Постанова 4806 № 303/6894/20

Справа № 303/6894/20 Закарпатський апеляційний суд П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 31.05.2021 м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд в особі судді Феєра І.С., за участю захисника адвоката Дубровської О.М. розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді справу про адміністративне правопорушення № 33/4806/117/21 за апеляційною скаргою захисника адвоката Дубровської О.М. в інтересах ОСОБА_1 на постанову судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 29. 12. 2020. Цією постановою: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, мешканець АДРЕСА_1 , фізична особа-підприємець, визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8 500 (вісім тисяч п`ятсот) грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп. З протоколу про адміністративне правопорушення № ЗК 370/214АВ/П/ПТ від 30. 09. 2020 та постанови судді від 29. 12. 2020 вбачається, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , який здійснює підприємницьку діяльність за адресою: АДРЕСА_2 , фактично допустив у своїй діяльності до роботи в якості бухгалтера ОСОБА_3 , без оформлення трудового договору (контракту), чим порушив вимоги ч. ч. 1, 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України. В апеляційній скарзі захисник адвокат Дубровська О.М. вказує на те, що постанова судді є незаконною та необґрунтованою. Зазначає, що справа розглянута за відсутності ОСОБА_1 , у зв`язку із чим був позбавлений можливості надати пояснення, заявляти клопотання та подавати докази. Вважає, що у його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП. Стерджує, що між ОСОБА_1 , як суб`єктом підприємницької діяльності та ТзОВ «Ваш бухгалтер і Ко» був укладений договір, який пролонговано на 2021 рік про надання інформаційно-консультативних послуг, виконавцем умов договору від вказаного Товариства виступала ОСОБА_4 , тому між ним та ОСОБА_4 відсутні трудові стосунки. Вказує і на те, що копію оскаржуваної постанови ОСОБА_1 отримано 20. 01. 2021. Просить поновити строк на апеляційне оскарження, постанову скасувати, а провадження в справі закрити за відсутністю в діях ОСОБА_1 , складу адміністративного правопорушення. -2- Будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду апеляційної скарги, ОСОБА_1 на розгляд справи щодо нього не з`явив, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, а тому враховуючи вимоги закону про розгляд справи в розумні строки, передбачені ч. 4 ст. 294 КУпАП, а також рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа проти Іспанії » від 07. 07. 1989 про те, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи, а тому апеляційний суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 , що не може розцінюватись як порушення його прав, передбачених ст. 268 КУпАП. Крім того, апеляційний суд враховує клопотання захисника адвоката Дубровської О.М. про розгляд апеляційної скарги у відсутності ОСОБА_1 , який обізнаний про день, час та місце розгляду справи щодо нього. Заслухавши пояснення захисника адвоката Дубровської О.М., яка підтримала клопотання про поновлення строку та доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши зібрані в справі докази, апеляційний суд приходить до висновку про те, що пропущений строк підлягає поновленню, а апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. З оскаржуваної постанови вбачається, що ОСОБА_1 не приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції, а в матеріалах справи відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про час та місце її розгляду. При цьому, в матеріалах справи відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 у передбачений ч. 1 ст. 285 КУпАП трьохденний строк вручена копія оскаржуваної постанови від 29. 12. 2020. У матеріалах справи відсутні дані про отримання ОСОБА_1 копії оскаржуваної постанови. Тому, з метою недопущення порушення права ОСОБА_1 на захист та доступ до правосуддя, доводи клопотання про поновлення пропущеного строку на оскарження судового рішення визнаються обґрунтованими, причини пропуску строку такими, що перешкодили захиснику своєчасно подати апеляційну скаргу поважними, а тому, строк на апеляційне оскарження поновлюється. У відповідності до вимог ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП). Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. При розгляді справи про адміністративне правопорушення у суді першої інстанції не були дотримані вимоги закону щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи, яка вплинула на правильність прийняття рішення, а викладені у постанові судді висновки щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП, є необґрунтованими і не відповідають фактичним обставинам справи. -3- Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Положеннями ст. 280 КУпАП регламентовано, що суд, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до вимог ст. ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Згідно до вимог ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженою на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Відповідно до ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України № 475/97-ВР від 17. 07. 1997; Конвенція набула чинності для України 11. 09. 1997. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право на справедливий і публічний розгляд справи. Відповідно до положень КУпАП склад правопорушення це наявність об`єктивних та суб`єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. Відсутність хоча б однієї з цих ознак означає відсутність складу в цілому. Вина є одним із елементів суб`єктивної сторони будь-якого правопорушення, а тому юридична відповідальність за загальним правилом можлива лише при винному вчиненні забороненого діяння чи бездіяльності. -4- Склад адміністративного правопорушення за ч. 3 ст. 41КУпАП утворює, окрім іншого, і фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту). Суб`єктивна сторона правопорушення за ч. 3 ст. 41 КУпАП характеризується наявністю вини у формі прямого або непрямого умислу. За змістом вказаних вище нормативно-правових актів провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності, з дотриманням прав та свобод осіб, які притягуються до адміністративної відповідальності. Дослідивши зібрані по справі докази, оцінивши доводи апеляційної скарги, складені відповідними посадовими особами процесуальні документи та прийняті рішення, апеляційний суд вважає, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, протокол за скоєння якого складено щодо ОСОБА_1 , наведених вище вимог закону не врахували як посадові особи, що проводили перевірку з обставин дотримання вимог трудового законодавства, так і суд першої інстанції при прийнятті судового рішення, у тому числі, судом неповно досліджені обставини справи, не враховані положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практика Європейського суду з прав людини; не дано оцінку всім зібраних у справі доказам, складеним процесуальним документам, що призвело до прийняття необґрунтованого судового рішення про наявність у діях ОСОБА_1 складу, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП адміністративного правопорушення, яке з огляду на вказані вище норми права не можна визнати законним та обґрунтованим й у зв`язку із чим, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість постанови підлягають задоволенню. Так, з оскаржуваної постанови вбачається, що у провину ОСОБА_1 поставлено те, що він порушив вимоги законодавства про працю, а саме: вимоги ч. 3 ст. 24 КЗпП України, чим скоїв правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 41 КУпАП. Порушення полягають у тому, що трудові відносини з ОСОБА_4 оформлені неналежним чином, без укладення трудового договору та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Однак, у постанові не зазначено, які саме дії (бездіяльність) вчинив ОСОБА_1 , що кваліфіковані як порушення вимог ч. 3 ст. 41 КУпАП. Відповідно до ч. 3 ст. 41 КУпАП відповідальність настає за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства. У підтвердження висновку про доведеність вини ОСОБА_1 в скоєнні адміністративного правопорушення, суд першої інстанції послався на докази, а саме: протокол про адміністративне правопорушення № ЗК 370/214АВ/П/ПТ від 30. 09. 2020, акт інспекційного відвідування юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю № ЗК370/214АВ від 30. 09. 2020, припис про усунення виявлених порушень № ЗК/355/214/АВ/П від 30. 09. 2020, виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відеозапис, не давши їм оцінку, не зазначивши, які саме факти та обставини ці докази підтверджують. -5- Вказане свідчить про те, що суд першої інстанції не встановив, у чому саме полягають допущені ОСОБА_1 порушення положень ч. 3 ст. 41 КУпАП, а лише зазначив у постанові про встановлення посадовою особою Управління Держпраці порушення законодавства. Разом із тим, у постанові не зазначено часу вчинення правопорушення, що в свою чергу має важливе значення при вирішенні питання щодо строків накладення на особу адміністративного стягнення. Як вбачається із матеріалів справи, дійсно трудовий договір із ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не укладалвся, пояснення ОСОБА_1 по суті адміністративного правопорушення з огляду на положення ст. 63 Конституції України не надавалися. При цьому, дослідивши зібрані в справі докази, у тому числі, надані стороною захисту, апеляційний суд вважає, що вина ОСОБА_1 у вчиненні, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП адміністративного правопорушення не доведена. Як вбачається з доданих до апеляційної скарги договору на інформаційне обслуговування №15 від 28. 05. 2020, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000041 від 31. 05. 2020, №ОУ-0000183 від 30. 09. 2020, №ОУ-0000116 від 31. 07. 2020 між ОСОБА_1 та ТОВ «Ваш бухгалтер і Ко» наявні цивільно-правові відносини з надання інформаційно-консультативних послуг, які були укладені між вказаними особами строком до 31. 12. 2020 з можливістю пролонгації договору на наступний календарний рік. Про наявність вказаних договорів було наголошено інспектору праці у ході інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 , що слідує з відеозапису інфпекційного відвідування, наявного в матеріалах справи. З відповіді на адвокатський запит за № 21/01-2021 від 21. 01. 2021 вбачається, що основним видом діяльності ЗОВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » є діяльність у сфері бухгалтерського обліку й аудиту; консультування з питань оподаткування. ОСОБА_4 працює на посаді бухгалтера з 02. 01. 2015 згідно наказу №1-15-К по даний час і являється виконавцем наданих ФОП ОСОБА_1 консультативних послуг щодо порядку складання та подання звітності в електронному вигляді. Отже, укладення цивільно-правових договорів із ТОВ «Бухгалтер і Ко», де на посаді бухгалтера працює ОСОБА_4 , на думку апеляційного суду, дозвовляє замовнику послуг - ОСОБА_1 , не укладати трудові договори із вказаною особою. Відповідно до статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Як вбачається з наведеного вище цивільно-правового договору, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Ваш бухгалтер і Ко», згідно якого Замовник ФОП ОСОБА_1 доручає, а Виконавець ТОВ «Ваш бухгалтер і Ко» в особі директора ОСОБА_5 , бере на себе зобов`язання надавати послуги передбачені п. п. 1.1, 1.2 вказаного договору. Матеріалами справи не встановлено, що ОСОБА_4 на постійній основі працювала у ФОП ОСОБА_1 , підлягала внутрішньому трудовому розпорядку та отримувала за виконану роботу заробітну плату, що б свідчило про наявність між ними трудових відносин. Вказане свідчить про те, що порушень трудового законодавства щодо зазначеної особи, як найманого працівника, ОСОБА_1 не допущено, а тому притягнення його до відповідальності за ч. 3 ст. 41 КУпАП є незаконним. -6- При оцінці доводів апеляційної скарги та прийнятті рішення, апеляційний суд також враховує наступне. Згідно ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Виконавець робіт, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку. Наказ (розпорядження) про прийом на роботу не видається. Сторони цивільно-правової угоди укладають договір у письмовій формі згідно з вимогами статті 208 ЦК України. Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється. Відповідно до частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Апеляційний суд викладені у протоколі та постанові суду, відповідно, твердження та висновок про наявність ознак трудових відносин з працівником, вважає такими, що не узгоджуються з вимогами закону та змістом договору, відповідно до якого, сторони, зокрема, ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Ваш бухгалтер і Ко», уклали цивільно-правову угоду, відповідно до якої останнє виконувало роботи з надання замовнику усних консультацій та користуванні нормативно-методичною літературою, ознайомленні з нормативно-довідковою інформацією, підписавши цивільно-правовий договір про надання послуг, дійшли згоди щодо всіх істотних умов, які не суперечать нормам чинного законодавства України, що відображено у даному договорі. Також, згідно договору, за виконання робіт замовник перераховує щомісячно виконавцю у вигляді попередньої оплати до 5 числа гршові кошти в сумі 300 грн. та по мірі виконання робіт і оплати складаються акти виконаних робіт за надані послуги. Таким чином, аналіз змісту наявного у матеріалах справи укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Ваш бухгалтер і Ко» договору та складених на його виконання актів прийняття-передачі виконаних робіт дають підстави для висновку, що останні перебувають поза межами правового регулювання трудового законодавства, адже, містить визначений характер певних консультаційних послуг, виконавець згідно договору мав чітко визначені обсяги послуг, даним договором не визначався процес організації праці на певній посаді безстроково, а строк надання послуг чітко визначений. -7- Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності, що закріплений у ч. 2 ст. 61 Конституції України, при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом`якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого правопорушення. Конституційне право на судовий захист належить до невідчужуваних та непорушних. Кожен під час розгляду будь-якої справи, має право на правосуддя, яке відповідало б вимогам справедливості. Сукупність наведених вище обставин та допущених відповідними посадовими особами порушень нормативно-правових актів доводить невідповідність прийнятої судом постанови вимогам закону, свідчить про односторонній та формальний підхід суду щодо об`єктивного, неупередженого та законного розгляду справи на підставі з`ясування всіх обставин, що мають значення для її правильного вирішення та неупередженої оцінки всіх доказів у справі в їх сукупності та взаємопов`язаності. Апеляційний суд також вважає, що матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять будь-яких доказів, що безпосередньо, поза розумним сумнівом вказували б на наявність у діях ОСОБА_1 складу передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП адміністративного правопорушення. Тому, апеляційний суд вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_1 складу передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП адміністративного правопорушення, про доведеність його вини в скоєнні даного правопорушення, є таким, що не ґрунтується на фактичних обставинах справи та наявних у матеріалах справи доказах. Вирішуючи питання щодо належності, допустимості та достатності доказів на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, апеляційний суд враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема, позицію суду у справах «Малофєєва проти Росії» («Malofeyevav. Russia», рішення від 30. 05. 2013, заява № 36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява № 926/08, рішення від 20. 09. 2016), в яких ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що «…суд не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист та принципу рівності сторін процесу». Статтею 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. При оцінці доводів апеляційної скарги та прийнятті судового рішення, посилаючись на положення статті 62 Конституції України, апеляційний суд враховує розмір стягнень передбачених ч. 3 ст. 41 КУпАП, який майже відповідає розміру покарання у виді штрафу, що може бути призначений за грубе порушення законодавства про працю (ст. ст. 170, 171 КК України). За вище викладених обставин, апеляційний суд прийшов до висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не доводять вину ОСОБА_1 у вчиненні передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП адміністративного правопорушення, а тому, доводи апеляційної скарги про відсутність події та складу даного адміністративного правопорушення визнаються обґрунтованими. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення. За таких обставин, апеляційний суд вважає за необхідне оскаржувану постанову суду першої інстанції скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. -8- Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В : клопотання захисника адвоката Дубровської О.М. задовольнити, поновити захиснику адвокату Дубровській О.М. строк на апеляційне оскарження постанови судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 29. 12. 2020. Апеляційну скаргу захисника адвоката Дубровської О.М., поду в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити. Постанову судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 29. 12. 2020 щодо ОСОБА_1 про приятгення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 41 КУпАП скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП. Постанова оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя: