Постанова 4802 № 161/18115/18

Справа № 161/18115/18 Головуючий у 1 інстанції: Токарська І. С. Провадження № 22-ц/802/679/21 Категорія: 53 Доповідач: Бовчалюк З. А. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 травня 2021 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бовчалюк З.А., суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К., за розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" до ОСОБА_1 про відшкодування завданої майнової шкоди, за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Маневицького районного суду Волинської області від 22 лютого 2021 року, В С Т А Н О В И В: Позивач ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди. Свій позов мотивує тим, що 3 серпня 2017 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АК № 7461230, за яким страховик зобов`язався відшкодовувати шкоду, заподіяну страхувальником життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, а саме автомобіля марки «Nissan Primastаr», д.р.н. НОМЕР_1 (далі забезпечений автомобіль). 28 січня 2018 року у м. Луцьку відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого автомобіля під управлінням відповідача та автомобіля марки «Nissan Juke», д.р.н. НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_3 . Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 березня 2018 року особою винною в настанні ДТП визнано ОСОБА_1 та притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. ст. 124, 122-4 КУпАП. Відповідно до калькуляції Audatex № 192052 від 30 січня 2018 року, вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля марки «Nissan Juke», д.р.н. НОМЕР_2 , становить 23026,68 гривень. Позивачем сплачено на користь потерпілої особи страхове відшкодування в сумі 22026,68 гривень, яке здійснено на підставі Заяви про настання страхового випадку від 29 січня 2018 року та страхового акту № UA 2018012900053/L01/01 від 01 лютого 2018 року. Факт вказаної виплати підтверджується платіжним дорученням № 11472 від 01 лютого 2018 року. У зв`язку з тим, що відповідач самовільно залишив місце пригоди, то після виплати страхового відшкодування на користь потерпілої особи, у позивача виникло право вимоги до ОСОБА_1 , тому просили стягнути з відповідача на їх користь суму завданої майнової шкоди в розмірі 22026,68 гривень та судовий збір по справі. Рішенням Маневицького районного суду Волинської області 22 лютого 2021 року позов задоволено. Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ України» суму завданої майнової шкоди в розмірі 22026 гривень 68 копійок. Вирішено питання розподілу судових витрат. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову відмовити. Відповідно до вимог ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 5 ст. 268, ст.381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції-без змін. Відповідно до вимог Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166 ЦК України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку ( ч. 2 ст. 1187 ЦК України). Судом першої інстанції було встановлено, що 3 серпня 2017 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АК № 7461230, за яким страховик зобов`язався відшкодовувати шкоду, заподіяну страхувальником життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, а саме автомобіля марки «Nissan Primastsr», д.р.н. НОМЕР_1 (а.с. 93). 28 січня 2018 року близько 1 години ОСОБА_1 , будучи учасником дорожнього руху, керуючи власним транспортним засобом автомобілем марки «Nissan Primastаr», д.р.н. НОМЕР_1 , по вул. В. Чорновола навпроти будинку № 17, що у м. Луцьку, всупереч вимог п. 13.1 ПДР України, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з транспортним засобом марки «Nissan Juke», д.р.н. НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_3 , а також всупереч вимог п. 2.10 (а, в) ПДР України та при причетності до дорожньо-транспортної пригоди не зупинив транспонуй засіб, а залишив місце пригоди, не повідомивши про це працівників поліції. В діях ОСОБА_1 передбачені адміністративні правопорушення за ст. 124 та ст. 122-4 КУпАП, у зв`язку з чим постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 березня 2018 року його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено стягнення у виді 340 гривень штрафу (а.с. 91). Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 березня 2018 року постановлено внести в резолютивну частину постанови Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 березня 2018 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст. ст. 122-4, 124 КУпАП виправлення, зокрема зазначено, що ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, ст. 122-4 КУпАП та на підставі ч. 2 ст. 36 КУпАП накладено стягнення у виді 255 гривень штрафу (а.с. 92). Із письмових пояснень ОСОБА_1 від 29 січня 2018 року вбачається, що він рухався автомобілем марки «Nissan Primastаr», д.р.н. НОМЕР_1 , на парковці біля рекреаційного комплексу «Срібні лелеки», та його транспортний засіб занесло на припаркований автомобіль марки «Nissan Juke», д.р.н. НОМЕР_2 , оскільки на дорожньому покритті була ожеледиця. Працівників поліції ОСОБА_1 не повідомляв (а.с. 102). Відповідно до розрахунку страхового відшкодування до страхового акту № UA 2018012900053/L01/01 від 01 лютого 2018 року, розмір збитку становить 23026,68 гривень, сума франшизи (безумовна) 1000 гривень, розмір страхового відшкодування, який підлягає виплаті 22026,68 гривень (а.с. 20). Позивачем сплачено на користь потерпілої особи страхове відшкодування в сумі 22026,68 гривень, яке здійснено на підставі Заяви про настання страхового випадку від 29 січня 2018 року та страхового акту № UA 2018012900053/L01/01 від 01 лютого 2018 року. Факт вказаної виплати підтверджується платіжним дорученням № 11472 від 01 лютого 2018 року (а.с. 94-98, 104-108). Між сторонами виникли правовідносини щодо стягнення виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу. За правилами частин 1, 2 статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Відповідно до вимог частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. Такими нормами закону є, зокрема норми статті 27 Закону України «Про страхування», відповідно до якої до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Відповідно до ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди. Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов`язанні. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов`язків свого попередника. Таким чином, заміною кредитора деліктне зобов`язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов`язок з відшкодування шкоди не виконала. Відповідно до статті 1 Закону України від 7 березня 1996 року N 85/96-ВР «Про страхування» (далі - Закон N 85/96-ВР) страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. За змістом статті 29 Закону України від 1 липня 2004 року N 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон N 1961-IV) у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, встановленому законодавством. Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина 1 статті 1191 ЦК України). Відповідно до статті 38 Закону N 1961-IVстраховик після виплати страхового відшкодування страховик має право подати регресний позов до страхувальника якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, а також якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди. Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон № 2443 VIII). Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»(стаття 5 Закону № 2443 VIII). Згідно до статті 6 Закону № 2443 VIII страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Відповідно до частини першої статті 22 Закону № 2443 VIII у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Пунктом 36.2 статті 36.2 Закону № 2443 VIII передбачено, що страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик i потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування i не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Закону № 2443 VIII порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Реалізуючи принцип захисту майнових інтересів страхувальників, законодавець передбачив виключний перелік підстав, за якими у страховика після виплати страхового відшкодування виникає право подати регресний позов до страхувальника або водія. Згідно з підпунктами «а», «в» пункту 38.1.1 статті 38 Закону № 2443 VIII страховик, після виплати страхового відшкодування, має право подавати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди. Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди, за вказане правопорушення був притягнутий до адміністративної відповідальності. Дана обставина відповідачем не заперечувалась та не спростовувалась. Регрес - це право, що виникає у особи внаслідок платежу. Право регресу - це право зворотної вимоги, що виникає у страховика (регредієнта) до винної особи (регресату) на тій основі, що страховик попередньо провів виконання за страховим зобов`язанням, виплативши страхове відшкодування страхувальникові, тобто право регресу виникає з моменту сплати за третю особу. Таким чином, регрес, це нове право що виникає у особи внаслідок здійснення платежу. Право регресу, це право зворотної вимоги страховика до регресату, через те що страховик виконав обов`язок за страховим зобов`язанням. Статтею 15 ЦПК України передбачено, що кожна особа має в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено в частині другій статті 16 ЦК України. За змістом наведених норм права можна зробити висновок про те, що страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування. Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року по справі № 701/167/18-ц. Оскільки, є доведеним самовільне залишення відповідачем місця дорожньо-транспортної пригоди, страховик набув право зворотної вимоги до заподіювача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування, а тому суд першої інстанції вірно дійшов висновку про задоволення позову та стягнув в порядку регресу суму страхового відшкодування в розмірі 22026, 68 гривень. Доводи апеляційної скарги про те, що в даному випадку не доведено вину ОСОБА_1 в заподіюванні шкоди спростовуються постановою Луцького міськрайонного суду від 13 березня 2018 року, в яку внесено зміни постановою від 16 березня 2018 року про визнання ОСОБА_1 винним в скоєнні адміністративного правопорушення передбачених ст. 124, 122-4 КУпАП саме за скоєння ДТП. Крім того, як вбачається з постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, відповідач визнав свою вину та пояснив, та залишив місце пригоди не повідомивши про це працівників поліції. Апеляційна скарга зводиться до цитування норм ЦК України, аналізу заяв, які містяться в матеріалах справи про настання страхового випадку. Відповідачем належними та допустимими доказами не спростовані вимоги страховика про стягнення страхової суми в порядку регресу з заподіювача шкоди - ОСОБА_1 на підставі підпунктам «а», «в» пункту 38.1.1 статті 38 Закону № 2443 VIII. Відповідно до ст. 37 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону; вчинення особою, відповідальність якої застрахована (страхувальником), водієм транспортного засобу умисного кримінального правопорушення, що призвело до страхового випадку (події, передбаченої статтею 41 цього Закону); невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди; неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди; Рішення страховика про відмову у здійсненні страхової виплати повідомляється страхувальнику у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. Незадовільне фінансове становище страховика (МТСБУ) не є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Доводи апеляційної скарги не містять доказів того, що у позивача були передбачені підстави визначені цитованою статтею для відмови у відшкодуванні страхової виплати ОСОБА_3 .. Натомість неточності у заяві та акті не є тими підставами, за наявності яких страховик відмовляє у виплаті страхового відшкодування. Доводи апеляційної скарги про підставність позовних вимог є власним тлумаченням встановлених обставин справи, були предметом дослідження суду першої інстанції і їм суд в сукупності з іншими доказами по справі дав правильну юридичну оцінку. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухваленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування. За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Датою прийняття постанови у даній справі є 26 травня 2021 року, тобто дата складення повного судового рішення. Керуючись ст.ст.268 ч.ч.4, 5, 367, 369, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без змін. Рішення Маневицького районного суду Волинської області від 22 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий: Судді: