Окрема думка КЦС ВС № 316/1051/16-ц

ОКРЕМА ДУМКА судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Тітова М. Ю. на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 травня 2021 року в справі № 316/1051/16-ц (провадження № 61-14688св18) за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 28 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 18 січня 2018 року. У липні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Альба-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 0709/0808/45-059 від 15 серпня 2008 року, яка станом на 10 червня 2016 року становить 47 418,91 доларів США та складається із: заборгованості за кредитом - 34 642,23 доларів США, заборгованості по відсотках - 6 776,68 доларів США, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 загальною площею - 38,0 кв. м, жилою площею 19,8 кв. м, шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження» за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 28 липня 2017 року позов ПАТ «Альфа-Банк» задоволено. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед банком за кредитним договором № 0709/0808/45-059 від 15 серпня 2008 року, яка станом на 10 червня 2016 року становить 47 418,91 доларів США та складається із: заборгованості за кредитом - 34 642,23 доларів США, заборгованості по відсотках - 6 776,68 доларів США, звернено стягнення на предмет іпотеки - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 38,0 кв. м, жилою площею 19,8 кв. м, шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження» за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання розподілу судових витрат. Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 18 січня 2018 року рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 28 липня 2017 року змінено в частині загальної суми заборгованості, в рахунок якої звертається стягнення на предмет іпотеки у цій справі, з «47 418,91 доларів США» на «41 418,91 доларів США». В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 28 липня 2017 року і постанову Апеляційного суду Запорізької області від 18 січня 2018 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування касаційної скарги посилався, зокрема, на поширення на спірні правовідносини дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Постановою Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 19 травня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 28 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 18 січня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважала, що у справі, що переглядається, суди не встановили, за рахунок яких коштів придбано квартиру, яка є предметом іпотеки; не перевірили, чи існують умови для застосування підпункті 1 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин); не врахували, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме: визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться. З такими висновками колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погодитися не можу і відповідно до вимог статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку. Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України). Установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення майна, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника). Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Оскільки вказаний закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень, на період чинності цього закону. Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню. Мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності. Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону не підлягає виконанню. Враховуючи наведене, та обставина, що Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» запроваджено мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не є підставою для відмови у задоволенні вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону (частина п'ята статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»). Таким чином, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» у розумінні пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» є підставою для повернення виконавчого документа стягувачу. За таких обставин вважаю, що відсутні підстави для скасування рішень у цій справі та направлення її на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки у разі звернення банку із заявою про примусове виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та встановлення державним або приватним виконавцем в ході проведення примусового виконання рішення суду, що на це майно не може бути примусово звернено стягнення з огляду на поширення на спірні правовідносини Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», виконавчий документ підлягає поверненню стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження». Суддя М. Ю. Тітов