Постанова 4816 № 583/1177/21

Справа №583/1177/21 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Сидоренко Р. В. Номер провадження 33/816/264/21 Суддя-доповідач Рунов В. Ю. Категорія 173-2 КУпАП ПОСТАНОВА Іменем України 25 травня 2021 року суддя Сумського апеляційного суду Рунов В. Ю., з участю секретаря судового засідання Сітало Я. В., розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Суми справу про адміністративне правопорушення № 583/1177/21 за апеляційною скаргою захисника ТИТАРЕНКА О. М. на постанову судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 09.04.2021, якою на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП накладене стягнення у виді адміністративного арешту строком 5 діб, учасників провадження в справі про адміністративне правопорушення: особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_2 , захисника - адвоката Титаренка О. М., установив: У поданій апеляційній скарзі захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 - адвокат ТИТАРЕНКО О. М. просить скасувати постанову суду та закрити справу, оскільки судом не вказано у вчиненні якого правопорушення визнано винним ОСОБА_2 , внаслідок чого не встановлено його винуватість у вчиненні конкретного правопорушення та не зрозуміло санкція якої норми застосована до ОСОБА_2 . Протоколи про адміністративні правопорушення складені з порушенням КУпАП. Крім того, просить поновити строк на апеляційне оскарження. Постановою судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 09.04.2021 на ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП накладене стягнення у виді адміністративного арешту строком 5 діб. Стягнуто на користь держави 454 грн судового збору. Згідно постанови, ОСОБА_2 , який згідно постанови суду від 25.05.2020 притягався до адміністративної відповідальності за вчинення насильства в сім`ї за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, 12.01.2021 о 15:35 перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння за місцем мешкання в АДРЕСА_1 , скоїв насильство в сім`ї, ображав нецензурною лайкою та погрожував фізичною розправою своєму братові ОСОБА_3 , внаслідок чого завдав шкоди йому психічному здоров`ю. Крім того, 12.01.2021 о 22:48 перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння за місцем мешкання в АДРЕСА_1 , скоїв насильство в сім`ї, ображав нецензурною лайкою та погрожував фізичною розправою своєму братові ОСОБА_3 , своїми діями вчинив правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 173-2 КУпАП. Вислухавши доводи ОСОБА_2 та його захисника Титаренка О. М., які підтримали апеляційну скаргу, просили скасувати постанову судді та закрити провадження у справі, перевіривши матеріали справи і дослідивши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно ч. 1 ст. 285 КУпАП, постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи і копія цієї постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено, а згідно ч. 2 ст. 294 цього Кодексу постанова судді може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, та з боку держави не повинно чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Враховуючи, що захиснику Титаренку О. М. доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги видане 21.04.2021, а апеляційна скарга подана ним 23.04.2021, то строк на апеляційне оскарження судового рішення підлягає поновленню, оскільки цей строк пропущений з поважних (об`єктивних) причин. Відповідно ч. 1 ст. 2 КУпАП, законодавство України про адміністративне правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України, а згідно положень ст. 9 Конституції України, ст. 19 ЗУ «Про міжнародні договори України» та ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» усталена судова практика ЄСПЛ є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права. Провадження в справах здійснюється на основі суворого додержання законності (ч. 2 ст. 7 КУпАП і його завданнями є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (ст. 245 КУпАП). Доказами в справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суддя встановлює наявність чи відсутність правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, які установлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків тощо (ч. 1 ст. 251 КУпАП), а обов`язок щодо їх (доказів) збирання покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених законом (ч. 2 ст. 251, ст. 255 КУпАП). Порядок збору і процесуального закріплення доказів визначений законодавством України про адміністративні правопорушення, а тому як доказ протокол про адміністративне правопорушення може бути використаний у відповідній справі тільки в тому випадку, якщо він складений в порядку і з джерел, передбачених законом. При цьому у справі протокол є не тільки джерелом доказів, але й виступає ще й як юридичний документ - акт (процесуальна дія і процесуальне рішення компетентної особи, яка уповноважена його складати), який свідчить про порушення компетентною особою поліції справи про адміністративне правопорушення, тому є не тільки обов`язковим процесуальним документом, але і займає ключове положення серед інших джерел (доказів). Відповідно ч. 2 ст. 283 КУпАП, постанова повинна містити, крім іншого: опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Ухвалюючи своє рішення, суддя суду першої інстанції не дотримався вимог закону, а саме не дослідив безпосередньо в судовому засіданні та не виклав у постанові наявні у матеріалах цієї справи докази, а також не обґрунтував і не умотивував належним чином свої висновки у процесуальному рішенні. Зокрема, обґрунтованість судового рішення означає відповідність висновків судді у постанові фактичним обставинам, які підлягають доказуванню у справі, і винесення обґрунтованої постанови є результатом пізнання суддею цих обставин, які в обов`язковому порядку повинні бути підтверджені доказами (ч. 1 ст. 251 і ст. 280 КУпАП). При цьому суддя при розгляді справи зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність тощо, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 280 КУпАП). Обґрунтовувати свої висновки суддя може лише на тих доказах, які він безпосередньо досліджував у судовому засіданні у порядку, передбаченому ст. 279 КУпАП. Як неодноразово вказував ЄСПЛ, «право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони» (п. 29-30 рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain); інші рішення ЄСПЛ у справах «Ван де Гурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. the Netherlands); «+4 посилання). Вартою уваги в контексті вмотивованості постанови судді є правова позиція, викладена в окремих рішеннях ЄСПЛ, зокрема у рішенні № 19997/02 від 15.02.2007 в справі «Болдя проти Румунії» (Boldea v. Romania), згідно якої «суд першої інстанції не здійснив розгляд усіх складових елементів правопорушення і зовсім не аналізував надані докази, що йому б надало можливість, у разі необхідності, ухвалити вмотивоване рішення, чого йому в справі не вдалося зробити». Повертаючись до обставин справи, згідно протоколів про адміністративні правопорушення ОСОБА_2 12.01.2021 о 15:35 та 12.01.2021 о 22:48, знаходячись за місцем свого мешкання в АДРЕСА_1 , вчинив насильство в сім`ї, ображав нецензурною лайкою та погрожував фізичною розправою своєму братові ОСОБА_3 , внаслідок чого могла бути заподіяна шкода його психічному здоров`ю, чим вчинив правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 173-2 КУпАП. Відповідальність за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП настає за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів НП України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення, а у разі вчинення тих самих дій особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне із вказаних порушень, відповідальність настає вже за ч. 2 цієї норми закону. Згідно ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу. ОСОБА_2 в ході апеляційного розгляду справи свою вину у вчиненні правопорушення категорично заперечив та пояснив, що 12.01.2021 ні о 15:35, ні о 22:48 він не вчинив жодних дій, спрямованих на домашнє насильство відносно свого брата ОСОБА_3 . Виходячи з усталеної судової практики ЄСПЛ (рішення від 25.04.2013 у справі «Еркапіч проти Хорватії» (Erkapic v. Croatia), заява № 51198/08) з приводу дотримання національними судами під час розгляду справ п. 1 ст. 6 Конвенції, згідно якої «за відсутності суттєвих підстав для протилежного, поняття справедливого судового розгляду вимагає надавати більшого значення свідченням, наданими у суді, порівняно з протоколами допитів осіб на попередньому слідстві, оскільки останні являють собою, передусім, процес збору стороною обвинувачення інформації на підтримку своєї позиції», апеляційний суд вважає, що безпосередні показання ОСОБА_2 в апеляційному суді мають більше значення (пріоритет) для встановлення істини у справі та факту винуватості/невинуватості останнього у вчиненні домашнього насильства. Ретельно дослідивши та перевіривши в ході апеляційного розгляду усі наявні в справі докази, апеляційний суд приходить переконання про відсутність в діях ОСОБА_2 складу правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, за обставин, викладених як у протоколах, так і у постанові судді, оскільки належних, достовірних і допустимих доказів, яких було б достатньо для визнання його винуватим у вчиненні правопорушень в судовому засіданні не встановлено. При цьому всі можливості для усунення сумнівів вичерпані, а сукупність зібраних і проаналізованих у справі доказів не дозволяє спростувати у категоричній формі правову позицію ОСОБА_2 на свій захист та ухвалити законне і справедливе рішення про притягнення його до адміністративної відповідальності, так як будь-яких доказів щодо неправомірних дій ОСОБА_2 , що завдали (могли