Постанова 4804 № 222/2157/19

22-ц/804/1462/21 222/2157/19 Єдиний унікальний номер 222/2157/19 Номер провадження 22-ц/804/1462/21 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2021 року м. Маріуполь Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мальцевої Є.Є., суддів Баркова В.М., Зайцевої С.А., секретар - Сікора М.М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , представник позивача - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , відповідач - ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Володарського районного суду Донецької області від 25 березня 2021 року, ухвалене у складі судді Подліпенця Є.О., повний текст складений 05 квітня 2021 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення коштів, В С Т А Н О В И В: В грудні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду, в якому зазначив, що з 01.08.1993 року по 07.07.2014 року він перебував з відповідачем ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі. За час перебування у шлюбі вони придбали житловий будинок АДРЕСА_1 , який був оформлений на його ім`я. 26.06.2018 року він видав відповідачу ОСОБА_4 довіреність на розпорядження цим будинком. 20.07.2018 року відповідач продала вищевказаний будинок ОСОБА_5 , що підтверджується нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу нерухомого майна. Згідно з п.2.1 договору продаж житлового будинку вчиняється за узгодженою між сторонами ціною 43560,00 грн. Зазначену вище суму покупець сплатив продавцю, а продавець прийняв в повному обсязі до підписання цього договору. Оскільки будинок був спільною власністю подружжя, позивачу належить половина коштів, отриманих за будинок - 21780,00 грн.. Проте до теперішнього часу відповідач не віддала йому ці кошти та користується ними без належної правової підстави. Відповідно до ст. 625 ЦК України відповідач повинна йому сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання зобов`язання в розмірі 2249,49 грн. та 3 % річних з простроченої суми в розмірі 900,44 грн.. У зв`язку з чим просить стягнути з відповідача на свою користь суму боргу в розмірі 24929,93 грн., з яких: 21780,00 грн. - основний борг, 2249,49 грн. - інфляційні втрати, 900,44 грн. - 3% річних, а також вирішити питання про розподіл судових витрат. Рішенням Володарського районного суду Донецької області від 25 березня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволений частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь позивача суму боргу від продажу нерухомого майна - житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за номером АДРЕСА_1 в розмірі 21780 грн., 3 % річних в розмірі 898,65 грн, інфляційні втрати в розмірі 2249,49 грн, судові витрати у виді судового збору в розмірі 768,40 грн, а всього 25696,54 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові. Відповідач вказує, що майно після розірвання шлюбу було поділено між сторонами: позивачу залишився автомобіль ВАЗ, а їй з дітьми - будинок. Відсутність письмового документу про поділ майна не спростовує того факту, що він відбувся. Доказів протилежного позивач не надав. Хоча позивач не мав більш після поділу майна частки власності в будинку, оскільки будинок залишився їй, відповідач все ж погодилася на те, що 1/2 частиною коштів від продажу позивач погашає заборгованість по аліментам. Такі обставини підтверджуються матеріалами справи, поясненнями свідків. Крім того, законом не передбачена письмова угода про погашення заборгованості по аліментам. Суд невірно і неповно встановив обставин справи, тому не застосував норми статей 69-71 СК України; невірно застосував ч.1 ст.1006 ЦК України; невірно застосував норми ст.ст.526,ч.1,2 ст.614, 625,612 ЦК України. Позивач до апеляційного суду не явився, при цьому належно повідомлений про розгляд справи, тому колегія суддів у відповідності до положень статті 372 ЦПК України розглянула справу без його участі. Заслухавши доповідь судді, відповідача ОСОБА_4 , яка підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити, представника позивача ОСОБА_2 , який просив залишити рішення без змін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно з ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіряючи справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд виходить з наступного. Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що будинок, який був відчужений відповідачем, об`єктивно є спільною сумісною власністю сторін, оскільки придбаний в період шлюбу. Відповідач продала будинок на підставі довіреності позивача, отримала за нього гроші, і не передала їх позивачу - і таких обставин вона не спростувала. Враховуючи, що у ОСОБА_4 перед позивачем з моменту продажу житлового будинку, що є спільною сумісною власністю подружжя, виникле зобов`язання щодо передачі довірителеві коштів, отриманих на виконання доручення, то вона повинна повернути йому половину вартості проданого майна в сумі 21780 грн. Крім того, оскільки у відповідача існує невиконане грошове зобов`язання перед позивачем в сумі 21780,00 грн., то є законні підстави для покладення на відповідача відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦПК України. З висновком суду колегія суддів не може не погодитись, виходячи з наступного. Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі, який було зареєстровано 01.08.1993 року та розірвано згідно з рішенням Володарського районного суду Донецької області від 24.06.2014 року. Позивач ОСОБА_1 26.06.2018 року видав нотаріально посвідчену довіреність №972, якою уповноважив ОСОБА_4 розпоряджатися (продавати, обмінювати на інше нерухоме майно, передавати у найм (оренду), управляти) за ціну та на умовах за своїм розсудом належним йому на праві приватної власності нерухомим майном, а саме: житловим будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .(а.с.10). Згідно зі змістом нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нерухомого майна від 20.07.2018 року, ОСОБА_4 , яка діяла від імені ОСОБА_1 , на підставі довіреності №972 від 26.06.2018 року, продала ОСОБА_5 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за АДРЕСА_1 , за узгодженою між сторонами ціною 43560,00 грн. При цьому в п.2.1. договору зазначено, що сторони підтверджують факт сплати в повному обсязі до підписання договору платежу за продане домоволодіння (а.с.11-12). На підставі викладеного, суд встановив, що при укладанні договору купівлі-продажу відповідач діяла від імені позивача по довіреності, і не погодитися з цим неможливо. Позивач стверджував, що відповідач не розрахувалася із ним в результаті виконаного доручення, і таких обставин відповідач не спростувала. Заперечуючи проти позовних вимог, ОСОБА_4 вказувала, що після розірвання шлюбу сторони розділили спільне сумісне майно: їй залишився спірний житловий будинок, а позивач ОСОБА_1 забрав автомобіль, придбаний під час шлюбу в 2013 році. Позивач рішенням суду з 2014 року зобов`язаний платити аліменти - утримувати неповнолітню доньку ОСОБА_6 у розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 24.02.2014 року до її повноліття. У зв`язку із цим Приморським відділом ДВС у м. Маріуполі було відкрито виконавче провадження. Позивач не виконує обов`язок по утриманню дитини добровільно, має заборгованість. Тому, незважаючи на те, що спільне майно між сторонами було розділено добровільно, позивач став наполягати на продажі будинку задля отримання 1/2 частини коштів від продажу будинку для погашення заборгованості за аліментами. 26.06.2018 року позивач видав відповідачу довіреність, якою уповноважив останню розпоряджатися будинком АДРЕСА_1 . 20.07.2018 року вищевказаний будинок, який належав подружжю на праві спільної сумісної власності вона продала за 43560,00 грн.. Позивач одразу погасив борг по аліментам на вищевказану суму. В зв`язку з погашенням позивачем боргу по аліментам ОСОБА_4 20.07.2018 року подала державному виконавцю заяву про повернення виконавчого листа про стягнення аліментів, в цей же день виконавче провадження було закрито, а з позивача відповідно зняті всі обмеження. Тому відповідач вважає, що позивач після продажу будинку отримав 1/2 частину грошей та розпорядився ними, його вимоги про стягнення з відповідачки грошових коштів у сумі 21780,00 грн. є безпідставними та необґрунтованими, оскільки він вже отримав ці кошти, відповідно, як і вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних. Судом першої інстанції проаналізовано заперечення відповідача, і встановлено наступне. Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментам Приморського ВДВС у м.Маріуполі ОСОБА_1 станом на 25.06.2018 року дійсно має заборгованість зі сплати аліментів на користь ОСОБА_4 за виконавчим листом № 222/210/14-ц від 25.04.2014 року в розмірі 43706,91 грн. 25.06.2018 року ОСОБА_4 направила до виконавчої служби заяву, в якій просила повернути виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на її користь аліментів, вказувала, що претензій до боржника та державного виконавця не має.(а.с.56) Постановою державного виконавця Приморського ВДВС м. Маріуполь ГТУЮ у Донецькій області від 20.07.2018 року виконавчий лист № 222/210/14-ц, виданий 25.04.2014 року Володарським районним судом Донецької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 аліментів в розмірі 1/4 частини, повернуто стягувачу, оскільки від стягувача надійшла заява про повернення виконавчого документу без подальшого виконання. Заборгованість по аліментам відсутня. Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів Нікольського РВ ДВС Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 05.05.2020 року розмір заборгованості по аліментам станом на 05.05.2020 року за ОСОБА_1 у виконавчому провадженні 57544440 від 29.10.2018 року за виконавчим листом № 222/210/14-ц виданим 07.05.2014 року становить 36906,00 грн. Вирішуючи спір, суд виходив з того, що житловий будинок АДРЕСА_1 , придбаний позивачем в період перебування в зареєстрованому шлюбі з відповідачем є спільною сумісною власністю подружжя. І сторони такий висновок не заперечували. Відповідно до ч.1 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідносини, в яких одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Згідно ч.ч.1, 3 ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Таким чином довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами. Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ч.1 ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя. Повірений зобов`язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення (ч.1 ст. 1004 ЦК України). Відповідно до ч.1 ст. 1006 ЦК України повірений зобов`язаний: повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення. Вказана стаття має імперативний характер, тому, обов`язки повіреного є такими, що встановлені безпосередньо законом. Повірений зобов`язаний негайно передати все одержане за договором довірителеві. У зв`язку з тим, що правочин, вчинений повіреним, створює правові наслідки саме для довірителя, йому ж на праві власності належатиме майно, яке повірений одержить у зв`язку з виконанням договору. Тому, повірений зобов`язаний негайно передати таке майно власникові, а у разі невиконання цього обов`язку повинен нести відповідальність за спричинену матеріальну шкоду. Зі справи вбачається, що позивач уповноважив відповідача за ціну та на умовах за своїм розсудом продати житловий будинок АДРЕСА_1 , про що надав відповідну довіреність. Відповідач на підставі даної довіреності в інтересах позивача вчинила відповідний правочин щодо