Постанова 4824 № 754/9567/14-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 754/9567/14-ц № апеляційного провадження: 22-ц/824/7696/2021 Головуючий у суді першої інстанції: Скрипка О.І. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Семенюк Т.А. 27 травня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Семенюк Т.А. Суддів: Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М., розглянувши в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України, справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 19 березня 2021 року в справі за скаргою ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Деснянський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_3 про скасування постанови про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України (в порядку ст. 447 ЦПК України),- В С ТА Н О В И В : У березні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із скаргоюзаінтересовані особи: Деснянський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_3 , в якій просив скасувати постанову державного виконавця Деснянського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дяченко А.О. про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України від 09.04.2020 року винесену у виконавчому провадженні №44659192 відносно ОСОБА_2 . Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 19 березня 2021 року скаргу ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Деснянський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_3 про скасування постанови про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України (в порядку ст. 447 ЦПК України) повернуто заявнику без розгляду. Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу від 19 березня 2021 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, вважаючи, що судом порушено норми процесуального права та не необґрунтовано постановлення оскаржуваної ухвали. В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що, вимоги частини другої статті 183ЦПК України не регулюють спірні правовідносини, тому не підлягають застосуванню у цій справі, оскільки вказана норма поширюється виключно на заяви, клопотання, заперечення та посилається на роз`яснення викладенні в п. 3 постанови №6 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07 лютого 2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чиіншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень довільних справах». Зазначає, що оскаржувана ухвала порушує правазаявника на звернення до суду за захистом порушених та оспорюваних прав. Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Повертаючи скаргу заявнику без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що вказана скарга не відповідає вимогам ч.2 ст. 183 ЦПК України, оскільки до неї не додано доказів її надіслання (надання) заявником іншим учасникам справи. Проте колегія суддів з таким висновком суду погодитись не може, з огляду на наступне. Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації. Розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» передбачає можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення. Відповідно до положень статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. У пункті 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» судам роз`яснено, що скарга має відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим положеннями ЦПК України, та містити відомості, зазначені у частині четвертій статті 74 Закону «Про виконавче провадження». Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Згідно з частиною четвертою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» скарга у виконавчому провадженні подається виключно у письмовій формі та має містити: найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається; повне найменування (прізвище, ім`я та по батькові) стягувача та боржника, їхні місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (прізвище, ім`я та по батькові) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником; реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина); зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону; викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року; «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року). Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Суд першої інстанції, у порушення вищевказаних вимог процесуального законодавства,не звернув уваги на те, що вимоги частини другої статті 183 параграфу 2 «Заяви з процесуальних питань» ЦПК України не регулюють спірні процесуальні правовідносини, тому не підлягають застосуванню у цій справі, оскільки вказана норма процесуального права поширюється виключно на заяви (клопотання, заперечення), подані до суду без дотримання вимог частин першої або другої цієї статті. Разом із тим, вказана процесуальна норма не стосуються та не регулює питання подачі саме скарги на рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення. Вказані процесуальні правовідносини регулюютьсярозділом VII ЦПК України«Судовий контроль за виконанням судових рішень», який встановлює окремий процесуальний режим розгляду відповідних справ. А тому, до скарг, якими ініціюється початок провадження у справі за скаргою на дії виконавця, застосовуються загальні положення позовного провадження, у тому числі, залишення скарги без руху, якщо є для цього підстави, а не її повернення. Такі правові висновки зроблено Верховним Судом у постановах: від 27 січня 2021 року всправі №569/13154/20, провадження № 61-15520св20; від 17 лютого 2021 року всправі №569/13160/20, провадження №61-15478св20, від 10 березня 2021 року в справі №766/17333/20-ц, провадження №61-1124св21. За наведених обставин, суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права, а саме положення ст. 183 ЦПК України, яка стосується заяв з процесуальних питань (загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення), у зв`язку з чим, дійшов передчасного висновку щодо наявності підстав для повернення даної скарги на бездіяльність органу примусового виконання особі, що її подала. Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції постановив ухвалу з порушенням норм процесуального права, а тому її відповідно до положень статті 379 ЦПК України слід скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 368, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - задовольнити. Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 19 березня 2021 року - скасувати. Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду. Головуючий Судді