Постанова 4807 № 317/2341/19

Дата документу 09.09.2020 Справа № 317/2341/19 Запорізький апеляційний суд Єдиний унікальний № 317/2341/19 Головуючий у 1-й інстанції: Громова І.Б. Провадження №22-ц/807/1688/20 Суддя-доповідач:Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 вересня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., Остащенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 04 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,- В С Т А Н О В И В: В липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу. Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 27 липня 2015 року за усною угодою позики у м. Запоріжжя ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2 29 500,00 гривень, що підтверджено власноруч складеною ОСОБА_2 розпискою від 27 липня 2015 року. ОСОБА_1 через відповідне відділення Державного підприємства «Укрпошта» на три відомих адреси ОСОБА_2 рекомендованими листами було направлено письмові вимоги про повернення запозичених коштів. Однак, борг у добровільному порядку не повернуто, у зв`язку з чим вимушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав. Із урахуванням зазначеного, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу 82 317 гривень 47 копійок, яка складається з 29500, 00 гривень сума основного боргу; 3 (три) % річних 3198,00 гривень, пені -36571, 00 гривень, інфляційних втрат 13048,36 гривень та судові витрати. Заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 04 березня 2020 року взадоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу відмовлено у повному обсязі. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права, просив заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 04 березня 2020 рокускасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідно до ст.ст.12,81 ЦПК України, обов`язок доведення обставин, що спростовують презумпцію правомірності правочину є процесуальним обов`язком відповідача. Однак, ОСОБА_2 чи інша, уповноважена ним особа не вчинила жодних процесуально значущих дій, спрямованих на спростування правочину від 27 липня 2015 року. Суд першої інстанції не вірно встановив фактичні оставини справи, не надав належної правової оцінки розписці, яка власноруч написана ОСОБА_2 та з якої чітко вбачається, що останній взяв у ОСОБА_1 суму коштів в борг в розмірі 25500 грн .Не зазначення в розписці строку повернення коштів не є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України якщо договором не встановлеий строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повенена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це. Відзиву на апеляційну скаргув поряду ст. 360 ЦПК України до суду не надходило. ОСОБА_2 будучи належним чином повідомленим по дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки ( а.с. 90 ) до апеляційного суду не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Приймаючи до уваги, що неявка ОСОБА_2 , який бере участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає апеляційному розгляду справи, апеляційним судом виконаний обов`язок щодо повідомлення ОСОБА_2 , який бере участь у справі, про день, місце та час судового засідання, тому колегія суддів розглянула справу за його відсутності. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частні або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанціївиходив з того, що розписка від 27 липня 2015 року не містить даних про отримання відповідачем в борг від позивача грошових коштів, не містить даних про укладення та умови договору позики, про зобов`язання повернути гроші, а тому не є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Сам лише факт наявності оригіналу розписки у ОСОБА_1 не може безумовно свідчити про існування договору позики між ним та відповідачем. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитись, оскільки вони не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом встановлено, що відповідно до розписки від 27 липня 2015 року ОСОБА_2 взяв в борг суму грошей в розмірі 29 500,00 грн у ОСОБА_1 . Час повернення боргу та можливість застосування штрафних санкцій у розписці від 27 липня 2015 року не зазначені. (а.с.6). Відповідно до Вимоги про витребування коштів від 11 березня 2019 року ОСОБА_1 вимагає від ОСОБА_2 повернути йому кошти в сумі 82317,47 грн, які складаються з суми основного боргу - 29500,00 грн.; 3 % річних - 3198,00 грн.; пеню - 36571,00 грн., інфляційних втрат 13048,36 грн. (а.с. 10). Відповідно до відомостей Відділу обліку і моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в Запорізькій області, зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 з 27 березня 2002 року за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 11). Як вбачається з наявних в матеріалах справи копій конвертів, фіскальних чеків, ОСОБА_1 неодноразово направляв на адреси ОСОБА_2 вимогу про повернення запозичених коштів за відомими йому адресами, останній раз ОСОБА_1 направив вимогу про повернення запозичених коштів 21 травня 2019 року. (а.с. 12-14). Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. В силу ч.1 ст. 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. За правилами ст.6 ч.1 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України). Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлеий строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це. Якщо інше не встановлено договором (частина перша стаття 1049 ЦК України). За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. Таким чином, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки. Як вбачається з матеріалів справи, що 27.07.2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики на суму 29500.00 грн. На підтвердження вищевказаної домовленості між сторонами, а саме укладення договору позики та отримання коштів відповідачем ОСОБА_2 була написана та власноручно підписана відповідачем розписка. Строк повернення боргу у розписці не встановлно. Факт написання розписки та отримання коштів не оспорюється відповідачем. Відповідно статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Судом апеляційної інстанції був оглянутий оригінал розписки від 27 липня 2015року, який знаходиться у позивача ОСОБА_1 . На момент розгляду справи сума боргу позивачу не повернута. Суд апеляційної інстанції у визначеному чинним цивільним процесуальним законодавством порядку оцінив розписку від 27.07.2015 року і дійшов висновку, що вона містить відомостей щодо отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів у позику, тобто підтверджує факт передачі коштів 27 .07.2015 року. З огляду на зазначене, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про недоведеність існування між сторонами правовідносин за договором позики відповідно до положень ст. ст. 1046, 1047 ЦК України, чим мотивовано позов, а тому з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає до стягнення сума основного боргу в розмірі 29 500.00 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Таким чином, ст. 1050 ЦК України не передбачено право позикодавця нараховувати неустойку ( пеню) за несвоєчасно повернуту суму позики. Відповідно до статті 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Умовами боргової розписки сторони не погодили, що у разі порушення строку повернення позики позичальник зобов`язується сплатити позикодавцю пеню. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не має законних підстав для заявлення позовних вимог про стягнення пені за борговою розпискою. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що оскільки ОСОБА_2 не повернув грошові кошти, з нього слід стягнути інфляційні втрати та 3 проценти річних, однак не за весь період як зазначає в наданих розрахунках ОСОБА_1 ,, а за період з 11 квітня 2019 року ( строк, коли спливли 30 днів, з дня направлення вимоги про повернення коштів, відповідно до вимог ст. 1049 ЦК України) до 11 липня 2019 року (дня звернення з позовом до суду). Розмір інфляційних втрат розраховується за формулою: Сума боргу х індекс інфляції / 100%, та становить відповідно : 29500,00 х індекс інфляції в квітні 2019 року 101,0% /100% = 297,95 грн 29500,00 х індекс інфляції в травні 2019 року 100,7% /100% = 297,06 грн 29500,00 х індекс інфляції в червні 2019 року 99,5% /100% = 293,52 грн, а всього 888.53 грн інфляційних втрат. З 11 квітня 2019 року ( строк, коли спливли 30 днів, з дня направлення вимоги про повернення коштів, відповідно до вимог ст. 1049 ЦК України) до 11 липня 2019 року (дня звернення з позовом до суду) кількість днів прострочення 91 день. Розрахунок 3 % річних здійснюється за формулою: сума боргу х 3 х кількість днів прострочення / 365/100 та становить відповідно 29500 х3 х 91 / 365/ 100 = 220.64 грн. Оскільки розписка від 27.07.2015 року підтверджує факт отримання ОСОБА_2 коштів у борг і виникнення у нього обов`язку з їх повернення на вимогу кредитора, тобто існування між сторонами договірних правовідносин за договором позики, висновок суду першої інстанцій про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача суми боргу, інфляційних втрат, трьох процентів річних є помилковим. Доводи апелянта про те, що між позивачем та відповідачем укладено договір позики, оформлений розпискою, і на підставі цього договору у ОСОБА_2 виник обов`язок повернути позивачу отримані у борг кошти в розмірі 29500 гривень є обгрунтованими, оскільки дослідивши зміст розписки, апеляційний дійшов висновку про те, що вона підтверджує передачу позивачем коштів у борг та обов`язок відповідача їх повернути. Ураховуючи викладене, колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, суд допустив неправильне застосування норм матеріально права, а тому рішення суду першої інстанції не можна вважати законним і обгрунтованим, тому воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених п. п. 1, 3,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 27.07.2015 року року в розмірі 29500 грн, три відсотки річних в розмірі 220.64 грн, 888.53 грн інфляційних втрат, а всього підлягає стягненню - 30609.17 грн. Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення пені в розмірі 36571. 11 грн задоволенню не підлягають. Згідно ч.13 ст. 141 України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Відповідно до ч. 13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Пропорційно задоволеним позовним вимогам , з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню понесений ним судовий збір у сумі 306.08 грн за подання позовної заяви, та судові витрати, понесені ним за подання апеляційної скарги в розмірі 459.13 грн. Керуючись ст. ст.367, 368, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 04 березня 2020 року у цій справі скасувати. Ухвалити нове судове рішення наступного змісту Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 27 липня 2015 року в розмірі 30609.17 грн, яка складається з: 29500 грн заборгованість за договором позики, 220.45 грн три відсотки річних; 888.53 грн інфляційні втрати. В іншій частині позову відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позову в розмірі 306.08 грн, за подання апеляційної скарги в розмірі 459.13 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повна постанова складена 10 вересня 2020 року. Головуючий, суддя СуддяСуддя Подліянова Г.С.Гончар М.С.Маловічко С.В.