Постанова КЦС ВС № 234/12140/14-ц

Постанова Іменем України 10 червня 2020 року м. Київ справа № 234/12140/14-ц провадження № 61-39424св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С.Ю., Петрова Є.В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Донецької області від 23 травня 2018 року у складі суддів Груіцької Л.О., Жданової В.С., Санікової О.С., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільним сумісним майном подружжя та просила поділити житловий будинок з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 , посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що у 2007 році вона познайомилася з відповідачем, після чого вони вирішили мешкати однією сім`єю без реєстрації шлюбу, у зв`язку з чим відповідач в липні 2007 року переїхав у належну їй квартиру у АДРЕСА_2 . З того часу вони проживали разом, мали спільний бюджет, вели спільне господарство. З 18 березня 2009 року, за її згодою ОСОБА_2 було у вказаній квартирі у місті Дружківка зареєстровано. Зазначила, що сторони у 2011 році придбали домоволодіння по АДРЕСА_1 . У квітні 2011 року позивач передала продавцям задаток в розмірі 300 доларів США, що еквівалентно 2400 грн., а 02 травня 2011 року сторони переїхали до вказаного будинку, де продовжили проживати однією сім`єю. 25 липня 2011 року був укладений договір купівлі-продажу будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 , посвідчений Третьою Краматорською ДНК, оформлений на ім`я ОСОБА_2 . Зазначила, що вона, особисто передала продавцю за будинок спільні гроші в розмірі 53600 грн., у зв`язку з чим за придбаний будинок всього сплачено 56000 грн. (7000 доларів США). Також зазначила, що 8 серпня 2011 року позивач влаштувалася на роботу комірником до дитячого садку № 72 «Снігуронька» у місті Краматорську, де й продовжує працювати. 12 серпня 2011 року ОСОБА_2 зареєстрував договір купівлі-продажу будинку в БТІ міста Краматорська. 27 вересня 2011 року відповідач знявся з реєстрації у місті Дружківка та зареєструвався по АДРЕСА_1 . Сторони продовжували проживати однією сім`єю у вказаному будинку, вели спільне господарство, спільно зробили потрібний ремонт в будинку, облаштували придомову територію, побудували сарай, завели курей. Вона власноручно заповнювала квитанції на оплату комунальних послуг та здійснювала цю оплату. Також зазначила, що у листопаді 2014 року ОСОБА_2 повідомив їй, що бажає припинити їхні відносини, має намір створити сім`ю з іншою жінкою, у зв`язку з чим запропонував покинути будинок по АДРЕСА_1 , який вважає своєю особистою власністю та її прав на цей будинок не визнає. У зв`язку із викладеним, просила суд встановити факт спільного проживання її та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з липня 2007 року по листопад 2014 року, визнати житловий будинок з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 спільним сумісним майном та поділити його, виходячи з рівності часток сторін, визнавши за нею право власності на 1/2 частку будинку. Короткий зміст попередніх судових рішень Заочним рішенням Краматорського міського суду від 16 грудня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено. Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 15 березня 2016 року заочне рішення Краматорського міського суду Донецької області залишено без змін. Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 15 березня 2016 року заочне рішення Краматорського міського суду Донецької області від 16 грудня 2015 року залишено без змін. Ухвалою Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 листопада 2016 року заочне рішення Краматорского міського суду Донецької області та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 15 березня 2016 року скасоване, справу направлене на новий розгляд до суду першої інстанції. Скасовуючи рішення Краматорського міського суду та ухвалу Апеляційного суду Донецької області, Вищий Спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ послався на те, що вирішуючи спір суди у порушення ст.ст.10,212,316 ЦПК України не звернули уваги на те, що застосовуючи норму ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні кошти або спільна праця подружжя. Суди на зазначене уваги не звернули, належним чином не встановили фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення спору, зокрема фактичного періоду сумісного проживання сторін, джерело коштів на придбання спірного житлового будинку, не перевірили доводи відповідача про те, що будинок було куплено за його особисті кошти, отриманого ним від продажу майна його батьків та доводів відповідача що на час придбання будинку шлюбні відносини між сторонами були відсутні. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 24 січня 2018 року позов задоволено. Встановлено факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу у період з липня 2007 року по листопад 2014 року. Визнано спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими спорудами, розташований по АДРЕСА_1 . Поділено спільне сумісне майно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вигляді житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 , визнавши за кожним з них право власності на Ѕ частку цього майна. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору у сумі 365,40грн. