Постанова 4870 № 921/276/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "26" травня 2021 р. Справа №921/276/20 м. Львів Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії: головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М., суддів: Бонк Т.Б., Матущака О.І., секретар судового засідання Харів М.Ю. явка представників сторін: від позивача: Прядун Р.В. адвокат ордер серія ВХ № 1006416 від 02.11.2020 від відповідача не з`явилися розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Агробізнес б/н від 06.10.2020 на рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.09.2020 суддя: Шумський І.П. м. Тернопіль, повний текст рішення складено 16.09.2020 за позовом фермерського господарства Вільний селянин, смт. Білогір`я, Хмельницька область до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю Агробізнес, с. Токи, Тернопільська область про стягнення 326 779,81 грн. заборгованості В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог. 30.04.2020 в Господарський суд Тернопільської області звернулось фермерське господарство Вільний селянин (далі по тексту ФГ Вільний селянин) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Агробізнес (далі по тексту ТОВ Агробізнес) про стягнення заборгованості у розмірі 326 779,81 грн., з яких: 265 000,00 грн. основного боргу, 17 346,37 грн. 3% річних, які нараховані за період з 10.09.2018 по 08.04.2019 на суму боргу 415 000,00 грн. та за період з 09.04.2019 по 31.05.2020 на суму боргу 295 000,00 грн. та 44 433,44 грн. - інфляційних втрат, які нараховані за період з 10.09.2018 по 08.04.2019 на суму боргу 415 000,00 грн. та за період з 09.04.2019 по 31.05.2020 на суму боргу 295 000,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не оплатив частину поставленого позивачем товару у зв`язку з чим виникла заборгованість на яку нараховані 3% річних та інфляційні втрати. Правовими підставами позову зазначає ст.ст. 205, 207, 530, 655, 662, 664, 692 Цивільного кодексу України та ст.ст. 173-175, 179, 181, 184 Господарського кодексу України. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 09.09.2020 вищезазначений позов задоволено. Стягнуто з ТОВ Агробізнес на користь ФГ Вільний селянин 265 000,00 грн. - боргу, 44 433,44 грн. інфляційних нарахувань, 17 346,37 грн. 3% річних та 4 901,70 грн. судового збору в повернення сплачених судових витрат. Короткий зміст вимог апеляційної скарги. В апеляційній скарзі відповідач просить змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення нарахувань згідно індексу інфляції, 3 % річних та відшкодування витрат судового збору, повернувши з державного бюджету ФГ «Вільний селянин» 50% судового збору, сплаченого при поданні позову та стягнути з ТОВ Агробізнес 2 450,85 грн., у зв`язку з порушення норм процесуального права. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. Зазначає, що претензія № 63 від 21.09.2018 відповідач не отримував, а лист про повернення боргу № 20 від 27.01.2020 отримано лише 31.01.2020, а тому апелянт вважає, що на підставі ст. 530 ЦК України позивач має право на здійснення нарахувань індексу інфляції та 3 % річних лише з 08.02.2020. Судом першої інстанції всупереч ч. 1 ст. 130 ГПК України стягнуто судовий збір із скаржника в обсязі пропорційно до задоволених вимог без вирішення питання про повернення позивачу з державного бюджету 50% судового збору, сплаченого при поданні позову, оскільки відповідачем визнано позов у справі. Узагальнені доводи та заперечення позивача. У відзиві на апеляційну скаргу позивач погодився з висновками місцевого господарського суду, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду без змін. Доводи відзиву на апеляційну скаргу аналогічні висновкам місцевого господарського суду, що викладені у оскаржуваному рішенні. В судове засідання 26.05.2021 з`явився представник позивача, представник відповідача в судове засідання не з`явився, причин неявки не повідомив, хоча належним чином повідомлений про час, дату та місце слухання справи, що підстверджується підписом уповноваженого представника на повідомлення Західного апеляційного господарського суду від 28.04.2021 (т. 2 а.с. 67), а тому в силу п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України суд розглядає справу за його відсутності. У судовому засіданні представник позивача заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, просив залишити без змін рішення місцевого господарського суду, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, дослідивши доводи і заперечення, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що у серпні 2018 року між ФГ Вільний селянин (позивач, продавець) та ТОВ "Агробізнес" (відповідач, покупець) виникли правовідносини, предметом яких є купівля-продаж товару (жита). Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначив, що ФГ Вільний селянин передав ТОВ "Агробізнес" товар (жито) на виконання здійснених відповідачем замовлень, проте відповідачем не виконано зобов`язання по оплаті наданих послуг, у зв`язку із чим у ТОВ "Агробізнес" виникла заборгованість у сумі 265 000,00 грн. (з врахуванням платіжного доручення №918 від 09.04.2019 на суму 120 000,00 грн. та платіжних доручень №2174 від 30.07.2020 на суму 10 000,00 грн., № 2237 від 06.08.2020 на суму 10 000,00 грн., та банківської виписки за 08.09.2020 на суму 10 000,00 грн.). У підтвердження своїх позовних вимог позивачем надано, видаткову накладну №РН-0000043 від 21.08.2018, товарно-транспортні накладні за №№ 614, 615, 616, 617, 618 від 21.08.2018, рахунок-фактуру №СФ-0000045 від 21.08.2018, в якому зазначено, що рахунок дійсний до сплати до 25.08.2018, податкову накладну №4 від 21.08.2018, яка зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних 29.08.2018 за №9183222295, акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2018 по 12.03.2019 та претензія №20 від 27.01.2020, яка залишена відповідачем без відповіді та реагування. Доводи та вимоги апеляційної скарги стосуються лише правильності нарахування індексу інфляції, 3 % річних та розподілу судом першої інстанції судових витрат. Натомість відповідачем не заперечуються висновки суду першої інстанції про сам факт виникнення у відповідача обов`язку щодо оплати позивачу суми основного боргу за поставлений товар. Під час апеляційного перегляду даної справи, судом апеляційної інстанції не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, а тому не реалізовує надане ч. 4 ст. 269 ГПК України право на вихід за межі доводів та вимог апеляційної скарги. Зважаючи на вищезазначене, предметом апеляційного перегляду є правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які стосуються нарахування індексу інфляції, 3 % річних та розподілу судових витрат за наслідками розгляду справи. Переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний господарський суд зазначає наступне. Частиною 2 ст. 625 ЦК України, встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу. Щодо стягнення трьох процентів річних: сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Як вбачається з наявних у справі матеріалів, позивачем за період з 10.09.2018 по 08.04.2019 на суму боргу 415 000,00 грн. та за період з 09.04.2019 по 31.05.2020 на суму боргу 295 000,00 грн. нараховано відповідачу 3% річних в розмірі 17 346,37 грн. Таким чином, апеляційний господарський суд, здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру 3% річних у відповідності до вимог законодавства, погодився з висновками суду першої інстанції в частині обґрунтованості стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 1311,60 грн. за період прострочення грошового зобов`язання з 10.09.2018 по 08.04.2019 на суму боргу 415 000,00 грн. та за період з 09.04.2019 по 31.05.2020 на суму боргу 295 000,00 грн. Щодо нарахування інфляційних втрат: Індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Державним комітетом статистики України і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т.п. проводяться ланцюговим методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007р., № 265 Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін). З огляду на викладене та здійснивши перерахунок нарахування інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення інфляційних нарахувань в розмірі 44 433,44 грн., за період з 10.09.2018 по 08.04.2019 на суму боргу 415 000,00 грн. та за період з 09.04.2019 по 31.05.2020 на суму боргу 295 000,00 грн. Щодо доводів апеляційної скарги про повернення 50% судового збору у зв`язку з визнанням позивачем позову, колегія суддів зазначає наступне. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір». Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» (в редакції Закону №484-VIII від 22.05.2015) сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Разом з тим, позивачем не заявлялось клопотання про повернення судового збору в порядку п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» (в редакції Закону №484-VIII від 22.05.2015). Відповідно до ч. 1, 2 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно з ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Таким чином вищенаведені норми процесуального закону регламентують принцип диспозитивності судового процесу, згідно з яким особа самостійно здійснює свої процесуальні права та обов`язки без втручання та ініціативи суду. З цих підстав, суд першої інстанції був позбавлений права з власної ініціативи без відповідного клопотання, яке передбачене ст. 7 Закону України «Про судовий збір» повертати позивачу судовий збір. Таким чином, необґрунтованими є доводи апелянта про те, що в суду першої інстанції виник обов`язок щодо вирішення питання про повернення позивачу судового збору. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Апелянтом не спростовано наведених висновків суду першої інстанції, які тягли б за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення та не доведено неправильного застосування норм процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені місцевим господарським судом обставин по справі та його правильні висновки, а тому апеляційна скарга ТОВ «Агробізнес» підлягає залишенню без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін. Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи залишення апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про покладення на апелянта судового збору в розмірі 3153,00 грн., який сплачений згідно з платіжним дорученням за №2848 від 02.10.2020. Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Агробізнес б/н від 06.10.2020 - залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.09.2020 в справі №921/276/20 - залишити без змін. Судовий збір в розмірі 3153,00 грн. покласти на апелянта. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України. Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду. Головуючий-суддя: Бойко С.М. Судді: Бонк Т.Б. Матущак О.І. Повний текст постанови складено 01.06.2021.