Ухвала КАС ВС № 826/7778/17

УХВАЛА 02 червня 2021 року Київ справа №826/7778/17 адміністративне провадження №К/9901/29011/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Желєзного І.В., суддів: Берназюка Я.О., Чиркіна С.М., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про відвід колегії суддів: Желєзного І. В., Шарапи В. М., Коваленко Н. В. від їх участі у розгляді справи № 826/7778/17 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Хрещатик", третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Хрещатик", в якому просила: визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ " КБ "Хрещатик" щодо невключення рахунку ОСОБА_1 до переліку рахунків, які мають право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ "КБ "Хрещатик" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; зобов`язати відповідача внести зміни та доповнення до переліку рахунків, які мають право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ "КБ "Хрещатик" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та включити ОСОБА_1 до переліку рахунків, які мають право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ "КБ "Хрещатик" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі договору банківського вкладу №153D-644571 від 09 грудня 2015 року у сумі 200 000,00 грн. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2020 року позовні вимоги задоволено. 03 лютого 2020 року позивачем до Окружного адміністративного суду міста Києва подано заяву про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 109 200,00 грн. Додатковим Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2020 року у задоволенні заяви про відшкодування судових витрат на правову допомогу відмовлено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2020 року скасовано та ухвалено постанову, якою заяву про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено. Стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 119 200,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. 02 листопада 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року у справі №826/7778/17. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 листопада 2020 року справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Желєзного І. В., суддів Шарапи В. М., Коваленко Н. В. Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року у справі №826/7778/17. 15 квітня 2021 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про відвід колегії суддів: Желєзного І. В., Шарапи В. М., Коваленко Н. В. на підставі пунктів 2, 4 статті 1 статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). При цьому, з 05 квітня 2021 року по 16 квітня 2021 року суддя Шарапа В. М. перебував у відпустці, а з 19 квітня 2021 року по 21 травня 2021 року на лікарняному. З 24 травня 2021 року перебуває у відпустці. 24 травня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року у справі №826/7778/17. З 01 червня 2021 року суддя Коваленко Н. В. також перебуває у відпустці. Враховуючи вищенаведене та вимоги п.п. 2.3.25 п. 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року №30 (зі змінами), і п. 3.4 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року №8, з метою розгляду заяви про відвід суддів та питання щодо можливості відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року у справі №826/7778/17, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями. Відповідно до повторного протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 червня 2021 року справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Желєзного І. В., суддів Берназюка Я. О., Чиркіна С. М. Ураховуючи те, що склад колегії суддів у цій справі змінився, заяву про відвід необхідно розглядати у частині відводу судді Желєзного І. В. Заява обґрунтована тим, що 17 грудня 2020 року представником позивача до Верховного Суду подано заяву про закриття провадження у справі № 826/7778/17, по якій не прийнято процесуального рішення. Зазначене, на думку ОСОБА_1 , свідчить про особисту зацікавленість колегії суддів у вирішенні касаційної скарги на користь скаржника та відповідно до вимог пунктів 2, 4 частини 1 статті 36 КАС України є підставою для відводу, зокрема, судді Желєзного І. В. Обговоривши доводи заявленого відводу, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на таке. Відповідно до частини 1 статті 36 КАС України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу): 1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі; 2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи; 3) якщо він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді; 5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу. Відповідно до частини 3 статті 39 КАС України відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим. Частинами 1, 3 та 4 статті 340 КАС України передбачено, що суддя-доповідач в порядку підготовки справи до касаційного розгляду: 1) з`ясовує склад учасників справи; 2) вирішує письмово заявлені клопотання учасників справи; 3) вирішує питання про можливість попереднього розгляду справи або письмового провадження за наявними у справі матеріалами у суді касаційної інстанції; 4) вирішує питання про зупинення виконання судових рішень, які оскаржуються; 5) вирішує інші питання, необхідні для касаційного розгляду справи. Після проведення підготовчих дій суддя-доповідач призначає справу до касаційного розгляду у судовому засіданні чи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Підготовчі дії, визначені пунктом 2 частини першої цієї статті, вчиняються з дотриманням прав всіх учасників справи подати свої міркування та заперечення щодо їх вчинення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Відповідно статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право: залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині; скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині; у визначених цим Кодексом випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині; у визначених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, визначених пунктами 1-6 частини першої цієї статті. Приписами статті 354 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Якщо суд першої або апеляційної інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сторони в спірних правовідносинах, що не допускають правонаступництва, після ухвалення рішення не може бути підставою для застосування положення частини першої цієї статті. У разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору. Згідно зі статтею 355 КАС України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги ухвалює судові рішення у формі постанов згідно з вимогами, встановленими статтею 34 та главою 9 розділу II цього Кодексу, з урахуванням особливостей, зазначених у цій главі. Постанова або ухвала суду касаційної інстанції оформлюється суддею-доповідачем (іншим суддею, якщо суддя-доповідач не згодний з постановою або ухвалою) і підписується всім складом суду, який розглядав справу, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Вирішення питання щодо закриття провадження у справі, в даному випадку, можливо за наслідками її касаційного розгляду. Справа № 826/7778/17 не призначалась до касаційного розгляду, а посилання скаржника на особисту зацікавленість колегії суддів у вирішенні справи на користь касатора є безпідставним та невмотивованим. Стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно з законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи утручань, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово "неупереджений" передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб`єктивної. Варто зауважити, що жодна норма національного права не визначає зміст нормативної конструкції "неупередженість" ("безсторонність") судді", а тому під час з`ясування основних критеріїв неупередженості Суд вважає за потрібне керуватися джерелами міжнародного права, зокрема принципами, сформульованими у практиці Європейського суду з прав людини. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду для мети пункту 1 статті 6 Конвенції має встановлюватися згідно з: (і) "об`єктивним критерієм", який передбачає, що встановлення наявності упередженості суду (суддів) має бути визначено окремо від поведінки судді, тобто має бути з`ясовано, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Тим часом вирішальною є саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною. (іі) "суб`єктивним критерієм", який вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність. Тому особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів іншого. Отже, для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, заявнику потрібно довести наявність відповідних зазначених вище суб`єктивних та/або об`єктивних елементів стандарту неупередженості (зокрема, але не винятково, йдеться про такі ознаки як особисте переконання та поведінка конкретного судді, що вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах розв`язання справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав і свобод сторін та осіб, які беруть участь у справі тощо). Водночас як указано в Бангалорських принципах поведінки судді від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року №2006/23, об`єктивність судді є потрібною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті ухваленого рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його ухвалення. Сприйняття об`єктивності визначається за допомогою критерію "розумного спостерігача". У разі, коли є підстави передбачати, що суддя є необ`єктивним (з різних причин) - це дискредитує суспільну довіру до судової влади. Тому суддя мусить уникати будь-яких дій, які дають підставу передбачати, що на його рішення можуть вплинути сторонні чинники, зокрема такі як зацікавленість у розв`язанні конкретної справи. З огляду на це навіть прояви неупередженості мають значення. Тому коли сторони стверджують про те, що судді недостатньо об`єктивні, питання про наявність фактичного упередження не має значення, адже "правосуддя не тільки має бути здійснене, але й сприйматися як очевидно і без сумніву здійснене". Іншими словами, коли виникає питання про відвід, значення має не те, чи справді у судді є усвідомлене або неусвідомлене упередження, а те, чи виникла б у розумної та належним способом поінформованої особи підозра про існування такого упередження. У цьому сенсі обґрунтована підозра в упередженості не просто заміняє докази, яких бракує, чи доказовий засіб для встановлення вірогідності неусвідомленого упередження, а є виявом пильнішої уваги до іміджу правосуддя, тобто домінантної зацікавленості громадськості в тому, щоб існувала впевненість у чесності процесу. Водночас колегія суддів підкреслює, що не може бути підставою для відводу суддів заява, яка містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними, достатніми, достовірними і допустимими доказами. Тому відвід має бути вмотивований, тобто в ньому неодмінно мають бути наведені аргументи, а до самої заяви долучені відповідні докази, які підтверджують наявність підстав для відводу. Таким чином, наведені ОСОБА_1 у заяві про відвід суддів твердження щодо особистої зацікавленості суддів у вирішенні касаційної скарги на користь скаржника, на переконання колегії суддів, є безпідставними, невмотивованими та не підтверджуються жодними доказами. Враховуючи доводи заяви про відвід, колегія суддів приходить до висновку про їх необґрунтованість, оскільки позивачем не наведено обставин, які б свідчили про пряму чи опосередковану заінтересованість суддів у результатах розгляду цієї справи, а також викликали сумніви у неупередженості чи об`єктивності суддів. Частиною 4 статті 40 КАС України встановлено, що якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід. Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу. Отже, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленого відводу, у зв`язку з чим, наявні підстави для передачі заяви позивача про відвід для проведення автоматичного розподілу для визначення судді для її розгляду. На підставі викладеного, керуючись статтями 36, 39, 40, 248 КАС України, Верховний Суд, УХВАЛИВ: Визнати заяву ОСОБА_1 про відвід судді Желєзного І. В. від його участі у розгляді справи № 826/7778/17 необґрунтованою. Передати заяву ОСОБА_1 про відвід судді Желєзного І. В. від його участі у розгляді справи № 826/7778/17 до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення судді, який не входить до складу суду, що розглядає цю справу, в порядку, передбаченому КАС України, для вирішення питання про відвід. Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І. В. Желєзний Судді Я. О. Берназюк С. М. Чиркін