Постанова 4851 № 520/2649/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 липня 2020 р. Справа № 520/2649/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Бершова Г.Є., суддів: Катунова В.В., Ральченка І.М. розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Слобідського району Харківської міської ради на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2020 по справі № 520/2649/2020 (головуючий 1 інстанції Рубан В.В., повний текст складено 28.02.2020) за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Слобідського району Харківської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, скасування рішення, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Слобідського району Харківської міської ради, в якому просить суд : - визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Слобідського району Харківської міської ради, які полягають у відмові в призначенні ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1 ), щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг за його заявою від 15 листопада 2019 року; - скасувати рішення Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Слобідського району Харківської міської ради № 614553 від 22 листопада 2019 року про не призначення щомісячної адресної грошової допомоги для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг в зв`язку з тим, що члени сім`ї мають у власності житлове приміщення ОСОБА_1 ; - зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Слобідського району Харківської міської ради винести нове рішення, яким призначити ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1 ), щомісячну адресну допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг за його заявою від 15 листопада 2019 року у розмірі, що встановлений чинним законодавством - 1000 гривень щомісяця. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2020 задоволено частково позов. Визнано протиправним та скасовано рішення Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Слобідського району Харківської міської ради № 614553 від 22.11.2019 року про не призначення щомісячної адресної грошової допомоги для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг ОСОБА_1 . Зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Слобідського району Харківської міської ради призначити ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1 ), щомісячну адресну допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг за його заявою від 15.11.2019 року. В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення. Відповідач не погодився із таким рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішенням від 22 листопада 2019 року № 614553 року позивачу відмовлено в призначенні адресної допомоги, згідно п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 505, у зв`язку з тим, що у члена його сім`ї, а саме, у його матері у володінні є житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Також вважає, що в розумінні положень Сімейного кодексу України дитина належить до сім`ї свої х батьків і тоді, коли не проживає спільно з ними. Відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження. Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», є внутрішньо перемішеною особою, перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення адміністрації Слобідського району Харківської міської ради. Відповідно до довідки внутрішньо перемішеною особою № 6328-13600 від 10.11.2017 року, ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно довідки № 2/3535-К від 21.01.2020 року, позивач є курсантом 4-го курсу Харківського національного університету внутрішніх справ, зарахований на навчання з 15.08.2016 року. На звернення за призначенням адресної допомоги на наступний шестимісячний період від 15 листопада 2019 року, позивач отримав рішення від 22 листопада 2019 року № 614553 про не призначення щомісячної адресної допомоги. Підставою відмови зазначено п.6 Постанови КМУ № 505 від 01.10.2014 року, відповідно до якої, грошова допомога не призначається, коли будь-хто з членів сім`ї має у власності житлове приміщення, розташоване в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України, райони проведення антитерористичної операції та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення. Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач необґрунтовано відмовив позивачеві у призначення щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам на покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг за його заявою. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову виходячи з наступного. Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб регламентовано Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року №1706-VII (надалі - Закон N 1706-VII). Статтею першою Закону N 1706-VII визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Відповідно до ч.1 ст.4 цього ж Закону, факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (ч. 2 цієї статті). Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, передбачених статтею 1 цього Закону (ч.1 ст. 5 Закону №1706-VII). Як зазналося судом раніше, позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується копією довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка знаходиться в матеріалах справи (а.с. 11). Статтею 14 Закону №1706-VII встановлено, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами. Механізм надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, визначається Порядком, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №505 (далі - Порядок №505) та Порядком призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 (далі - Порядок № 365). Пунктом 2 Порядку № 505 визначено, що грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, а також внутрішньо переміщеним особам, житло яких зруйновано або стало непридатним для проживання внаслідок проведення антитерористичної операції або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, їх дітям, які народилися після дати початку проведення антитерористичної операції, тимчасової окупації або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та взяті на облік у структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж на шість місяців. Відповідно до п. 3 Порядку № 505, грошова допомога внутрішньо переміщеним особам призначається на сім`ю та виплачується одному з її членів за умови надання письмової згоди у довільній формі про виплату йому грошової допомоги від інших членів сім`ї (далі - уповноважений представник сім`ї) у таких розмірах: для осіб, які отримують пенсію, та інших осіб, які досягли пенсійного віку (крім осіб з інвалідністю), дітей, осіб, які досягли 18-річного віку та продовжують навчання за денною формою в закладах освіти, що забезпечують здобуття повної загальної середньої, професійної (професійно-технічної) або вищої освіти, до закінчення таких закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, - 1000 гривень на одну особу (члена сім`ї). Згідно п.6 постанови КМУ від 01.10.2014 року № 505 визначено: грошова допомога не призначається у разі, коли: будь-хто із членів сім`ї має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення, що розташоване в інших регіонах, ніж тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, населені пункти, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення, крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, що підтверджується відповідним актом технічного стану. Згідно з пункту 10 Порядку №505, уповноважені органи мають право перевіряти обґрунтованість видачі та достовірність документів, поданих для призначення грошової допомоги, а також здійснювати запити та безоплатно отримувати відомості від підприємств, установ та організацій усіх форм власності, необхідних для призначення грошової допомоги та контролю за правильністю її надання. Відповідно до пункту 15 Порядку №505, контроль за цільовим та ефективним витрачанням бюджетних коштів, виділених для виплати грошової допомоги, здійснюється в установленому порядку. Відповідач вмотивував оскаржуване рішення саме тим, що у матері позивача, є у володінні житлове приміщення, що розташоване в інших регіонах, ніж тимчасово окуповані території за адресою: АДРЕСА_1 . Тобто з рішення відповідача випливає, що матір є членом його сім`ї. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Частиною 4 ст. 3 цього Кодексу визначено, що сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п. Також, відповідно до норм статті 3 Сімейного кодексу України дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Відповідно до частини 1 статті 6 Сімейного кодексу України, правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Також, законодавство України містить схожі за змістом визначення терміну «дитина», зокрема: - дитина - особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше (стаття 1 Закону України «Про охорону дитинства»); - дитина - особа віком до 18 років (стаття 1 Закону України «Про громадянство України»). Відтак, позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 є повнолітньою особою, відповідно до довідки № 6328-13600 від 10.11.2017 року проживає за адресою: АДРЕСА_2 та на момент подачі заяви не був «дитиною» у розумінні вищевказаних норм законодавства. Відповідач помилково вважає, що оскільки позивач є сином матері, що має у володінні житлове приміщення, що розташоване в інших регіонах, ніж тимчасово окуповані території за адресою: АДРЕСА_1 , то він автоматично є членом її сім`ї, оскільки не перестав бути дитиною, а тому не має значення, що не проживав разом з останньою за однією адресою. Відповідачем не було надано судам першої та апеляційної інстанції доказів того, що позивач спільно проживав з матір`ю, був пов`язаний із нею спільним побутом, мав взаємні права та обов`язки. Колегія суддів звертає увагу, що повнолітні діти є членами сім`ї певної особи лише у випадку спільного з нею проживання, пов`язаність спільним побутом, та мають взаємні права та обов`язки. При апеляційному розгляді судова колегія враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність відмови позивачеві в призначенні щомісячної адресної грошової допомоги для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг . За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення адміністративного позову. Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Слобідського району Харківської міської ради - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2020 по справі № 520/2649/2020 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Суддя-доповідач Г.Є. Бершов Судді І.М. Ральченко В.В. Катунов