Постанова Дніпровський апеляційний суд № 195/1851/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3534/21 Справа № 195/1851/20 Суддя у 1-й інстанції - Скрипченко Д. М. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 червня 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Куценко Т.Р., суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", на заочне рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2020 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- ВСТАНОВИЛА: У листопаді 2020 року АТ КБ Приватбанк звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просить стягнути з відповідача виниклу заборгованість та судові витрати (а.с. 2-4). В обгрунтування позову позивач зазначив, що ОСОБА_1 відповідно до укладеного договору б/н від 07 червня 2010 року отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач своїм підписом підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. У порушення норм закону та умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором, відповідач станом на 04 жовтня 2020 року має заборгованість по кредиту в розмірі 35 794,75 грн., яка складається з: заборгованість за тілом кредиту 26 573,54 грн. в т.ч. заборгованість за поточним тілом кредиту 0,00 грн., заборгованість за простроченим тілом кредиту - 26 573,54 грн., заборгованість за простроченими відсотками 9 221,21 грн. Заочним рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2020 року позовні вимоги АТ КБ Приватбанк задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 07.06.2010 року в сумі 15 000 грн. та сплачений по справі судовий збір в сумі 880,74 грн., а всього 15 880,74 грн. В іншій частині позову відмовлено (а.с. 68-70). Не погоджуючись з вказаним рішенням АТ КБ Приватбанк, подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати в частині у задоволенні якої судом було відмовлено та ухвалити нове яким в цій частині позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що судом першої інстанції винесено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права (а.с. 71-80). Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на заочне рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2020 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі пункту 1 частини 4 статті 274 ЦПК України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Проте, згідно ч. ч. 4, 5 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилася очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, суд апеляційної інстанції переглядає справу в повному обсязі. Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Розглядаючи позов суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Судом встановлено, що 07 червня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» правонаступником якого є АТ КБ Приватбанк та ОСОБА_1 укладено договір б/н про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг (а.с. 17). У вищевказаній анкеті-заяві відсутні відомості щодо виду банківських послуг, які обрав позичальник, розмір бажаного кредитного ліміту, а також розмір базової відсоткової ставки за користування кредитом. Однак, з виписки з карткового рахунку (а.с. 28-33) вбачається, що на час користування позичальником кредитною карткою кредитний ліміт збільшувався та становив 15 000 грн. Вказане також підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки (а.с. 16). Відповідно до умов надання банківських послуг банк має право самостійно збільшувати кредитний ліміт та враховуючи, що позичальник користувався кредитними коштами в межах встановленого кредитного ліміту, що підтверджується випискою з карткового рахунку (а.с. 28-33), колегія суддів приходить до висновку що він прийняв умови банку щодо визначеного розміру кредитного ліміту. Відповідач будь-якими доказами вищевказаного не спростував. Банк пред`являючи позов просив стягнути з відповідача заборгованість за тілом кредиту 26 573,54 грн. в т.ч. заборгованість за поточним тілом кредиту 0,00 грн., заборгованість за простроченим тілом кредиту - 26 573,54 грн. Однак, позивачем не підтверджено будь-якими доказами факту збільшення кредитного ліміту до 26 573,54 грн. та користування відповідачем кредитними коштами саме в цьому розмірі, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду щодо доведеності позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 15 000 грн. та недоведеності позовних вимог в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 11 573,54 грн. Статтею 1048 ЦК України закріплено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики. У справі що розглядається, позивач просив стягнути з відповідача 9 221,21 грн. заборгованості за простроченими відсотками. Звертаючись з позовом банком надано суду довідку про умови кредитування з використанням «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» згідно якого базова відсоткова ставка становить 3,0% на місяць, тобто 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитним договором (а.с. 18). Проте, із розрахунку заборгованості, наданого банком (а.с. 8-14), вбачається, що процентна ставка неодноразово змінювалась. За період з 07.06.2010 року по 21.07.2015 року відсотки нараховувались в межах відсоткової ставки визначеної у підписаній відповідачем довідці. Починаючи з 27 серпня 2015 року Банком було збільшено відсоткову ставку в односторонньому порядку до розміру більшого ніж було обумовлено сторонами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині відсотків, у тому числі, їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором посилався на витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 34-57), які розміщені на сайті: www.privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору. Верховний Суд України у справі № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року висловив правову позицію з приводу того, що за частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами). Зазначена правова позиція міститься і в постанові Верховного суду України від 22 березня 2017 року (справа № 6-2320цс16). Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладання між сторонами у належній формі кредитного договору, оскільки надані позивачем Умови та Правила отримання банківських послуг (а.с. 34-57) не містять відомостей про дату їх прийняття та затвердження, а також підпису відповідача, тому позивачем не доведено, що під час підписання анкети про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг в ПриватБанку відповідач ОСОБА_1 був ознайомлений саме з цими Умовами та Правилами, а тому суд не може прийняти їх як належний та допустимий доказ, а також позбавлений можливості визначити розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами. Відповідно до частини першої статті 1056-1 ЦК України, в редакції чинній на час підписання анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Згідно частини 3 цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. У частині 4 указаної статті передбачено, що у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника. З огляду на вищенаведене, боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку. Таку правову позицію висловили Верховний Суд України у справі №6-1374цс17 від 11.10.2017 року та Верховний Суд у справі №342/180/17 від 03 липня 2019 року. Банк не надав суду жодного належного доказу узгодження сторонами процентної ставки у розмірі більшому ніж було обумовлено сторонами та підстав її підвищення, також не надано жодного доказу сповіщення відповідача про збільшення процентної ставки, що є прямим порушенням вимог ст.1056-1 ЦК України. Зміна розміру фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку позивачем з 27 серпня 2015 року на прострочену заборгованість є нікчемною, оскільки докази того, що збільшення розміру процентної ставки погоджено із відповідачем відсутні. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність дій банку з приводу нарахування відповідачу збільшеної відсоткової ставки, неузгодженої належним чином. Заборгованість за процентами станом на 21.07.2015 року (до неправомірного підвищення процентної ставки) була відсутня, тому колегія суддів погоджується з виснавками суду першої інстанції щодо недоведеності позовних вимог в частині стягнення заборгованості за простроченими відсотками. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк», суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 89 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог (статей 12, 81 ЦПК України), встановивши, що відповідач не виконав свої зобов`язання за договором та не повернув позивачу суму кредиту, внаслідок чого виникла заборгованість. Враховуючи надані докази на підтвердження заборгованості колегія суддів погоджується з висновком районного суду про стягнення заборгованості лише в частині тіла кредиту у розмірі 15 000 грн. Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанції було дотримано норми матеріального та процесуального права. Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Рішення суду відповідає матеріалам справи, доказам та вимогам матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстав для задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення. Заочне рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Т.Р. Куценко Судді: Е.Л. Демченко М.О. Макаров