Постанова КЦС ВС № 316/1051/16-ц

Постанова Іменем України 19 травня 2021 року м. Київ справа № 316/1051/16-ц провадження № 61-14688св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., учасники справи: позивач - Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи(письмового провадження) касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 28 липня 2017 року в складі судді Капустинського М. В. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 18 січня 2018 року в складі колегії суддів: Гончар М. С., Кочеткова І. В., Маловічко С. В., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У липні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 0709/0808/45-059 від 15 серпня 2008 року, яка станом на 10 червня 2016 року становить 47 418,91 доларів США та складається із: заборгованості за кредитом - 34 642,23 доларів США, заборгованості по відсотках - 6 776,68 доларів США, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 загальною площею - 38,0 кв. м, жилою площею 19,8 кв. м, шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження» за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. В обґрунтування позову зазначало, що 15 серпня 2008 року ВАТ «Сведбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 0709/0808/45-059, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 38 000,00 доларів США. З метою забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором 15 серпня 2008 року між ВАТ «Сведбанк»» (правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 0709/0808/45-05-Z-1, за умовами якого ОСОБА_1 передано в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 . 25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами. 15 червня 2012 року між ПАТ «Альфа Банк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами. Згідно із вищезазначеними угодами (договорами) відбулось відступлення права вимоги за кредитним договором № 0709/0808/45-059 від 15 серпня 2008 року, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 , та договорами, укладеними на його забезпечення, на користь ПАТ «Альфа-Банк». ОСОБА_1 , свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, в результаті чого станом на 10 червня 2016 року утворилася заборгованість, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 34 642,23 доларів США та заборгованості за відсотками в сумі 6 776,68 доларів США. Враховуючи наведене, ПАТ «Альфа-Банк» просило позов задовольнити. Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 28 липня 2017 року позов ПАТ «Альфа-Банк» задоволено. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед банком за кредитним договором № 0709/0808/45-059 від 15 серпня 2008 року, яка станом на 10 червня 2016 року становить 47 418,91 доларів США та складається із: заборгованості за кредитом - 34 642,23 доларів США, заборгованості по відсотках - 6 776,68 доларів США, звернено стягнення на предмет іпотеки - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 38,0 кв. м, жилою площею 19,8 кв. м, шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження» за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання розподілу судових витрат. Суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог з огляду на те, що відповідачем були порушені зобов`язання за кредитним договором, що призвело до утворення заборгованості, що є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки. Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 18 січня 2018 року рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 28 липня 2017 року змінено в частині загальної суми заборгованості, в рахунок якої звертається стягнення на предмет іпотеки у цій справі, з «47 418,91 доларів США» на «41 418,91 доларів США». В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції при визначенні загального розміру заборгованості, в рахунок погашення якої банк у цій справі просив звернути стягнення на предмет іпотеки у вищезазначений спосіб, допустився помилки, зазначивши неправильну суму «47 418,91 доларів США» замість правильної «41 418,91 доларів США», що є підставою для зміни рішення суду першої інстанції в частині загальної суми заборгованості, в рахунок якої звертається стягнення на предмет іпотеки. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 28 липня 2017 року і постанову Апеляційного суду Запорізької області від 18 січня 2018 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування касаційної скарги зазначав, що 15 серпня 2008 року уклав з ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», іпотечний договір з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 0709/0808/45-059 від 15 серпня 2008 року. На забезпечення виконання основного зобов`язання він передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 . В подальшому між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року, а 15 червня 2012 року аналогічний договір був укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк». Предметом зазначеного договору було право вимоги за кредитним та іпотечним договором, укладеними між ним та ВАТ «Сведбанк». На підставі зазначеного 27 липня 2012 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мироник О. В. прийняв рішення про реєстрацію змін обтяження нерухомого майна іпотекою та здійснено заміну іпотекодержателя з ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Альфа-Банк», внаслідок чого до Державного реєстру іпотек внесені відповідні зміни. Оскільки запис про зміну умов обтяження квартири АДРЕСА_1 є протиправним, він оскаржив його в судовому порядку та рішенням Київського апеляційного адміністративного суду визнано протиправним та скасовано запис в державному реєстрі іпотек про зміну умов обтяження квартири, яка є предметом іпотеки. Відтак у ПАТ «Альфа-Банк» відсутні правові підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. В Енергодарському