Постанова 4801 № 127/20334/21

Справа № 127/20334/21 Провадження № 22-ц/801/154/2022 Категорія: 40 Головуючий у суді 1-ї інстанції Романюк Л. Ф. Доповідач:Оніщук В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2022 рокуСправа № 127/20334/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Оніщука В. В. (суддя-доповідач), суддів: Медвецького С. К., Копаничук С. Г., з участю секретаря судового засідання: Ліннік Я.С., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 листопада 2021 року, ухвалене у складі судді Романюк Л.Ф., в залі суду, встановив: У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горая Олега Станіславовича про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Позовна заява обґрунтована тим, що 20 листопада 2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. було вчинено виконавчий напис про стягнення з неї на користь відповідача заборгованості за кредитним договором на загальну суму 40 057,79 грн. 14.12.2020 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Малковою Марією Вікторівною було відкрито виконавче провадження № 63906179 про примусове виконання виконавчого напису. Позивачем вказано, що зі змісту оскаржуваного виконавчого напису вбачається, що з неї стягується заборгованість за кредитним договором № 500935694 від 18 квітня 2014 року, укладеним між нею (позивачкою) та Акціонерним товариством «Альфа Банк», правонаступником всіх прав і обов`язків якого, на підставі договору відступлення прав вимоги за кредитними договорами від 21 червня 2016 року, є Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи». Крім того, зазначила, що 15 лютого 2017 року вона була ознайомлена з довідкою, виданою Товариством з обмеженою відповідністю «Кредитні ініціативи», відповідно до змісту якої нею отриманий дохід у вигляді прощеного боргу, а тому заборгованість за кредитним договором, на підставі якого було вчинено оспорюваний виконавчий напис, анульована. Відповідно до довідки від 23 січня 2019 року, виданої Акціонерним товариством «Альфа Банк», заборгованості по кредитному договору № 500935694 _КІ від 18 квітня 2014 року, отриманому в ПАТ «Альфа-Банк», не має. Кредитний договір закрито. Вважає, що оскаржуваний виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню, з тих підстав, що при його вчиненні нотаріус не пересвідчився у дійсній наявності, розмірі та безспірності вимог стягувача, порушив встановлений порядок вчинення виконавчих написів, а тому просила визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 20 листопада 2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай Олегом Станіславовичем та зареєстрований в реєстрі за № 93619 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованості в розмірі 40 707, 79 грн. Також, позивач просила стягнути на її користь понесені судові витрати. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17 листопада 2021 року позов задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 20 листопада 2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм Олегом Станіславовичем та зареєстрований в реєстрі за № 93619 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованості в розмірі 40 707, 79 грн. Вирішено питання про судові витрати. Задовольняючи позов, суд першої інстанції свій висновок обґрунтував тим, що виконавчий напис було вчинено 20 листопада 2020 року, в період часу, коли законодавством не була передбачена можливість вчинення виконавчого напису на підставі кредитного договору, укладеного в простій письмовій формі, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року в справі №826/20084/14. Крім того, представлену нотаріусу заборгованість не можна вважати безспірною, оскільки судом першої інстанції при розгляді справи встановлено, що позивач заперечує суму заборгованості. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», з посиланням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, подано апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що виконавчий напис приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. здійснено у відповідності до вимог Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. Крім того, в апеляційній скарзі зазначено, що розмір гонорару, визначений адвокатом, є завищеним та неспівмірним з ринковими цінами адвокатських послуг, при цьому виконана адвокатом робота носить «шаблонний» характер. Впродовж встановленого апеляційним судом строку, представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на адресу суду надіслано відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 листопада 2021 року скасувати, в задоволенні позову відмовити. В судове засідання учасники справи не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причин неявки не повідомили, а тому згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи. Суд, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав. Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам. Так, судом першої інстанції встановлено, що 18 квітня 2014 року між ПАТ «Альфа Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 500935694 (а.с. 42). На час укладення кредитного договору ОСОБА_1 по батькові вказана « ОСОБА_2 ». Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 жовтня 2014 року встановлено, що в паспорті позивачки помилково зазначено її по батькові « ОСОБА_2 » замість « ОСОБА_3 » (а.с.92-93). 20 листопада 2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. було вчинено виконавчий напис зареєстрований в реєстрі за № 93619 про звернення стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «вердикт Капітал» заборгованості за кредитним договором №500935694 від 18 квітня 2014 року на загальну суму 40 057,79 грн. (а.с.48). Із змісту оскаржуваного виконавчого напису вбачається, що із ОСОБА_1 стягується заборгованість за кредитним договором № 500935694 від 18 квітня 2014 року, який був укладений між нею та АТ «Альфа Банк», правонаступником всіх прав і обов`язків якого, на підставі договору відступлення прав вимоги за кредитним договором від 21 червня 2016 року, є ТОВ «Кредитні ініціативи», а в подальшому і ТОВ «Вердикт Капітал» (а.с. 48). 14 грудня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Малковою М. В. відкрито виконавче провадження № 63906179 про примусове виконання виконавчого напису № 93619 (а.с. 53-56). Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Підпунктами 3.2. та 3.5. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172; при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172. З матеріалів справи видно, що відповідно до довідки про отриманий дохід у вигляді прощеного боргу, виданої ТОВ «Кредитні ініціативи», заборгованість позивачки за кредитним договором 500935694_КІ від 18 квітня 2014 року, укладеним з ПАТ «Альфа-Банк», анульовано. Із вказаною довідкою ОСОБА_1 була ознайомлена 15 лютого 2017 року (а.с. 45). Крім того, 23 січня 2019 року ОСОБА_1 було видано довідку про те, що заборгованості по кредитному договору № 500935694_КІ від 18 квітня 2014 року, отриманому в ПАТ «Альфа-Банк», немає. Кредитний договір закрито (а.с. 46). Колегія суддів звертає увагу на те, що право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем. Доводи апеляційної скарги про те, що виконавчий напис приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. здійснено у відповідності до вимог Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не надано будь-яких доказів щодо безспірності заборгованості, зокрема засвідченої стягувачем виписки з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості, натомість мають місце довідки про те, що заборгованість відсутня (а.с. 45, 46) Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що в даному випадку відповідачем не надано доказів того, що на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що розмір гонорару, визначений адвокатом, є завищеним та неспівмірним з ринковими цінами адвокатських послуг, а виконана адвокатом робота носить «шаблонний» характер, то колегія суддів звертає увагу на наступне. Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України). Частиною 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Положеннями ч. 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Вирішуючи питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу необхідно виходити із положень ст. 137 ЦПК України. Позивачем на підтвердження понесених витрат було надано договір про надання правової допомоги, укладений між адвокатом Хейнісом О.Г. та позивачем ОСОБА_1 від 20.07.2020, додаткову угоду № 1 до договору про надання правової допомоги, відповідно до яких адвокат зобов`язався надати правову допомогу клієнту, а клієнт зобов`язаний оплатити послуги адвоката в розмірі 10 000 грн., а також наведено опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та копію квитанції про оплату послуг у розмірі 10 000 грн (а.с. 12, 67-74). Як зазначено вище, ч. 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Згідно з частиною п`ятою статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 137 ЦПК України). Таким чином, зменшення судових витрат судом можливо лише за клопотанням іншої сторони. Як вбачається з матеріалів даної справи, відповідачем заявлено клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, у якому вказано на незначну складність справи, а також посилається на розрахунок середньої заробітної плати в регіоні, в якому працює адвокат позивача, однак фактично відповідачем не доведено неспівмірності витрат на правничу допомогу, зокрема з урахуванням робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом. Отже, стягуючи витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн., місцевий суд, посилаючись на ст. 141 ЦПК України, дійшов вірного висновку про те, що судові витрати саме в такому розмірі підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Враховуючи наведене вище, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо стягнення витрат на правничу допомогу. Доводи апеляційної скарги не впливають на правильність прийнятого судом рішення та не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то понесені судові витрати покладаються на учасника справи, який звернувся з апеляційною скаргою. Щодо вимоги позивача про стягнення судових витрат, понесених нею на отримання правничої допомоги при перегляді справи в апеляційній інстанції в розмірі 5000 грн., то вказана вимога підлягає до задоволення, з огляду на наступне. Так, позивачем та її представником на підтвердження понесених витрат при розгляді справи в суді апеляційної інстанції надано: додаткову угоду № 2 до основного договору про надання правової допомоги, опис робіт (наданих послуг) в суді апеляційної інстанції та копію квитанції про оплату послуг в розмірі 5 000 грн. У відповіді на відзив на апеляційну скаргу, відповідач заперечуючи щодо розміру заявлених витрат на правничу допомогу вказав на незначну складність справи, участь адвоката в інших справах, а також зробив посилання на розрахунок середньої заробітної плати в регіоні, однак фактично відповідачем не доведено неспівмірності витрат на правову допомогу, зокрема з урахуванням робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом. Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» слід стягнути на користь ОСОБА_1 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених нею у зв`язку із переглядом справи в суді апеляційної інстанції. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів, - постановив: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 листопад 2021 року залишити без змін. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених нею у зв`язку із переглядом справи в суді апеляційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду. Головуючий: В. В. Оніщук Судді: С. К. Медвецький С. Г. Копаничук