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що сторони з липня 2007 року по листопад 2014 року проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, спірне майно придбане за спільні кошти. Короткий зміст рішення апеляційної інстанції, яке оскаржується у Верховному Суді Постановою Апеляційного суду Донецької області від 23 травня 2018 року рішення Краматорського міського суду Донецької області від 24 січня 2018 року у частині задоволення позовних вимог про визнання сумісною власністю подружжя будинку по АДРЕСА_1 , поділу майна та стягнення судового збору скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у сумі 121 грн.80 коп. В іншій частині рішення залишено без змін. Короткий зміст вимог касаційної скарги 6 липня 2018 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на постанову Апеляційного суду Донецької області від 23 травня 2018 року, у якій скаржник просила судове рішення скасувати в частині відмовлених позовних вимог, рішення Краматорського міського суду Донецької області від 24 січня 2018 року в цій частині залишити без змін. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребовано справу. 26 листопада 2018 року справа № 234/12140/14-ц з Краматорського міського суду Донецької області надійшла до Верховного Суду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не встановив всі фактичні обставини справи та скасував в часині законе рішення суду першої інстанції. Зазначає, суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши матеріали справи та правильно застосувавши норми матеріального права, що спірне майно було придбано за спільні кошти сторін. Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу 3 грудня 2018 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якій заявник посилаючись на відсутність доказів на підтвердження розміру отриманого позивачем доходу у період придбання спірного майна просив у задоволенні касаційної скарги відмовити, постанову Апеляційного суду Львівської області від 23 травня 2018 року залишити без змін. Фактичні обставини справи, встановлені судами Судами встановлено, що ОСОБА_1 з жовтня 2002 року зареєстрована по АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 зареєстрований у АДРЕСА_1 згідно довідки виконкому Красноторської селищної ради міста Краматорська від 17 листопада 2014 року. Відповідно до акту депутата Красноторської селищної ради міста Краматорська ОСОБА_3 обстеження житлово-побутових умов від 28 листопада 2014 року, з травня 2011 року до моменту складання акту ОСОБА_1 проживала та вела спільне господарство з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно довідки КП «Комсервіс» Дружківської міськради від 17 листопада 2014 року, ОСОБА_1 разом з сином є зареєстрованими у АДРЕСА_2 . За цією адресою з 18 березня 2009 року по 27 вересня 2011 року був зареєстрований ОСОБА_2 . За довідкою БТІ міста Краматорська від 27 листопада 2014 року, житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстрований 12 серпня 2011 року на праві власності за ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 25 липня 2011 року. Відповідно довідки ясла-садку №72 «Снігуронька» міста Краматорська від 12 листопада 2014 року, з 8 серпня 2011 року на посаді комірника працює ОСОБА_1 . Копії квитанцій про оплату комунальних послуг по АДРЕСА_1 заповнені та підписані ОСОБА_1 за 2014 рік. Згідно копії свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з 4 серпня 2009 року є фізичною особою-підприємцем. З копії форми А, складеної ОСББ «Покоління» вбачається, що ОСОБА_2 23 січня 2009 року зареєстрований у місті Краматорську по АДРЕСА_3 , знятий з реєстрації 6 березня 2009 року у зв`язку з вибуттям до міста Дружківка. відповідно довідки ОСББ «Покоління» від 14 січня 2015 року, ОСОБА_2 проживав у АДРЕСА_3 без реєстрації з 2001 року по 23 січня 2009 року та 6 березня 2009 року по січень 2011 року. Судом першої інстанції встановлено, що згідно акту обстеження від 6 квітня 2015 року, складеного теркомом мікрорайону №9 міста Дружківка, з огляду на показання свідків підтверджується те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно проживали за адресою: АДРЕСА_2 у період з липня 2007 року по квітень 2011 року.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Перевіривши доводи касаційної скарги, вивчивши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне. Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права За частиною 2 статті 3 Сімейного Кодексу України (Далі - СК України) сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Відповідно до частин 1 та 2 статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Згідно із частиною 1 статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків. Згідно із частиною 4 статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, необхідно встановлювати факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовати час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте),а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності. Рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти. У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що позивачем не надано доказів на підтвердження передачі передоплати продавцю житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 ОСОБА_4 у розмірі 300 доларів США та у подальшому залишок коштів у розмірі 53600, 00 грн. з наступних підстав. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 57 СК особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. Так, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:1) час набуття майна;2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). У зв`язку з викладеним в разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-80, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Інші посилання у касаційній скарзі як на підставу для скасування постанови апеляційного суду, зводяться до незгоди заявника з висновками судів. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Апеляційного суду Донецької області від 23 травня 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: В. М. Сімоненко С. Ю. Мартєв Є. В. Петров