міському суді Запорізької області з 2015 року триває розгляд справи за позовом ПАТ «Альфа-Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором та його зустрічним позовом про визнання недійсним договору іпотеки. Відповідно до довідки Національного банку України у нього відсутня будь-яка заборгованість перед ПАТ «Альфа-Банк». Як йому стало відомо, у 2016 році банк звертався до приватного нотаріуса із заявою про видачу виконавчого напису, однак 29 вересня 2016 року постановою державного виконавця Енергодарського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Запорізькій області виконавчий напис № 18068, виданий 13 грудня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 повернуто стягувачу, оскільки при проведенні виконавчих дій встановлено, що на зареєстроване за боржником майно розповсюджується дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Розмір заборгованості, визначений в оскаржуваних рішеннях, не підтверджений належними доказами та оспорюється ним в іншій цивільній справі за позовом банку про стягнення заборгованості за кредитним договором. Апеляційний суд тільки виправив арифметичні помилки банку щодо розміру заборгованості з 47 418, 91 доларів США на 41 418, 91 доларів США, однак не врахував, що саме із заявленої в позові заборгованості розраховувався судовий збір, який підлягав сплаті при поданні апеляційної скарги, та він змушений був сплатити його у завищеному розмірі. Апеляційний суд Запорізької області безпідставно не змінив розподіл судових витрат при зміні рішення суду першої інстанції. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Енергодарського міського суду Запорізької області. 05 грудня року справа № 316/1051/16-ц надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 26 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду. АТ «Альфа-Банк» направило відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року. Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що 15 серпня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 0709/0808/45-059, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 38 000,00 доларів США зі сплатою 12,5 процентів річних, з кінцевим терміном повернення 15 серпня 2038 року. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 15 серпня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір №0709/0808/45-059-Z-1, відповідно до якого в іпотеку банку передано належну іпотекодавцю квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно до пункту 5 іпотечного договору за згодою сторін предмет іпотеки оцінюється в 206 576, 00 грн. На підставі договору купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року, укладеного між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк», право вимоги за кредитним договором № 0709/0808/45-059 та договорам, укладеними на його забезпечення, перейшло до ПАТ «Дельта Банк». Відповідно до договору купівлі-продажу прав вимоги від 15 червня 2012 року, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк», право вимоги за кредитним договором № 0709/0808/45-059 та договорам, укладеними на його забезпечення, перейшло до ПАТ «Альфа-Банк». У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором утворилася заборгованість, яка станом на 10 червня 2016 року складає 41 418, 91 доларів США, з яких 34 642,23 доларів США заборгованість за кредитом, 6 776, 68 грн - заборгованість за відсотками. Для позасудового врегулювання відносин, які склалися у зв`язку з невиконанням зобов`язань за кредитним договором, 28 жовтня 2015 року банк направив ОСОБА_1 вимогу про усунення порушень та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки, але на день подання позовної заяви вимога банку не виконана. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Задовольняючи позов, суди виходили з наявності правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором з огляду на встановлений факт неналежного виконання ОСОБА_1 обов`язків за кредитним договором. Разом з тим, суди не врахували наступне. 15 серпня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 0709/0808/45-059, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 38 000,00 доларів США зі сплатою 12,5 процентів річних, з кінцевим терміном повернення 15 серпня 2038 року. Згідно з пунктом 1.4 кредитного договору кредитні кошти призначені для здійснення позичальником розрахунків по договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 38 кв. м. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 15 серпня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір №0709/0808/45-059-Z-1, відповідно до якого в іпотеку банку передано належну іпотекодавцю квартиру АДРЕСА_1 . Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України). У підпункті 1 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вказано, що протягом дії цього Закону: 1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-57цс15, установлений Законом «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника). Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону. Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону № 1304-VII не підлягає виконанню. У справі, що переглядається, суди не встановили, за рахунок яких коштів придбано квартиру, яка є предметом іпотеки; не перевірили, чи існують умови для застосування підпункті 1 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин); не врахували, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме: визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України. Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. За викладених обставин судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 28 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 18 січня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий М. Ю. Тітов СуддіН. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук