Постанова 4806 № 308/12306/18

Справа № 308/12306/18 Закарпатський апеляційний суд П О С Т А Н О В А І м е н е м У к р а ї н и 10.03.2020 м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд в особі судді Стана І.В., за участі захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Митровки Я.В., розглянувши апеляційну скаргу, яку подав ОСОБА_1 , в с т а н о в и в : постановою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 січня 2019 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1 , громадянин України, директор ПП «Приватна ріелторська компанія «Делі», визнаний винним у вчиненні передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП адміністративного правопорушення й на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 8500 (вісім тисяч п`ятсот) гривень. Постановлено стягнути із ОСОБА_1 у дохід держави судовий збір у розмірі 384,20 грн.. Згідно постанови, під час проведення головним державним інспектором Управління Держпраці в Закарпатській області Бреником З.П. інспекційного відвідування за місцем здійснення господарської діяльності ПП «ПРК « ОСОБА_2 » на будівництві багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , директором підприємства ОСОБА_1 допущено до роботи найманих працівників, а саме, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 для виконання робіт з влаштування бетонної підлоги ; ОСОБА_7 для виконання робіт з влаштування бетонної підлоги цокольного поверху ; ОСОБА_8 для виконання робіт із в`язки арматурних каркасів ; ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 цегляна кладка стін ; ОСОБА_13 для виконання підсобних робіт ; ОСОБА_14 для приготування бетонної суміші ; ОСОБА_15 влаштування бетонної підлоги та ОСОБА_16 для прибирання квартир, без укладення з ними трудових договорів та неповідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Таким чином, інспекційним відвідуванням встановлено, що директор ПП «ПРК «Делі» ОСОБА_1 допустив до роботи на будівництві багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , найманих працівників: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_15 , не уклавши з ними трудовий договір та не повідомивши центральний орган виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, чим порушив вимоги ч. 3 ст. 24 КЗпП. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує на те, що постанова судді є незаконною. Посилається на те, що в його діях відсутній склад передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП адміністративного правопорушення. Стверджує, що ним не порушувались вимоги ч. 3 ст. 24 КЗпП України щодо допущення до роботи працівників без укладення трудового договору, а відповідно не вчинено адміністративного правопорушення, оскільки вказані у протоколі про адміністративне правопорушення особи не є працівниками підприємства, а виконували роботи на підставі цивільно-правових договорів. При цьому, зазначає, що викладені в протоколі та оскаржуваній постанові висновки про те, що ним вчинено передбачене ч. 3 ст. 41 КУпАП правопорушення, є безпідставними, так як не узгоджуються з вимогами законодавства, і спростовуються наступним : цивільно-правові договори з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_15 , не мають ознак трудового договору, а усі зазначені інспектором цивільно-правові договори, укладені ПП ПРК «Делі» на виконання робіт (надання послуг) на будівництві одного багатоквартирного будинку на АДРЕСА_3 . АДРЕСА_2 , 14 в м. АДРЕСА_2 із визначенням конкретного результату, який кожний вказаний вище виконавець робіт (надавач послуг) має передати замовнику. Крім того, посилається на те, що підприємство має основним видом діяльності КВЕД 68.31 «Агентства нерухомості», а не КВЕД 41.20 «Будівництво житлових і нежитлових будівель», а тому, для підприємства є нераціональним прийняття рішення про зміни в організаційній структурі підприємства та залучати в постійний штат велику кількість працівників-будівельників, що також узгоджується з положеннями абз. 3 ст. 44 та ч. 3 ст. 64 ГК України, у зв`язку із чим, безпідставними є висновки й про те, що оскільки підприємство здійснює діяльність згідно КВЕД 41.20 «Будівництво житлових та нежитлових будинків», то відповідно всі особи, які залучені до виконання певних робіт чи послуг на будівництві багатоповерхового будинку, що будується підприємством як підрядником, не можуть залучатись як виконавці за цивільно-правовими договорами, а мають залучатися виключно як працівники. Разом із тим, зазначає, що висновок про те, що проведення інструктажу з охорони праці з виконавцями, згідно цивільно-правових договорів, свідчить про удаваність цих договорів, є також помилковим, оскільки такий інструктаж передбачений умовами договору, а тому, проводився за погодженням сторін. Просить постанову скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Заслухавши пояснення захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 адвоката Митровки Я.В., перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши зібрані в справі докази, у тому числі надані стороною захисту під час розгляду справи апеляційним судом, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав. Так, відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги, але не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Згідно положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом. Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність, за яку законом передбачена адміністративна відповідальність. Згідно вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом. Положеннями ст. 280 КУпАП регламентовано, що суд, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до вимог ст. ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Відповідно до ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженою на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Відповідно до ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України № 475/97-ВР від 17.07.1997 ; Конвенція набула чинності для України 11.09.1997. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право на справедливий і публічний розгляд справи. Відповідно до положень КУпАП склад правопорушення це наявність об`єктивних та суб`єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. Відсутність хоча б однієї з цих ознак означає відсутність складу в цілому. Вина є одним із елементів суб`єктивної сторони будь-якого правопорушення, а тому юридична відповідальність за загальним правилом можлива лише при винному вчиненні забороненого діяння чи бездіяльності. Склад адміністративного правопорушення за ч. 3 ст. 41 КУпАП утворює, окрім іншого, і фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту). Суб`єктивна сторона правопорушення за ч. 3 ст. 41 КУпАП характеризується наявністю вини у формі прямого або непрямого умислу. За змістом вказаних вище нормативно-правових актів провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності, з дотриманням прав та свобод осіб, які притягуються до адміністративної відповідальності. Дослідивши зібрані по справі докази, оцінивши доводи апеляційної скарги, складені відповідними посадовими особами процесуальні документи та прийняті рішення, апеляційний суд вважає, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, протокол за скоєння якого складено щодо ОСОБА_1 , наведених вище вимог закону не врахували як посадові особи, що проводили перевірку з обставин дотримання вимог трудового законодавства, так і суд першої інстанції при прийнятті судового рішення, у тому числі, судом неповно досліджені обставини справи, не враховані положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практика Європейського суду з прав людини; не дано оцінку всім зібраних у справі доказам, складеним процесуальним документам, що призвело до прийняття необґрунтованого судового рішення про наявність у діях ОСОБА_1 складу передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП адміністративного правопорушення, яке з огляду на вказані вище норми права не можна визнати законним та обґрунтованим й у зв`язку із чим, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість постанови підлягають задоволенню. Так, з оскаржуваної постанови вбачається, що в ній містяться посилання на проведену перевірку та встановлені перевіркою обставини, а саме: «під час проведення головним державним інспектором Управління Держпраці у Закарпатській області Бреником З.П. інспекційного відвідування за місцем здійснення господарської діяльності ПП «ПРК « ОСОБА_2 » на будівництві багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , директором підприємства ОСОБА_1 допущено до роботи найманих працівників, а саме, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 для виконання робіт з облаштування бетонної підлоги ; ОСОБА_7 для виконання робіт з облаштування бетонної підлоги цокольного поверху ; ОСОБА_8 для виконання робіт з в`язки арматурних каркасів ; ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 цегляна кладка стін ; ОСОБА_13 підсобних робіт ; ОСОБА_14 для приготування бетонної суміші ; ОСОБА_16 з прибирання квартир ; ОСОБА_15 влаштування бетонної підлоги, без укладення з ними трудових договорів та неповідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Таким чином, інспекційним відвідуванням встановлено, що директор ПП «ПРК «Делі» ОСОБА_1 допустив до роботи на будівництві багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , найманих працівників: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_15 , не уклавши з ними трудовий договір та не повідомивши центральний орган виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, чим порушено вимоги ч. 3 ст. 24 КЗпП». Однак, у постанові не зазначено, які саме дії (бездіяльність) вчинив ОСОБА_1 , що кваліфіковані як порушення вимог ч. 3 ст. 41 КУпАП. Так, відповідно до ч. 3 ст. 41 КУпАП відповідальність настає за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства. У підтвердження висновку про доведеність вини ОСОБА_1 в скоєнні правопорушення суд першої інстанції послався на такі докази: протокол про адміністративне правопорушення № ЗК 548/7/АВ/П/ПТ від 29.10.2018 (далі - Протокол), акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю № ЗК 548/7/АВ від 22.10.2018, письмові пояснення ОСОБА_1 від 20.12.2018, письмові пояснення ОСОБА_7 , ОСОБА_17 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та інші зібрані й наявні в матеріалах справи докази, не давши їм аналіз, не зазначивши, які саме факти та обставини ці докази підтверджують. Вказане свідчить про те, що суд першої інстанції не встановив, у чому саме полягають допущені ОСОБА_1 порушення положень ч. 3 ст. 41 КУпАП, а лише зазначив у постанові про встановлення посадовою особою Управління Держпраці порушення законодавства. Разом із тим, у постанові не зазначено часу вчинення правопорушення, що в свою чергу має важливе значення при вирішенні питання щодо строків накладення на особу адміністративного стягнення. З викладених у протоколі пояснень свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вбачається, що заяви про прийняття на роботу ними не подавались, трудові книжки посадовим особам підприємства не здавались, за виконану роботу кожний із них отримував певну суму коштів. З протоколу також вбачається, що ОСОБА_1 інспектору праці надані 14 договорів, відповідно до яких усі особи, що знаходились на будівництві виконували роботу згідно з укладеними з ними цивільно-правовими угодами на виконання окремих робіт, послуг. У протоколі та постанові суду також зазначено, що надані ОСОБА_1 правочини є удаваними, що ОСОБА_1 допустивши до роботи 14 працівників, не уклавши з ними трудові договори, допустив передбачене ч. 3 ст. 41 КУпАП порушення. Апеляційний суд, дослідивши зібрані у справі докази, вважає, що пояснення ОСОБА_1 про те, що 14 працівників є найманими та виконували роботу на об`єкті по АДРЕСА_2 на підставі цивільно-правових договорів, не спростовані посадовими особами Управління Держпраці. При цьому, дослідивши зібрані в справі докази, у тому числі, надані стороною захисту, апеляційний суд вважає, що вина ОСОБА_1 у вчиненні передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП адміністративного правопорушення не доведена. Так, відповідно до договору між ПП «Делі» та ОСОБА_7 від 16.10.2018 останній зобов`язується виконати роботу з влаштування бетонної підлоги цокольного поверху, а ПП «Делі» виплатити йому за виконану роботу 2500 гривень (а. с. 28, 86-90). Відповідно до договору між ПП «Делі» та ОСОБА_6 від 08.10.2018 останній зобов`язується виконати роботу з влаштування бетонної підлоги, а ПП «Делі» виплатити йому за виконану роботу 2500 гривень (а. с. 31, 61-65). Відповідно до договору між ПП «Делі» та ОСОБА_5 від 09.10.2018 останній зобов`язується виконати роботу з влаштування бетонної підлоги, а ПП «Делі» виплатити йому за виконану роботу 2500 гривень (а. с. 33, 76-80). Відповідно до договору між ПП «Делі» та ОСОБА_4 від 08.10.2018 останній зобов`язується виконати роботу з влаштування бетонної підлоги, а ПП «Делі» виплатити йому за виконану роботу 2500 гривень (а. с. 35, 66-70). Відповідно до договору між ПП «Делі» та ОСОБА_3 від 08.10.2018 останній зобов`язується виконати роботу з влаштування бетонної підлоги, а ПП «Делі» виплатити йому за виконану роботу 2500 гривень (а. с. 37, 71-75). Відповідно до договору між ПП «Делі» та ОСОБА_15 від 10.10.2018 останній зобов`язується виконати роботу з влаштування бетонної підготовки, а ПП « ОСОБА_2 » виплатити йому за виконану роботу 2500 гривень (а. с. 38, 81-85). Відповідно до договору між ПП «Делі» та ОСОБА_10 від 01.10.2018 останній зобов`язується виконати роботу з цегляної кладки стін, а ПП «Делі» виплатити йому за виконану роботу 7000 гривень (а. с. 39, 101-103) Відповідно до договору між ПП «Делі» та ОСОБА_11 від 01.10.2018 останній зобов`язується виконати роботу з цегляної кладки стін, а ПП «Делі» виплатити йому за виконану роботу 7000 гривень (а. с. 40, 98-100). Відповідно до договору між ПП «Делі» та ОСОБА_9 від 01.10.2018 останній зобов`язується виконати роботу з цегляної кладки стін, а ПП «Делі» виплатити йому за виконану роботу 7000 гривень (а. с. 41, 95-97). Відповідно до договору між ПП «Делі» та ОСОБА_16 від 01.10.2018 останній зобов`язується виконати роботу з прибирання квартир, а ПП «Делі» виплатити йому за виконану роботу 2000 гривень (а. с. 42, 110-112). Відповідно до договору між ПП «Делі» та ОСОБА_14 від 08.10.2018 останній зобов`язується виконати роботу з приготування бетонної суміші, а ПП «Делі» виплатити йому за виконану роботу 1500 гривень (а. с. 43, 91-94). Відповідно до договору між ПП «Делі» та ОСОБА_13 від 16.09.2018 останній зобов`язується виконати роботу з підсобних робіт, а ПП « ОСОБА_2 » виплатити йому за виконану роботу 2500 гривень (а. с. 44, 113-115). Відповідно до договору між ПП «Делі» та ОСОБА_12 від 12.10.2018 останній зобов`язується виконати роботу з цегляної кладки стін, а ПП «Делі» виплатити йому за виконану роботу 7000 гривень (а. с. 45, 104-106). Відповідно до договору між ПП «Делі» та ОСОБА_18 від 17.09.2018 останній зобов`язується виконати роботу з в`язки арматурних каркасів, а ПП «Делі» виплатити йому за виконану роботу 2000 гривень (а. с. 46, 107-109). Апеляційний суд, дослідивши зібрані у справі докази, даючи оцінку вказаним вище цивільно-правовим угодам, вважає, що проведення інструктажів з вищевказаними особами не спростовує пояснень ОСОБА_1 про те, що між ПП « ОСОБА_2 », директором якого він є, та вказаними вище працівниками, були укладені цивільно-правові угоди, відповідно до яких працівники виконували певні роботи, обумовлені угодами. Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Як вбачається з наведених вище цивільно-правових договорів, укладених ПП «Делі» з фізичними особами Замовник - ПП « ОСОБА_2 " доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання надавати послуги передбачені п. 1.1 вказаних договорів. Даними договорами для кожної особи визначено індивідуально характер будівельних робіт на будівництві багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_2 , 14, в м. Ужгород. Матеріалами справи не встановлено, що ОСОБА_3 , ОСОБА_19 , ОСОБА_5 , ОСОБА_20 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_21 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_15 на постійній основі працювали у ПП "ПРК Делі", підлягали внутрішньому трудовому розпорядку та отримували за виконану роботу заробітну плату, що б свідчило про наявність між ними трудових відносин. Вказане свідчить про те, що порушень трудового законодавства щодо зазначених осіб, як найманих працівників, ОСОБА_1 , як директором ПП « ОСОБА_2 » не допущено, а тому притягнення його до відповідальності за ч. 3 ст. 41 КУпАП є незаконним. При оцінці доводів апеляційної скарги та прийнятті рішення, апеляційний суд також враховує наступне. Згідно ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Виконавець робіт, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку. Наказ (розпорядження) про прийом на роботу не видається. Сторони цивільно-правової угоди укладають договір у письмовій формі згідно з вимогами статті 208 Цивільного кодексу України. Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється. Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Апеляційний суд викладені у протоколі та постанові суду, відповідно, твердження та висновок про те, що проведений інструктаж з охорони праці на робочому місці осіб, з якими укладено вищевказані договори, свідчать про наявність ознак трудових відносин з працівниками, вважає такими, що не узгоджуються з вимогами закону та змістом договорів, відповідно до яких, зважаючи на характер роботи на об`єкті Замовника таким правомірно у п. 2.2 договорів визначено, що перед початком виконання робіт необхідно провести інструктаж працівника з правил техніки безпеки на будівництві, з урахуванням особливостей об`єкта. Тому, відповідно до вимог закону, на підставі вказаного пункту договору, осіб, які залучалися до роботи на підставі договорів, ознайомлено з охороною праці на робочому місці. Разом із тим, виконання вимог статті 18 Закону України "Про охорону праці" не може свідчити про трудовий характер відносин позивача з цими особами. Аналіз змісту наявних у матеріалах справи укладених між ПП «Делі» та громадянами ОСОБА_3 , ОСОБА_19 , ОСОБА_5 , ОСОБА_20 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_21 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_15 договорів та складених на їх виконання актів прийняття-передачі виконаних робіт дають підстави для висновку, що останні перебувають поза межами правового регулювання трудового законодавства, адже, містять для кожної особи визначений індивідуальний характер будівельних робіт на будівництві багатоквартирного житлового будинку, такі укладалися на здійснення конкретно визначених робіт одноразового характеру, кожен із виконавців згідно договору мав чітко визначені обсяги робіт, конкретизовані в одиницях виміру та із вказівкою конкретного місця виконання на будівництві, даними договорами не визначався процес організації праці на певній посаді безстроково, а строк виконання роботи чітко визначений. З матеріалів справи також убачається, що підприємство не має основним видом діяльності КВЕД 41.20 «Будівництво житлових і нежитлових будівель». Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань основним видом діяльності ПП « ОСОБА_2 » є КВЕД 68.31 «Агентства нерухомості». Відповідно до ч. 3 ст. 64 ГКУ підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис, а також згідно із положенням абз. 3 ст. 44 ГКУ встановлено такий принцип підприємницької діяльності як самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом. Відповідно до визначених положень ГКУ підприємством правомірно самостійно визначено раціональний спосіб залучення до роботи фізичних осіб, зокрема, з урахуванням характеру та обсягу роботи, залучено вказаних осіб на підставі договору цивільно-правового характеру. Враховуючи наведені норми, апеляційний суд приходить до висновку про те, що сторони, зокрема, ПП «Делі» та ОСОБА_3 , ОСОБА_19 , ОСОБА_5 , ОСОБА_20 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_21 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_15 , уклали цивільно-правові угоди, відповідно до яких останні виконували роботи з влаштування бетонної підлоги, приготування бетонної суміші, мурування стін, в`язання арматурних каркасів тощо, підписавши цивільно-правові договори про надання послуг, дійшли згоди щодо всіх істотних умов, які не суперечать нормам чинного законодавства України, що відображено у даних договорах. У матеріалах справи відсутні докази наявності законодавчо визначеної заборони ПП « ОСОБА_2 » щодо укладення вищезазначених договорів про