вказаного нерухомого майна та уклала договір купівлі-продажу нерухомого майна від 20.07.2018 року. В п. 2.1 вказаного договору зазначено, що продаж будинку вчинено за угодженою між сторонами ціною 43560,00 грн., яку покупець сплатив продавцю, а продавець прийняв у повному обсязі до підписання цього договору. Сторони підтверджують факт сплати цього платежу за продане домоволодіння/житловий будинок. Отже, вбачається, що відповідач за продаж будинку, який є спільним сумісним майном подружжя отримала грошові кошти в сумі 43560,00 грн., що вона не оспорювала. Відповідно ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Законодавством чітко визначено дії повіреного по закінченню виконання договору доручення, зокрема, негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення. Тому є вірним висновок суду, що у ОСОБА_4 перед позивачем з моменту продажу житлового будинку, що є спільною сумісною власністю подружжя, існувало зобов`язання щодо передачі довірителеві коштів, отриманих на виконання доручення, тобто половини вартості проданого спільного сумісного майна подружжя, а саме грошових коштів в сумі 21780 грн. Доводи апеляційної скарги відповідача ніяким чином не спростовують таких висновків суду, оскільки рішення суду в даному випадку цілком ґрунтується на обставинах справи і доказах, наданих сторонами, які судом правильно і об`єктивно оцінені. Показам свідків суд першої інстанції також дав належну і об`єктивну оцінку, яку мотивував у відповідності до положень статті 89 ЦПК України. Так, свідки ОСОБА_5 - чоловік відповідача, ОСОБА_7 - син відповідача, ОСОБА_8 - сестра відповідача - є родичами ОСОБА_4 , якім з її слів відомо про домовленість з позивачем стосовного того, що за кошти від продажу будинку позивач погасить заборгованість по аліментам, а відповідач відмовиться від їх стягнення в примусовому порядку. Суд оцінював докази у сукупності з іншими доказами по справі, врахував також, що частиною другою статті 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Так, передача грошей повинна бути підтверджена письмовими доказами, і у зв`язку із чим не мають значення для вирішення спору аргументи відповідача в апеляційній скарзі про те, що законом не передбачена письмова угода про погашення заборгованості по аліментам, а також про те, що відсутність письмового документу не виключає факту поділу майна подружжям. Тому колегія суддів цілком погоджується із висновками суду стосовно аналізу даних доказів - пояснень свідків у сукупності з іншими доказами, які є не тільки логічними, а ще й такими, що цілком відповідають положенням процесуального закону, і не вбачає можливості прийти до протилежних висновків на підставі матеріалів справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. (стаття 81 ЦПК України). Статтею 64 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки. У відповідності до вимог ЦК України правочини, щодо нерухомого майна вчиняються у письмовій формі та підлягають нотаріальному посвідченню і державної реєстрації. Позивач не підтвердив обставини, на які посилалася у запереченнях відповідач, а остання, в свою чергу, не спростувала позовні вимоги ОСОБА_1 . Відповідно, оскільки судом зроблено висновок про обґрунтованість вимог про стягнення половини суми за продаж будинку, то наявні підстави для стягнення сум, які передбачає стаття 625 ЦК України у вигляді відповідальності за невиконання зобов`язання. Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Судом перевірено розрахунок позивача, проведений новий розрахунок, і вимоги задоволені частково: з відповідача на користь позивача стягнута сума інфляційних втрат у розмірі 2249,49 грн. та 3 % річних за період з 21.07.2018 року по 04.12.2019 року у розмірі 898,65 грн. Відповідач в апеляційній скарзі правильність розрахунку не оспорювала, а скаргу мотивувала тільки тим, що судом невірно і неповно встановлені обставини справи, необ`єктивно оцінені докази, тому неправильно застосовані норми матеріального права. Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду про право позивача на отримання належної йому половини суми з продажу будинку є цілком правильним, таким, що відповідає обставинам справи. Доводи апеляційної скарги про те, що судом неправильно застосовані норми матеріального права про наявність підстав для стягнення з відповідача сум інфляційних втрат і 3% річних, не мають правового обґрунтування, базуються на обставинах, викладених у запереченнях відповідача проти позову по суті, які належним чином не доведені. Колегія суддів вважає, що аргументи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскарженого рішення по суті позовних вимог. При вирішенні даної справи судом правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам. Доводи апеляційної скарги наведених висновків суду не спростовують, зводяться до незгоди з висновками суду, які є мотивованими. Крім того, аргументи апеляційної скарги були предметом перевірки в суді першої інстанції при розгляді справи по суті, судом їм була надана оцінка, з якою колегія суддів не може не погодитися з вищенаведених підстав. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). У контексті вказаної практики апеляційний суд вважає наведене судом першої інстанції обґрунтування оскарженого рішення достатнім. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, переглядаючи справу відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає апеляційних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення. Рішення Володарського районного суду Донецької області від 25 березня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до суду касаційної інстанції з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 07 червня 2021 року. Судді : Є.Є. Мальцева В.М. Барков С.А. Зайцева