Постанова 4801 № 128/186/19

Справа № 128/186/19 Провадження № 22-ц/801/855/2021 Категорія: 31 Головуючий у суді 1-ї інстанції Ганкіна І. А. Доповідач:Шемета Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2021 рокуСправа № 128/186/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої судді Шемети Т. М. (суддя-доповідач), суддів Берегового О. Ю, Панасюка О. С., секретар судового засідання Куленко О. В. учасники справи: позивач (особа, яка подала апеляційну скаргу) ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , відповідач ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору приватний нотаріус Вінницького нотаріального округу Марунько Ольга Григорівна розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 12 лютого 2021 року, ухвалене у складі судді Ганкіної І. А. у м. Вінниця, дата складення повного судового рішення відповідає даті його ухвалення,- в с т а н о в и в : 22 січня 2019 року ОСОБА_1 подала позов до ОСОБА_2 ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Вінницького районного нотаріального округу Марунько О. Г. про визнання договорів дарування житлового будинку з господарськими спорудами та будівлями та земельних ділянок недійсними. Позов мотивований тим, що з 07.08.2005 року позивач ОСОБА_1 з відповідачем ОСОБА_2 перебувають у шлюбі. Зазначає, що 17.05.2018 року без погоджень з нею чоловік подарував будинок, що розташований по АДРЕСА_1 , своїй дочці ОСОБА_3 згідно договору дарування будинку, посвідченим приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Марунько О.Г., за реєстраційним номером

535. Також 17.05.2008 року на ім`я ОСОБА_4 було посвідченого договір дарування земельної ділянки площею ,2211 га, кадастровий номер 0520687000:02:008:0191 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (Реєстраційний номер договору 537); договір дарування земельної ділянки площею 0,1211 га з кадастровим номером 0520687000:02:007:0175, що розташована в АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (Реєстраційний номер договору 536). На думка позивача вказані договори дарування укладені всупереч закону та порушують її права як дружини відповідача ОСОБА_2 . Зазначає, що вона вклала значні особисті кошти та працю у відчужений житловий будинок та земельні ділянки, звертає увагу, що спільними зусиллями було здійснено добудови, ремонт, придбано техніку. Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 12 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати. Рішення мотивовано тим, що житловий будинок та земельні ділянки, які були подаровані ОСОБА_2 своїй дочці ОСОБА_3 , не мають правового статусу спільного сумісного майна подружжя, так як набуті ОСОБА_2 в порядку приватизації задовго до реєстрації шлюбу із ОСОБА_1 . Доказ вкладу в майно позивачки в особисте майно ОСОБА_2 суду не надано, а сплата нею комунальних послуг є обов`язком користувача будинку. Не погодившись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 12 лютого 2021 року та ухвалити нове, яким задовольнити позов. Основні доводи апеляційної скарги полягають у тому, що у Договорі дарування житлового будинку, міститься посилання на технічний паспорт від 17.02.1989 року, тому до складу відчужуваної нерухомості увійшли: житловий будинок з прибудовами літ. «А», загальною площею 159,2 кв. м, житловою площею 72,0 кв. м, сарай літ. «Б», вбиральня літ. «В», огорожа 1-3. Зазначає, що після здійснених добудов і реконструкцій, згідно технічного паспорту на житловий будинок від 26.11.2018 року загальна площа будинку становить 247,7 кв. м, житлова площа 63 кв. м, тобто ОСОБА_2 здійснив в дарування будинку з технічними характеристиками, які не відповідають дійсності. Посилається на фіктивність укладених правочинів ( ст. 234 ЦК України): сторонами договору є батько і дочка і правочин укладений з метою позбавлення її, ОСОБА_1 , права на частину майна. Вважає, що об`єднання позовів в одне провадження відбулося з порушенням процесуальних норм. Вважає, що стягнений судом розмір судових витрат на правову допомогу є не обґрунтованим, представник відповідача участі у судових засіданнях суду першої інстанції не брала. Також зазначає, що місцевим судом не надсилались на її адресу процесуальні ухвали суду, що унеможливило належну реалізацію її прав. 11 травня 2021 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Чернілевської Р. В., в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, посилаючись на те, що позивачем в позовній заяві не наведено обґрунтування перебування спірного майна у спільній сумісній власності. Звертає увагу, що будинок набутий у власність за сім років до укладення шлюбу з позивачем ОСОБА_1 . Земельні ділянки набуті відповідачем ОСОБА_2 у порядку безоплатної приватизації, що виключає будь яку можливість перебування його у спільній сумісній власності. Звертає увагу, що представником позивача була подана заява про об`єднання в одне провадження двох справ, тобто станом на серпень 2019 року ОСОБА_1 не була проти такої процесуальної дії. Стосовно не згоди позивача з судовими витратами на правову допомогу зазначає, що копія відзиву, у якій зазначалось про орієнтовні витрати на правову допомогу, надсилалась учасникам справи, у відповіді на відзив позивачем заперечень не було висловлено. Наголошує, що вартість послуг адвоката відповідно до договору є фіксованою і не залежить від кількості судових засідань. 