надання послуг. У статті 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Докази наявності у вищезгаданих цивільно-правових договорів про надання послуг ознак нікчемного правочину в матеріалах справи відсутні, як і відсутні докази визнання судом даних договорів недійсними. Відповідно до Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (Форма № 1 ДФ) за 4 квартал 2019 року ПП «ПРК «Делі» декларувались органу доходів і зборів суми виплаченого доходу ОСОБА_15 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 за ознакою доходу «102», що випливає із графи 5 «Ознака доходу» Розділу І Форми № 1 ДФ, що в свою чергу свідчить про те, що керівник ПП «ПРК «Делі» ОСОБА_1 при нарахуванні та сплаті доходів ОСОБА_15 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 декларував їх як суми винагород (виплат), нарахованих відповідно до умов цивільно-правового договору (а. с. 184-185). Зі Звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів (Форма № Д 4) за вересень та жовтень 2018, жовтень 2019 вбачається, що керівником ПП «ПРК «Делі» декларувались органу доходів і зборів відомості про характер виниклих правовідносин юридичної особи із ОСОБА_15 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_22 за ознакою категорії особи «3», що випливає із графи 7 «Категорія особи», що розшифровується як особи, які виконують роботи за договорами цивільно-правового характеру, що в свою чергу свідчить про те, що керівник ПП «ПРК «Делі» ОСОБА_1 при звітуванні щодо укладення із ОСОБА_15 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 та ОСОБА_22 договорів, декларував такі відносини очолюваного ним підприємства із такими особами як відносини за договором цивільно-правового характеру (а. с. 186-195). Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності, що закріплений у ч. 2 ст. 61 Конституції України, при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом`якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого правопорушення. Конституційне право на судовий захист належить до невідчужуваних та непорушних. Кожен під час розгляду будь-якої справи, має право на правосуддя, яке відповідало б вимогам справедливості. Сукупність наведених вище обставин та допущених відповідними посадовими особами порушень нормативно-правових актів доводить невідповідність прийнятої судом постанови вимогам закону, свідчить про односторонній та формальний підхід суду щодо об`єктивного, неупередженого та законного розгляду справи на підставі з`ясування всіх обставин, що мають значення для її правильного вирішення та неупередженої оцінки всіх доказів у справі в їх сукупності та взаємопов`язаності. Апеляційний суд також вважає, що матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять будь-яких доказів, що безпосередньо, поза розумним сумнівом вказували б на наявність у діях ОСОБА_1 складу передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП адміністративного правопорушення. Тому, апеляційний суд вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_1 складу передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП адміністративного правопорушення, про доведеність його вини в скоєнні даного правопорушення, є таким, що не ґрунтується на фактичних обставинах справи та наявних у матеріалах справи доказах. Вирішуючи питання щодо належності, допустимості та достатності доказів на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, апеляційний суд враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема, позицію суду у справах «Малофєєва проти Росії» («Malofeyevav. Russia», рішення від 30.05.2013 р., заява № 36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 р.),в яких ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що «…суд не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист та принципу рівності сторін процесу». Статтею 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. При оцінці доводів апеляційної скарги та прийнятті судового рішення, посилаючись на положення статті 62 Конституції України, апеляційний суд враховує розмір стягнень передбачених ч. 3 ст. 41 КУпАП, який майже відповідає розміру покарання у виді штрафу, що може бути призначений за грубе порушення законодавства про працю (ст. ст. 170, 171 КК України). За вище викладених обставин, апеляційний суд прийшов до висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не доводять вину ОСОБА_1 у вчиненні передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП адміністративного правопорушення, а тому, доводи апеляційної скарги про відсутність події та складу даного адміністративного правопорушення визнаються обґрунтованими. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення. За таких обставин, апеляційний суд вважає за необхідне оскаржувану постанову суду першої інстанції скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу, яку подав ОСОБА_1 , задовольнити. Постанову судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 січня 2019 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 41 КУпАП скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Постанова набирає законної сили негайно, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя І. В. Стан