Постанова Західний апеляційний господарський суд № 921/271/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "12" лютого 2020 р. Справа №921/271/19 м. Львів Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії: головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М., суддів: Матущака О.І., Якімець Г.Г., секретар судового засідання Кришталь М.Б. явка учасників справи: від позивача - Яловега В.С. - директор, рішення № 1 від 12.11.2015 від відповідача - не з`явилися розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Дорлідер" за № 23-10/19 від 23.10.2019 на рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.09.2019, суддя: Боровець Я.Я., м. Тернопіль, повний текст рішення складено - 03.10.2019 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Галвапняк" с. Кривче, Тернопільської області до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Дорлідер", Комінтернівський район, Одеської області про стягнення заборгованості у розмірі 473 961,76 грн (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог), ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог. У квітні 2019 товариство з обмеженою відповідальністю "Галвапняк" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Дорлідер" про стягнення заборгованості у розмірі 510 847, 93 грн. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач не оплатив частину поставленого позивачем товару на підставі договору поставки №1 від 27.04.2018 у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню в судовому порядку.. Правовими підставами позову зазначає ст.ст. 8, 258, 266, 525, 526, 530, 610, 612, 625, 1048 Цивільного кодексу України та ст.ст. 193, 232 Господарського кодексу України. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 12.09.2019 вищезазначений позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Дорлідер" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Галвапняк" 365 795,13 грн. основного боргу, 34 201,84 грн. інфляційних втрат, 66 021,42 грн. пені, 7 396,08 грн. - 3% річних, 7 101,22 грн. судового збору. У решті частин позовних вимог у задоволенні позову відмовлено. Судові витрати у вигляді судового збору покладено на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов`язання за договором поставки в частині своєчасної оплати вартості поставленої продукції - щебеню фракції від 20 до 40 мм. Щодо клопотання відповідача про передачу справи №921/271/19 за підсудністю до Господарського суду Одеської області за місцезнаходженням відповідача, місцевий господарський суд відмовив в його задоволенні посилаючись на положення ч. 1, 5 ст. 29 ГПК України та враховуючи те, що місце виконання договору поставки укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Галвапняк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Дорлідер" визначено по місцю знаходження складу постачальника в селі Бурдяківці Борщівського району Тернопільської області, а тому суд вважає, що позовна заява підсудна Господарському суду Тернопільської області. Короткий зміст вимог апеляційної скарги. В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати зазначене рішення та прийняти нове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог, у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. Судом першої інстанції не досліджено видаткові накладні, відповідно до яких крім визначеної фракції щебеню в договорі (від 20 до 40 мм) відповідачу поставлявся щебінь інших фракцій (від 0 до 40 мм та від 40 до 70 мм), що не обумовлено умовами договору. Місцевий господарський суд не врахував, що до договору не вносились зміни щодо строку поставки, а строк поставки продукції тривав з 28 квітня 2018 року до 10 травня 2018 року. Частина заборгованості, виникла поза межами дії договору, а тому не є договірною, як це кваліфікував суд першої інстанції. Враховуючи те, що позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору, що не пов`язано з місцем виконання договору, вважає, що відповідно до ч. 1 ст. 27 ГПК України справа повинна розглядатися господарським судом за місцезнаходженням відповідача, а саме Господарським судом Одеської області. Узагальнені доводи та заперечення позивача. У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "Галвапняк" просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін. В обґрунтування доводів відзиву, зазначає, що додатковими угодами до договору сторонами було внесено зміни в строки поставки, обсяги та якісні характеристики продукції, а також щодо порядку оплати продукції, а тому спірна заборгованість виникла в межах дії договору. В судове засідання 12.02.2020 з`явився представник позивача, представник відповідача в судове засідання не з`явився, причин неявки не повідомив, хоча належним чином повідомлений про час, дату та місце слухання справи, а тому в силу п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України апеляційний господарський суд ухвалив розглядати справу за його відсутності. Представник позивача підтримав доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу та просив залишити без змін рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.09.2019, а апеляційну скаргу без задоволення. Додатково зазначив, що відповідач самостійно забирав обумовлений договором товар. Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи і заперечення, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що між ТОВ "Галвапняк" (постачальник) та ТОВ "Будівельна компанія "Дорлідер" (покупець) укладено договір поставки №1 від 27 квітня 2018 року, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати (поставити) у власність покупця щебінь фракції від 20 до 40 мм (продукція), визначений специфікацією на продукцію, встановлену Додатком №1 до цього Договору, а покупець зобов`язується прийняти вказану продукцію та сплатити за неї плату в розмірі, порядку та строки встановлені цим Договором (п.1.1. договору). Постачальник зобов`язується передати (поставити) продукцію у власність покупцю у відповідній кількості, вказаній в специфікаціях. Місце поставки продукції склад постачальника, який знаходиться за адресою: Тернопільська область Борщівський район село Бурдяківці (п.3.1. Договору). Згідно пункту 6.2 договору постачальник зобов`язаний поставити (передати) покупцю якісну продукцію, в свою чергу, відповідно до п.6.3. договору покупець зобов`язаний у встановлений цим договором термін та спосіб оплатити постачальнику вартість продукції. Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами, скріплення їх печатками (п.9.1. Договору). Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України унормовано, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з ч. 1, 3 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За змістом ч. 1, 2 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Отже, набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін. Таким чином, досягнувши згоди щодо всіх істотних умов сторони уклали договір, внаслідок чого між ними виникли взаємні права та обов`язки, а відповідний договір набрав чинності. Відповідно до частини 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ст. 265 ГК України укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Згідно з ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. З системного аналізу вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що обов`язку позивача щодо поставки товару кореспондує обов`язок відповідача по здійсненні оплати за цей товар. Судами встановлено, що на виконання договору поставки №1 від 27.04.2018, сторони підписали специфікацію відповідно до якої позивач зобов`язується поставити відповідачу щебінь фракції від 20 до 40 мм 1500 тонн на суму 255 060,00 грн. Згідно з п. 3.4 договору №1 від 27.04.2018 сторони домовились, що загальна кількість продукції, що передається не може перевищувати загальну кількість продукції, встановлену в специфікації, якщо інше не буде погоджено сторонами шляхом укладення відповідного додаткового договору до цього договору. Відповідно до п. 3.2 договору №1 від 27.04.2018 строк дії останнього з 28.04.2018 до 10.05.2018. В подальшому сторонами підписувались додаткові угоди до договору №1 від 27.04.2018, яким продовжували строк його дії, а також збільшували кількість продукції, яка має бути поставлена. Зокрема, додатковою угодою №1 від 25.05.2018 (а.с.15,т.1) сторони домовились про необхідність додаткових поставок щебеню фракції від 20 до 40 мм у кількості 735,2941 тон на загальну суму 125 000,00 грн., а додатковою угодою №2 від 01.06.2018 поставити продукцію на загальну суму 447 450,00 грн., з якої 150 тон відсіву на суму 17 850,00 грн., щебінь фракції від 20 до 40 мм 2100 тон на суму 363 300,00 грн., щебінь фракції від 40 до 70 мм 150 тон на суму 25 050,00 грн., 250 тон суміші щебеневої фракції від 0 до 40 мм на суму 41 250,00 грн. В пунктах 3 цих додаткових угод сторони продовжили строки поставки до 30.06.2018. За додатковою угодою №3 від 04.07.2018 сторони домовились про необхідність додаткових поставок щебеню фракції від 20 до 40 мм у кількості 1 100,00 тон на загальну суму 190 300,00 грн. та 550 тон суміші щебеневої фракції від 0 до 40 мм на суму 90 750,00 грн. У пункті 3 цієї додаткової угоди сторони продовжили строки поставки до 31.07.2018. За додатковою угодою №4 від 01.08.2018 сторони домовились про необхідність додаткових поставок щебеню фракції від 20 до 40 мм у кількості 1 100,00 тон на загальну суму 199 100,00 грн. В пункті 3 цієї додаткової угоди сторони продовжили строки поставки до 31.08.2018. Таким чином, договірні відносини поставки виникли між сторонами на підставі договору поставки №1 від 27.04.2018 з врахуванням додаткових угод та існували з 28.04.2018 по 31.08.2018. Про що правильного висновку дійшов суд першої інстанції, а тому доводи апеляційної скарги про відсутність договірних відносин спростовано вищевикладеним. На виконання умов договору поставки №1 від 27.04.2018 з врахуванням додаткових угод позивач поставив відповідачу обумовлену продукцію на загальну суму 1 186 952,13 грн., що підтверджується видатковими накладними (а.с.19-22, 24-28, 30-33, 35-39, т.1). Зазначені видаткові накладні про прийняття продукції підписані ОСОБА_1 , який уповноважений на підставі довіреностей №53 від 02.05.2018 (а.с.23,т.1), №69 від 01.06.2018 (а.с.129,т.1), №80 від 01.07.2018 (а.с.34,т.1), №102 від 01.08.2018 (а.с.40,т.1). Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Як унормовано ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити як: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Вказані вище видаткові накладні, за якими здійснена поставка, містить всі необхідні ознаки визначені ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а відтак є первинним документом. Отже, господарська операція щодо поставки товару відбулась. Судами при розгляді справи досліджувалося, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару, (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18. В судовому засіданні представник позивача пояснив, що відповідач здійснював отримання продукції у кар`єрі позивача. Відповідач доказів на спростування цих висновків не надав. Отже, уклавши додаткові угоди сторони привели договірні відносини у відповідність до фактичних, які склались між ними, що не суперечить чинному законодавству. Тому безпідставними є доводи апелянта про те, що частина поставленої продукції не охоплюється договірними правовідносинами сторін. Апелянт посилається на те, що крім визначеної фракції щебеню в договорі (від 20 до 40 мм) відповідачу поставлявся щебінь інших фракцій (від 0 до 40 мм та від 40 до 70 мм), що не обумовлено умовами договору, що не було досліджено судом першої інстанції. Як вбачається з долучених до матеріалів справи додаткових угод №1, 2, 3, 4 такі укладені до договору поставки № 1 від 27.04.2018 та є невід`ємними частинами цього договору. За таких обставин, посилання апелянта на те, що відповідачу поставлявся щебінь інших фракцій, що не обумовлено умовами договору є безпідставними, оскільки укладеними додатковими угодами сторони погодили поставку відсіву, щебеню фракції від 20 до 40 мм, щебеню фракції від 40 до 70 мм та суміші щебеневої фракції від 0 до 40 мм, тобто іншої фракції щебеню ніж зазначена в договорі. Сторонами не заперечується, що відповідачем здійснено часткові оплати в розмірі 821 157,00 грн. за поставлену продукцію, а тому сума основної заборгованості становить 365 795,13 грн. (1 186 952,13 грн. - 821 157,00 грн.). Ці обставини узгоджуються з встановленими обставинами по справі. Положеннями частин першої, другої статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Метою встановлення договірних строків є визначення сторонами за договором певного періоду в часі, у який мають бути виконані конкретні зобов`язання, визначені договором. Встановлюючи строки виконання зобов`язань в умовах договорів сторони забезпечують стабільність, послідовність та правову певність поведінки учасників договірних відносин, що гарантує справедливість, розумність й добропорядність сторін під час виконання договору. Водночас, недотримання вищезазначених строків виходить за обумовлені сторонами межі здійснення прав та обов`язків за договором, й надає одній зі сторін, яка його порушує, безпідставну перевагу в цих господарських відносинах, внаслідок чого порушується баланс приватноправових інтересів сторін договору. Порядок розрахунків між покупцем та постачальником передбачений пунктом 2.2 договору №1 від 27.04.2018 за змістом якого сторони домовились, що оплата продукції за цим договором буде здійснюватись шляхом перерахування покупцем грошових коштів на рахунок постачальника, вказаній в розділі 10 цього договору відповідно до обсягів відвантаженої продукції визначеними накладними та актами приймання-передачі продукції протягом трьох днів з моменту отримання покупцем продукції. Аналогічне передбачено й у пунктах 2 додаткових угод №1, 2, 3,

4. В силу ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У статті 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Відповідно до ч. 2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Таким чином, однією з необхідних умов для встановлення прострочення по виконанню обов`язку відповідача щодо оплати поставленого товару є визначення моменту виникнення конкретного договірного обов`язку, а також розміру грошової суми такого обов`язку. Оскільки, умовами пункту 2.2 договору №1 від 27.04.2018 та пунктом 2 додаткових угод, передбачено, що покупець зобов`язується провести розрахунки на протязі трьох календарних днів з дати поставки товару, тобто підписання видаткових накладних, то строк своєчасної оплати товару завершувався за спливом трьох днів, а прострочення розпочиналось з четвертого дня від дати поставки. Судами встановлено, що відповідач не здійснював своєчасної оплати за поставлений товар, внаслідок чого в період з 20.08.2018 по 22.04.2019 існувала заборгованість перед позивачем, яка склала 365 795,13 грн. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов до правильного висновку, що сума неоплаченого основного боргу на момент пред`явлення позову становить 365 795,13 грн. З цих підстав, правильним є висновок місцевого господарського суду про обґрунтованість стягнення з відповідача на користь позивача вартості поставленого товару на загальну суму 365 795,13 грн. Відповідно ч. 1, 2 ст. 20 ГК України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: застосування штрафних санкцій. Отже, загальна норма ГК України передбачає захист у вигляді застосування штрафних санкцій до суб`єктів які неналежно виконуються зобов`язання. Згідно з ч.1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Частиною 4 статті 231 ГК України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. За змістом ч. 1 ст. 199 ГК України, виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. Отже, передбачене частиною шостою статті 231 ГК України формування відповідальності за порушення грошових зобов`язань застосовується, якщо інше не узгоджено сторонами в договорі або не передбачено законом. Відповідно до п. 7.2 договору поставки у випадку порушення термінів платежу, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла у вказаному періоді) від простроченої суми заборгованості за кожен день прострочення. Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даною нормою передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції. За правилами ч. 1 ст. 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України. За змістом п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік. Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Статтею 253 цього Кодексу визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За положеннями ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Ураховуючи викладене, початком нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано за умовами договору, тобто починаючи з четвертого дня поставки продукції. Таким чином, враховуючи вищезазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд, перевіривши правильність нарахування пені, погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість стягнення пені за несплату вартості товару в період з 20.08.2018 по 22.04.2019 в сумі 66 021,42 грн., яка нарахована з суми загальної заборгованості 365 795,13 грн. Частиною 2 ст. 625 ЦК України, встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У п. 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» роз`яснено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу. Щодо стягнення трьох процентів річних, то в п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» № 14 від 17.12.2013, роз`яснено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Як вбачається з наявних у справі матеріалів, позивачем за період з 20.08.2018 по 22.04.2019 нараховано відповідачу 3% річних в розмірі 7 943,37 грн. нарахованої з суми загальної заборгованості 365 795,13 грн. Таким чином, апеляційний господарський суд, здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру 3% річних у відповідності до вимог законодавства, погодився з висновками суду першої інстанції в частині обґрунтованості стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 7396,08 грн. за період прострочення грошового зобов`язання з 20.08.2018 по 22.04.2019. Апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення 547,29 грн., оскільки такі нараховані з порушенням положень чинного законодавства щодо розрахунку 3% річних. Щодо інфляційних нарахувань, то інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з урахуванням цього місяця. День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань. З наданого позивачем розрахунку інфляційні втрати нараховані на суму 34 201,84 грн. за серпень 2018 року - лютий 2019 року з загальної суми основного боргу 365 795,13 грн. Здійснивши перерахунок заявлених інфляційних втрат в межах заявлених позивачем позовних вимог, у відповідності до вимог законодавства про нарахування інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення інфляційних втрат на суму 34 201,84 грн. за серпень 2018 року - лютий 2019 року з загальної суми основного боргу 365 795,13 грн. Що стосується територіальної підсудності даного спору, апеляційний господарський суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 29 ГПК України позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів. Судом першої інстанції правильно встановлено, що правовідносини між сторонами у даній справі виникли на підставі договору поставки. Відповідно до п. 3.1 договору постачальник зобов`язується передати (поставити) продукцію у власність покупцю у відповідній кількості, вказаній в Специфікацій. Місце поставки продукції - склад постачальника, який знаходиться за адресою: Тернопільська область Борщівський район село Бурдяківці. За таких обставин спростовуються доводи апелянта про те, що відповідно до ч.1 ст. 27 ГПК України справа повинна розглядатися господарським судом за місцезнаходженням відповідача, а саме Господарським судом Одеської області. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. З огляду на наведене, аргументи, викладені позивачем у відзиві на апеляційну скаргу про заперечення доводів апеляційної скарги є такими, що відповідають встановленим обставинам по справі. Апелянтом не спростовано наведених висновків суду першої інстанції, які тягли б за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення та не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені місцевим господарським судом обставин по справі та його правильні висновки, а тому апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Дорлідер" підлягає залишенню без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін. Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1-3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи залишення апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про покладення на апелянта судового збору в розмірі 11 494,08 грн., який сплачений згідно з платіжним дорученням за № 1122 від 14.11.2019. Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Дорлідер" за № 23-10/19 від 23.10.2019 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.09.2019 в справі №921/271/19 залишити без змін. Судовий збір в розмірі 11 494,08 грн. покласти на апелянта. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України. Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду. Головуючий-суддя: Бойко С.М. Судді: Матущак О.І. Якімець Г.Г. Повний текст постанови підписано 24.02.2020