Постанова 4852 № 340/2864/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 15 березня 2021 року м. Дніпросправа № 340/2864/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач), суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційні скарги Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року (головуючий суддя Сагун А.В.) у справі № 340/2864/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Державна судова адміністрація України, Кропивницький апеляційний суд про стягнення матеріальної шкоди, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з Держави Україна за рахунок бюджетних коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) у відшкодування матеріальної шкоди у сумі 239 250 грн., завданої органом державної влади прийняттям правового акту, що визнаний неконституційним. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26.01.2016 позивачка звернулась з заявою про відставку, маючи необхідний для відставки судді стаж роботи, встановлений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI. Оскільки на час звільнення стаж позивачки на посаді судді становив 23 роки, вона набула право на отримання вихідної допомоги при виході у відставку та мала законні очікування отримати вихідну допомогу. Втім вихідна допомога при виході у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за остатньою посадою виплачена не була, оскільки підпунктом 1 пункту 28 розділу II Закону України від 27 березня 2014 року №1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» виключено ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI. Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р (II) положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону №1166-VII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Підставами відповідальності за завдану майнову шкоду позивачка зазначає положення Цивільного кодексу України, зокрема ст.ст. 22, 1173,1175 ЦК України. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 адміністративний позов задоволено. Суд виходив з того, що внаслідок застосування апеляційним судом Кіровоградської області положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VІІ, яке рішенням Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року № 2-р(11) 2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), позивач недоотримала доходи у вигляді вихідної допомоги при виході у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою у розмірі 239250 грн. Задовольняючи позов, суд керувався, зокрема, ч. 3 ст. 152 Конституції України, а також ст.22 ЦК України. Стосовно доводів третьої особи, що рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року № 2-р(11) 2020 не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, суд зазначив, що це будь - яким чином не впливає на вирішення спору, оскільки даним рішенням не встановлюватися будь-які права чи обов`язки осіб та на підставі цього рішення не виникли нові правовідносини. Цим рішенням констатовано невідповідність Конституції України положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VІІ. При цьому він суперечить Конституції України не з часу прийняття рішення Конституційним Судом України, а з часу прийняття закону, який визнано неконституційним. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Державна казначейська служба (відповідач) подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. В апеляційній скарзі зазначає, що умови та порядок відшкодування шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, мають визначатись спеціальним законом, який на сьогоднішній день не прийнятий, а до прийняття такого закону відшкодування шкоди відповідно до ч.3 ст. 152 Конституції України на підстави загальних правил застосовуватись не може. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Державна судова адміністрація України (третя особа) подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована незгодою з висновками суду першої інстанції. Скаржник зазначає, що позивача звільнено з посади судді в той період, коли Законом України від 27.03.2014 № 1166-VІІ «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», було виключено статтю 136 із Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо виплати вихідної допомоги судді у відставці, а відтак права на вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою останній не набув. Дана адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, з огляду на таке. Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач ОСОБА_1 з 24 лютого 1993 року працювала суддею в Маловисківському районному суді Кіровоградської області, Кіровоградському обласному суді, Апеляційному суді Кіровоградської області (а.с.9). Постановою Верховної Ради України №1433-VIII від 05.07.2016 позивачку звільнено з посади судді у відставку відповідно до п.9 ч.5 ст.126 Конституції України. Наказом Апеляційного суду Кіровоградської області №7-к від 05.07.2016 позивачку виключено зі складу Апеляційного суду Кіровоградської області (а.с.9). Вихідна допомога при звільненні у відставку позивачці виплачена не була, у зв`язку із чим позивачка зверталася з адміністративним позовом до Апеляційного суду Кіровоградської області про оскарження його дій та зобов`язання нарахувати та виплатити вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2017 року у справі № П/811/1139/16 за результатами апеляційного перегляду постанови Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2016 року позов ОСОБА_1 залишений без задоволення з огляду на те, що на час звільнення ОСОБА_1 виплата вихідної допомоги не передбачалась чинним законодавством України, оскільки в даному випадку до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача (05 липня 2016 року). Застосування Апеляційним судом Кіровоградської області положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VІІ, яке Рішенням Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р (II) положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону №1166-VII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зумовило звернення позивачки до суду із вимогою про відшкодування матеріальної шкоди внаслідок дії положення закону, що визнано неконституційним. Задовольняючи позов, суд встановив правову природу визначеної позивачкою матеріальної шкоди як грошові збитки - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) ч.2 ст.22 ЦК України, а саме: позивач недоотримала доходи у вигляді вихідної допомоги при виході у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою у розмірі 239250 грн. Спірним у межах даної справи є питання наявності правових підстав для стягнення з Держави Україна за рахунок бюджетних коштів Державного бюджету України на користь позивачки суми 239250 грн. як матеріальної шкоди, заподіяної у зв`язку з невиплатою вихідної допомоги при виході у відставку. Визначальним є встановлення факту порушення прав позивачки внаслідок невиплати їй вихідної допомоги при виході у відставку та причинно-наслідкового зв`язку між неконституційністю норми закону і шкодою, заподіяною позивачці. З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог. Відповідно до ч.1 ст.136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI (в редакції до 01 квітня 2014 року) передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. 01 квітня 2014 року набув чинності Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII, яким внесені зміни до Закону №2453-VI. Так, підпунктом 1 пункту 28 Закону №1166-VII виключено статтю 136 Закону №2453-VI. Надалі Верховна Рада України прийняла Закон України від 02 червня 2016 року №1402-VII «Про судоустрій і статус суддів» (набрав чинності 30 вересня 2016 року). Згідно з пунктом 2 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами), крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу. Частиною першою статті 143 Закону №1402-VII установлено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою. Отже, у період з 01 квітня 2014 року по 30 вересня 2016 року суддям, звільненим з посади у відставку, не передбачена виплата вихідної допомоги. Як правильно встановлено судом першої інстанції, позивачка звільнена у відставку саме у цей період; вихідна допомога при звільненні у відставку позивачці виплачена не була, при цьому правомірність дій Апеляційного суду Кіровоградської області у зв`язку із невиплатою вихідної допомоги була предметом перевірки у судовому порядку та постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2017 року у справі № П/811/1139/16 встановлено, що на момент звільнення позивачки з посади у відставку та відрахування зі штату Апеляційного суду Кіровоградської області останній не допустив порушень прав позивачки. Рішенням Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 у справі №3-311/2018(4182/18, 4632/19, 5755/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону №1166-VII. Відповідно до частин першої, другої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Аналогічні положення щодо строку втрати чинності актом (його окремими положеннями) встановлені статтею 91 Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII «Про Конституційний Суд України». Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. У Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 встановлено, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону №1166-VII, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Таким чином, Рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 не поширює свою дію на правовідносини, які виникли до прийняття цього рішення, тобто, до 15 квітня 2020 року включно. Отже, підпункт 1 пункту 28 розділу II Закону №1166-VII втратив чинність 15.04.2020, а до цього часу був чинним з дня прийняття, у зв`язку з чим правова основа правовідносин, що діяли в цей період, залишається легітимною, тому станом на дату виходу позивачки у відставку були відсутні правові підстави для нарахування та виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Визнання Конституційним Судом неконституційним положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VІІ не змінює правовідносини, які існували до ухвалення такого рішення Конституційним Судом України, оскільки таке рішення змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, якщо інше не встановлено самим рішенням. Таким чином, прийняття Рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 не є підставою для виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді у зв`язку з виходом у відставку відповідно до частини першої статті 136 Закону №2453-VI в первинній її редакції. Як зазначено вище, предметом судового розгляду у цій справі є вимога позивачки про стягнення шкоди у сумі невиплаченої вихідної допомоги при виході у відставку (недоотриманий дохід). Частиною третьою статті 152 Конституції України встановлено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Відповідно до частин 1 та 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Тобто, поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. Виходячи з вищенаведеного, приймаючи до уваги перспективний характер дії рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020, визначений позивачкою недоотриманий дохід у вигляді вихідної допомоги при виході у відставку не може вважатися збитками у розумінні статті 22 Цивільного кодексу України, що унеможливлює здійснення права на відшкодування матеріальної шкоди. Таким чином, правові підстави для задоволення позову відсутні. Суд першої інстанції під час розгляду даної справи не повно дослідив обставини, які мають значення для справи, неправильно застосував норми права, що відповідно до ст.317 КАС України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову. Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України задовольнити. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року у справі № 340/2864/20 скасувати, прийняти нове рішення. В позові відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк суддя Н.А. Бишевська суддя Я.В. Семененко