Постанова Київський апеляційний суд № 755/5670/20

Апеляційне провадження № 22-ц/824/5874/2021 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2021 року м. Київ Унікальний номер 755/5670/20 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шахової О.В., суддів: Вербової І.М., Головачова Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником ОСОБА_2 , на рішення Дніпровського районного суду м. Києва, ухваленого 26 січня 2021 року в приміщенні суду під головуванням судді Гаврилової О.В., ВСТАНОВИВ: У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_3 про збільшення розміру аліментів. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що за рішення Дніпровського районного суду м.Києва №2-1185/2011 від 15 березня 2011 року присуджено стягнути з ОСОБА_3 на її користь на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 аліменти в сумі 500,00 грн щомісяця, починаючи з 28 січня 2011 року до досягнення дитиною повноліття. З часу ухвалення рішення про стягнення аліментів розмір витрат на утримання дитини значно зріс, значно зросла вартість продуктів харчування, одягу, шкільного приладдя, також збільшився прожитковий мінімум для дитини. Оскільки заробітна плата позивача на рівні мінімальної, вона не має можливості забезпечити потреби дитини в повній мірі. З огляду на що просила визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 4 000,00 грн щомісяця, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з дня пред`явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття. Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 26 січня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове про задоволення позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції в порушення вимог процесуального законодавства розглянув справу у спрощеному порядку без виклику її в судове засідання, у зв`язку з чим її було позбавлено можливості надати докази щодо стану здоров`я дитини, погіршення її матеріального стану. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову вказував на те, що позивачем не надано доказів, а також не повідомлені обставини, які б давали підстави задовольнити позовні вимоги. При цьому, відкриваючи провадження у справі не перевірив наявність необхідних та достатніх доказів задля об`єктивного розгляду справи. Судом також залишено поза увагою те, що з 2011 року змінився визначений положеннями Сімейного кодексу України мінімальний розмір аліментів, а відтак, попередньо визначений розмір аліментів цим вимогам не відповідає. Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження. Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, не надходило. Відповідно до ч.2 ст.369 ЦПК України розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи. Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, сторони мають малолітню доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.5). Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 15 березня 2011 року стягнуто з ОСОБА_3 аліменти на користь ОСОБА_1 на утриманні доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у сумі 500,00 грн. щомісячно, починаючи з 28 січня 2011 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.12-13). На виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 березня 2011 року, 22 квітня 2011 року Дніпровським районним судом м.Києва видано виконавчий лист (а.с.6). Відповідно до ч. 1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Частинами 1,3 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. У ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно зі ст.ст. 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття. Відповідно до положень ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Частиною 2 ст.182 СК України у редакції Закону України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» встановлено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Згідно з ч.1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом. Враховуючи зміст ст.ст. 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. У пункті 23 постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням матеріального становища платника аліментів, є величина витрат на утримання особою себе та членів своєї сім`ї. Під зміною сімейного стану розуміється з`явлення у сім`ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов`язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні. Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я платника аліментів. Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків (ч. 2 ст.51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема ст. 180 СК України на батьків покладено обов`язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття. Виходячи з наведених положень закону, при вирішенні вимог щодо зміни розміру раніше стягнутих аліментів, суд зобов`язаний з`ясувати матеріальний та сімейний стан як платника аліментів, так і стягувача, погіршення чи поліпшення їх стану здоров`я. Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Як убачається із змісту позовної заяви, позивач пред`явила позов про збільшення розміру аліментів у розмірі 500 грн. на грошову суму у розмірі 4000 грн., посилаючись на те, що її матеріальний стан не дозволяє їй утримувати доньку, коштів, яких надає відповідач також не вистачає, оскільки змінилися ціни на продукти харчування, проїзд, одяг та інші витрати. Разом з цим, позивачем не надано доказів зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я платника або одержувача аліментів, що могло бути підставою для зміни судом визначеного розміру аліментів. Між тим, колегія суддів зауважує, що у ч.3 ст. 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Тлумачення частини третьої статті 11 ЦК України свідчить, що правові норми самі по собі не можуть створювати суб`єктивних прав та обов`язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту. Зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до ст. 192 СК України. Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII, ч.1 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено абзацом другим, яким передбачено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Тобто законодавством передбачений механізм, який надає можливість забезпечити виплату аліментів у розмірі не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України навіть при наявності постановлених раніше судових рішень про стягнення аліментів у розмірі, нижчому ніж мінімальний гарантований розмір аліментів, встановлений законом на час стягнення. Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18 (провадження № 14-580цс19). Отже зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до ст. 192 СК України, а є підставою для зміни мінімального розміру аліментів, зазначених у виконавчому листі у процедурі виконання та стягнення аліментів, та враховується під час визначення суми аліментів або заборгованості. Отже, саме державною виконавчою службою проводиться стягнення аліментів з відповідача у відповідності до чинної редакції статті 182 СК України, тобто у розмірі, не меншому, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Доводи апеляційної скарги, які стосуються порушення судом норм матеріального права не заслуговують на увагу і зводяться до переоцінки висновків суду першої інстанції, якими надано належну правову оцінку обставинам справи та доказам, наданим позивачем до позовної заяви. Крім того, як вбачається, до апеляційної скарги позивачем надано копії медичних документів, які стосуються, зокрема стану здоров`я дитини (дата документа 1.12.2015, 24.12.2015, 22.09.2016,11.04.2019, 06.03.2020), стану здоров`я її (дати документів, 20.01.2021, 05.11.2020, 19.09.2019, 10.04.2017, 07.04.2017, 29.10.2019) та стану здоров`я її батька ОСОБА_5 ( дати документів ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ). Проте, в апеляційній скарзі жодним чином не обґрунтовано подачу вказаних доказів, не вказано, які саме обставини вони мають підтвердити чи спростувати, та не зазначено, з яких підстав такі докази не були подані нею до суду першої інстанції. Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Розпорядившись своїми процесуальними правами на власний розсуд, ОСОБА_1 додані до апеляційної скарги копії документів в суд першої інстанції разом з позовною заявою не подавала. У позовній заяві також не вказано, що позивач не мала змоги надати відповідні докази разом з позовною заявою. Надалі будь - яких письмових звернень до суду із зазначенням доказів, які бажає долучити позивач із зазначенням об`єктивних причин неможливості їх надання останній не подавала. Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Виходячи з викладеного, апеляційним судом відмовлено у прийнятті доказів від представника позивача на стадії апеляційного розгляду, оскільки розгляд справи на підставі доказів, які не надавалися до суду першої інстанції суперечить принципу диспозитивності цивільного судочинства. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції на підставі ч. 3 ст. 367 ЦПК України, позбавлений процесуальної можливості прийняти зазначені документи до уваги як належні та допустимі докази. Що ж до доводів апеляційної скарги про порушенням судом першої інстанції норм процесуального права під час розгляду справи, вони, також, на думку колегії суддів не заслуговують на увагу, оскільки не є обов`язковими підставами для скасування судового рішення та не призвели до неправильного вирішення справи по суті. За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, суд першої інстанції на підставі поданих сторонами доказів повно та всебічно з`ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку. Рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного суду не вбачає. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 26 січня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач: Судді: