Постанова Волинський апеляційний суд № 164/826/23

Справа № 164/826/23 Головуючий у 1 інстанції: Токарська І. С. Провадження № 22-ц/802/1172/25 Доповідач: Бовчалюк З. А. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 жовтня 2025 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючого судді Бовчалюк З.А., суддів Здрилюк О.І., Карпук А.К., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Маневицького районного суду Волинської області від 18 лютого 2025 року, В С Т А Н О В И В: Позивач звернулася до суду з позовом та вказувала, що рішенням Маневицького районного суду Волинської області від 23 лютого 2023 року, шлюб між нею та ОСОБА_4 (громадянином Німеччини) було розірвано. Від шлюбу у них народився син ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після припинення шлюбних відносин з відповідачем, син залишився проживати з позивачкою в м. Луцьку. Добровільно домовитись з відповідачем про систематичніі щомісячні платежі у вигляді частки від його доходів чи сталої грошової суми на користь дитини не вдалося, хоча ОСОБА_6 має стабільне джерело доходів на території Німеччини, його рівень життя є високим, у власності має дороговартісні автомобілі та нерухоме майно. Враховуючи ті обставини, що відповідач є громадянином іноземної держави, можуть виникнути складнощі у встановленні дійсного розміру його доходів або їх приховуванні, тому вважає, що найбільш оптимальним в інтересах дитини буде стягнення аліментів у твердій грошовій сумі. Вказує, що дитина фактично проживає з нею і саме вона безпосередньо утримує її. Оскільки позивач не має можливості самостійно надати належну та достатню матеріальну допомогу своєму сину, а відповідач є особою працездатного віку і може сплачувати аліменти, просить стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини в розмірі 40 000 гривень щомісячно до досягнення дитиною повноліття. Рішенням Маневицького районного суду Волинської області від 18 лютого 2025 року позов задоволено частково. Ухвалено стягнути із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в твердій грошовій сумі в розмірі 7 000 гривень, щомісячно, починаючи з 11 травня 2023 року до досягнення дитиною повноліття. Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає до негайного виконання. Вирішено питання розподілу судових витрат. В апеляційній скарзі відповідач, в інтересах якого діє його представник, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про стягнення з нього аліментів в розмірі 2563 гривень щомісячно. Відповідно до вимог ч. 13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справи. Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Згідно з ч. 1, 2 ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Судом встановлено, що рішенням Маневицького районного суду Волинської області від 23 лютого 2023 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , зареєстрований 09 жовтня 2020 року Луцьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), актовий запис №1039, розірвано (а.с. 8-9). Відповідно до копії свідоцтва про народження (перекладеного з німецької мови на українську мову) ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Бамберг, його батьками є позивачка та відповідач (а.с. 10-11). Наразі дитина фактично проживає з позивачкою та перебуває на її утриманні. Домовленості між сторонами щодо розміру аліментів на утримання неповнолітніх дітей не досягнуто. Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття. Згідно з частинами першою третьою статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Оскільки сторони добровільно не домовилися про утримання неповнолітніх дітей, то кошти на їх утримання (аліменти) присуджує суд. Суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітньої дитини. Визначаючи розмір аліментів на утримання неповнолітніх дітей, суд першої інстанції, застосувавши положення ст. 182, 184 СК України, на підставі доказів, поданих сторонами, виходячи із встановленого законом розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, дійшов обґрунтованого висновку, що розмір аліментів у розмірі 7000 гривень на дитину, відповідає нормам закону та є достатнім для дитини відповідного віку, з урахуванням обов`язку обох батьків утримувати дитину, а не лише батька. Такий розмір аліментів є справедливим, виваженим і розумним, він відповідатиме інтересам та потребам дитини, буде необхідним для забезпечення належних умов для її фізичного, розумового, морального і соціального розвитку. Доводи апеляційної скарги про те, що стягнуті аліменти поставлять його у вкрай скрутне матеріальне становище, оскільки він не має заробітку, не заслуговують на увагу. Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 759/10277/18 (провадження 61-22317св19) зводяться до того, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів. Аліменти на утримання дитини є гарантією виконання кожним з батьків свого обов`язку забезпечувати дитину, надавати їй можливість на користування всіма благами соціального забезпечення, належним харчуванням, житлом, розвагами, надати їй захист і піклування, які необхідні для її благополуччя. При цьому, виходячи з положень чинного законодавства, доступ дитини до даних благ не залежить від перебування батьків у шлюбі. Аліменти є власністю самої дитини, а не батьків. Батьки лише отримують та використовують їх від імені дітей. Права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Тобто перебування батьків у шлюбі або його розірвання не впливає на обов`язок батьків утримувати дитину. Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що розмір аліментів в розмірі 2563 гривень, буде достатнім для дитини відповідного віку, що становить прожитковий мінімум на дитину відповідного віку. Відповідно до ст.7 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік», прожитковий мінімум на одну особу віком до 6 років - становить 2563 грн. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, а тому отримання аліментів в більшому розмірі ніж прожитковий мінімум на дитину відповідного віку не заборонено законом та буде відповідатиме якнайкращому інтересу дітей. Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини. Розмір аліментів на дитину в умовах воєнного стану має бути більш ніж достатнім, оскільки діти є найбільш вразливими та потребують додаткових фінансових ресурсів через зростання цін та погіршення життєвих умов. Подаючи апеляційну скаргу відповідач вказував, що позивача не подала доказів щодо його можливості сплачувати аліменти в заявленому розмірі. Необхідно зауважити, що відповідач ні в суді першої інстанції, ні під час подачі апеляційної скарги не долучив доказів щодо розміру його доходу, який би міг спростувати висновки суду першої інстанції про необхідність стягнення аліментів у розмірі 7000 гривень. Доводи та твердження апелянта є голослівними та бездоказовими, а тому не впливають на правильність висновків суду першої інстанції. Відповідач є працездатною особою, в матеріалах справи відсутні докази про наявність на його утриманні непрацездатних осіб чи малолітніх дітей. Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не є в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини. Оскаржуючи рішення суду, відповідач не надавав інформації та доказів про утримання неповнолітнього сина в добровільному порядку в достатньому розмірі і не спростовував необхідності суми, що визначена судом до стягнення, для належного утримання дитини. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків і традиційно закріплюється в сімейному законодавстві, покладається законом рівною мірою на обох батьків і такий обов`язок є безумовним. Закон не передбачає будь-яких спеціальних умов для виникнення обов`язку батьків з утримання своїх дітей. При вирішенні спору про стягнення аліментів, визначальним є обов`язок батьків утримувати своїх дітей незалежно від того, чи є батьки працездатними, чи є в них кошти, достатні для надання утримання. Тобто такий обов`язок превалює над можливістю платника таке утримання надавати. При цьому, в обов`язковому порядку судом враховуються всі обставини, які впливають на розмір аліментів. Статтею 3 Конвенції ООН «Про права дитини» передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини. Стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Статтею 48 Конституції України гарантовано, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Захищаючи першочергово інтереси неповнолітньої дитини, суд першої інстанції обґрунтовано частково задовольнив вимоги позивача та стягнув аліментів в розмірі 7000 гривень на утримання дитини. Норми національного та міжнародного права вказують на те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, їхні найкращі інтереси повинні стояти понад усе. Дитині має забезпечуватися такий захист, який є необхідним для її благополуччя. У справі встановлено, що неповнолітня дитина сторін, якій на момент ухвалення рішення суду 3 роки проживає разом із матір`ю. Отже, всі витрати на харчування, одяг, навчання, відпочинок, розвиток тощо несе позивач, що не спростовано в свою чергу відповідачем. Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). Рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування не вбачається. Висновки суду ґрунтуються на повно і всебічно з`ясованих обставинах справи, перевірених належними доказами, на які є покликання в рішенні суду і яким суд дав правильну юридичну оцінку. За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Датою прийняття постанови у даній справі є 29 жовтня 2025 року, тобто дата складення повного судового рішення. Керуючись ст. 268, 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_7 залишити без задоволення. Рішення Маневицького районного суду Волинської області від 18 лютого 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий-суддя: Судді: