Постанова Кропивницький апеляційний суд № 404/6465/19

ПОСТАНОВА Іменем України 24 лютого 2020 року м. Кропивницький справа № 404/6465/19 провадження № 22-ц/4809/432/20 Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючої судді Суровицької Л. В., суддів Авраменко Т. М., Черненка В. В. секретар Лазаренко-Шаповалова В.В. учасники справи : позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», представник позивача за довіреністю - Крилова Олена Леонідівна, відповідач - ОСОБА_1 , розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк`на заочне рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 02 грудня 2019року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: У вересні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі - банк) звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову зазначав, що відповідач відповідно до укладеного договору № б/н від 15 листопада 2010 року отримав кредит у розмірі 2000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач, станом станом на 31 липня 2019 року має заборгованість у розмірі 24716,62 грн., з яких: 1499,18 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 19754,27 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1800 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а 500 грн. - штраф (фіксована частина); 1153,17 грн. - штраф (процентна складова). Банк просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість у розмірі 24716,62 грн. та судові витрати в сумі 1921грн. (а.с.2-4). Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 02 грудня 2019 року позов АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Суд стягнув з відповідача на користь банку заборгованість по тілу кредиту 1499,18 грн.. В частині вимог щодо стягнення. заборгованості по нарахованим відсоткам за користування кредитом, заборгованості за пенею та комісією, штрафам, відмовлено. В порядку розподілу судових витрат стягнуто з відповівдача на користь банку 116,52 грн. судового збору. В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні відсотків, пені і штрафу з підстав порушення норм матеріального і процесуального права ухвалити нове рішення про задоволення вимог банку в цій частині, в іншій частині рішення залишити без змін. Зазначає, що висновок суду про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом та неустойки, є помилковим. Суд не врахував, що сторонами при укладенні кредитного договору було погоджено розмір відсотків - 2,5 % на місяць, а також відповідальність у вигляді штрафу за порушення строків платежів, про що зазначено у Довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна» 55 днів пільгового періоду від 15 листопада 2010 року, підписаній відповідачем. Суд безпідставно послався на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року. У справі будь-які заперечення відповідача проти позову та змісту договору відсутні. Підписавши анкету-заяву відповідач ознайомився та погодився з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку щодо умов кредитування, таким чином приєднався до запропонованої банком пропозиції. Відсутність підпису відповідача на відповідних Тарифах, Умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору. Суд знехтував принципами платності кредитного договору, проігнорував, що важливою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених грошових коштів. Відмовляючи у стягненні заборгованості по кредиту, суд допускає грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність банку, який є системною державною фінансовою інституцією, наносить фінансову шкоду тим споживачам банківських послуг, які розміщують свої кошти у банку на банківських депозитах, які надаються іншим споживачам послуг в кредит під певні відсотки (а.с.71-74). Відзив на позовну заяву відповідач не подав. Апеляційне провадження відкрито 05 лютого 2020 року (а.с.98), ухвалою від 18 лютого 2020 року справа призначена до розгляду в порядку письмового провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи на 24 лютого 2020 року (а.с.105). В апеляційній скарзі позивач оскаржує рішення суду лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами, пені та штрафу . Рішення суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту позивачем не оскаржується, а тому апеляційний суд не має права робити висновків щодо неоскарженої частини рішення. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. В статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК Украхни є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції правильно врахував правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, в якій зазначено, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені. За правилами ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності-достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Виходячи із встановленого ст.13 ЦПК України принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розгляда єсправу не інакше якз а зверненням особи,поданим відповіднодо цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи абов итребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, зокрема, в частині стягнення відсотків за користування кредитом, пені та штрафу, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті:https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо порядку сплати процентів за користування кредитними коштами, за рахунок збільшення тіла кредиту та збільшення процентної ставки в односторонньому порядку, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 15 листопада 2010 року відповідач подав банку анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, ця заява не містить відомостей щодо встановлення кредитного ліміту, процентної ставки за користування грішми та відповідальності за порушення грошового зобов`язання, також в заяві не зазначено, яку саме картку відповідач бажає оформити на своє ім`я. У зазначеній копії анкети-заяви відсутні дані про те, яка банківська картка була видана позичальнику, строк її дії, який рахунок відкрито на ім`я позичальника, не зазначено кредитний ліміт та строк дії картки (а.с.7). Умови та правила надання банківських послуг відповідачем не підписано (а.с.9-32). Разом з тим, 15 листопада 2010 року відповідач підписав довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», в якій зазначено процентну ставку за користування кредитом 2,5 % на місяць, що становить 30 відсотків річних, строк внесення щомісячного платежу до 25 числа місяця в розмірі 7%, наступного за звітним, порядок нарахування пені 1 за кожен день прострочення кредиту та пені 2 в розмірі 1% від заборгованості, але не менше 30 грн. в місяць за наявності прострочення по кредиту та процентам 5 і більше днів при виникненні прострочення на суму від 50 грн. та більше, розмір штрафу за порушення строків платежів більше ніж 30 днів 500 грн. + 5% від ціни позову (а.