Постанова 4824 № 760/3727/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 760/3727/20 Головуючий у суді І інстанції Українець В.В. Провадження № 22-ц/824/4958/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 травня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Ігнатченко Н.В., Голуб С.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 6 січня 2021 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: У лютому 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з вказаним вище позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву б/н від 21 грудня 2017 року, згідно з якою отримав кредит в розмірі 41 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між сторонами договір про надання банківських послуг. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Умовами договору також передбачена можливість зміни Тарифів та інших невід`ємних частин договору, тому банк використав своє право щодо зміни деяких умов договору, а саме: зміни (збільшення) процентної ставки; здійснення списання коштів з рахунків клієнта, в тому числі за рахунок кредитного ліміту; нарахування процентів від суми неповернутого кредиту відповідно до статті 625 ЦПК України у встановленому банком розмірі від простроченої суми боргу. Оскільки ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості станом на 8 грудня 2019 року за ним рахується заборгованість в загальному розмірі 163 232,16 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 125 751,70 грн, в тому числі 125 751,70 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 8 829,86 грн; заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно статті 625 ЦПК України в розмірі 28 650,60 грн; однак законодавством не передбачений обов'язок кредитора вимагати від боржника повернення повної суми заборгованості, тому позивач за власним розсудом просив суд стягнути з відповідача на свою користь лише 134 581,56 грн заборгованості, яка складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 125 751,70 грн та заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 8 829,86 грн, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 102,00 грн. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 6 січня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором є недоведеними належними і допустимими доказами у справі, не узгоджуються з умовами укладеного між сторонами договору та вимогами закону, тому задоволенню не підлягають. Не погоджуючись з даним судовим рішенням, позивач через представника за довіреністю - Крилову О.Л.подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального та неправильного застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що з моменту підписання відповідачем анкети-заяви між банком та ним був укладений договір в порядку частини першої статті 634 ЦК України шляхом приєднання клієнта до запропонованого банком договору, відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку «Універсальна», на яку встановлено початковий кредитний ліміт, тому сторонами при укладенні кредитного договору були досягнуті усі істотні умови такого виду договору. Відповідач після отримання картки здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи, що свідчить про укладення сторонами кредитного договору на визначених ними Умовах про надання та обслуговування платіжних карток. Позивач надає апеляційному суду виписку по руху коштів, яка має статус первинного бухгалтерського документуде чітко прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт, відповідач неодноразово знімав кредитні кошти через банкомат, здійснював покупки, платежі, перерахування на інші рахунки, поповнював рахунок в терміналі самообслуговування, а отже й отримав кредитну картку, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. Крім цього, кредитний ліміт є поновлювальною кредитною лінією, тобто відповідач може використовувати кредитні кошти, погашати заборгованість та знову користуватися кредитними коштами, відтак сума заборгованості за тілом кредиту постійно змінюється в залежності від використання позичальником кредитних коштів та внесення ним платежів на погашення заборгованості. Вказує, що у даному випадку відповідач, підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, висловив свою згоду з формою договору та його умовами, проте суд першої інстанції не перевірив розрахунок заборгованості та доводи банку про те, що позичальник користувався грошовими коштами, виконував умови кредитного договору протягом декількох років, частково сплачуючи заборгованість за договором, у тому числі відсотки, пеню та комісії, а отже визнав свої зобов`язання за угодою та розміри встановлених обов`язкових платежів. Відзив відповідача на апеляційну скаргу до суду не надійшов. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду від 9 березня 2021 року розгляд справи здійснено у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що 21 грудня 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 підписали анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (для індивідуальних клієнтів, приватних підприємців та керівників корпоративних клієнтів). У анкеті-заяві на російській мові зазначено, що підписанням цієї анкети-заяви відповідач відповідно до статті 634 ЦК України у повному обсязі приєднується до Умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк», які розміщено на офіційному сайті банку в мережі інтернет за адресою privatbank.ua, та які разом із пам`яткою клієнта і тарифами становлять договір банківського обслуговування, примірник якого він отримав шляхом самостійного роздрукування. Погоджується зі збільшеним строком позовної давності, зазначеним в Умовах та правилах та з тим, що зміни до Умов та правил вносяться банком щомісяця в односторонньому порядку, а у випадках, коли в односторонньому порядку внесення змін неможливо, банк повідомляє його про внесені зміни шляхом використання визначених Умовами та правилами каналів зв`язку. Продовження користування послугами банку після дати публікації на сайті банку змінених Умов та правил є підтвердженням погодження та повного і безумовного прийняття відповідачем зміненої редакції Умов та правил. З довідкою про систему гарантування вкладів фізичних осіб ознайомлений. Зі змінами Умов і правил надання банківських послуг відповідач зобов`язуєтсья ознайомлюватись самостійно на офіційному сайті банку privatbank.ua. Встановлено, що у анкеті-заяві містяться персональні дані ОСОБА_1 , контактна інформація, сімейний і соціальний статус, трудова зайнятість, майновий стан, дата та його підпис, однак відсутні дані про такі істотні умови кредитування як вид платіжної картки, бажаний розмір кредитного ліміту за платіжною карткою, процентна ставка, номер кредитної картки, рахунок та строк її дії, цільове призначення кредиту тощо, обов`язковість яких передбачено Умовами та правилами надання банківських послуг (а.с. 11). Водночас до кредитного договору банк додав, окрім копії паспорту відповідача (а.с. 30, 31), також витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с. 12) та витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які не підписані сторонами (а.с. 13-29). Згідно з наданими позивачем розрахунками, заборгованість відповідача за договором б/н від 21 грудня 2017 року станом на 8 грудня 2019 року становить 163 232,16 грн іскладається із: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 125 751,70 грн, в тому числі 125 751,70 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 8 829,86 грн; заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно статті 625 ЦПК України в розмірі 28 650,60 грн (а.с. 7-10). Як зазначив позивач, законодавством не передбачений обов'язок кредитора вимагати від боржника повернення повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. У зв`язку з цим, АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути із ОСОБА_1 на свою користь лише 134 581,56 грн кредитної заборгованості, яка складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 125 751,70 грн та заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 8 829,86 грн. Так, основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Відповідно до частин першої, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У анкеті-заяві від 21 грудня 2017 року процентна ставка не зазначена, тобто між сторонами відсутня згода щодо істотних умов договору, зокрема розміру відсотків у якості плати за користування грошовими коштами. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім простроченого тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, а саме: заборгованість за простроченими відсотками за користування кредитними коштами. Відповідно до Умов та правил надання банківських послуг, на які посилався позивач як на підставу своїх позовних вимог, заява-анкета про надання послуг - це звернення клієнта до банку про відкриття йому банківського рахунку і/або надання йому інших банківських послуг за умовами цих Умов і правил. Кредитна картка - платіжна картка з установленим кредитним лімітом. Кредит (кредитна лінія, кредитний ліміт) - розмір грошових коштів, наданих банком клієнту на строк, обумовлений в договорі на Умовах платності та повернення. Зобов`язання банку з надання кредитного ліміту згідно заяви виникають з моменту проведення платіжною системою операції до списання з відповідного картрахунку на рахунок кредитного ліміту. Умовами та правилами надання банківських послуг також передбачено, що кредитні кошти надаються згідно з заявою клієнта на кредитну картку «Універсальна» із установленим кредитним лімітом. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку не містить відомостей, які саме банківські послуги бажав отримати відповідач та які йому були надані позивачем після підписання заяви, зокрема, чи відкривав банк відповідачу картковий кредитний рахунок та чи видавалася йому відповідна платіжна картка. У наданій позивачем анкеті-заяві немає будь-яких відомостей про оформлення відповідачем кредитного договору на умовах, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Як вбачається з матеріалів справи, в анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг відсутні жодні дані про суму кредиту чи кредитного ліміту, про видачу кредитної картки, її виду та строку дії. Вказана анкета-заява взагалі не містить ніяких даних щодо обрання відповідачем банківських послуг, крім його особистих анкетних даних та підпису. У цій заяві відсутні відповідні поля щодо умов кредитування в ПАТ КБ «ПриватБанк», в тому числі поле платіжна картка кредитна «Універсальна», яке повинне бути відмічене позичальником, що означає, що відповідач у даній анкеті-заяві не виявляв згоду на видачу йому кредитної картки, тобто на укладення з ним договору кредиту/відкриття кредитного карткового рахунку та на отримання кредитних коштів від банку. В матеріалах справи відсутні інші належні та допустимі докази, які підтверджують суму встановленого відповідачу початкового кредитного ліміту саме в розмірі 41 000,00 грн, видачі відповідної кредитної картки «Універсальна» та розміру наданих кредитних коштів, тому перевірити правильність нарахованої суми заборгованості за простроченим тілом кредиту є неможливим, а отже доводи позивача щодо необхідності стягнення нарахованих сум є необґрунтованими. Разом з тим, розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує укладення договору на умовах, які вказані банком у позовній заяві і не підтверджує видачі кредитних коштів відповідачу та використання ним цих коштів. Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 8 листопада 2019 року у справі № 601/2076/16-ц (провадження № 61-29772св18) та від 10 червня 2020 року у справі № 658/4229/18 (провадження № 61-9102св19). Отже, в матеріалах справи відсутні докази щодо письмової домовленості сторін про надання відповідачу на підставі анкети-заяви від 21 грудня 2017 року кредитних коштів у розмірі та на умовах, встановлених Умовами та правилами надання банківських послуг, а також обов`язку позичальника повернути кредит та сплатити проценти. Колегія суддів вважає, що виписка по картковому рахунку, що долучена позивачем до апеляційної скарги, дійсно може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами, що узгоджується з правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 204/2217/16-ц (провадження 61-47244св18) та від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19). Проте, звертаючись до суду з позовом та під час розгляду справи, АТ КБ «ПриватБанк» не надало суду першої інстанції доказів, які підтверджують укладення кредитного договору із ОСОБА_1 , видачі кредитної картки та встановленого ліміту коштів по ній, а також наявність заборгованості та її розмір, які є первинними документами, оформленими відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» (виписки з особового рахунку, копії квитанцій, меморіальних ордерів тощо), а самим позивачем до позовної заяви додано клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження за відсутності його представника за наявними в матеріалах справи доказами та за відсутності інших клопотань і заяв з боку банку (а.с. 39, 41). Ураховуючи вимоги статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, тому при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, а правом визначати предмет та підставу позову наділений лише позивач (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України). Учасники справи зобов`язані, зокрема, подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (частина друга статі 43 ЦПК України). Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України). Колегія суддів вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому у відповідності до частин другої, четвертої, п`ятої, восьмої статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Враховуючи наведене правильним є висновок суду першої інстанції про те, що підписавши анкету-заяву від 21 грудня 2017 року, відповідач не просив видавати йому кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок і будь-яким чином не виявляв згоди та не погоджувався на Умови та правила надання послуг в ПриватБанку виключно і лише за даним видом послуги - відкриття кредитного рахунку, а іншої інформації, яка б вказувала на згоду відповідача щодо отримання цієї послуги, а саме: на видачу йому кредитної картки чи кредитних коштів в інший спосіб дана анкета-заява не містить, а тому відсутні підстави вважати, що між сторонами станом на 21 грудня 2017 року був укладений кредитний договір, в межах якого вони домовились про кредитування відповідача у той чи інший спосіб. Позивач, обґрунтовуючи своє право вимоги, у тому числі розмір і порядок нарахування боргу, крім самого розрахунку заборгованості за договором від 21 грудня 2017 року посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, як невід`ємні частини спірного договору. Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що Умови та правила надання банківських послуг, а також витяг з Тарифів не є документами, підписаними відповідачем як другою стороною договору, тим більше у сукупності зі змістом анкети-заяви про надання банківських послуг в ПриватБанку відсутні підстави вважати, що відповідач прийняв дані умови договору, зокрема уклав договір на таких умовах кредитування. Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом нібито підписання заяви-анкети. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що «у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 18 лютого 2011 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору». Відповідно до положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36). Отже, встановивши відсутність доказів укладення між сторонами правочину щодо кредитування відповідача у період, що відноситься до складання та підписання анкети-заяви від 21 грудня 2017 року, а сукупністю наданих позивачем доказів не підтверджено факт користування відповідачем кредитними коштами, здійснення погашення заборгованості та/абонаявності заявленої суми заборгованості, яка виникла саме на підставі договору від 21 грудня 2017 року, на який посилався позивач, районний суд зробив законний і обґрунтований висновок про безпідставність позову, з урахуванням розгляду спору в межах заявлених позовних вимог на підставі поданих сторонами доказів, та про відсутність підстав для його повного або часткового задоволення. Доводи апеляційної скарги АТ КБ ПриватБанк про те, що ОСОБА_1 отримав кредитні кошти на підставі договору приєднання згідно із заявою-анкетою від 21 грудня 2017 року спростовуються встановленими під час розгляду справи фактичними обставинами. Аналізуючи питання обсягу дослідження інших доводів позивача та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків районного суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційних скаргах не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Колегія суддів вважає також за необхідне зазначити, що за правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК). Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень (пункт 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку»). Ураховуючи, що позивачем взагалі не наведено поважних причин, що об`єктивно перешкоджали йому подати при зверненні до суду першої інстанції чи у встановлений законом строк під час розгляду справи всі наявні у нього докази, а суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, то долучені до апеляційної скарги докази, а саме: виписка по рахунку клієнта не може бути покладена в основу судового рішення суду апеляційної інстанції та відхиляється під час перегляду справи в апеляційному порядку. За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 83, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 6 січня 2021 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Судді Н.В. Ігнатченко С.А. Голуб Д.О. Таргоній