Постанова 4813 № 522/15183/17

від 27.05.2021 ·

Номер провадження: 22-ц/813/7372/21 Номер справи місцевого суду: 522/15183/17 Головуючий у першій інстанції Чернявська Л.М. Доповідач Гірняк Л. А. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27.05.2021 року м. Одеса Колегія суддів судової палати у цивільних справах Одеського апеляційного суду в складі: Головуючого - Гірняк Л.А. Суддів - Цюра Т.В., Сегеда С.Н. За участю секретаря - Ющак А.Ю., Позивача - ОСОБА_1 . Представника позивача- ОСОБА_2 розглянула у відкритому судовому засіданні м. Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 , Одеського національного політехнічного університету на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11.02.2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Одеського національного політехнічного університету про визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на займаній посаді,- ВСТАНОВИЛА: ПРОЦЕДУРА Короткий зміст позовних вимог 15 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Одеського національного політехнічного університету, який в ході розгляду справи уточнила, та остаточно просила: - визнати її звільнення з посади старшого викладача кафедри інформаційної безпеки Одеського національного політехнічного університету незаконним; - скасувати наказ від 30 червня 2017 року № 514-к про її звільнення з посади старшого викладача кафедри інформаційної безпеки Одеського національного політехнічного університету; - поновити її на посаді старшого викладача кафедри інформаційної безпеки Одеського національного політехнічного університету; - стягнути з Одеського національного політехнічного університету на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 421 944,45 грн Вимоги обгрунтновувала тим, що працювала в Одеському Національному політехнічному університеті з 22.02.2006 року на різних посадах. З 17.10.2016 року обіймала посаду старшого викладача кафедри інформаційної безпеки згідно конкурсу та наказу №1011-к від 19.10.2016 року. 30 червня 2017 року згідно наказу № 514-к вона звільнена з роботи за вчинення аморального проступку не сумісного з продовженням даної роботи на підставі п.3 ст.41 КЗпП України. Зазначає, що вона не вчиняла жодного аморального проступку, підстави її звільнення є надуманими у зв?язку принциповими позиціями щодо навчального процесу та у зв?язку з розформуванням кафедри інформаційної безпеки. Посилаючись на те , що відповідь ректора ОНПУ щодо свого звільнення отримала лише 24.07.2017 року вважає, що визначений ч.1 ст. 233 КЗпП України, строк для звернення до суду, пропущений позивачем з поважних причин і підлягає поновленню. Одночасно зазначає, що вимушений прогул складає станом на 01.01.2019 року 393 дні та просить стягнути на свою користь заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 421944,45 грн. (393 * 1073,65). Крім того, позивач вказує на те, що нею понесені судові витрати, загальна сума яких складає 9520 грн., та які вона просить стягнути з відповідача. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2019 року позов задоволено частково. Визнано поважною причину пропуску ОСОБА_1 строку на звернення до суду та поновлено їй строк на звернення до суду за вирішенням трудового спору. Скасовано наказ від 30 червня 2017 року № 514-К про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого викладача кафедри інформаційної безпеки Одеського національного політехнічного університету. Поновлено ОСОБА_1 з 30 червня 2017 року на посаді старшого викладача кафедри інформаційної безпеки Одеського національного політехнічного університету. Стягнуто з Одеського національного політехнічного університету на її користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу113 723 грн. В частині поновлення на роботі рішення допущено до негайного виконання. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду мотивоване відсутністю в діях ОСОБА_1 аморального проступку, не сумісного з продовженням її роботи, що є підставою для скасування наказу від 30 червня 2017 року № 514-К та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розмір якого обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №

