Постанова 4814 № 554/7548/17

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/7548/17 Номер провадження 22-ц/814/60/22Головуючий у 1-й інстанції Тімошенко Н. В. Доповідач ап. інст. Лобов О. А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 січня 2022 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Лобов О.А., судді: Дорош А.І., Триголов В.М., розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 07 лютого 2018 року (час ухвалення рішення та дата виготовлення повного тексту судового рішення не зазначені) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд В С Т А Н О В И В: У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість у розмірі 122 680 грн 54 коп., з яких: 80 000 грн - сума завдатку у подвійному розмірі; 35 763, 28 грн - пеня; 1 157,26 грн - 3% річних; 5 760 грн - інфляційне збільшення боргу. Вирішити питання судових витрат. В обґрунтування заявлених вимог вказував на невиконання відповідачем умов договору завдатку № 1777 від 24 лютого 2017 року, а саме не укладення договору купівлі-продажу квартири. Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 07 лютого 2018 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 122 680 грн 54 коп. Додатковим рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 10 листопада 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати в сумі 1 226,81 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити частково. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначається, що суд першої інстанції не мав права приймати рішення щодо стягнення з нього завдатку у подвійному розмірі, оскільки передана сума є лише авансом, який підлягає поверненню. Суд першої інстанції безпідставно стягнув з відповідача пеню, оскільки ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» поширюється на відносини, що виникають з господарської (підприємницької) діяльності. Три відсотки річних та інфляційні втрати слід було нараховувати, виходячи з суми авансу, тобто на 40 000 грн, що становить складає 578,63 грн та 2 880 грн відповідно. Окрім того, звертається увага на порушення судом першої інстанції норм процесуального права - відповідач не був повідомлений про день і час слухання справи, копія рішення суду йому не направлялася. Правом подачі відзиву позивач не скористався. Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав: Відповідно п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення у разі порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права. Як вбачається з матеріалів справи, 24.02.2017р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір №1777 про завдаток. Згідно договору сторони дійшли згоди, що для забезпечення точного і належного виконання зобов`язань ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 завдаток у розмірі: 40 000,00 грн, що є еквівалентом 1 481,48 дол. США за курсом 1 дол.= 27,00 грн (а.с.3). Відповідно до п.2 Договору завдатку сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору завдатку та основного договору - договору купівлі-продажу нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.3). Пунктом 19 Договору завдатку визначений строк оформлення договору купівлі - продажу об`єкту нерухомості - до 28.03.2017 року. Як вбачається з розписки, складеної ОСОБА_1 , ОСОБА_2 передав останньому завдаток у визначеному договором в розмірі 1480 доларів США, еквівалент яких становить 40 000,00 грн по курсу 1 долара, що дорівнює 27 грн., в якості завдатку за продавану квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Також в тексті розписки ОСОБА_1 зазначив, що бере на себе обов`язок до 28 березня 2017 року провести належну підготовку документів для продажу квартири і оформлення нотаріально договору купівлі-продажу. Розписка написана в присутності двох свідків (а.с.4). На час подачі позову до суду відповідач не вчинив дій, спрямованих на виконання умов договору, тим паче у визначений договором строк до 28.03.2017 року не продав квартиру, яка перебуває у його власності. За п.17 Договору завдатку у випадку відмови завдаткодержателя від продажу даного об`єкту нерухомості, зазначеного у п.2, з власної ініціативи, після отримання завдатку або порушення умов договору, завдаткодержатель зобов`язаний повернути завдаткодавцю завдаток у подвійному розмірі. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_2 . Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з таких міркувань. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає. Відповідно до частини першої статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Частиною першою статті 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Частиною першою статті 546 ЦК України визначено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Відповідно до частин першої, другої статті 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Частинами першою та третьою статті 571 ЦК України визначені правові наслідки порушення або припинення зобов`язання, забезпеченого завдатком, відповідно до яких у випадку, якщо порушення зобов`язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо порушення зобов`язання сталося з вини кредитора, він зобов`язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості. У разі припинення зобов`язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню. Таким чином, внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише у разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу будинку (квартири). У постанові Верховного Суду 10 листопада 2021 року (справа № 463/6208/16-ц) викладений такий правовий висновок: «…оскільки укладення попереднього договору між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яка діяла від імені ОСОБА_2 , було обумовлене наявністю у сторін намірів щодо укладення в подальшому договору купівлі-продажу нерухомого майна, який згідно з положеннями частини першої статті 657 ЦК України підлягає нотаріальному посвідченню, то недотримання сторонами вимог щодо нотаріального посвідчення попереднього договору вказує про його нікчемність відповідно до частини першої статті 220 ЦК України. Встановивши нікчемність попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна від 11 січня 2014 року, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність між сторонами договірних правовідносин. Відсутність зобов`язань між сторонами, відповідно, унеможливлює стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошових коштів на підставі статті 571 ЦК України, якою визначено правові наслідки порушення або припинення зобов`язання, забезпеченого завдатком. До вимог про повернення виконаного за недійсним правочином застосовуються положення глави 83 ЦК України (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави)». Згідно частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Тлумачення статті 1212 Цивільного кодексу України свідчить, що необхідно встановити наступні обставини, які у сукупності є підставою для виникнення такого зобов`язання: факт набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього підстав. Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року в справі № 662/397/15-ц вказано, що «суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. На суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. … Посилання позивачів у позовній заяві на норми права, які не підлягають застосуванню в цій справі, не є підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки суд при вирішенні справи враховує підставу (обґрунтування) та предмет позовних вимог. Підставою позову є фактичні обставини, що наведені в заяві, тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Таким чином, визначення предмета та підстав спору є правом позивача, у той час як встановлення обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи». У справі, що переглядається, встановлено, що 24 лютого 2017 року між сторонами укладений договір про завдаток №1777 і складена розписка (а.с.3,4). Аналізуючи зазначені письмові докази у відповідності до приписів ст.213, ст.637 ЦК України, апеляційний суд приходить до висновку, що справжня воля сторін була спрямована на укладення у майбутньому договору купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), задля чого сторони у дійсності підписали попередній договір, який виконаний позивачем (передана відповідачу певна сума коштів), проте не дотрималися вимог закону щодо форми цього правочину, а саме попередній договір не був посвідчений нотаріально, у зв`язку з чим він є нікчемним. Так як відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, чого він і не заперечує, то позивач має право на стягнення з нього на свою користь 40 000 грн на підставі ст.1212 ЦК України. Обов`язок повернути безпідставно отримані кошти виник у відповідача з 28 березня 2017 року, отже за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань відповідач несе відповідальність відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, згідно вимог якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми. Сума інфляційних втрат та трьох відсотків річних розраховується із 40 000,00 грн за період з 28 березня 2017 року по 20 вересня 2017 року як визначено самим позивачем. Три відсотки річних розраховуються за формулою: (сума боргу х 3 % х кількість прострочених днів) / 365 (кількість днів у році). 3% річних за період з 28.03.2017 року по 20.09.2017 року складають: 40 000 х 3% х 177/ 365 = 581,92 грн. Розрахунок інфляційних втрат. Згідно з Рекомендаціями щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03 квітня 1997 року № 362-97р, вважається, що сума, внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 01 по 15 число відповідного місяця, інфляційна зміна розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 число місяця - інфляційна зміна розраховується з урахуванням цього місяця. Оскільки зобов`язання виникло 28 березня 2017 року і припинилось 20 вересня 2017 року, то при розрахунку інфляційних втрат враховуються індекси інфляції за період з: 28 березня 2017 року по 20 вересня 2020 року включно. Загальний відсоток інфляції розраховується шляхом множення усіх показників інфляції за відповідний період. Сума інфляції розраховується за формулою: сума боргу х процент інфляції - сума боргу. Розрахунок інфляційних втрат: Дата початкуКінцева датаКількість днівСума боргуІндекс інфляціїЗагальний відсоток інфляційних втратІнфляційні втрати 28.03.201720.09.201717740 000Бер. 2017 року - 101,8 Квіт. 2017року -100,9 Трав.2017року - 101,3 Черв. 2017року - 101,6 Лип. 2017 року - 100,6 Серп. 2017 року - 99,9 Вер. 2017 року - 102 1,093 600 Всього 3 600 Таким чином, інфляційні втрати за період з 28.03.2017 року по 20.09.2017 року складають 3 600 грн. Що стосується вимог про стягнення пені, то вони задоволенню не підлягають, оскільки відповідно до преамбули ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб`єктів переказу грошей через платіжні системи. Апеляційним судом встановлено, що між сторонами виникли зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, при цьому нормами глави 83 ЦК України не передбачено застосування до набувача майна таких негативних наслідків як стягнення (сплата) пені. З урахуванням наведеного рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 44 181,92 грн, які складаються з: 40 000 грн безпідставно отриманих коштів, 581 грн 92 коп. - 3% річних; 3 600 грн - інфляційних втрат. Оскільки рішення суду першої інстанції від 07 лютого 2021 року підлягає скасуванню, додаткове рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 10.11.2021 року, яким вирішено питання судових витрат, також підлягає скасуванню. Частиною 13 ст.141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Частиною 1 та п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову. Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). З матеріалів справи вбачається, що, подаючи позовну заяву до суду першої інстанції, позивачем судовий збір не було сплачено. Позовні вимоги задоволено частково на 36,01%. Таким чином, необхідно стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1226,80 /100% х 63,99% = 785 грн. 03 коп., а з ОСОБА_1 необхідно стягнути 1226,80 /100%х 36,01% = 441 грн. 77 коп. При подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено 1 840,50 грн судового збору (а.с.52). Апеляційну скаргу задоволено частково на 63,99 % від позовних вимог. Таким чином, ОСОБА_1 має право на стягнення з ОСОБА_3 1 177,73 грн витрат зі сплати судового збору. Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд у х в а л и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 07 лютого 2018 року та додаткове рішення цього ж суду від 10 листопада 2021 року скасувати, ухваливши нове рішення по суті позову. Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродж. м.Волгоград Росія, мешк. АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродж. м.Полтава, мешк. АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) 44 181 грн (сорок чотири тисячі сто вісімдесят одну гривню) 92 коп., які складаються з: 40 000 грн безпідставно отриманих коштів; 581 грн 92 коп. - 3% річних; 3 600 грн - інфляційних втрат. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродж. м.Волгоград Росія, мешк. АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь держави судовий збір у розмірі 441 грн 77 коп. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродж. м.Полтава, мешк. АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь держави судовий збір у розмірі 785 грн 03 коп. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродж. м.Полтава, мешк. АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродж. м.Волгоград Росія, мешк. АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 1 177,73 грн судових витрат, понесених за подачу апеляційної скарги. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її прийняття. Повний текст постанови виготовлено 05 січня 2022 року Головуючий суддя О.А. Лобов Судді: А.І.Дорош В.М.Триголов