Постанова 4817 № 607/100/20

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/100/20Головуючий у 1-й інстанції Сливка Л.М. Провадження № 22-ц/817/475/21 Доповідач - Бершадська Г.В. Категорія - 310000000 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 травня 2021 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Бершадська Г.В. суддів - Гірський Б. О., Шевчук Г. М., з участю секретаря - Панькевич Т.І. сторін та їх представників розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 лютого 2021 року (ухвалене суддею Сливкою Л.М., повний текст якого складено 26 лютого 2021 року) у цивільній справі № 607/100/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання права власності на частку у спільній сумісній власності подружжя, В С Т А Н О В И В: В січні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог вказує, що у червні 2016 року познайомилася із відповідачем, а 28 серпня 2016 року вони заручилися та планували офіційне одруження, після чого вона їздила до ОСОБА_1 у гості в Італійську Республіку, де він періодично працював. Також, із серпня 2016 року відповідач ОСОБА_1 періодично приїжджав в Україну та проживав у неї, з цього часу вони почали заводити спільний бюджет та спільно здійснювали покупки. Після переїзду відповідача на постійне місце проживання в Україну, вони прийняли спільне рішення проживати разом, у зв`язку із чим, з 20 січня 2017 року почали проживати однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, у належній їй квартирі. З того часу, вони почали вести спільний побут, господарство та спільний бюджет. Також, у них були спільні витрати, вони придбавали майно, техніку для потреб їх сім`ї, сплачували кошти за комунальні послуги, завершували розпочате чоловіком будівництво. Вони разом ходили у гості, приймали у себе її та відповідача родичів, дбали один про одного як духовно так і матеріально, робили подарунки один одному, піклувалися один про одного у разі хвороби та недуги, всі кошти які їм надходили з різних джерел складали у спільний бюджет для майбутнього їх використання в інтересах їх сім`ї, планували одруження. Оскільки, відповідач ОСОБА_1 на той час не мав постійних доходів то вони жили на ті грошові кошти які вона отримувала та спільно ними розпоряджалися за потребами. 04 травня 2017 року вони зареєстрували шлюб і від шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 . Також, вважає, що підтвердженням факту спільного проживання однією сім`єю слугують квитанції, зокрема: від 16 березня 2017 року про оплату нею благодійного внеску на суму 300 гривень за проведення операції відповідачу ОСОБА_1 ; квитанція від 06 березня 2017 року, згідно якої вона ( ОСОБА_2 ) оплатила штраф, накладений на відповідача ОСОБА_1 за порушення правил дорожнього руху у сумі 425 гривень. Крім цього, підтвердженням факту спільного проживання є оплачений нею електронний квиток на ім`я відповідача з Львова до ОСОБА_4 на 3 квітня 2017 року, та зворотній з ОСОБА_4 до Львова на 7 квітня 2017 року. На думку позивачки, вказані виписки підтверджують факт ведення спільного побуту, а також те, що їх спільне проживання було як у сімейної пари чоловіка та дружини, зі спільними планами та витратами. На початку лютого 2017 року вони із відповідачем прийняли рішення про купівлю для сім`ї автомобіля, домовившись його зареєструвати на двох як співвласників, оскільки грошові кошти на його придбання надали порівну по 3500 доларів США. Однак, 17 лютого 2017 року відповідач, взявши їх спільні грошові кошти, сам купив автомобіль, оформивши право власності лише на себе. Додатковим підтвердженням того, що на момент купівлі транспортного засобу у неї були грошові кошти у вищевказаних сумах є розписка від ОСОБА_5 , котрий 17 січня 2017 року повернув їй взяті попередньо у позику 3000 євро. Звернувшись до відповідача із проханням зазначити її співвласником вказаного автомобіля, він запропонував сплатити йому ще 3500 доларів США, після чого перереєструє авто на її ім`я. На підтвердження вказаного написав письмову розписку від 27 травня 2017 року. Також у відповідача у АДРЕСА_1 завершувалося будівництво будинку. Вони вкладали значні грошові кошти у завершення будівництва та готували документи для введення будинку в експлуатацію. 