Постанова Черкаський апеляційний суд № 712/5651/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/761/21Головуючий по 1 інстанції Справа №712/5651/20 Категорія: 304090000 Пересунько Я. В. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2021 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач ) Суддів Василенко Л.І., Єльцова В.О. За участі секретаря Анкудінова О.І. учасники справи: позивач ОСОБА_1 ; відповідач ОСОБА_2 ; особа, яка подає апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 лютого 2021 року, постановлене під головуванням судді Пересунька Я.В. у залі № 219 Соснівського районного суду м. Черкаси 12.10.2020 року о 09 год. 35 хв., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, - в с т а н о в и в : 15 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу. В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує, що 16 січня 2020 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, згідно умов якого відповідачу ОСОБА_2 було надано безвідсоткову позику у розмірі 100 000 грн., з усною умовою повернення позики до 15 березня 2020 року. В обумовлений строк відповідач ОСОБА_2 позику позивачу не повернув і до цього часу ухиляється від повернення коштів ОСОБА_1 , вказує він в позові. У зв`язку з вищевикладеними обставинами ОСОБА_1 просить суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь борг за договором позики від 16 січня 2020 року в розмірі 100 000 грн., а також судові витрати у виді судового збору. Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 16 січня 2020 року в розмірі 100 000 грн., а також судові витрати у виді судового збору 1 000 грн., а всього стягнуто 101 000 (сто одну тисячу) грн. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 оскаржив рішення суду в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник ОСОБА_2 вказує, що рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 12.02.2021 року у справі № 712/5651/20 є незаконним і необґрунтованим, а також таким, що постановлене з неправильним встановленням обставин, які мають значення для справи. ОСОБА_2 в апеляційній скарзі посилається на неправильність встановлення обставин, які мають значення для справи, які скаржник вважає, полягають в тому, що він не отримував фактично коштів по борговій розписці від 16.01.2020 року від ОСОБА_1 . Скаржник вказує, що позивач ОСОБА_1 діє явно недобросовісно, зловживає довірою до нього та вчиняє шахрайські дії, які оцінено судом першої інстанції, як належні. Також скаржник звертає увагу, що борговою розпискою від 16.01.2020 року не встановлено строку та порядку повернення позики, а тому до застосування, на думку скаржника, полягають положення абзацу 2 ч. 1 ст. 1049 ЦК України. Позивач ОСОБА_1 письмової вимоги до нього не пред`являв. Доказів стосовно цієї обставини суду не надав, а отже, 30-денний строк повернення боргу, передбачений ч. 1 ст. 1049 ЦК України не настав, вважає скаржник. В якості нового доказу, що підлягає дослідженню судом апеляційної інстанції, ОСОБА_2 додає до апеляційної скарги висновок за результатами дослідження з використанням поліграфа від 06.03.2021 року. Він вказує, що даним документом чітко та однозначно встановлено, що він не отримував позику, а отже, і не повинен повертати кошти за борговою розпискою. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 12.02.2021 року у справі № 712/5651/20 та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики від 16.01.2020 року у розмірі 100 000 грн., а також судових витрат у виді судового збору 1000 грн., а всього 101 000 грн. відмовити в повному обсязі. Відзив на адресу Черкаського апеляційного суду на апеляційну скаргу відповідача не надходив від позивача. У відповідності до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши суддю доповідача, пояснення позивача та відповідача, які з`явились в судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з?ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог позивача про стягнення боргу, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, пославшись, що позивач виконав свої зобов`язання за договором позики від 16.01.2020 року перед відповідачем, надав відповідачу в борг кошти згідно до умов договору, а відповідач взяті за договором обов`язки не виконав, борг не повернув, а тому суд прийшов до висновку про задоволення позову у заявленому позивачем розмірі та стягнув 100000 гривень та судові витрати з відповідача на користь позивача. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону, оскільки судом першої інстанції встановлено дійсні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам, правильно застосовано норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалено у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого, апеляційний суд не вбачає, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 16 січня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, згідно умов якого відповідачу ОСОБА_2 надано в позику грошові кошти в розмірі 100 000 грн. Станом на 12 лютого 2021 року грошові кошти ОСОБА_2 згідно до договору позики від 16 січня 2020 року ОСОБА_1 не повернуті, про що свідчить перебування оригіналу боргової розписки у позивача. Відповідач не надав належних доказів та не підтвердив, що ним борг повернуто позивачу ОСОБА_1 . Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов?язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов?язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або такої ж кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також, засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки, чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладених договорів незалежно від найменування документа, і з огляду на установлені результати, робити відповідні правові висновки. Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, провадження № 14-465цс18. У частині першій статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов?язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Верховний Суд України у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 виклав правовий висновок, згідно до якого за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Підстав відступити від цього правового висновку Верховним Судом не встановлено. Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається право підтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі, якщо складається боргова розписка, це вже є доказом факту отримання грошових коштів, тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. Отже, письмове застереження, яке складено окремо, чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов?язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг. Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, висловлений Верховним Судом у постанові від 05 вересня 2018 року у справі № 756/8630/14-ц, провадження № 61-8792св18. Колегія суддів апеляційного суду, вважає за важливе звернути увагу, що предметом позову у цій справі є вимога про стягнення боргу за договором позики, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Як вбачається з наявних матеріалів справи ОСОБА_2 видав ОСОБА_1 розписку позичальника, що посвідчує передання йому позикодавцем певної суми грошових коштів у розмірі 100 000 грн., тобто містить боргове зобов`язання. При цьому, відповідач власноручно зазначив у виданій розписці, що вказані кошти він позичив у ОСОБА_1 . Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей. Сукупність наявних по справі доказів об`єктивно свідчить про існування між сторонами саме правовідносин, які витікають із договору позики. Твердження скаржника стосовно того, що наявність між сторонами правовідносин, які витікають із договору позики, спростовується відсутністю на розписці дати повернення грошової суми не підлягають до задоволення, виходячи з наступного. Так, згідно положень ст.1049 ЦК України визначено, якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред?явлення вимоги, то позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред?явлення позикодавцем вимоги про це. Як вбачається із наявних матеріалів справи ОСОБА_1 скористався належним йому правом пред`явлення вимоги до позичальника шляхом пред`явлення відповідного позову до ОСОБА_2 в судовому порядку. Враховуючи вищевикладені обставини, норми права, наявні в матеріалах справи докази, як в підтвердження позовних вимог, так і в їх заперечення, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, який прийшов до вірного, обґрунтованого та вмотивованого висновку про задоволення вимог позивача та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики. Частина 2 ст. 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом третім вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. При цьому, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Водночас, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. У свою чергу, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Згідно до ч. 2 ст. 13 ЦПК України, яка регламентує диспозитивність цивільного судочинства, визначено, що збирання доказів у цивільних справах, не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У відповідності до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумнів у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. До апеляційної скарги скаржник ОСОБА_2 додав висновок за результатами дослідження з використання поліграфа від 06.03.2021 року, який в суді першої інстанції під час розгляду справи не досліджувався, оскільки вказаний доказ був отриманий відповідачем після прийняття рішення районним судом. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 не навів об?єктивних причин, які перешкодили подати йому вказані докази у встановлений законом строк, не обґрунтував поважності причин гне подання ним доказів суду першої інстанції. Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що з наявних матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 під час розгляду справи в суді першої інстанції клопотання про призначення почеркознавчої експертизи не заявлялось. Крім того, в суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_2 підтвердив, що ні із зустрічним позовом, ні з позовом про оспорювання договору позики у зв`язку із неотриманням коштів за договором позики він не звертався в суд. Також не звертався відповідач до правоохоронних органів щодо вчинення щодо нього протиправних дій та примусового написання розписки під тиском. Тому, приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи докази, вище викладені аргументи скаржника, та спростування суду, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи є безпідставними та необґрунтованими, такими що зводяться до незгоди скаржника з оскаржуваним рішенням, тому не приймаються до уваги колегією суддів апеляційного суду та не підлягають задоволенню. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "+4 посилання"), які з огляду на положення статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами при розгляді справ як джерело права, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, а не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох поглядів на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов?язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення згідно доводів та вимог апеляційної скарги, які не спростовують висновків суду, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом. З вищевикладеного не вбачається, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, залишено не розглянутими обставини, що мають значення для справи, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції за доводів апеляційної скарги . Виходячи з викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки, апеляційна скарга не підлягає до задоволення судом апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишається без змін, то перерозподіл судових витрат апеляційним судом не здійснюється. Керуючись ст.ст. 367,368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу залишити без змін. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги залишити за особою, яка її подавала. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту постанови, в порядку та за умов, визначених цивільно процесуальним законодавством. Повний текст постанови складений 03.06. 2021 року. Головуючий Л.В. Нерушак Судді Л.І. Василенко В.О. Єльцов