Постанова 4824 № 754/7728/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа №754/7728/19 Апеляційне провадження №22-ц/824/3504/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 травня 2021 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., суддів - Мостової Г.І., Суханової Є.М., із участю секретаря Ткаченко Ю.М., розглянувши матеріали цивільної справи у місті Києві за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди, В С Т А Н О В И В : 24 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом, де просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошові кошти в розмірі 5 110 200 грн, що складає еквівалент 180 000 доларам США, та на відшкодування моральної шкоди - 51 102 грн, а також судові витрати, пов`язані з розглядом справи. Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що 15 липня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений усний договір про надання послуг. Згідно умов правочину ОСОБА_2 зобов`язався надати послуги з організації та забезпечення поставки автомобіля «Tesla» в строк до 01.02.2018 року, а ОСОБА_1 - передати ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 90 000 доларів США в якості авансу за автомобіль. На підтвердження укладення між ними договору, відповідачем було складено розписку, в якій він підтверджує, що отримав від позивача двома частинами кошти в розмірі 90 000 доларів США, зокрема 15.07.2017 року та 09.11.2017 року. Крім того, укладаючи договір про надання послуг від 15.07.2017 року, між ними було визначено відповідальність відповідача та спосіб забезпечення виконання ним зобов`язання, що підтверджується вищевказаною розпискою, в якій відповідач зазначає, що у разі непоставки автомобіля він зобов`язується повернути 90 000 доларів США та неустойку в розмірі 90 000 доларів США, а всього 180 000 доларів США. При цьому, позивач зазначає, що відповідач зареєстрований як ФОП, займається діяльністю з технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів, оптовою та роздрібною торгівлею деталями та приладдям для автотранспортних засобів, іншою допоміжною діяльністю у сфері транспорту. Зазначені види діяльності відповідають фактичній діяльності відповідача і саме в зв`язку з цим їх спільні знайомі порадили йому звернутись до відповідача з питанням організації та забезпечення поставки автомобіля. Станом на момент звернення ОСОБА_1 до суду, відповідач не надав йому послуги із організації та забезпечення поставки автомобіля, грошові кошти у розмірі 90 000 доларів США не повернув. Внаслідок невиконання відповідачем умов договору, позивачу було завдано моральної шкоди у розмірі 51 102,00 грн. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року взадоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди відмовлено. На обґрунтування ухваленого рішення місцевим судом зазначено, що відповідно до розписки від 17 жовтня 2018 року відповідач ОСОБА_2 отримав двома частинами 15 липня та 9 листопада 2017 року гроші в сумі 90 000 доларів США від ОСОБА_1 . Вказану суму в 90 000 доларів США він отримав в якості передоплати за автомобіль «Tesla», який мав бути поставлений ОСОБА_1 в строк до 01 лютого 2018 року. В разі непоставки автомобіля відповідач зобов`язується повернути вказану суму та неустойку по ній в розмірі 90 000 доларів США, а всього 180 000 доларів США в строк до 01 грудня 2018 року. За змістом ст. 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти: правочини між юридичними особами; правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦПК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Суд першої інстанції, даючи юридичну оцінку зібраним по справі доказам, проаналізувавши зміст наданої розписки в сукупності з іншими наявними матеріалами, дійшов висновку, що позивачем не надано доказів про укладання договору про надання послуг з забезпечення поставки автомобіля, оскільки такий договір відповідно до ст.ст. 206, 208 ЦК України повинен бути укладений у письмовій формі, тому відсутнє належне підтвердження погодження сторонами істотних умов договору про надання послуг, що є обов`язковим в силу приписів ЦК України щодо вимог до договорів про надання послуг. Надана розписка не є таким доказом, оскільки вона складена майже через півтора роки після подій, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Тому, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача коштів задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт укладення ним з відповідачем договору з надання послуг, а тому відсутні правові підстави для стягнення грошових коштів з відповідача. В частині стягнення на користь позивача моральної шкоди за порушення умов договору, зазначено про те, що такі вимоги задоволенню не підлягають, оскільки стягнення моральної шкоди в договірних правовідносинах можливо, якщо це прямо передбачено Законом або договором, договір про надання послуг між позивачем та відповідачем не укладався, а Глава 63 ЦК України не передбачає стягнення моральної шкоди при невиконанні або неналежному виконанні договору про надання послуг. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також не врахування правових висновків Верховного Суду при його ухваленні. При цьому, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року і ухвалити нове судове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити та стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти в розмірі 5 110 200 грн, моральну шкоду - 51 102 грн, а також витрати, пов`язані з розглядом справи. Суд, з`ясувавши обставини справи і перевіривши їх доказами у межах доводів апеляційної скарги, вислухавши учасників процесу, вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, керуючись наступним. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, 15 липня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір про надання послуг. Згідно умов правочину, ОСОБА_2 зобов`язався надати послуги з організації та забезпечення поставки автомобіля «Tesla» в строк до 01 лютого 2018 року, а ОСОБА_1 - передати ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 90 000 доларів США в якості попередньої оплати за автомобіль «Tesla». На виконання зобов`язань за договором, ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 90 000 доларів США. у якості попередньої оплати за автомобіль «Tesla», про отримання зазначених коштів від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 власноручно написав розписку ( а.с. 34 т. 1 ). Крім того, укладаючи договір про надання послуг між сторонами договору було визначено відповідальність ОСОБА_2 та спосіб забезпечення виконання зобов`язання відповідачем, що підтверджується вищевказаною розпискою, в якій ОСОБА_2 зазначає, що, у разі непоставки автомобіля, він зобов`язується повернути позивачу 90 000 доларів США та неустойку в розмірі 90 000 доларів США, а всього 180 000 доларів США у строк до 01 грудня 2018 року ( там же ). При цьому, судом встановлено, що відповідач зареєстрований як ФОП, займається діяльністю з технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів, оптовою та роздрібною торгівлею деталями та приладдям для автотранспортних засобів, іншою допоміжною діяльністю у сфері транспорту ( а.с. 35-37 т. 1 ). Зазначені види діяльності відповідають фактичному стану речей і саме у зв`язку з цим позивач звернувся до відповідача з питанням організації та забезпечення поставки автомобіля. Як вбачається з матеріалів справи, на момент судового розгляду позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не виконані умови укладеного між ним та ОСОБА_1 договору про надання послуг. Зокрема, ОСОБА_2 не надав ОСОБА_1 послуги із організації та забезпечення поставки автомобіля, зокрема, автомобіль позивачу відповідачем не поставлений, а грошові кошти, які позивач передав ОСОБА_2 у якості попередньої оплати за автомобіль «Tesla» на виконання умов договору поставки у розмірі 90 000 доларів США, ним позивачу не повернуті. Також, ОСОБА_2 не сплачено позивачу неустойку за непоставку автомобіля в розмірі 90 000 доларів США, як передбачено умовами договору між позивачем та відповідачем. Відтак, судом встановлено, що відповідачем не виконано зобов`язання за договором поставки щодо сплати позивачу у разі невиконання умов договору 180 000 доларів США (попередня оплата за автомобіль «Tesla» у розмірі 90 000 доларів США та неустойка за непоставку автомобіля в розмірі 90 000 доларів США) у строк до 01 грудня 2018 року, унаслідок чого позивач звернувся до суду із названими позовними вимогами ( а.с. 1-4 т. 1 ). При вирішенні зазначеного спору між сторонами суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати наступне правове обґрунтування свого рішення. Так, відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору ( частина перша статті 638 ЦК України ). Частинами першою, другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети. Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами ) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом ( частина перша статті 81 ЦПК України ). Частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу ( групі однотипних доказів ), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу ( групи доказів ). Відповідно до постанови Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц, провадження N 61-7418св18, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зробив такий правовий висновок: «Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки». Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 квітня 2020 року у справі № 464/5314/17. Суд апеляційної інстанції, оцінивши розписку від 17 жовтня 2018 року написану власноручно ОСОБА_2 ( а.с. 34 т. 1 ), дійшов висновку, що між сторонами - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір про надання послуг 15 липня 2017 року, на виконання зобов`язань за вказаним договором, ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 90 000 доларів США у якості попередньої оплати за автомобіль «Tesla», а ОСОБА_2 , на підтвердження укладення цього договору та отримання коштів від ОСОБА_1 , відповідно до умов договору, було власноручно написано розписку, в якій він підтверджує, що отримав від ОСОБА_1 двома частинами кошти в розмірі 90 000 доларів США, зокрема 15 липня 2017 року та 09 листопада 2017 року, а тому правовідносини між сторонами регулюються положеннями глави 63 ЦК України. Відповідно до статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона ( виконавець ) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання. Згідно із статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. При цьому статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк ( термін ) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). За положеннями статті 905 ЦК України, строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до статті 906 ЦК України, збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом. Збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням договору про безоплатне надання послуг, підлягають відшкодуванню виконавцем у розмірі, що не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо інший розмір відповідальності виконавця не встановлений договором. Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вказаний вище договір про надання послуг, укладений між сторонами - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на підставі ст. 204 ЦК України є правомірним, оскільки цей договір сторонами не оскаржувався, його недійсність прямо не встановлена законом, він не визнаний судом недійсним, також сторони не просили визнати зазначений договір безгрошовим. У зв`язку з цим висновки суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено факт укладення з відповідачем договору з надання послуг, не відповідає обставинам справи та суперечить нормам матеріального права, зокрема, названим нормам ЦК України. Крім того, відповідно до положень ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою ( штрафом, пенею ) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. За положеннями ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Враховуючи положення зазначених правових норм у їх сукупності, апеляційний суд прийшов до переконання про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача неустойки. Однак, із врахуванням укладеного між позивачем і відповідачем договору, значний розмір неустойки, що вказаний позивачем згідно заявлених вимог, суд першої інстанції вважає зазначені обставини істотними і такими, що дають суду апеляційної інстанції право на визначення її розміру в 27 436,80 ( 1 000 х 27,4368 ) грн, як еквівалент 1 000 доларів США на період розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідно до положень ч. 3 ст. 551 ЦК України. Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України. В п. 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року ( справа №216/3521/16-ц ), зазначено, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. При цьому, заподіяний позивачу розмір моральної шкоди, з врахуванням зазначеного, характеру порушення його прав, глибини та обсягу душевних страждань, які той зазнав і викликаних необхідністю захисту свого майнового інтересу в судовому порядку, що негативно впливає на фізичний та психічний стан ОСОБА_1 , інших негативних наслідків, які мають істотне значення, вимог розумності, виваженості і справедливості, положень п.п. 2, 3, 9, 10 постанови №4 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди» від 31 березня 1995 року, суд другої інстанції вважає за необхідне визначити ці вимоги ОСОБА_1 в розмірі 10 000 грн та покласти її відшкодування на відповідача. Інша частина позовних вимог, з точки зору суду другої інстанції, не ґрунтується на положеннях зазначеного чинного законодавства, а тому вони підлягають залишенню без задоволення. Враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги умови взятих на себе зобов`язань відповідачем, а також ту обставину, що він не виконав взяті на себе зобов`язання за договором, в результаті чого, позивачу спричинено збитки, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача за договором поставки збитки у розмірі 2 459 312 грн, неустойку - 27 436,80 грн, як еквівалент 90 000 та 1 000 доларів США, відповідно, на період розгляду справи в суді апеляційної інстанції, та моральну шкоду - 10 000 грн. Таким чином, доводи апелянта про незаконність та необґрунтованість судового рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема, ст.ст. 11, 202, 205, 208, 218, 509, 525, 526, 610, 611, 612, 624, 626, 629, 901, 906 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 80 ЦПК України, а також неврахування зазначених ним правових висновків Верховного Суду при його ухваленні, з точки зору суду другої інстанції, повністю підтвердились зазначеними судом апеляційної інстанції доказами, які віднесені ним до числа належних, допустимих, достовірних та достатніх згідно положень ст.ст. 77-80 ЦПК України, що підтверджують заявлені позивачем вимоги у встановленому ним розмірі. Відтак, суд другої інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про часткове задоволення позову на підставі положень ст. 376 ЦПК України та названих положень матеріального та процесуального права у визначених ним ( судом другої інстанції ) розмірах. При цьому, доводи відповідача щодо відсутності договору між ним та ОСОБА_1 про надання послуг від 15 липня 2017 року, неотримання ним коштів у розмірі 90 000 доларів США від позивача, розписка від 17 жовтня 2018 року не відповідає по формі та змісту, ні договору про надання послуг, ні порядку укладення договору купівлі-продажу автомобіля, з точки зору суду другої інстанції, не відповідають дійсності, оскільки спростовуються наявними у справі доказами, зокрема розпискою відповідача, яку він написав власноручно ( а.с. 34 т. 1 ). А тому, зазначені його твердження не є правовою підставою для залишення без задоволення вимог позивача у визначеній судом апеляційної інстанції частині. Також, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати на сплату судового збору у розмірі 11 879,65 грн. (( 2 459 312 + 27 436,80 + 10 000 ) : 5 161 302 х ( 9 605 + 384,20 + 63,06 + 14 407,50 )), пропорційно до задоволених вимог у відповідності до ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ст. 141 ЦПК України. Апеляційний суд також вважає за необхідне відмітити, що Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року ). Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 5, 10-13, 263, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення про часткове задоволення позову. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за договором поставки збитки у розмірі 2 459 312 грн, неустойку - 27 436,80 грн, моральну шкоду 10 000 грн, судовий збір - 11 879,65 грн. В іншій частині позов залишити без задоволення. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий А.С. Сержанюк Судді: Г.І. Мостова Є.М. Суханова