Постанова 4851 № 520/18443/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2021 р.Справа № 520/18443/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Чалого І.С., Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. , за участю секретаря судового засідання Сузанського О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2021, головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В., м. Харків, повний текст складено 14.02.21 по справі № 520/18443/2020 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом в якому просить суд визнати бездіяльність відповідача ГУ ДМС із Харківській області протиправною, яка висловлюється у порушенні ст.15 та ст.19 Закону України «Про звернений громадян» відсутності розгляду заяви по суті, про що свідчить надана відповідь №6301.18-19309/63.1-20 від 27.10.2020 року за підписом посадової особи ОСОБА_2 та зобов`язати відповідача розглянути належним чином заяву із наданням відповіді. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідь посадової особи Головного управління ДМС у Харківській області не відповідає вимогам ст. 15 та ст. 19 Закону України "Про звернення громадян", а заява відповідача не була розглянута по суті. Також зазначив про неналежну відповідь позивача в частині повідомлення про те, що громадянина ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 , виявлено не було. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2021 року було відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 . Позивач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2021 року. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач зазначає, що по-перше отримане рішення порушує вимоги статті 246 КАС України, бо в описовій частині рішення не зазначені всі процесуальні дії по справі. По-друге до відзиву від 18.01.2021 року додана копія відповіді № ф-1417/6/6301 - 20/6301.8.3/17166-20 від 28.09.2020 року за підписом першого заступника ОСОБА_4 про те, що двері квартири ніхто не відчинив, але відсутні докази що за адресою хтось виїздив транспортні витрати щодо виїзду за адресою, показання сусідів про те, що представники ГУДМС в Харківській області були за адресою та двері ніхто не відчинив, інше. По - трете предметом розгляду була відповідь № 6301.18-19309/63.1-20 від 27.10.2020 року за підписом начальника Олександра Тімонова про отримання листа із інформацією управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо перевірок за адресою: АДРЕСА_1 , де громадянина ОСОБА_3 , 1972 року народження виявлено не було, що було спростовуване відповіддю Департаменту патрульної поліції в Харківській області № Б-2628/41/14/01-2020 від 08.12.2020 року та є доказом протиправної бездіяльності Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області. Зазначає, що прізвище йому невідомо, він його у заявах не згадував. Вказує, що посилання у судовому рішенні на доповідну записку від 21.09.2020 року ГУДМС в Харківській області не може бути доказом по справі, бо вона була отримана позивачем 12.02.2021 року та 10.02.2021 року у судовому засіданні не розглядалася бо згідно поштової квитанції була відправлена відповідачем позивачу тільки 09 лютого 2021 року напередодні судового засідання. Відповідач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. На адресу позивача, яка зазначена ним у позовній заяві та апеляційній скарзі було надіслано ухвалу про відкриття апеляційного провадження та ухвалу про призначення справи до судового розгляду разом із судовою повісткою, але вказана кореспонденція була повернута поштовим відділення, із зазначенням "адресат відсутній за вказаною адресою", що є підставою для висновку що відповідно до п. 11 ст. 126 КАС України вказана кореспонденція вважається, що вона вручена належним чином, оскільки не вручена адресату з незалежних від суду причин. Представники сторін про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку. Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 4 ст. 229 та ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що позивач, ОСОБА_1 , звернувся з заявою від 18 липня 2020 року до Голови Верховної Ради України з проханням захистити громадянина України ОСОБА_5 та з`ясувати особу, що проживає за адресою - АДРЕСА_2 (а.с.40). В подальшому вказану заяву було направлено до Управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Харківській області Управління превентивної діяльності Головного управління національної поліції в Харківській області до Головного управління ДМС України в Харківській області направило лист від 26.08.2020 р., в якому Управління превентивної діяльності Головного управління національної поліції в Харківській області повідомляє, що на їхню адресу надійшло звернення ОСОБА_1 , в якому він повідомляє про можливе проживання ОСОБА_3 , 1972 року народження, без паспорта та реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 . Управління превентивної діяльності Головного управління національної поліції в Харківській області також направило на адресу ГУ ДМС України в Харківській області копію звернення - ОСОБА_1 для розгляду в межах повноважень (а.