Постанова Київський апеляційний суд № 754/11000/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Унікальний номер справи № 754/11000/25 Апеляційне провадження № 22-ц/824/9072/2026 Головуючий у суді першої інстанції - Скрипка О.І. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 липня 2026 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі: суддя-доповідач Оніщук М.І., судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 09 лютого 2026 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» (далі - ТОВ «Перший український експертний центр») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у якому просило суд: 1) стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Перший український експертний центр» основну заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги в розмірі 12 213 грн. 03 коп. за період з 01.06.2024 по 31.05.2025; 2) стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Перший український експертний центр» суму інфляційних втрат в розмірі 1034 грн. 29 коп. та 3 % річних у розмірі 208 грн. 43 коп. за період з 01.08.2024 по 31.05.2025 3) стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Перший український експертний центр» витрати по сплаті судового збору у сумі 3028 грн. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, відповідно до рішення Правління ПАТ «ХК «Київміськбуд» (протокол № 29 від 15.08.2012) житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 передано експлуатуючій організації ТОВ «Перший український експертний центр», в свою чергу ТОВ «Перший український експертний центр» прийняло даний житловий будинок на подальшу експлуатацію та обслуговування, що підтверджується актом приймання-передачі від 01.10.2012. Відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 . Позивачем безперебійно надавались житлово-комунальні послуги за вказаною адресою. Разом з цим, відповідач, як власник та споживач житлово-комунальних послуг, згідно ст. 156, 162 ЖК України, зобов`язаний не тільки брати участь у витратах по утриманню квартири і прибудинкової території, а й своєчасно і в повному обсязі вносити плату за отримані комунальні послуги. Однак, у відповідача виникла заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг в сумі 12 213,03 грн. за період з 01.06.2024 року по 31.05.2025, яку останній не погашає, чим завдає збитків ТОВ «Перший український експертний центр», а тому позивач звернувся до суду із даним позовом (а.с. 1-6). Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 09.02.2026 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Перший український експертний центр» заборгованість за житлово-комунальні послуги в сумі 12 213 грн. 03 коп., інфляційні втрати в сумі 1034 грн. 29 коп. та 3% річних у сумі 208 грн. 43 коп., а також судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3028 грн. (а.с. 97-103). В апеляційній скарзі, відповідач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що наданими позивачем копіями договорів, не завіреними належним чином, за відсутністю даних про місцезнаходження їх оригіналів, а також з огляду на строк їх дії, заборгованість не може бути підтверджена. Ухвалами Київського апеляційного суду від 19.05.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. 18.06.2026 до Київського апеляційного суду від представника ТОВ «Перший український експертний центр» - адвоката Бондар Ю.Ю. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник позивача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як було встановлено судом першої інстанції, протоколом засідання правління ПАТ «ХК «Київміськбуд» № 29 від 15.08.2012, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 з вбудованими нежитловими приміщеннями, насосною ІТП, внутрішньо будинковими інженерними мережами передано на обслуговування та експлуатацію ТОВ «Перший український експертний центр». Таким чином, позивач є обслуговуючою організацією вказаного будинку, здійснює його утримання, обслуговування та експлуатацію. З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається, що відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 20.04.2011 року. Згідно розрахунку заборгованості від 23.06.2025 по особовому рахунку № НОМЕР_1 , відкритого для здійснення запису операцій, що відображають розрахунки власника квартири АДРЕСА_2 з позивачем, у відповідача станом на 31.05.2025 існує заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг на суму 12 213,03 грн. Також, за деталізованим розрахунком від 23.10.2025 станом на 31.05.2025 відповідач мав заборгованість в розмірі 13 013,03 грн., станом на жовтень 2025 року заборгованість становила 14 628,35 грн. Водночас, судом першої інстанції було установлено, що відповідачем частково оплачуються надані позивачем послуги, а з березня 2025 року така сплата проводиться ним щомісячно. Однак, станом на день звернення до суду заборгованість не сплачена, а тому позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення відповідачем грошового зобов`язання. Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі суд першої інстанції виходив з того, що послуги позивачем у будинку надавалися відповідно до норм та стандартів, структури, періодичності та строків виконання, встановлених законодавством, фактів перерви в наданні послуг, їх надання або надання не в повному обсязі встановлено не було, а тому вважав доведеним позивачем те, що відповідач у повному обсязі не сплачував за наданні послуги, а тому утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача. Водночас судом вказано, що жодного доказу на спростування заявлених позовних вимог відповідачем до відзиву долучено не було, як і контррозрахунку заборгованості. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Вимогами ст. 322 Цивільного кодексу України визначено, що тягар утримання майна покладається на власника, а саме: власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст.ст. 610-612 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). В силу п. 5 ч.1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Згідно зі ст.5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до житлово-комунальних послуг належать: житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами. Положеннями ч. 1 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг. Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Пунктом п. 7 ч. 3 ст. 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що управитель багатоквартирного будинку має право вести претензійно-позовну роботу у разі виникнення заборгованості за надані послуги в порядку і строки, встановлені законом та/або договором. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону. Згідно з п. п. 4, 17 Правил користування приміщеннями житлових будинків та прибудинковими територіями, власник житла та наймач квартири зобов`язаний за рахунок власних коштів оплачувати всі витрати, пов`язані з утриманням житлового будинку і закріпленої прибудинкової території. Власники та наймачі квартир зобов`язані вносити на відповідний рахунок власника будинку плату за обслуговування і ремонт будинку. Із зазначених положень Закону вбачається, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі № 6-2951цс15 та постанові Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 761/48615/18. Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов`язку оплачувати надані йому послуг (постанова Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі №210/5796/16-ц) Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 . Житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , обслуговується ТОВ «Перший український експертний центр», що підтверджується актом приймання-передачі від 01.10.2012. Проте, за квартирою АДРЕСА_2 , яка перебуває у власності ОСОБА_1 обліковується заборгованість, яку відповідач належними, достатніми та допустимим доказами не спростував, що вірно було встановлено судом першої інстанції. Жодних належних доказів, які б свідчили про ненадання ТОВ «Перший український експертний центр» житлово-комунальних послуг безпосередньо ОСОБА_1 у спірний період, матеріали справи не містять. Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, не надав документів, які б свідчили про сплату заявленої заборгованості, а також, не надав доказів неотримання ним вищенаведених житлово-комунальних послуг чи оформлення у встановленому порядку відмови від їх отримання, не спростував належними та допустимими доказами наданого позивачем розрахунку спірної заборгованості, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі. Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не допускається. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Так, згідно з положеннями статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Колегія суддів також зауважує, що будь-яких доводів щодо нарахованих за прострочення грошового зобов`язання трьох відсотків річних та інфляційних втрат апеляційна скарга не містить. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та наявності підстав для стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги в сумі 12 213 грн. 03 коп., а також інфляційних втрат в сумі 1034 грн. 29 коп. та 3% річних у сумі 208 грн. 43 коп. Посилання в апеляційній скарзі на недопустимість, долучених до позовної заяви договорів, не заслуговують на увагу апеляційного суду, оскільки долучені до позовної заяви докази відповідають критеріям належності, достатності та допустимості, та сумніву в апеляційного суду не викликають. Таким доказам суд першої інстанції надав відповідну правову оцінку, з якою у апеляційного суду відсутні підстави не погодитися. З вищенаведеного вбачається, що доводи апелянта щодо незаконності оскаржуваного рішення не ґрунтуються на вимогах закону, суперечать фактичним обставин справи, а отже не спростовують та не впливають на законність і обґрунтованість ухваленого судом рішення. Інші доводи відповідача, викладені у апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують обґрунтованість позовних вимог у даній справі. Таким чином, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам позивача належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та постановив законне, та правильне по суті рішення. При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін. Також слід зауважити, що дана справа віднесена процесуальним законом до категорії малозначних справ, а тому, в силу положень ч. 6 ст. 19 та ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню. Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 09 лютого 2026 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач М.І. Оніщук Судді В.А. Шебуєва О.В. Кафідова