Постанова Житомирський апеляційний суд № 274/3453/21

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №274/3453/21 Головуючий у 1-й інст. Хуторна І. Ю. Категорія 39 Доповідач Борисюк Р. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 квітня 2022 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Борисюка Р.М., суддів Григорусь Н.Й., Микитюк О.Ю, з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №274/3453/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Боголюба Анатолія Вікторовича на заочне рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 22 грудня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Хуторної І.Ю. у м. Бердичеві, в с т а н о в и в : У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь 38 530 грн. боргу за договором позики від 17.04.2019, 3% річних за період із 20.12.2019 до 24.05.2021 в розмірі 2160,92 грн. та інфляційні втрати в сумі 4594,91 грн. А також витрати, які пов`язані із розглядом справи в суді, а саме: сплачений судовий збір у сумі 908 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн. В обґрунтування позову зазначав, що 17.04.2019 ОСОБА_2 взяв у нього в борг 75030 грн. На підтвердження цього видав розписку, де вказав про повернення отриманих коштів частинами до 20.12.2019. Проте у визначений строк відповідач борг повернув лише частково у сумі 36500 грн. Решта боргу, а саме - 38530 грн. не повернута. На суму боргу позивачем нараховано 3% річних за період із 20.12.2019 до 24.05.2021, що складає 2160,92 грн. та інфляційні втрати в розмірі 4594,91 грн. Заочним рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 22 грудня 2021 рок у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, адвокат Боголюб А.В. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове - по суті позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що при ухваленні рішення судом були порушені норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права. Зазначає, що у позовній заяві та заяві від 22.12.2021 представником позивача зазначалося про правовідносини позики, наявність розписки, часткове повернення боргу, на що суд уваги не звернув та безпідставно відмовив у задоволенні позову. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи сторони та інші учасники в судове засідання не з`явились. Від позивача та його представника надійшла заява про розгляд справи без їх участі та підтримання апеляційної скарги. При таких обставинах суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що відповідає положенням ч. 2 ст. 372 ЦПК України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до розписки, складеної ОСОБА_2 він має боргові зобов`язання перед ОСОБА_1 в розмірі 575030 грн та зобов`язується повернути ці кошти частинами до 20.12.2019 в повному обсязі. Перерахунки будуть здійснюватися згідно платіжних доручень на підприємців. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що зміст розписки ОСОБА_2 від 17.04.2019 не містить відомостей про передачу ОСОБА_1 ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 75030 грн., а позивачем не надано суду належних та допустимих доказів та підтвердження факту передачі ним грошових коштів відповідачу. Тому відсутні підстави вважати, що між сторонами виникли правовідносини з приводу укладення договору позики та у відповідача наявний обов`язок щодо повернення грошових коштів за договором позики. А тому і не можуть бути задоволені похідні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційний втрат у відповідності до ст. 625 ЦК України за несвоєчасне повернення позики. Колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають вимогам закону. Зокрема, відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Згідно з ч.2 ст.1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Ця особливість реальних договорів зазначена в ч. 2 ст.640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Частина 2 ст.1047 ЦК України допускає пред`явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей. Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16З (провадження №№ 14-360цс19) зазначено, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Крім того, ч.1 ст.1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів. Із змісту розписки ОСОБА_2 від 17.04.2019 (а.с. 45) убачається, що останній має боргове зобов`язання перед ОСОБА_1 , внаслідок отримання від позивача грошових коштів в сумі 75030 грн. Крім того, в ній зазначено, що ОСОБА_2 зобов`язується повернути ці кошти частинами до 20 грудня 2019 року у повному обсязі. Відсутність у розписці слова «позика» не спростовує її зміст, є підтвердженням отримання в борг грошових коштів із зобов`язанням їх повернення в установлені строки. Як видно із матеріалів справи відповідач не заперечив факт отримання грошових коштів за договором позики і частково виконав свої зобов`язання, сплативши їх частину. Таким чином, сума заборгованості за договором позики підлягає стягненню в судовому порядку. Згідно положень ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно розрахунку, наданого позивачем, є обґрунтованими його вимоги про стягнення із відповідача 3-х % річних від прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 20.12.2019 до 24.05.2021 в розмірі 2160 грн. 92 коп. та понесених у зв`язку із цим інфляційних втрат на суму 4594 грн. 91 коп. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції були неправильно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які не підлягали застосуванню при вирішенні даного спору. У частині стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 10 000 грн. підстав для задоволення позовних вимог немає, оскільки докази таких витрат у матеріалах справи відсутні і не надані позивачем до апеляційного суду. У зв`язку із цим, у відповідності до положень ст. 376 ЦПК України, наявні підстави для задоволення апеляційної скарги частково та скасування рішення суду першої інстанції із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову. У відповідності до положень статті 141 ЦПК України із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду та поданні апеляційної скарги. Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 371, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Боголюба Анатолія Вікторовича задовольнити частково. Заочне рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 22 грудня 2021 року скасувати і ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задовольнити частково. Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 38530 грн. заборгованості за договором позики, 3% річних у розмірі 2160 грн. 92 коп., інфляційні втрати в сумі 4594 грн. 91 коп., а всього 45285 грн. 83 коп. та 2270 грн. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Головуючий Судді Повний текст постанови складений 06 квітня 2022 року.