02 вересня 2017 року ОСОБА_1 зареєстрував на своє ім`я житловий будинок. Позивачка вважає, що транспортний засіб OPEL VIVARO, 2007 року випуску та житловий будинок загальною площею 208,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є їх із відповідачем спільною сумісною власністю. При цьому, позивачка вважає, що оскільки фінансову участь у будівництві вказаного житлового будинку вона брала від 20 січня 2017 року, однак саме будівництво було розпочате раніше, проте, за час їх спільного проживання вони завершували будівництво та вводили будинок в експлуатацію, їй належить 2/10 частки вказаного житлового будинку. З цих підстав просила (з врахуванням уточнених вимог) встановити факт проживання сторін однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 20 січня 2017 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 ; здійснити поділ спільного майна подружжя та визнати за нею, ОСОБА_2 право власності на: 1/2 частку автомобіля OPEL VIVARO, реєстраційний номер НОМЕР_1 та на 2/10 частки житлового будинку АДРЕСА_2 . Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 лютого 2021 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Встановлено факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 03 лютого 2017 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину автомобіля марки OPEL VIVARO, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в порядку поділу спільного майна подружжя. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу у якій посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду в частині задоволених вимог і повністю відмовити в задоволенні позову. Вказує, що висновок суду про те, що автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя не відповідає обставинам справи. Доводи позивача, що він зареєстрував автомобіль на себе неправомірно та взяв особисті кошти позивача спростовуються тим, що вказані події відбулися в лютому 2017 року, а шлюб між сторонами укладено в травні 2017 року і така його неправомірна поведінка не перешкодила позивачу зареєструвати з ним шлюб. Зазначає, що остаточно вирішив пов`язати своє життя з позивачкою лише в квітні 2017 року, позивачка завагітніла що і було підставою для укладення шлюбу. Вказує про те, що їх проживання до шлюбу разом тривало короткий період, а тому не можна стверджувати про те, що сторони накопили кошти, які були спільним майном подружжя, а про ведення спільного господарства і мова не може йти. Позивачка не надала суду жодного доказу, який би вказував, що спірне майно набуте ними як подружжям за спільні кошти чи спільною працею за час спільного проживання. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 апеляційну скаргу заперечила і вказала, що за час спільного проживання з відповідачем вони вели спільний побут, та коли у відповідача виникали певні потреби вона по можливості їх оплачувала. В них були спільні плани та витрати. Автомобіль був придбаний за спільні кошти у рівних частках. Відповідач в суді першої інстанції підтвердив, що з 03.02.2017 року вони почали проживати разом як сім`я. В судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав і вказав, що він дійсно в кінці березня 2017 року брав у позивачки в борг 3500 доларів США, однак вказані кошти він позичав для свого родича ОСОБА_6 і вони не були використані для купівлі автомобіля. Коли вони з позивачкою припинили стосунки, на її вимогу, він написав розписку про те, що якщо вона йому крім вже отриманих в борг для родича коштів поверне ще 3500 доларів США, то він перепише на неї автомобіль у зв`язку з фактичним викупом позивачкою у нього автомобіля. Таким чином, його власний автомобіль виступав гарантією повернення позичених для його родича коштів. Борг був повернутий позивачці через короткий проміжок часу, тому вона протягом 2017-2019 року не пред`являла до нього жодних вимог. Власних коштів він не міг позичити родичу, оскільки, з його рахунку було не можливо отримати зразу таку суму в валюті. Зазначив, що про придбання автомобіля він домовлявся ще перебуваючи в Італії і придбав його за власні кошти оскільки давно планував придбати автомобіль. В ОСОБА_7 він перебував на заробітках 17 років, а тому у нього були власні кошти на придбання автомобіля. Вказав, що у позивачки став залишатись після свого дня народження ІНФОРМАЦІЯ_3 , однак спільного побуту вони не вели. По приїзду в Україну він не мав карток і рахунків, а тому просив позивачку про оплату на його користь різних платежів, а кошти згодом повернув. ОСОБА_2 апеляційну скаргу заперечила і вказала, що в неї з сестрою відповідача був спільний бізнес, вони разом з нею зустрічали відповідача в аеропорту 20.01.2017 року і після цього вона з відповідачем почали разом проживати в її квартирі. В них був спільний побут, вони придбали автомобіль оплативши за нього порівну. Половину коштів на автомобіль вона надала з своїх збережень, які накопичила раніше. Проживаючи разом вони разом купляли килим та дзеркало, вона оплачували різні платежі в користь відповідача з своєї картки та купляла йому квитки. Всі наявні в них кошти вони зберігали і витрачали разом. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, заслухавши пояснення учасників судового процесу, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення. Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 04 травня 2017 року, який розірвано 05 вересня 2017 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_3 . Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , автомобіль марки OPEL VIVARO, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2007 року випуску, тип спеціалізований вантажний фургон малотоннажний В, зареєстрований на праві власності за ОСОБА_1 17 лютого 2017 року. Згідно наданих Головним управлінням ДПС у Тернопільській області відомостей з державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, з першого кварталу 2017 року по третій квартал 2017 року позивачка ОСОБА_2 отримувала доходи у вигляді заробітної плати у Бучацькому інституті менеджменту і аудиту, розмір яких склав: 9600 гривень - за перший квартал, 9600 гривень - за другий квартал та 5097,71 гривень - за третій квартал. Також, у третьому кварталі 2017 року позивачка ОСОБА_2 отримала дохід у вигляді заробітної плати у Тернопільському національному економічному університеті, розмір якого - 1856,49 гривень. Згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_3 , ОСОБА_2 у період із 12 грудня 2016 року по 18 липня 2017 року працювала на посаді проректора з науково методичної роботи у ПВНЗ «Бучацький інститут менеджменту і аудиту»; з 05 вересня 2017 року працює на посаді доцента кафедри економічної кібернетики та інформатики Тернопільського національного економічного університету. З виписки по банківській картці ОСОБА_2 слідує, що вона здійснювала платежі у сумі: 300 гривень на рахунок Тернопільської міської комунальної лікарні швидкої допомоги як благодійний внесок від ОСОБА_1 (а.с. 22, 26). Крім того, 30 березня 2017 року ОСОБА_2 було оплачено ОСОБА_1 вартість авіаквитків у сумі 5664 гривень (а.с. 21). Згідно розписки, 17 січня 2017 року ОСОБА_5 повернув ОСОБА_2 суму боргу у розмірі 3000 євро, яку він позичив у ОСОБА_2 18 серпня 2016 року. Згідно розписки ОСОБА_1 від 27 травня 2017 року слідує, що ОСОБА_1 зобов`язався переписати автомобіль марки «Опель», реєстраційний номер НОМЕР_1 , після того, як ОСОБА_2 поверне йому грошові кошти у сумі 3500 доларів США. Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 вказала, що є сусідкою позивачки ОСОБА_2 , проживають на одному поверсі, пам`ятає, що відповідач ОСОБА_1 почав проживати у ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 взимку 2017 року, точної дати не пригадує. Після того, як вони почали проживати разом, придбали транспортний засіб - бус білого кольору. Проте, у якому статусі вони спільно проживали, та чи проживали однією сім`єю як чоловік та жінка, не може стверджувати. Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні вказав, що є двоюрідним братом позивачки та йому відомо про те, що позивачка із відповідачем почали зустрічатися приблизно з кінця літа - початку осені 2016 року. Через деякий час, відповідач ОСОБА_1 зробив позивачці пропозицію одружитися, на котру вона погодилася. Наприкінці січня 2017 року ОСОБА_1 приїхав в Україну із Італійської Республіки, де він перебував на заробітках, і почав проживати у позивачки за адресою: АДРЕСА_3 . З того часу, вони вели спільний побут та бюджет. Також, взимку 2017 року вони придбали транспортний засіб автомобіль OPEL VIVARO, який відповідач зареєстрував за собою. Через деякий час ОСОБА_10 та ОСОБА_11 офіційно зареєстрували шлюб. Також, він допомагав позивачці збирати необхідні документи щодо реєстрації будинку відповідача у с. Настасів, надавав їй консультації з приводу оформлення таких документів. Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні пояснила, що знайома із позивачкою ОСОБА_2 дуже давно, товаришують приблизно 20 років, а відповідача знає як її чоловіка. Дуже зраділа, що у позивачки налагодилось особисте життя, заїжджала в гості до позивачки на початку лютого 2017 року, в той час ОСОБА_1 вже проживав у квартирі ОСОБА_11 . У житлі були його речі, одяг, взуття, він поводив себе як господар помешкання. Після наступного її візиту в гості до позивачки та відповідача взимку 2017 року у них гостювала сестра ОСОБА_1 із дітьми. У неї склалося враження про ОСОБА_10 як про хорошу людину, при цьому, відносини між ОСОБА_11 та ОСОБА_10 були як у нормальної сім`ї. Тоді ж взимку, ОСОБА_11 та ОСОБА_10 придбали транспортний засіб, їй не відомо на кого він зареєстрований, проте ОСОБА_1 постійно наголошував: «Ми купили автомобіль». Свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні вказала, що є рідною сестрою відповідача ОСОБА_1 . Знайома із позивачкою ОСОБА_14 із 2016 року, знає, що ОСОБА_11 їздила до ОСОБА_10 в Італію. Пізніше, коли він повернувся в Україну почав проживати у ОСОБА_11 . Знає про відносини ОСОБА_2 та її брата ОСОБА_1 лише зі слів брата,. Зі слів ОСОБА_10 їй відомо, що ОСОБА_11 завагітніла ще до реєстрації шлюбу, потім між ними виникли спори з приводу грошових коштів, та незадовго після офіційного одруження вони розірвали шлюб. За словами брата, позивачка вимагала від нього гроші. При купівлі автомобіля свідок присутня не була, однак, знає, що брат, повернувшись з ОСОБА_7 мав власні заощадження. Також вказала, що житловий будинок по АДРЕСА_1 будували її з відповідачем батьки. Ні ОСОБА_2 , ні її брат ОСОБА_1 не мають жодного відношення до вказаного житлового будинку. Жодних коштів, ні брат, тим більше ОСОБА_11 , на будівництво вказаного житлового будинку не надавали. У судовому засіданні свідок ОСОБА_15 вказав, що є двоюрідним братом відповідача ОСОБА_1 . Знає, що сторони разом проживали дуже короткий період. Спочатку вони проживали без шлюбу, незадовго одружилися, але вже через декілька місяців розірвали шлюб. Свідок позичав у ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 3500 євро, приблизно на два місяці, та повернув їх ОСОБА_1 , коли він вже проживав у позивачки. Коли він привіз позичені грошові кошти, в гості у помешкання не заходив, тому йому не відомо у яких відносинах проживали ОСОБА_11 та ОСОБА_10 . Будинок у с. Настасів будували виключно батьки ОСОБА_10 за свої кошти, це їх будинок, і ОСОБА_10 не має до нього жодного відношення. Почали будівництво вказаного будинку близько двадцяти років назад. Свідок ОСОБА_16 повідомив суду, що ОСОБА_1 придбав у нього спірний автомобіль OPEL VIVARO, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2007 року випуску, вартістю 7000 євро. Про продаж автомобіля вони домовлялися по телефону, оскільки відповідач подзвонив йому по оголошенню. Так, він із відповідачем вели перемовини про те, що, якщо протягом одного місяця йому не вдасться продати зазначений транспортний засіб, то він залишить його для ОСОБА_1 . Так, на початку лютого вони домовилися про зустріч, і свідок приїхав до відповідача на АДРЕСА_1 . Відповідач вийшов із жінкою, проте, чи перебували вони у зареєстрованому шлюбі, та чи були у них діти, йому невідомо. Так, за вказаний автомобіль відповідач сплатив йому домовлену суму і в лютому 2017 році машину переоформили на ОСОБА_1 . Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з того, що доведеним є факт спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у період із 03 лютого 2017 року по 03 травня 2017 року, однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, тому спірний автомобіль є спільною сумісною власністю сторін і він підлягає розподілу в рівних частинах відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України. Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог суд виходив із їх недоведеності. Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду виходячи з наступного. За правилами ч. 2 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п. Згідно з положенням частини 1, 2 ст. 21 Сімейного Кодексу шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. Відповідно до ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною підставою для виникнення у них прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Згідно із частиною першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте ними до шлюбу; майно, набуте ними за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно набуте ними за час шлюбу, але за кошти, які належали їм особисто; житло, набуте ними за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (стаття 70 СК України ). Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Належними доказами відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування ( ч. 2 ст. 78 ЦПК України). Проаналізувавши подані сторонами докази колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок, що в період з 03 лютого по 03 травня 2017 року сторони проживали однією сім`єю та саме в цей час придбали спірний автомобіль, а тому цей автомобіль є спільною сумісною власністю сторін. На підтвердження факту проживання однією сім`єю позивачкою надано ряд доказів, зокрема квитанції про оплату коштів на користь відповідача, придбання квитка на його ім`я, тощо. Крім того, сам по собі факт перебування з позивачем у близьких стосунках чоловіка та жінки не заперечував й сам відповідач. Водночас тільки цей факт не може свідчити, що сторони проживали в зазначений період (з 03 лютого по 03 травня 2017 року) однією сім`єю, а придбане одним із них майно є спільною сумісною власністю сторін, оскільки позивачу необхідно надати докази ведення спільного господарства, наявності у сторін бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї. Вказаних доказів позивачем до суду не надано. Судом допитано ряд свідків як з боку позивача так і з боку відповідача. Даючи оцінку показам свідків зі сторони позивача на підтвердження того, що сторони проживали однією сім`єю у вказаний період, суд першої інстанції помилково взяв їх до уваги, оскільки їх пояснення носять узагальнений характер та стосуються здебільшого констатації факту сумісного проживання сторін. Отже, покази допитаних свідків щодо відносин сторін до встановленого судом факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на думку колегії суддів, не підтверджують наявності у них усталених відносин, які притаманні подружжю. Згідно постанови Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження No 61-5296св19) показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу У постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15 (провадження No 61-30273св18) Верховний Суд вказав, що факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивача, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю. Даний висновок суду апеляційної інстанції відповідає зокрема і висновкам викладеним в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17 (провадження No 61-46210св18). Сам по собі факт наявності у позивача задекларованих на території України доходів та розписки за якою позивач отримала кошти, раніше надані в борг, не може свідчити про те, що саме частково за кошти позивача був придбаний автомобіль. В матеріалах справи наявна посвідка на проживання ОСОБА_17 в Італії (а.с. 75). З показів відповідача вбачається, що він тривалий час проживав і працював в Італії, що підтверджується відомостями про перетин державного кордону, наявними у паспорті відповідача та не заперечувалося позивачем. Повернення ОСОБА_5 ОСОБА_2 боргу у розмірі 3000 євро, які він позичив у ОСОБА_2 , згідно розписки від 18 серпня 2016 року та повернув 17.01.2017 року не може свідчити про те, що вказані кошти були використані на придбання автомобіля 17.02.2021 року. Розписка складена ОСОБА_1 27.05.2017 року не доводить факту спільної сумісної власності сторін на спірний автомобіль, оскільки її зміст сторонами тлумачиться по різному. Відповідно до п.6 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р. № 1388 (в редакції станом на 17.02.2017 року), у разі реєстрації автомобіля, який належить двом фізичним особам у графі "Особливі відмітки" свідоцтва про реєстрацію або тимчасового реєстраційного талону транспортних засобів щодо іншого співвласника може бути зроблено запис про особу, яка є співвласником. В даному випадку такого запису свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу не містить. Отже, з урахуванням викладеного, колегія суддів вважає недоведеними обставини, що мають значення для справи і на які посилається позивач, та які суд першої інстанції визнав встановленими. Доводи апеляційної скарги знаходять своє підтвердження в матеріалах справи. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. На підставі наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю. Згідно вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони в межах ними понесених. Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 390, 141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 лютого 2021 року в частині задоволених позовних вимог скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 в позові до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання права власності на 1/2 частину автомобіля. Судові витрати покласти на сторони в межах ними понесених. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 04 червня 2021 року. Головуючий Бершадська Г.В. Судді: Гірський Б.О. Шевчук Г.М.