11 травня 2021 на адресу апеляційного суду надійшов відзив від ОСОБА_2 , в якому він зазначає, що укладенню шлюбу передувала усна домовленість між ним та ОСОБА_1 , що спірне майно перейде у власність його доньки ОСОБА_3 , стверджує що усі поліпшення нерухомого майна були здійсненні його власними силами. Звертає увагу, що в результаті судових розглядів вони з позивачкою ОСОБА_1 16.10.2020 року розлучились. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, Приватний нотаріус Вінницького нотаріального округу Марунько О. Г. своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористалась. Апеляційним судом було задоволено клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи в режимі відеоконференції (Ухвала від 31.05.21 року на а.с. 101), проте в зазначений час ОСОБА_1 на зв`язок не вийшла, натомість електронною поштою подала заяву про зупинення провадження у справі до вирішення іншої справи за її позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, яке судом було відхиллено. Також подала клопотання про відкладення розгляду справи, так як відзиви відповідачів на апеляційну скаргу були ними надіслані на адресу, за якою вона не проживає і вона не змогла надати відповідь на відзив. Судом таке клопотання було відхилене так як і відзив ОСОБА_3 , і відзив ОСОБА_2 були надіслані на адресу позивачки, яку вона зазначила в апеляційній скарзі як адреса для листування: АДРЕСА_2 , про що свідчать відповідні квитанції про поштове відправлення (а.с.67-68, а.с.74), а надання відповіді на відзив у суді апеляційної інстанції не передбачено цивільним процесуальним Кодексом. В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 , та представник ОСОБА_3 адвокат Чернілевська Р. В. заперечили проти задоволення апеляційної скарги, просили рішення Вінницького районного суду 12 лютого 2021 року залишити без змін. Приватний нотаріус Вінницького нотаріального округу Марунько О. Г. в судове засідання не з`явилась, про день та час судового розгляду повідомлена належним чином. Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд дійшов до наступних висновків. По справі встановлено: -З 07 серпня 2005 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 07.08.2005 року (т.1 а.с.11). -17.05.2018 року ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 земельну ділянку, за кадастровим номером 0520687000:02:007:0175, площею 0,1211 га, за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер договору 536 (т.1.а.с. 12). -17.05.2018 року ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 земельну ділянку, за кадастровим номером 0520687000:02:008:0191, площею 0,2211 га, за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства своїй дочці ОСОБА_3 , реєстраційний номер договору 537 (т.1.а.с. 13). -17.05.2018 року ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер договору № 535, на підставі технічного паспорту від 17.02.1989 року будинок загальною площею 159,2 кв. м, житловою площею 72,0 кв. м (т.1.а.с. 12). -за ОСОБА_3 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку, за кадастровим номером 0520687000:02:007:0175, площею 0,1211 га, за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); земельну ділянку, за кадастровим номером 0520687000:02:008:0191, площею 0,2211 га, за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства; житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до Витягів з ДРРП на нерухоме майно (а.с. 15-17). -Відповідно до довідки № 9171 від 16.11.2018 року виданої КП «Вінницьке ООБТІ», згідно матеріалів інвентаризаційної справи № 408 станом на 31.12.2012 року реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 02.03.1998 року зареєстровано в реєстрову книгу № 1 за № 18 за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу будинковолодіння посвідченого Посвятенком Д.Ю. приватним нотаріусом Вінницького міського та районного нотаріального округу 14.02.1998 за № 152 (т.1, а.с. 22). -До складу сім`ї ОСОБА_2 1955 р.н., входить дружина ОСОБА_1 1971 р.н, що підтверджується довідкою Сосонської сільської ради Вінницького району Вінницької області № 1030 від 06.11.2018 року (т.1, а.с.24). -ОСОБА_1 1971 р.н., зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 31.01.2009 року, але проживає постійно з травня 2005 року, що підтверджується довідкою Сосонської сільської ради Вінницького району Вінницької області № 1070 від 14.11.2018 року (т.1 а.с.25). -ОСОБА_5 1977 р.н. зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , але постійно з 2003 року по даний час проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Сосонської сільської ради Вінницького району Вінницької області № 1068 від 14.11.2018 року (т.1 а.с.26). -ОСОБА_3 , 1985 р.н. зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , але постійно проживає за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується довідкою Сосонської сільської ради Вінницького району Вінницької області № 1069 від 14.11.2018 року (т.1 а.с. 23, 27). -ОСОБА_1 зареєстрована та постійно проживає з 2005 року за адресою: АДРЕСА_1 , та обробляє присадибну земельну ділянку площею 0,1211 га, що підтверджується довідкою Сосонської сільської ради Вінницького району Вінницької області № 1210 від 26.12.2018 року (т.1 а.с.28). -Рішенням 7 сесії 7 скликання № 8 від 20.05.2016 року Сосонської сільської ради Вінницького району Вінницької області, було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують безоплатне право власності на земельну ділянку з виготовлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку ОСОБА_2 площею 0,1211 га на території Сосонської сільської ради Вінницького району Вінницької області в межах населеного пункту (т.1, а.с.32). -Рішенням 7 сесії 7 скликання № 6 від 22.04.2016 року Сосонської сільської ради Вінницького району Вінницької області, затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують безоплатне право власності на земельну ділянку з виготовлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку ОСОБА_2 площею 0,2211 га на території Сосонської сільської ради Вінницького району Вінницької області в межах населеного пункту (т.1, а.с.76); -На підтвердження сплати комунальних платежів позивачкою ОСОБА_1 надано копії квитанції про сплату комунальних послуг (т.1, а.с.33-38). -Згідно технічного паспорту на садибний( індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , виданого на замовлення ОСОБА_2 від 26.11.2018 року загальна площа будинку становить 247,7 кв. м, житлова площа 63 кв. м (т. 1 а. с . 39-45) Між сторонами виник спір стосовно визнання правочинів (договорів дарування) недійсними. Згідно ст. 202 Цивільного Кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. В статті 203 ЦК України закріплено перелік вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Однією з яких є вільне волевиявлення учасника на вчинення правочину та яке має відповідати його внутрішній волі. Відповідно до ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 як на підставу недійсності правочину покликалася на те, що під час вчинення даних правочинів не було її згоди як дружини дарувальника, оскільки вона вкладала свої кошти в поліпшення стану житлового будинку. Відповідно до ст. 215ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ч.1 ст. 57СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. В ході судового розгляду судом першої інстанції було вірно встановлено, що житловий будинок та земельні ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , які були подаровані ОСОБА_2 . ОСОБА_3 не мають правового статусу спільного сумісного майна подружжя, оскільки спірний будинок був набутий ОСОБА_2 у власність до 07 серпня 2005 року, тобто до реєстрації шлюбу із ОСОБА_1 (до 2005 року), а не створений спільними зусиллями чи спільною працею подружжя, а земельні ділянки набуті в порядку безоплатної приватизації ним особисто. Судом першої інстанції вірно зазначено, що посилання ОСОБА_1 на те, що під час подружнього життя було збудовано господарські будівлі та споруди, проведено ремонт будинку, сплачувались комунальні платежі, не тягнуть за собою виникнення права власності на майно, не змінює статусу майна з особистого на спільне сумісне. Все це не є підставою для застосування ст.203 ЦК України. Вимога про визнання подарованого майна спільною сумісною власністю подружжя позивачкою не заявлялась. Посилання заявника, що в договорі дарування значиться технічний паспорт на будинок від 17.02.1989 року, а не технічний паспорт від 26.11.2018 року не заслуговують на увагу, оскільки договір дарування зазначеного будинку був вчинений 17.05.2018 року, а технічний паспорт, на який посилається ОСОБА_1 , виданий через шість місяців після вчинення оспорюваного правочину, тому суд першої інстанції вірно не взяв його до уваги. З твердженням ОСОБА_1 , що судом першої інстанції незаконно прийнято рішення про об`єднання в одне провадження цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа без самостійних позовних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Вінницького районного нотаріального округу Марунько О. Г. про визнання договорів дарування житлового будинку з господарськими спорудами та будівлями та земельних ділянок недійсними та цивільної справи за позовом ОСОБА_2 за участю Третьої особи без самостійних вимог на боці позивача - ОСОБА_1 до ОСОБА_3 за участю Третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору приватний нотаріус Вінницького районного нотаріального округу Марунько Ольги Григорівни про визнання недійсним договору дарування житлового будинку та земельних ділянок та зняття їх з державної реєстрації апеляційний суд не погоджується виходячи з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 188 ЦПК України суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об`єднати в одне провадження декілька справ за позовами: одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача; одного й того самого позивача до різних відповідачів; різних позивачів до одного й того самого відповідача. Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 09 серпня 2019 року об`єднано в одне провадження цивільну справу за № 128/1531/19 за позовом ОСОБА_2 за участю Третьої особи без самостійних вимог на боці позивача - ОСОБА_1 до ОСОБА_3 за участю Третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору приватний нотаріус Вінницького районного нотаріального округу Марунько Ольги Григорівни про визнання недійсним договору дарування житлового будинку та земельних ділянок та зняття їх з державної реєстрації - з цивільною справою за № 128/186/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третьої особи без самостійних позовних вимог щодо предмета спору приватного нотаріуса Вінницького районного нотаріального округу Марунько Ольги Григорівни про визнання правочинів недійсними. Справі присвоєно єдиний номер 128/186/19. За позовами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідачем була одна і та сама особа - ОСОБА_3 , предметом позовів, яких було визнання спірних договорів недійсними (т. 1 а. с. 4-8, 127-131). ОСОБА_1 не заперечувала про об`єднання позовів в одне провадження на стадії підготовчого розгляду, що підтверджується її заявою від 09.08.2019 року, наявною в матеріалах справи (т. 1 а. с.178). В подальшому ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 26 жовтня 2020 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , за участю третіх осіб ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Вінницького районного нотаріального округу Марунько Ольги Григорівни про визнання недійсним договору дарування житлового будинку та земельних ділянок та зняття їх з державної реєстрації залишено без розгляду (т. 2 а. с. 6) Апеляційний суд не розглядає доводи апеляційної скарги щодо фіктивності укладених правочинів, оскільки це не було підставою позову ОСОБА_1 та не досліджувалось судом першої інстанції Аргументи апеляційної скарги щодо безпідставного стягнення з позивача на користь відповідача ОСОБА_3 судових витрат на правову допомогу, колегія суддів відхиляє та не вважає їх такими, що дають правові підстави для скасування чи зміни рішення у справі виходячи з наступного: Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України). Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно ч.ч. 2, 3, 4 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Суд апеляційної інстанції враховує те, що відповідачем клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу до суду першої інстанції не подавалося. З матеріалів справи слідує, що правнича допомога надавалась ОСОБА_3 адвокатом Чернілевською Р. В., яка діяла на підставі ордеру серії ВН № 133372 від 25.04.2019 року, серії ВН № 117120 від 17.07.2019 року (т. 1 а. с. 102, 174), на підтвердження витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги було надано договір про надання правової допомоги від 25.04.2019 року (копія на а. с. 15, т. 2), акт-виконаних робіт від 28.12.2020 року, в якому визначено обсяг робіт, виконаних адвокатом (а. с. 16, т. 2), квитанцію б/н від 28.12.2020 року на суму 8 000 грн.,(а. с.17, т. 2), які є підставними та достатніми. Відтак суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, правомірно стягнув із позивача витрати на правничу допомогу, які понесла відповідач ОСОБА_3 . Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не надсилав їй процесуальних документів і вона не могла захистити свої права належним чином не заслуговують на увагу, так як це посилання є абстрактним, без наведення конкретних випадків. Інші доводи апеляційної скарги також не містять обставин, які б свідчили про невірну оцінку судом першої інстанції обставин справи чи про неправильне застосування ним норм матеріального чи процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відтак, апеляційний суд дійшов до переконання що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, як таке, що постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі повно з`ясованих обставин справи (ст. 375 ЦПК України). Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції слід зазначити, що, подаючи апеляційну скаргу, ОСОБА_1 сплатила 940,50 грн судового збору (а. с. 61, т. 2), проте оскільки апеляційна скарга не підлягає до задоволення, понесені судові витрати слід залишити за нею. На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 374, 375, 382 384, 389, 390 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 12 лютого 2021 року залишити без змін. Судові витрати позивача, понесені в ході апеляційного розгляду, залишити за ОСОБА_1 . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча Т. М. Шемета Судді: О. Ю. Береговий О. С. Панасюк Повне судове рішення складено 03 червня 2021 року.