завдати) шкоди психічному здоров`ю його брату, під час апеляційного розгляду не установлено. Що стосується письмових пояснень свідків ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , то апеляційний суд вважає їх явно недостатніми для визнання винуватості ОСОБА_2 у домашньому насильстві з наведених вище підстав. Крім того, як зазначено вище, кваліфікуючою ознакою правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, є вчинення домашнього насильства особою, яка протягом року піддавалася адміністративному стягненню за одне із порушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, що має обов`язково бути відображене в протоколі про адміністративне правопорушення. Разом із тим, у протоколах, всупереч вимогам ч. 1 ст. 256 КУпАП відсутнє посилання на те, що ОСОБА_2 протягом року був підданий стягненню за ст. 173-2 КУпАП, хоча протоколи і складені за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, що прямо суперечить принципу правової визначеності закріпленому у численних рішеннях ЄСПЛ (п. 31 рішення від 28.10.2003 у справі «Ракевич проти Росії» (Rakevich v. Russia), заява № 589973/00); п. 109 рішення від 13.12.2001 у справі «Церква Бесарабської Митрополії проти Молдови» (Metropolitan Church of Bessarabia v. Moldova), заява № 45701/99); п. 54 рішення від 23.09.1998 у справі «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» (Steel and Others v. the United Kingdom), згідно яких «закон має бути доступним та передбачуваним, що стосується його наслідків, тобто вираженим із достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку». Зокрема, ЄСПЛ нагадує, що «національне законодавство має з достатньою чіткістю визначати межі та спосіб здійснення відповідного дискреційного права, наданого органам влади, щоб забезпечувати громадянам той мінімальний рівень захисту, на який вони мають право згідно з принципом верховенства права в демократичному суспільстві» (п. 33 рішення від 15.11.1996 у справі «Доменічіні проти Італії» (Domenichini v. Italy), Reports 1996-V). На національному рівні КСУ в своєму рішенні від 29.06.2010 у справі № 17-рп/2010 за конституційним поданням Уповноваженого ВРУ з прав людини зазначив, що «одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями» (абз. 3 п.п. 3.1 п. 3), а у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 той же Суд вказав, що «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі» (абз. 2 п.п. 5.4 п. 5). Розглядаючи справу, незважаючи на відсутність у протоколах необхідного посилання про накладення на ОСОБА_2 стягнення за вчинення домашнього насильства протягом року, суддя суду першої інстанції у своїй постанові на власний розсуд конкретизував зміст протоколів і при викладені встановлених обставин зазначив, що ОСОБА_2 25.05.2020 притягувався до відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а також визнав його винним, наклавши на останнього відповідне стягнення, визначене санкцією ч. 2 ст. 173-2 КУпАП. Згідно усталеної судової практики ЄСПЛ (рішення від 30.05.2013 у справі «Малофєєва проти Росії» (Malofeyeva v. Russia), заява № 36673/04); рішення від 20.09.2016 у справі «Карелін проти Росії» (Karelin v. Russia), заява № 926/08) у випадку, «коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом). Необхідно зазначити, що відповідно ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно ч. 2 ст. 62 Основного Закону усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові. Зазначене узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п. 43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey). Згідно вказаної позиції ЄСПЛ «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення». Таким чином, постанову судді суду першої інстанції про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності не можна вважати законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, тому вона підлягає скасуванню через неправильне застосування суддею суду першої інстанції норми матеріального права та порушення норм процесуального права, а провадження у справі - закриттю на підставі п. 1 ст. 247 і п. 3 ч. 1 ст. 284 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 173-2 КУпАП. Керуючись ст. 294 КУпАП, - постановив: Поновити захиснику ТИТАРЕНКУ О. М. строк на апеляційне оскарження постанови судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 09.04.2021. Апеляційну скаргу захисника ТИТАРЕНКА О. М. задовольнити. Постанову судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 09.04.2021 відносно ОСОБА_2 скасувати через неправильне застосування суддею суду першої інстанції норми матеріального права та порушення норм процесуального права, а провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 і п. 3 ч. 1 ст. 284 КУпАП закрити через відсутність складу правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 173-2 КУпАП. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя В. Ю. Рунов