с.8). За таких обставин повернення кредиту відповідачем повинно проводитися не на підставі Умов та правил надання банківських послуг, а на підставі підписаної довідки про умови кредитування, яка містить умови кредитування. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути відсотки за користування кредитом, пеню, комісію і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Станом на 31 липня 2019 року Банк визначив заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 19 754,27 грн. 1800 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а 500 грн. - штраф (фіксована частина); 1153,17 грн. - штраф (процентна складова). На підтвердження розміру заборгованості банк надав розрахунокстаном на 31 липня 2019 року. Як свідчить вказаний розрахунок заборгованості, на момент отримання кредиту відповідачем відсотки за користування кредитом нараховувались виключно на поточне та/або прострочене тіло кредиту відповідно до Довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», підписаної відповідачем, за відсотковою ставкою 2,5% в місяць, тобто 30% на рік. З 01 вересня 2014 року процентну ставку визначено на рівні 34,80 %, а з 01 квітня 2015 року 43,20% (а. с. 5-6). Відповідно до приписів параграфів 1, 2 глави 71 ЦК України, нарахування відсотків здійснюється виключно на поточне та/або прострочене тіло кредиту, тобто на суму кредиту фактично отриману позичальником. Зокрема, ч. 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики. Згідно із частиною третьою 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на час підписання анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг) фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Правовий висновок щодо порядку та умов збільшення процентної ставки викладено Верховним Судом України в постанові від 30 листопада 2016 року у справі № 6-82цс16, в постанові від 11 жовтня 2017 року у справі №6-1374 цс

17. За таких обставин, з урахуванням умов кредитування, які підписані відповідачем, та відсутності його письмової згоди на збільшення процентної ставки в односторонньому порядку, наведений в розрахунку розмір процентів є неправильним. За цим розрахунком заборгованість за процентами за період з 15 листопада 2010 року по 01 вересня 2014 року (до неправомірного підвищення процентної ставки) становила 62,05 грн. Внаслідок неправомірного підвищення процентної ставки заборгованість за процентами зросла до 19 764,27 грн. Відповідач сплатив банку на погашення процентів за період з 15 листопада 2010 року по 01 вересня 2014 року по обумовленій відсотковій ставці - 30 % на рік 593,48 грн., а 1841,67 грн. за збільшеною банком в односторонньому порядку відсотковою ставкою, яка не була обумовлена умовами договору. Отже, сплачені на погашення заборгованості за кредитом кошти, банк списував на погашення заборгованості в підвищеному розмірі. З цього ж підвищеного розміру заборгованості нараховувалась пеня та штраф. Суд погоджується з доводами апеляційної скарги, що банк надавши кредит, має право на отримання від боржника відсотків за користування ним коштами, але банк, як кредитор повинен надати належні та допустимі докази, на підставі яких можна перевірити наданий банком розрахунок заборгованості по відсоткам за користування кредитом. Аналізуючи наданий позивачем розрахунок заборгованості в частині процентів за користування кредитом за правилами ст.89 ЦПК України суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення визначеного в розрахунку та позовній заяві розміру процентів, неустойки, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження вказаного розміру заборгованості за процентами, пенею та штрафом. Крім того, в позовній заяві банк зазначає , що кінцевий термін повернення кредиту відповідає строку дії картки. Разом з тим, до позовної заяви, крім розрахунку банку, заяви відповідача, не підписаних Умов та правил, інших доказів позивач не надав, зокрема, відсутня довідка щодо встановлення кредитного ліміту, строку дії кредитної картки, перевипуск картки, виписки на підтвердження зняття коштів та внесення коштів позичальником. З наданого банку розрахунку заборгованості вбачається, що останній платіж відповідач здійснив 03 серпня 2016 року. Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в п. 91 постанови від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. У наданому Банком розрахунку заборгованості відсутні відомості про те, з якої суми залишку заборгованості за кредитом, здійснено розрахунок процентів за користування кредитом, до збільшення процентної ставки в односторонньому порядку без письмової згоди відповідача та з урахуванням сплачених відповідачем на погашення кредиту коштів. Іншого розрахунку заборгованості за кредитним договором з урахуванням підписаної відповідачем довідки позивач до суду першої інстанції не надав. Сам суд зробити такий розрахунок не має можливості, оскільки неправильність розрахунку позивача полягає не в арифметичних діях, а в принципах та підставах нарахування боргу, що безумовно впливає на його розмір, який не може грунтуватися на припущеннях. Крім того, банком нарахована неустойка за прострочення зобов`язання та за несвоєчасність сплати боргу на суму від 50 грн. у вигляді і пені і штрафу. Отже, Банком на підтвердження розміру заборгованості по процентам, неустойкі надано неналежні розрахунки, які ґрунтуються на не підписаних відповідачем Умовах та правилах надання банківських послуг та виходять за межі укладеної між банком та відповідачем письмової домовленості. Доводи апеляційноїскарги такого висновку суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів у справі, підстави для переоцінки яких апеляційним судом відповідно до ст.367 ЦПК України відсутні. В межах вимог та доводів апеляційної скарги передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції щодо відмови в стягненні процентів і неустойки та ухвалення нового рішення про їх стягнення не встановлено. Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382,384 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 02 грудня 2019 року в частині відмови у стягненні заборгованості по відсоткам за користування кредитом, за пенею та комісією, штрафам, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 28 лютого 2020 року. Головуюча суддя Л. В. Суровицька Судді Т. М. Авраменко В.В. Черненко