100. При цьому судом зазначено, що встановлений частиною першою статті 233 КЗпП України строк звернення до суду з цим позовом ОСОБА_1 пропущений з поважних причин, оскільки початком перебігу його слід вважати 24 липня 2017 року під час отримання позивачем відповіді ректора Одеського національного політехнічного університету. Повністю погодитись з таким висновком районного суду не можна з таих підстав. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи. Суд встановив, що ОСОБА_1 працювала в Одеському національному політехнічному університеті на посаді старшого викладача кафедри інформаційної безпеки, яку займала згідно результатів конкурсу з 17 жовтня 2016 року. 26 червня 2017 року ректор Одеського національного політехнічного університету направ голові профкому університету подання щодо звільнення з роботи старшого викладача кафедри інформаційної безпеки ОСОБА_1 за вчинення аморального проступку, не сумісного з продовженням роботи, на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України. Підставами вищевказаного подання зазначено, що виконуючи обов`язки заступника директора ПБРТ з навчальної роботи, ОСОБА_1 зловживала покладеними на неї обов`язками, а саме: сприяла окремим студентам університету у вирішенні їх проблем з навчанням, за що отримувала від них грошові кошти, чим допустила аморальний проступок, не сумісний з продовженням роботи, та порушила вимоги пункту 3 статті 58 Закону України «Про вищу освіту», пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України. Відповідно до протоколу № 19 засідання первинної профспілкової організації працівників Одеського національного політехнічного університету від 29 червня 2017 року ухвалено надати згоду профкому на звільнення з роботи старшого викладача кафедри інформаційної безпеки ОСОБА_1 за вчинення аморального проступку, не сумісного з продовженням, на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України. Відповідно до книги реєстрації трудових книжок передбачено, що під пунктом 132 міститься підпис ОСОБА_1 щодо отримання нею трудової книжки-03.07.2017 року( а.с. 176-177 т.1). Наказом від 30 червня 2017 року № 514-к старший викладач кафедри інформаційної безпеки ОСОБА_1 звільнена з роботи 30 червня 2017 року за згодою профспілкового комітету за вчинення аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи, на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України. 13 липня 2017 року ОСОБА_1 звернулась з письмовою заявою на ім`я ректора Одеського національного політехнічного університету з проханням надати їй розширене обґрунтування причин звільнення на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України. У відповіді від 24 липня 2017 року № 1741/104-08 ректор Одеського національного політехнічного університету повідомив ОСОБА_1 , що підставою її звільнення є рішення адміністрації університету, прийняте за згодою профспілкового комітету, відповідно до пункту 3 статті 58 Закону України «Про вищу освіту» - недотримання норм педагогічної етики, моралі, неповага гідності осіб, які навчаються в університеті, та пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України - вчинення аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи. На виконання ухвали апеляційного суду надана довідка № 21 від 19 травня 2021 року про доходи ОСОБА_1 , з якої вбачається, що їй за квітень та травень нарахована заробітна плата за основним місцем роботи 5280 грн та сумісництвом- 2640 грн. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд , та застосовані норми права Відповідно до пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи. З підстав вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи (пункт 3 частини першої статті 41 КЗпП України), можуть бути звільнені лише ті працівники, які займаються виховною діяльністю, наприклад, вихователі, вчителі, викладачі, практичні психологи, соціальні педагоги, майстри виробничого навчання, методисти, педагогічні працівники позашкільних закладів. Таке звільнення допускається як за вчинення аморального проступку при виконанні трудових обов`язків, так і не пов`язаного з ними (вчинення такого проступку в громадськи місцях або в побуті). Звільнення не може бут и визнано правильним, якщо воно проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, вважав позов обґрунтованим, оскільки відсутні будь-які факти вчинення ОСОБА_1 аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи, який відповідно до пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України є підставою для звільнення позивача. Звдовольяючи позовні вимоги та визнаючи звільнення незаконним , районний суд взяв за основу позицію Верховного Суду України висловлену у справі за № 6-3135цс16 від 22 березня 2017 року щодо підстав звільнення працівника, який виконує виховні функції, за вчинення аморального проступку та врахував , що звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов: 1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами; 2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію. Таке звільнення допускається за вчинення аморального проступку як при виконанні трудових обов`язків, так і не пов`язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті). Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 в силу обійманої посади та виконуваних функцій, відповідала критеріям, дають підставу вважати її суб?єктом якого може бути звільнено на підставі п.3 ст.41 КЗпП України. При цьому районний суд дійшов правильного висновку, що переконливих доказів вчинення ОСОБА_1 аморального поступку відсутні, а звільнення здійснювалось лише на підставі вказаного подання ректора. Між тим, строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин. Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі пропуску передбачених ст.233 КЗпП України строків звернення до суду за вирішенням трудового спору суд зясовує не лише причини пропуску зазначеного строку, а й усі обставини справи, права та обов`язки сторін. При необґрунтованості вимог суд відмовляє в позові з цих підстав без посилання на строки звернення до суду, оскільки вони стосуються захисту порушеного права,при обґрунтованості вимог і поважності причин пропуску строку звернення до суду суд поновлює пропущений строк на звернення за вирішеням трудового спору і вирішує його по суті. Статтею 234 КЗпП України передбачено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. При необґрунтованості позовних вимог працівника або власника суд відмовляє позивачу в задоволенні вимог саме з цієї підстави, але якщо позовні вимоги є обґрунтованими, а строк, встановлений статтею 233 КЗпП України, пропущений без поважних причин, суд відмовляє в позові у зв`язку з пропуском установленого строку для звернення до суду, оскільки пропуск такого строку є самостійною підставою для відмови в позові. При обґрунтованості позовних вимог і пропуску строку з поважних причин строк звернення до суду поновлюється, а позовні вимоги задовольняються. Вирішуючи питання про поновлення ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовом, суд першої інстанції вважав, що такий пропущений з поважних причин, оскільки про порушення свого права позивач дізналась 24 липня 2017 року з відповіді ректора Одеського національного політехнічного університету, а тому саме з цієї дати слід обраховувати визначений частиною першою статті 233 КЗпП України строк. Запелечуючи проти позовних вимог Одеський національний політехнічний університет, посилався на те, що трудову книжку ОСОБА_1 отримала 03 липня 2017 року, що підтверджується її підписом в книзі реєстрації трудових книжок, копія якої міститься в матеріалах справи. Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. Тобто, на відміну від інших трудових спорів, коли строк звернення до суду обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, місячний строк для звернення до суду за вирішенням спору про поновлення на роботі обчислюється не інакше як з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Початком перебігу місячного строку для звернення особи до суду з позовом про поновлення на роботі слід вважати день вручення наказу про звільнення або день видачі трудової книжки. Стаття 233 КЗпП України визначає день, з якого слід обчислювати строк для звернення до суду з позовом про захист права. Повторюючи загальне правило про те, що строк для звернення обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, зазначена норма статті конкретизує це правило стосовно до випадку звільнення працівника. В цьому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Враховуючи, що ОСОБА_1 отримала трудову книжку 03.07.2017 року, а до суду з позовними вимогами звернулась 15.08.2017 року то вона пропустила строк для звернення до суду встановлений ст.233 КЗпП України. За змістом статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Порушивши вимоги ст.233 КЗпП України, районний суд дійшов помилкового висновку, що відповідь ректора Одеського національного політехнічного університету щодо свого звільнення отримана нею 24 липня 2017 року, є поважною причиною для поновлення пропуску нею строку звернення до суду оскільки за приписом ст.233 КЗпП України строк звернення до суду за вирішенням спору про звільнення обчислюється з дати видачі працівникові трудової книжки, котру ОСОБА_1 отримала 03.07.2017 року та нею цей факт не спростований. Згідно ч. 1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи, що висновки суду першої інстанції щодо підстав поважності пичин пропуску строку для звернення до суду не відповідають фактичним обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, внаслідок чого ухвалено помилкове рішення про задоволення позовних вимог. Керуючись ст. 367,368,374,376,381,382,384,389,390 ЦПК України, судова колегія,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Одеського національного політехнічного університету, задовольнити частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11.02.2019 року, скасувати та прийняти постанову. Позовну заву ОСОБА_1 до Одеського національного політехнічного університету про визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на займаній посаді, залишити без задоволення. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та підлягає оскарженню безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний тест судового рішення складено 04.06.2021 року Головуючий суддя - Л.А. Гірняк Судді С.М.Сегеда - Т.В.Цюра