Постанова 4824 № 2-2858/2011

Справа № 2-2858/2011 Головуючий 1 інстанція- Хромова О.О. Проваження № 22-ц/824/6161/2021 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І. П О С Т А Н О В А іменем України 20 травня 2021 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Савченка С.І., суддів Верланова С.М., Мережко М.В., за участю секретаря Малашевського О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м.Києва від 25 лютого 2021 року за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором,- в с т а н о в и в: У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Заява мотивована тим, що рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 27 лютого 2012 року, яке набрало законної сили, стягнуто із неї на користь ПАТ «Кредобанк» борг за кредитним договором № 10 від 26 січня 2007 року у розмірі 813632,72 грн., 1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення, а всього стягнуто 815452,72 грн. Вказувала, що 06 серпня 2018 року на її адресу надійшли документи виконавчого провадження ВП № 44257200 щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-2858/2011, виданого Дніпровським районним судом м.Києва 04 червня 2014 року. Вважає, що вказаний виконавчий лист не підлягає до виконння з підстав, передбачених ч.2 ст.432 ЦПК України та ст.36 Закону України «Про іпотеку». Так, 27 травня 2016 року між ПАТ «Кредобанк» і ТОВ «Факторингова компанія «Укрфінресурс» було укладено договір про відступлення прав вимоги, за умовами якого ПАТ «Кредобанк» відступив ТОВ «ФК «Укрфінресурс» право грошової вимоги за кредитним договором № 10 від 26 січня 2007 року та договором іпотеки, укладеним з позичальницею ОСОБА_1 . У свою чергу ТОВ «ФК «Укрфінресурс» 27 травня 2016 року уклав із ТОВ «Старкпром» договір відступлення прав вимоги, згідно якого відступив ТОВ «Старкпром» право вимоги за вказаними кредитним та іпотечним договорами, укладеними із ОСОБА_1 . Новий кредитор ТОВ «Старкпром» 30 грудня 2016 року в порядку ст.37 Закону України «Про іпотеку» в позасудовий спосіб звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки у вигляді належної їй земельної ділянки розміром 0,062 га, кадастровий номер 8000000000:66:598:0030. Згідно ч.4 ст.36 Закону України «Про іпотеку» після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. - 2 - Посилаючись на те, що її зобов`язання по поверненню боргу за кредитгим договором є припиненним, просила визнати виконавчий лист № 2-2858/2011, виданий Дніпровським районним судом м.Києва 04 червня 2014 року, таким, що не підлягає виконанню. Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 25 лютого 2021 року у задоволенні заяви відмовлено. Не погоджуючись із ухвалою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції і задоволити її заяву в повному обсязі, посилаючись на незаконність і необгрунтованість ухвали, невідповідність висновків суду обставинам справи. Скарга мотивована неналежною оцінкою судом того факту тим, що новий кредитор ТОВ «Старкпром» в позасудовий спосіб 30 грудня 2016 року звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки у вигляді належної їй земельної ділянки розміром 0,062 га, кадастровий номер 8000000000:66:598:0030. Згідно ч.4 ст.36 Закону України після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. Отже, її зобов`язання на підставі ст.36 Закону України «Про іпотеку», ч.1 ст.598 ЦК України за кредитним договором припинилися і будь-які вимоги кредитора є недійсними. Заявник ТОВ «Старкпром» подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно відмовив у визнанні виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду. В суді апеляційної інстанції відповідачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Горєлов О.Л. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримали, просили задоволити і скасувати ухвалу Дніпровського районного суду м.Києва як незаконну. Заявник ТОВ «Старкпром» належним чином повідомлений про час розгляду справи, напередодні, тобто 19 травня 2021 року, представник товариства адвокат Цирулевський Р.О. електронною поштою подав до суду заяву про відкладення розгляду справи, посилаючись на його зайнятість в іншій справі. Відповідно до ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи не перешкоджає розгляду справи, проте суд може відкласти розгляд справи, якщо повідомлені стороною причини неявки буде визнано поважними. Апеляційний суд прийшов до висновку про відсутність поважних причин неявки представника ТОВ «Старкпром» з таких міркувань. По-перше, представник ТОВ «Старкпром» був повідомлений про день розгляду справи завчасно - 16 квітня 2021 року, що стверджується повідомленням про доставку повістки на його офіційну електронну адресу, тобто більше ніж за місяць до дня розгляду і мав можливість спланувати свою роботу з урахуванням часу розгляду даної справи. Доказів про наявність непередбачуваних чи вийняткових обставин, пов`язаних із необхідністю участі у розгляді іншої справи саме у момент розгляду даної справи, які б свідчили про поважність причин неявки, суду не надав, а відтак пріорітет розгляду на думку судової колегії повинна мати дана справа як призначена значно раніше. По-друге, відповідно до ч.ч.1, 2, п.10 ч.3 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Однією з основних засад здійснення цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом. Окрім того, розгляд справи упродовж розумного строку є складовою права на - 3 - справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, про що неодноразово вказував у своїх рішенням Європейський суд з прав людини. Зокрема, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Також, представник ТОВ «Старкпром» подав електронною поштою заяву про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили постановою Верховного Суду у справі № 755/1228/17 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Старкпром» про скасування запису в державному реєстрі та визнання недійсним договору іпотеки. Колегія суддів відхилила дане клопотання як необгрунтоване, оскільки згідно положень п.6 ч.1 ст.251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Отже, дана процесуальна норма передбачає можливість зупинення провадження виключно до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі. Встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 12 липня 2018 року у справі № 755/1228/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Старкпром», треті особи: приватний нотаріус КМНО Джуринська Л.В., ОСОБА_2 про скасування запису в державному реєстрі та визнання недійсним договору іпотеки. З урахуванням того, що рішення суду по справі № 755/1228/17 набрало законної сили, передбачені процесуальним законом підстави для зупинння провадження відсутні. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволенні заяви,суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки відсутністю передбачених законом підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. При цьому суд виходив із відсутності доказів виконання рішення суду і сплати відповідачкою боргу у повному обсязі відповідно до виконавчого листа, виданого на підставі судового рішення про стягнення боргу, а звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом набуття кредитором права власності на предмет іпотеки, яке відбулося після ухвалення судового рішення про стягнення боргу, не доводить повного виконання виконавчого документа та відповідно не є підставою для визнання виконавчого листа, таким що не підлягає виконанню. Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону. Відповідно до ст.1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового - 4 - рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до приписів ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. У пункті 40 рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» (заява №18357/91) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. … Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Згідно частин 1 та 2 ст.432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. За змістом даної нормипідстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові, зокрема, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання тощо (правова позиція Верховного Суду у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 755/15479/14-ц та від 20 лютого 2019 року у справі № 2-4671/11). Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 27 лютого 2012 року, яке набрало законної сили, стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Кредобанк» борг за укладеним між сторонами кредитним договором № 10 від 26 січня 2007 року у розмірі 813632,72 грн., 1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення, а всього стягнуто 815,452,72 грн. На підставі вказаного рішення Дніпровським районним судом м.Києва видано виконавчий лист № 2-2858/2011 щодо стягнення з ОСОБА_1 боргу в розмірі 815452,72 грн., який отримано представником ПАТ «Кредобанк» 01 червня 2012 року. Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 09 квітня 2014 року задоволена заява ПАТ «Кредобанк» і постановлено видати дублікат виконавчого листа № 2-2858/11 про - 5 - стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Кредобанк» боргу за кредитним договором у розмірі 813632,72 грн, судових витрат 1820 грн., а всього 815452,72 грн. Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 16 червня 2014 року поновлено ПАТ «Кредобанк» строк пред`явлення для виконання виконавчого листа, виданого на підставі заочного рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 лютого 2012 року. Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 05 вересня 2018 року заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у цивільній справі за позовом ПАТ «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишено без задоволення. 27 травня 2016 року між ПАТ «Кредобанк» і ТОВ «Факторингова компаня «Укрфінресурс» укладено договори про відступлення прав вимоги за кредитним і іпотечними договорами, за умовами якого ПАТ «Кредобанк» відступив ТОВ «ФК «Укрфінресурс» право грошової вимоги за кредитним договором № 10 від 26 січня 2007 року та договором іпотеки, укладеним з позичальницею ОСОБА_1 . У свою чергу ТОВ «ФК «Укрфінресурс» 27 травня 2016 року уклав із ТОВ «Старкпром» договори відступлення прав вимоги, згідно яких відступив ТОВ «Старкпром» право вимоги за вказаними кредитним договором та договором іпотеки, укладеним із ОСОБА_1 30 грудня 2016 року новий кредитор ТОВ «Старкпром» звернув стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом набуття права власності на предмет іпотеки у вигляді належної ОСОБА_1 земельної ділянки розміром 0,062 га, кадастровий номер 8000000000:66:598:0030. Також, встановлено, що докази виконання відповідачкою у повному обсязі рішення суду про стягнення боргу у розмірі 815452,72 грн. відсутні, виконавчий лист перебуває на виконанні у Дніпровському районному відділі державної виконавчої служби у м.Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м.Київ), виконавче провадження ВП № 44257200. Наведені обставини підтверджуються наявними у справі доказами. За таких обставин з урахуванням відсутності доказів виконання відповідачкою судового рішення в повному обсязі або припинення її обов`язку щодо виконання рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 27 лютого 2012 року,суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви. Доводи апеляційної скарги про те, що новий кредитор ТОВ «Старкпром» в позасудовий спосіб звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на земельну ділянку розміром 0,062 га, кадастровий номер 8000000000:66:598:0030, а тому зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором припинилися на підставі ч.4 ст.36 Закону України «Про іпотеку», ч.1 ст.598 ЦК України і будь-які вимоги кредитора є недійсними, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані. Згідно з ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до ст.36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення іпотечного договору) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. - 6 - Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Згідно ч.4 ст.36 цього Закону після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ч.1 ст.598 ЦК України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599). Аналіз змісту наведених норм дає підстави для висновку, що положення ч.4 ст.36 Закону України «Про іпотеку» можуть бути застосовані по-перше, виключно у випадку проведення позасудової процедури звернення стягнення на іпотечне майно на підставі договору, і по-друге, до набранням законної сили судовим рішенням про стягнення боргу з боржника чи звернення стягнення на предмет іпотеки. Водночас, у випадку наявності судового рішенння про стягнення боргу з боржника, яке набрало чинності до процедури позасудового врегулювання та відсутності доказів про його виконання в повному обсязі, ч.4 ст.36 цього Закону застосована бути не може. Таке обумовлене тим, що відповідно до ст.1291 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Відповідно до приписів ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 27 лютого 2012 року, яке набрало законної сили, стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Кредобанк» борг за кредитним договором № 10 від 26 січня 2007 року у розмірі 815,452,72 грн. Отже, згідно ст.1291 Конституції України та ст.18 ЦПК України дане судове рішення є обов`язковим для виконання на всій території України. Будь-яких доказів про виконання рішення в повному обсязі ОСОБА_1 не надала, а відтак її посилання на припинення зобов`язань по сплаті боргу невірні. За таких обставин суд першої інстанції вірно вказав у рішенні, що положення ч.4 ст.36 Закону України «Про іпотеку» щодо недійсності будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання після завершення позасудового врегулювання в даній справі не можуть бути застосовані, оскільки набуття права власності на предмет іпотеки відбулося після вирішення судом спору шляхом стягнення боргу і не доводить повного виконання судового рішення і припинення обов`язку боржниці погасити борг. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 2-986/10, де, залишаючи без змін судові рішення про відмову у визнанні виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у зв`язку із позасудовим зверненням стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за іпотекодержателем, Верховний Суд вказав, що оскільки боржниками ухвалене раніше - 7 - рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі не виконане, то відсутні підстави для визнання виконавчих листів такими, шо не підлягають виконанню. Схожа правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 334/7136/17, де Верховний Суд вказав, що доводи касаційної скарги про те, що позасудове врегулювання спору завершено, внаслідок чого, відповідно до ч.4 ст.36 Закону України «Про іпотеку», будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними, не заслуговують на увагу, оскільки дійсність вимог до боржника підтверджено рішенням суду, яке набрало законної сили, а положення ст.36 Закону України «Про іпотеку» не підлягають застосуванню до спірних правовідносин з огляду на встановлені обставини. Відхиляючи дані доводи колегія суддів в тому числі враховує відсутність у справі доказів як про те за якою вартістю ТОВ «Старкпром» звернуло стягнення на предмет іпотеки у вигляді земельної ділянки, так і доказів про погашений у зв`язку з цим розмір боргу ОСОБА_1 за судовим рішенням про стягнення боргу (згідно п.1.4 договору іпотеки, укладеного між ВАТ «Кредобанк» і ОСОБА_1 вартість предмета іпотеки у вигляді земельної ділянки визначено у розмірі 654566 грн.). При цьому колегія суддів звертає увагу скаржниці на те, що у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки і повного чи часткового погашення боргу боржник вправі звернутися до виконавця із відповідною заявою щодо повного чи часткового погашення боргу і відповідного зменшення розміру боргу або закриття виконавчого провадження у зв`язку із його повним погашенням. Згідно п.2 ч.1 ст.389 ЦПК України ухвала суду щодо визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню (п.25 ч.1 ст.353 ЦПК), не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Дніпровського районного суду м.Києва від 25 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає згідно п.2 ч.1 ст.389 ЦПК України. Головуючий Судді: