LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Третій апеляційний адміністративний суд340/3074/20

від 02.06.2021НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД
Резолютивна:Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 скасувати та прийняти нове рішення.

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 02 червня 2021 року м. Дніпросправа № 340/3074/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач), суддів: Суховарова А.В., Добродняк І.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної судової адміністрації України на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 (суддя суду 1 інстанції Притула К.М.) по справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Кропивницький апеляційний суд, Державна судова адміністрація України про стягнення матеріальної шкоди,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної казначейської служби України, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Кропивницький апеляційний суд, Державна судова адміністрація України, в якому просила: - стягнути з Держави Україна за рахунок бюджетних коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання з відповідного казначейського рахунку, відкритого в Державній казначейській службі України на користь ОСОБА_1 271150 грн. (двісті сімдесят одну тисячу сто п`ятдесят гривень) у відшкодування майнової шкоди, завданої органом державної влади прийняттям неконституційного правового акту. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з червня 1987 року по вересень 2016 року працювала суддею. Постановою Верховної Ради України №1515-VIII від 08 вересня 2016 позивача було звільнено з посади судді у відставку відповідно до п.9 ч.5 ст.126 Конституції України. Зазначає, що на час подання заяви на відставку, у вересні 2016 року до Вищої ради юстиції, відповідно до ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р. №2453-VI набула право на отримання вихідної допомоги при виході у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Незважаючи на це, у день звільнення вихідна допомога виплачена не була, оскільки підпунктом 1 пункту 28 розділу II Закону України від 27 березня 2014 року №1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» виключено статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р (II) положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону №1166-VII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану законом, що визнаний неконституційним, у сумі 271150 грн. Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову, з підстав не надання належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до неправильного вирішення спору. Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 19.06.1987 по 31.12.1998 працювала суддею в Новоархангельському районному суді Кіровоградської області, з 01.01.1999 по 15.09.2016 суддя апеляційного суду Кіровоградської області. Постановою Верховної Ради України №1515-VIII від 08.09.2016 позивача звільнено з посади судді, у зв`язку із поданням заяви про відставку. Наказом Апеляційного суду Кіровоградської області від 15.09.2016 №17-к позивача відраховано зі штату суду. Згідно довідки Апеляційного суду Кіровоградської області № 07-21/144/2020 від 27.08.2020 на момент звільнення позивачки її суддівська винагорода складала 271115,00 грн. ( а.с.23). При звільненні позивач не отримала вихідної допомоги при виході у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, в зв`язку зі зміною законодавства України. Надаючи оцінку спірним правовідносинам та висновкам суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Задовольняючи позов, суд встановив правову природу визначеної позивачкою матеріальної шкоди як грошові збитки - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) ч.2 ст.22 ЦК України, а саме: позивач недоотримала доходи у вигляді вихідної допомоги при виході у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою у розмірі 271 150,00 грн. Спірним у межах даної справи є питання наявності правових підстав для стягнення з Держави Україна за рахунок бюджетних коштів Державного бюджету України на користь позивачки суми 271 150,00 грн. як матеріальної шкоди, заподіяної у зв`язку з невиплатою вихідної допомоги при виході у відставку. Визначальним є встановлення факту порушення прав позивачки внаслідок невиплати їй вихідної допомоги при виході у відставку та причинно-наслідкового зв`язку між неконституційністю норми закону і шкодою, заподіяною позивачці. З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог. Відповідно до ч.1 ст.136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI (в редакції до 01 квітня 2014 року) передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. 01 квітня 2014 року набув чинності Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII, яким внесені зміни до Закону №2453-VI. Так, підпунктом 1 пункту 28 Закону №1166-VII виключено статтю 136 Закону №2453-VI. Надалі Верховна Рада України прийняла Закон України від 02 червня 2016 року №1402-VII «Про судоустрій і статус суддів» (набрав чинності 30 вересня 2016 року). Згідно з пунктом 2 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами), крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу. Частиною першою статті 143 Закону №1402-VII установлено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою. У пункті 3.2 рішення від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 «у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII «Прикінцеві положення», абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів»: зазначено, що Конституційний Суд України вважає, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов`язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов`язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. Отже, вихідна допомога судді у зв`язку з відставкою не належить до конституційних гарантій незалежності суддів. Приписи ч. 1 ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції, чинній до 01.04.2014, пов`язували право судді на вихідну допомоги з фактом виходу такого судді у відставку, а не поданням суддею заяви про відставку до Вищої ради юстиції. Конституційний Суд України в пункті 2 рішення від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 «справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів» зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Отже, у цьому випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивачки з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку. Суд зауважує, що позивачку звільнено з посади судді 08.09.2016, тобто в той час, коли право на вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, передбачене статтею 136 Закону №2453-VI не існувало, оскільки ця норма виключена положенням Закону № 1166-VII. Зважаючи на те, що датою виходу у відставку судді є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, а право на вихідну допомогу судді пов`язане з фактом виходу у відставку, а не набуттям певного стажу на посаді судді, у позивачки відсутнє право на отримання вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Отже, у період з 01 квітня 2014 року по 30 вересня 2016 року суддям, звільненим з посади у відставку, не передбачена виплата вихідної допомоги. Згідно матеріалів справи, позивачка звільнена у відставку саме у цей період; вихідна допомога при звільненні у відставку позивачці виплачена не була. Рішенням Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 у справі №3-311/2018(4182/18, 4632/19, 5755/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону №1166-VII. Відповідно до частин першої, другої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Аналогічні положення щодо строку втрати чинності актом (його окремими положеннями) встановлені статтею 91 Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII «Про Конституційний Суд України». Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. У Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 встановлено, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону №1166-VII, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Таким чином, Рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 не поширює свою дію на правовідносини, які виникли до прийняття цього рішення, тобто, до 15 квітня 2020 року включно. Отже, підпункт 1 пункту 28 розділу II Закону №1166-VII втратив чинність 15.04.2020, а до цього часу був чинним з дня прийняття, у зв`язку з чим правова основа правовідносин, що діяли в цей період, залишається легітимною, тому станом на дату виходу позивачки у відставку були відсутні правові підстави для нарахування та виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Визнання Конституційним Судом неконституційним положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VІІ не змінює правовідносини, які існували до ухвалення такого рішення Конституційним Судом України, оскільки таке рішення змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, якщо інше не встановлено самим рішенням. Таким чином, прийняття Рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 не є підставою для виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді у зв`язку з виходом у відставку відповідно до частини першої статті 136 Закону №2453-VI в первинній її редакції. Як зазначено вище, предметом судового розгляду у цій справі є вимога позивачки про стягнення шкоди у сумі невиплаченої вихідної допомоги при виході у відставку. Частиною третьою статті 152 Конституції України встановлено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Відповідно до частин 1 та 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Тобто, поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. Виходячи з вищенаведеного, приймаючи до уваги перспективний характер дії рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020, визначений позивачкою недоотриманий дохід у вигляді вихідної допомоги при виході у відставку не може вважатися збитками у розумінні статті 22 Цивільного кодексу України, що унеможливлює здійснення права на відшкодування матеріальної шкоди. Таким чином, правові підстави для задоволення позову відсутні. Суд першої інстанції під час розгляду даної справи не повно дослідив обставини, які мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до ст.317 КАС України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову. Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 317, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 скасувати та прийняти нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий - суддя Т.І. Ясенова суддя А.В. Суховаров суддя І.Ю. Добродняк

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»