с. 39). На адресу ОСОБА_1 . Головним управлінням ДМС України в Харківській області було направлено лист №Ф1417/6/6301-20/6301.8.3/17166-20 від 28.09.2020 року, в якому було повідомлено, що співробітниками Головного управлінням ДМС України в Харківській області здійснювалися неодноразові виїзди за адресою : АДРЕСА_1 , але двері квартири ніхто не відчинив. Встановити місцезнаходження та перевірити законність перебування на території України громадянина ОСОБА_3 не виявилось можливим. Позивач після отримання листа Головного управлінням ДМС України в Харківській області №Ф-1417/6/6301-20/6301.8.3/17166-20 від 28.09.2020 направив заяву від 15.10.2020 року до відповідача в якій зазначив, що не звертався до Головного управлінням ДМС України в Харківській області ні з яким листом і йому не відомо звідки цей лист, оскільки у позивача відсутні будь-які супроводжуючі документи, що свідчать про надходження його листа до виконання Головного управлінням ДМС України в Харківській області та просив надати відповідь на невідомо звідки надійшов лист до Головного управлінням ДМС України в Харківській області (а.с. 4). Головним управлінням ДМС України в Харківській області позивачу було надано відповідь листом №6301.18-19309/63.1-20 від 27.10.2020 року, в якій повідомлено позивача, що лист Головного управління ДМС України в Харківській області за вихідним №Ф-1417/6/6301-20/6301.8.3/17166-20 від 28.09.2020 року було направлено позивачу за результатами розгляду в межах компетенції інформації, що надійшла з Управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Харківській області та є витягом із звернення позивача до Голови Верховної ради України ОСОБА_6 від 18.07.2020, яке було надіслане для виконання за належністю до Управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Харківській області. Також зазначено, що вході проведених працівниками Головного управлінням ДМС України в Харківській області перевірок за адресою : АДРЕСА_1 ОСОБА_3 виявлено не було. Вважаючи, що відповідачем допущено порушення Закону України Про звернення громадян, а також бездіяльність стосовно неналежного розгляду звернення позивача та ненадання повної та об`єктивної відповіді за результатами такого розгляду, позивач звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої виходив з того, що відповідачем було надано відповідь листом №6301.18-19309/63.1-20 від 27.10.2020 року на всі порушені питання у заяві позивача від 15.10.2020 року. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне. Закон України "Про звернення громадян" № 393/96-ВР від 02.10.1996 року (далі по тексту Закон України №393/96-ВР) регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення. Статтею 1 Закону України №393/96-ВР встановлено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Стаття 3 Закону України «Про звернення громадян»: під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Абзацом 1 та 4 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду. Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються. З аналізу зазначених норм вбачається, що звернення позивача від 15.10.2020 р. підпадає під дію Закону України "Про звернення громадян". Згідно зі ст.15 Закону України №393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. Відповідно до ст. 18 Закону України №393/96-ВР громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень. Статтею 19 Закону України №393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необгрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи. У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев`ятого частини першої цієї статті. Згідно з ст. 20 Закону України "Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. Колегія судів зазначає, що позивачем не заперечувалось, що ним було отримано відповідь №6301.18-19309/63.1-20 від 27.10.2020 року на його звернення від 15.10.2020 р., тобто в строк визначений законодавством. Проте, не погодившись із висновками, викладеними відповідачем у вказаній відповіді, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом. Так, як вбачається з матеріалів справи, позивачем у поданій заяві до Головного управління ДМС України в Харківській області від 15.10.2020 року порушувалось питання щодо того звідки надійшов лист, у відповідь на який відповідачем було направлено ОСОБА_1 лист від 28.09.2020 року №Ф-1417/6/6301-20/6301.8.3/17166-20 (а.с.4). У відповіді Головного управління ДМС у Харківській області №6301.18-19309/63.1-20 від 27.10.2020 року позивача було повідомлено щодо надходження листа, а саме зазначено, що лист Головного управління ДМС України в Харківській області за вихідним №Ф-1417/6/6301-20/6301.8.3/17166-20 від 28.09.2020 року було направлено позивачу за результатами розгляду в межах компетенції інформації, що надійшла з Управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Харківській області та є витягом із звернення позивача до Голови Верховної ради України ОСОБА_6 від 18.07.2020, яке було надіслане для виконання за належністю до Управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Харківській області. Також у листі №6301.18-19309/63.1-20 від 27.10.2020 р. Головне управління ДМС у Харківській області повідомило позивача про те, в ході проведення працівниками Головного управління ДМС у Харківській області перевірок за адресою АДРЕСА_1 , гр. ОСОБА_3 виявлено не було. Тобто, звернення ОСОБА_1 від 15.10.2020 р. було розглянуто по суті повноважною посадовою особою у строки, встановлені законодавством України. Відповідно до Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 360, - Державна міграційна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. Основними завданнями ДМС є: реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів; внесення на розгляд Міністра внутрішніх справ пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. Тобто, які вірно було зазначено судом першої інстанції, що діяльність Головного управління ДМС України в Харківській області може стосуватися лише прохання позивача з`ясувати особу громадянина Росії, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Так, як вбачається з матеріалів справи, після отримання листа від Управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Харківській області, співробітники відділу протидії нелегальної міграції ОСОБА_7 та ОСОБА_8 07.09.220 року та 18.09.2020 року були здійсненні виїзди за вищевказаною адресою, що підтверджується наявною в матеріалах справи доповідною запискою від 21.09.202 року. У відповідній записці було вказано, що по приїзду на місце двері квартири ніхто не відчиняв. Встановити місцезнаходження та перевірити законність перебування громадянина Росії на території України за вказаною адресою не виявилося можливим. Відсутні підстави для не прийняття вказаного документу, як письмового доказу, а тому доповідна записка свідчить про здійснення співробітниками відділу протидії нелегальної міграції дій для з`ясування особи, її громадянства, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , а саме виїзди за вищевказаною адресою. Таким чином, колегія суддів вказує на те, що Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області в межах своїх повноважень розглянув заяву позивача та надав обґрунтовану відповідь по суті його питання. Також, зі звернення позивача не вбачається прохання до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області вчинити будь які дії. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність протиправної бездіяльності відповідача під час розгляду заяви ОСОБА_1 від 15.10.2020 року. Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач у спірних правовідносинах діяв на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в межах повноважень, з використанням наданих повноважень та з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для розгляду заяви позивача, з дотриманням вимог ч.2 ст.2 КАС України, За приписами ч. 1 ст. 77 Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, довів відсутність в даному випадку протиправної бездіяльності по відношенню до позивача. При цьому, позивачем до суду не надано доказів на підтвердження допущення відповідачем протиправної бездіяльності під час розгляду його заяви від 15.10.2020 року, а судом таких доказів в ході розгляду справи не встановлено. За змістом п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaariv. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "RuizTorijav. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Також, колегія суддів враховує, що відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. З аналізу викладеного суд зазначає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Визначення обсягу вимог, що підлягають судовому захисту є диспозитивним правом позивача. При цьому, підстави, з якими позивач пов`язує виникнення у нього права на звернення до суду і для задоволення його вимог визначаються позивачем самостійно. Суд під час прийняття постанови вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються і яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин (стаття 244 Кодексу адміністративного судочинства України). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав. Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2021 року по справі № 520/18443/2020 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя І.С. Чалий Судді В.В. Катунов І.М. Ральченко Повний текст постанови складено 28.05.2021 року