Постанова 4857 № 260/2824/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 260/2824/20 пров. № А/857/5534/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Кузьмича С. М., суддів Улицького В.З., Шавеля Р.М., за участю секретаря Мельничук Б.Б., представника апелянта Юрик Б.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 січня 2021 року (ухвалене головуючим суддею Скраль Т.В. об 11 год. 49 хв. у м. Ужгород, повне судове рішення складено 03 лютого 2021 року) у справі № 260/2824/20 за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Яношівської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Яношівської сільської ради Берегівського району Закарпатської області від 22.06.2018 № 85 «Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2019 рік». В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що оскаржуване рішення є регуляторним актом, під час його прийняття відповідачем не дотримано регуляторної процедури, передбаченої Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», зокрема, не оприлюднено проекту регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу в друкованих засобах масової інформації, що є порушенням вимог статті 57 Конституції України, статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Враховуючи факт не оприлюднення оскаржуваного рішення, позивач об`єктивно не знав про свій обов`язок сплачувати податок на нерухоме майно у 2019 році в розмірі 1,0 відсоток до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування та не міг його виконати. Зважаючи на факт отримання податкового повідомлення-рішення від 04.08.2020 року № 0082776-5144-0703, з великим ступенем ймовірності, можна зробити висновок про настання у позивача майбутніх збитків у розмірі 146610, 01 грн, як наслідок порушення відповідачем встановленої законодавством процедури прийняття та оприлюднення регуляторного акту - рішення Яношівської сільської ради від 22.06.2018 №

85. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.01.2021 в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв у межах повноважень, на підставі та у спосіб передбачений законодавством, що спростовує вимоги адміністративного позову. Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю. Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що законодавство безпосередньо пов`язує набрання чинності актом нормативно правового характеру органу місцевого самоврядування з моменту його офіційного оприлюднення. Всупереч цього, оскаржуване рішення не було оприлюднено взагалі, в тому числі: ні в офіційних друкованих засобах масової інформації, ні в інших джерелах (місцевих друкованих засобах масової інформації, на власному вебсайті марежі Інтернет тощо). Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Представник апелянта в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та надав пояснення, просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов. Відповідач в судове засідання на виклик суду не з`явився, явку уповноваженої особи не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений, що не перешкоджає розгляду справи за його відсутності згідно з ч. 2 ст. 313 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з наступних підстав. З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 , на підставі Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи підприємця Серії В00 № 408683 від 29.11.2001, номер запису про включення відомостей про фізичну особу підприємця до ЄДР № 23090170000000571 є суб`єктом підприємницької діяльності, (а.с. 4). Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16.04.2019 № 163750058, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить об`єкт нерухомості, будівля готельного комплексу загальної площею 3513, 3 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , (а.с. 7). 22.06.2018 Яношівська сільська рада Берегівського району Закарпатської області рішенням № 85 «Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2019 рік», керуючись статтею 266 ПК України, пунктом 24 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», постановою КМУ від 24.05.2017 р. № 483, Яношівська сільська рада вирішила відповідно до підпункту 1 пункту 1 установити на території Яношівської сільської ради ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно з додатком 1, (а.с. 10). Відповідно до додатку 1 встановлено ставку податку на будівлі готельні в розмірі 1,0 відсоток, (а.с. 11). 19.06.2019 Яношівська сільська рада Берегівського району Закарпатської області рішенням № 115 «Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2020 рік», керуючись статтею 266 ПК України, пунктом 24 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», постановою КМУ від 24.05.2017 р. № 483, Яношівська сільська рада вирішила відповідно до підпункту 1 пункту 1 установити на території Яношівської сільської ради ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно з додатком 1, (а.с. 66). 04.08.2020 ГУ ДПС у Закарпатській області прийнято податкове повідомлення рішення № 0082776-5133-0703 відносно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), відповідно до якого загальна сума податкового зобов`язання за платежем 18010300 становить за 2019 рік 146 610,01 грн., (а.с. 12). Вважаючи, що оскаржуване рішення відповідачем не було належним чином та в строки, передбачені законодавством офіційно оприлюднене у друкованих засобах масової інформації та доведено до відома платників податку, позивач звернувся до суду відповідними позовними вимогами. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Аналогічна правова норма щодо органів місцевого самоврядування закріплена у ст.24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Відповідно до п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України, до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад. Так, пп. 4.1.9 п. 4.1 та п. 4.5 ст.4 Податкового кодексу України встановлено, що: зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року; при встановленні або розширенні існуючих податкових пільг такі пільги застосовуються з наступного бюджетного року. Підпунктом 12.3.4 п. 12.3, пп. 12.4.3 п. 12.4 та п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України визначено, що: рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом; до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду; офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті. Статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Відповідно до п. 24 ч. 1 ст. 26 вказаного Закону, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, щодо встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України. Частиною 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Відповідно до ч.4-5 цієї статті, рішення сільської, селищної, міської ради у п`ятиденний строк з моменту його прийняття може бути зупинено сільським, селищним, міським головою і внесено на повторний розгляд відповідної ради із обґрунтуванням зауважень. Рада зобов`язана у двотижневий строк повторно розглянути рішення. Якщо рада відхилила зауваження сільського, селищного, міського голови і підтвердила попереднє рішення двома третинами депутатів від загального складу ради, воно набирає чинності. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію. Частиною 12 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Відповідно до приписів ст.1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», регуляторний акт це: - прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання; - прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом. Статтями 8, 9 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначено, що стосовно кожного регуляторного акта його розробником готується аналіз регуляторного впливу та проводиться оприлюднення проектів регуляторних актів з метою одержання зауважень і пропозицій. Аналіз регуляторного впливу готується до оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень та пропозицій. Якщо проект регуляторного акта одночасно містить норми, що регулюють господарські відносини або адміністративні відносини між регуляторними органами чи іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, та норми, що регулюють інші суспільні відносини, а також індивідуально-конкретні приписи, то аналіз регуляторного впливу готується лише щодо норм, які регулюють господарські відносини або адміністративні відносини між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання. Відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань. Про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій розробник цього проекту повідомляє у спосіб, передбачений статтею 13 вказаного Закону. У випадках, встановлених цим Законом, може здійснюватися повторне оприлюднення проекту регуляторного акта. Проект регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу оприлюднюється у спосіб, передбачений статтею 13 вказаного Закону, не пізніше п`яти робочих днів з дня оприлюднення повідомлення про оприлюднення цього проекту регуляторного акта. Частиною 1 ст. 36 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначено, що регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений. Відтак законодавцем встановлено обов`язок щодо офіційного оприлюднення регуляторного акту Рішення. Разом з цим, як зазначив суд першої інстанції, що пунктом 3 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 07.12.2017 N 2245-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році» (із змінами внесеними згідно із Законом № 2628-VІІІ від 23.11.2018 року чинного на момент спірних правовідносин) установлено, що у 2018 році до рішень про встановлення місцевих податків і зборів, прийнятих органами місцевого самоврядування, у тому числі радами об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, після 15 липня 2017 року та у 2018 році, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Враховуючи неведене вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач діяв у межах повноважень, на підставі та у спосіб передбачений законодавством, оскільки до оспорюваного рішення не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції. Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється. Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 січня 2021 року у справі № 260/2824/20 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді Р. М. Шавель В. З. Улицький Повне судове рішення складено 26 травня 2021 року