Постанова 4824 № 753/6513/20

Справа № 753/6513/20 Головуючий 1 інстанція- Колесник О.М. Провадження № 22-ц/824/6693/2021 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І. П О С Т А Н О В А іменем України 28 травня 2021 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Савченка С.І., суддів Верланова С.М., Мережко М.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м.Києва від 08 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини,- в с т а н о в и в: У квітні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом, який мотивувала тим, що із серпня 2004 року по 17 вересня 2005 року перебувала з відповідачем у фактичних шлюбних стосунках без укладення шлюбу. Від спільного проживання у них народилася дитина - син ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який живе з нею і перебуває на її утриманні. Вказує, що відповідач із квітня 2019 року не бере участі у вихованні сина. Утримання хлопчика обходиться їй близько 13000 грн. на місяць і вона не може забезпечити такий рівень витрат. Відповідач є здоровим та працездатним, інших осіб на утриманні не має. У зв`язку з наведеним, просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи із 16 квітня 2020 року до досягнення повноліття. Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 08 грудня 2020 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини з усіх його доходів, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи із 21 квітня 2020 року до досягнення повноліття. Допущене негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів за один місяць.Стягнуто із ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 840,80 грн. Не погоджуючись із рішенням, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове про стягнення з нього аліментів на утримання сина у розмірі 1/5 частини з усіх його доходів, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та їх недоведеність,невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права. Скарга мотивована тим, що за взаємною згодою із позивачкою він сплачував на сина - 2 - аліменти щомісяця у розмірі 3500 грн. та ніс додаткові витрати на одяг, продукти подарунки, відпочинок, а тому висновки суду, що він не надає достатньої допомоги сину є хибними. При визначенні розміру аліментів суд лише формально врахував стан його здоров`я та матеріальне становище, наявність у нього на утриманні малолітньої доньки та непрацездатних батьків, не давши оцінки кожній підставі. Судом допущено порушення норм процесуального права, оскільки справа була розподілена одному судді, який звільнився, а після повторного автоматизованого розподілу справи суддя Колесник О.М. прийняв справу до свого провадження і призначивши її на 08 грудня 2020 року у першому ж засіданні ухвалив рішення, незважаючи на подане ним клопотання про відкладення розгляду справи, знехтувавши положеннями ст.223 ЦПК України та позбавивши його права на участь в судовому засіданні. Окрім того, текст рішення не містить зазначення що рішення ухвалене в порядку заочного розгляду справи. Суд не вирішив питання про поновлення строку на подання відзиву і не дослідив відзив і додані до нього докази. Він 18 грудня 2020 року подав зауваження на протокол судового засідання, результат розгляду яких йому невідомий. Позивачка ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, де вказала, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно визначив аліменти на утримання сина у розмірі 1/4 частини доходу відповдіачащомісяця, а доводи апеляційної скарги відповідача є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду. Згідно ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки в даній справі ціна позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму (за п.3 ч.1 ст.176 ЦПК Україниціна позову у справах про стягнення аліментів визначається сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців), і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження,апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Задовольняючи позов, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що є передбачені законом підстави для стягнення аліментів на утримання неповнолітнього сина сторін до його повноліття. Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону. Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ст.180 СК України). За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (ч.3 ст.181 СК України). Відповідно до ч.1 ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів на дитину суд враховує наступні обставини: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан - 3 - здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Згідно ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Судом першої інстанції встановлено, що в період із серпня 2004 року по 17 вересня 2005 року сторони спільно проживали без реєстрації шлюбу, перебуваючи у фактичних шлюбних стосунках. Від спільного проживання у них народилася дитина - син ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Неповнолітній син проживає з матір`ю і перебуває на її утриманні, відповідач достатньої матеріальної допомоги дитині не надає. Також судом першої інстанції встановлено, що відповідач є працездатною особою, працює за цивільно-правовою угодою в ТОВ «Тотвельд», має регулярний заробіток, на утриманні має неповнолітню дитину. За таких обставин, суд першої інстанції вірно задоволив позов та стягнув аліменти на утримання неповнолітнього сина сторін, визначивши їх у розмірі 1/4 частини з усіх доходів відповідача, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Доводи апеляційної скарги щодо хибності висновків суду про ненадання відповідачем достатньої допомоги сину з огляду на добровільну сплату ним аліментів у розмірі 3500 грн. та додаткових витрат на одяг, продукти, подарунки та відпочинок, колегія суддів відхиляє як такі, що не мають правового значення для вирішення даного спору. Право особи з якою проживає дитина на стягнення аліментів на її утримання є безумовним і не пов`язане та не залежить від добровільної сплати аліментів іншим з батьків. Доводи апеляційної скарги про те, що при визначенні розміру аліментів суд лише формально врахував стан здоров`я відповідача та його матеріальне становище, наявність у нього на утриманні малолітньої доньки та непрацездатних батьків, не давши оцінки кожній підставі, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані. У рішенні судом дана оцінка наведеним у відзиві на позов доводам відповідача, які судом першої інстанції не взяті до уваги з чим апеляційний суд погоджується і зазначає наступне. Посилання відповідача на те, що на його утриманні перебувають непрацездатні батько і мати, які є пенсіонераим безпідставні, поскільки всупереч положенням ст.60 ЦПК України ОСОБА_1 не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що його батьки потребують такого утримання і у зв`язку із такою потребою знаходиться на його утриманні, зокрема не надав доказів, що батьки не отримують пенсії, чи отримують її в меншому розмірі, ніж перебачено чинним законодавством, чи що вони перебувають на обліку в органах соціального захисту як особи, які потребують догляду або малозабезпечені тощо. Наявність у відповідача неповнолітньої доньки ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що на думку відповідача є підставою для визначення аліментів у меншому розмірі, ніж 1/4 частина його доходу, апеляційний суд відхиляє як такі, що не грунтуються на законі. Відповідно до приписів ст.128 КЗпП України та ч.3 ст.70 Закону України «Про виконавче провадження» загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 % заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 %. За таких обставин визначення судом аліментів на сина ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини доходу відповідача (25 %) очевидно та поза всяким розумним сумнівом є пропорційним і відповідає як приписам ч.1 ст.182 СК України, щодо обставин, які враховуються при визначення розміру аліментів, так і положенням ст.128 КЗпП України та ч.3 ст.70 Закону України «Про виконавче провадження». Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права, оскільки справа була розглянута судом, незважаючи на подане відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи, частково обгрунтовані. З матеріалів справи вбачається, що відповідачем та його представником 04 грудня 2020 року було подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи з огляду на захорювання адвоката Литвиненко М.Л. Відповідно до протоколу судового засідання від 08 грудня 2020 року та технічного запису дані клопотання судом не були розглянуті, що свідчить про порушення судом норм процесуального права. Проте відповідно до ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни судового рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Аналогічні роз`яснення містить п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», згідно якого порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування чи зміни рішення, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, порушення вимог ст.59 ЦПК щодо допустимості засобів доказування, необґрунтована відмова суду в задоволенні клопотання осіб, які беруть участь у справі, у дослідженні доказів (ст.60 ЦПК), порушення вимог ст.215 ЦПК щодо змісту рішення суду тощо. Наведені скаржником ОСОБА_1 в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду щодо наявності передбачених законом підстав для стягнення з нього аліментів на користь позивачки на утримання сина, а відтак підстави для скасування чи зміни рішення з цих підстав відсутні. Відхиляючи дані доводи апеляційний суд звертає увагу, що відповідачем було направлено до суду відзив на позов, в якому останній грунтовно і змістовно виклав свої заперечення проти позову та наявність підстав для його часткового задоволення, додавши на підтвердження своїх аргументів докази, що у свою чергу свідчить про використання ним свого права довести до суду свою позицію і бути почутим судом. Посилання відповідача на те, що суд не вирішив питання про поновлення строку на подання відзиву і не дослідив відзив і додані до нього докази, безпідставні, оскільки відзив на позов прийнятий судом і наведеним у відзиві доводам дана оцінка у рішенні, з якою апеляційний суд погоджується. Також, відхиляючи дані доводи, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що - 5 - відповідно до ч.ч.1, 2, п.10 ч.3 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Однією з основних засад здійснення цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом. Окрім того, розгляд справи упродовж розумного строку є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, про що неодноразово вказував у своїх рішенням Європейський суд з прав людини. Зокрема, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Станом на грудень 2020 року дана справа не знаходила свого вирішення більше семи місяців, що не відповідає встановленим процесуальним законом строкам розгляду спорів за аліментними зобов`язаннями, а відтак суд обгрунтовано розглянув справу без її відкладення. Доводи апеляційної скарги про те, що текст рішення не містить зазначення про його ухвалення в порядку заочного розгляду справи необгрунтовані, оскільки рішення в заочному порядку в даній справі не ухвалювалося. Доводи апеляційної скарги про те, що 18 грудня 2020 року відповідач подав зауваження на протокол судового засідання, результат розгляду яких йому невідомий, не спростовують висновків суду про наявність підстав для стягнення аліментів. При цьому колегія судді взвертає увагу відповідача на те, що у справі міститься ухвала судді від 23 грудня 2020 року, якою відмовлено у задоволенні зауважень на протокол судового засідання від 08 жовтня 2020 року, що свідчить про вирішення вказаних зауважень. Даючи оцінку доводам учасників, викладеним у апеляційній скарзі і відзиві, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону. Згідно ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятидесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, - - 6 - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м.Києва від 08 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий Судді: