. Головуючий: Судді: