Постанова 4852 № 160/3083/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 03 лютого 2021 року м. Дніпросправа № 160/3083/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Шальєвої В.А., Олефіренко Н.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2020 року в адміністративній справі №160/3083/20 (суддя у 1 інстанції Озерянська С.І.) за позовом ОСОБА_1 до Божедарівської селищної ради про визнання протиправним та нечинним рішення,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся з позовом до Божедарівської селищної ради, в якому просив визнати протиправним та нечинним повністю рішення Божедарівської селищної ради №19-46/VII від 20.12.2018 року «Про встановлення ставок і пільг зі сплати земельного податку та ставок орендної плати за 2019 рік». В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач під час прийняття рішення №19-46/VII від 20.12.2018 року «Про встановлення ставок і пільг зі сплати земельного податку та ставок орендної плати за 2019 рік» діяла не на підставі та у спосіб, що встановлені чинним законодавством, а саме порядку, встановленому Податковим кодексом України та Законом України від 11.09.2003 року №1160 «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», що робить таке рішення протиправним, у зв`язку із чим воно має бути визнано нечинним. Також зазначено, що спірне рішення є регуляторним актом, а відтак встановлені у ньому норми вступають в силу не з моменту прийняття такого рішення. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2020 року у задоволені позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та прийняти нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга обґрунтована аналогічними доводами що і адміністративний позов. В відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення. Оскільки сторони у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, справа судом розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що рішенням Божедарівської селищної ради № 19-46/VII від 20.12.2018 року «Про встановлення ставок і пільг зі сплати земельного податку та ставок орендної плати за 2019 рік» встановлено на території Божедарівської селищної ради ставки земельного податку згідно з додатком № 1; пільги для фізичних та юридичних осіб, надані відповідно до пункту 284.1 статті 284 Податкового кодексу України, з переліком згідно додатком 2; ставки орендної плати згідно з додатком

3. Вказаним рішенням, визнано такими, що втратили чинність наступні рішення: № 18-31/VII від 15.12.2017 року «Про встановлення ставок і пільг зі сплати земельного податку та ставок орендної плати на 2018-2019 рік»; № 11-38/VII від 18.06.2018 року «Про внесення змін до рішення від 15 грудня 2017 року № 18-31/VII «Про встановлення плати за землю, як складової податку на майно на території Божедарівської селищної ради». Вказане рішення набрало чинності з 01 січня 2019 року. Також з матеріалів справи слідує, що Божедарівською селищною радою було подано позовну заяву до позивача про розірвання договору оренди земельної ділянки з підстав ухилення від сплати орендної плати в належному розмірі відповідно до рішення Божедарівської селищної ради № 19-46/VII від 20.12.2018 року «Про встановлення ставок і пільг зі сплати земельного податку та ставок орендної плати за 2019 рік». Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до п. 24 ч. 1 ст. 26 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання як встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України. Згідно з ч.1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Статтею 12 ПК України, встановлено повноваження, зокрема, сільских, селищних та міських рад та загальні правила прийняття рішень про встановлення місцевих податків та зборів. Відповідно до п. 12.3 ст. 12 ПК України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Згідно пп. 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 ПК України, встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. Відповідно до абз.2 ч.1 ст.284 Податкового кодексу України органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території. Органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки рішення щодо ставок земельного податку та наданих пільг зі сплати земельного податку юридичним та/або фізичним особам за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п. 270.1 ст. 270 Податкового кодексу України, об`єктами оподаткування земельним податком є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності. Базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого Податковим кодексом України; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено. Відповідно до ст. 7 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" регуляторні органи затверджують плани діяльності з підготовки ними проектів регуляторних актів на наступний календарний рік не пізніше 15 грудня поточного року, якщо інше не встановлено законом. План діяльності з підготовки проектів регуляторних актів повинен містити визначення видів і назв проектів, цілей їх прийняття, строків підготовки проектів, найменування органів та підрозділів, відповідальних за розроблення проектів регуляторних актів. Затверджені плани діяльності з підготовки проектів регуляторних актів, а також зміни до них оприлюднюються у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніш як у десятиденний строк після їх затвердження. У відповідності до ст. 8 Закону Укарїни "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" стосовно кожного проекту регуляторного акта його розробником готується аналіз регуляторного впливу. Аналіз регуляторного впливу готується до оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень та пропозицій. Розробник проекту регуляторного акта при підготовці аналізу регуляторного впливу повинен: визначити та проаналізувати проблему, яку пропонується розв`язати шляхом державного регулювання господарських відносин, а також оцінити важливість цієї проблеми; обґрунтувати, чому визначена проблема не може бути розв`язана за допомогою ринкових механізмів і потребує державного регулювання; обґрунтувати, чому визначена проблема не може бути розв`язана за допомогою діючих регуляторних актів, та розглянути можливість внесення змін до них; визначити очікувані результати прийняття запропонованого регуляторного акта, у тому числі здійснити розрахунок очікуваних витрат та вигод суб`єктів господарювання, громадян та держави внаслідок дії регуляторного акта; визначити цілі державного регулювання; визначити та оцінити усі прийнятні альтернативні способи досягнення встановлених цілей, у тому числі ті з них, які не передбачають безпосереднього державного регулювання господарських відносин; аргументувати переваги обраного способу досягнення встановлених цілей; описати механізми і заходи, які забезпечать розв`язання визначеної проблеми шляхом прийняття запропонованого регуляторного акта; обґрунтувати можливість досягнення встановлених цілей у разі прийняття запропонованого регуляторного акта; обґрунтовано довести, що досягнення запропонованим регуляторним актом встановлених цілей є можливим з найменшими витратами для суб`єктів господарювання, громадян та держави; обґрунтовано довести, що вигоди, які виникатимуть внаслідок дії запропонованого регуляторного акта, виправдовують відповідні витрати у випадку, якщо витрати та/або вигоди не можуть бути кількісно визначені; оцінити можливість впровадження та виконання вимог регуляторного акта залежно від ресурсів, якими розпоряджаються органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи, які повинні впроваджувати або виконувати ці вимоги; оцінити ризик впливу зовнішніх чинників на дію запропонованого регуляторного акта; обґрунтувати запропонований строк чинності регуляторного акта; визначити показники результативності регуляторного акта; визначити заходи, за допомогою яких буде здійснюватися відстеження результативності регуляторного акта в разі його прийняття. У відповідності до приписів ст. 9 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань. Про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій розробник цього проекту повідомляє у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону. Проект регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу оприлюднюється у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніше п`яти робочих днів з дня оприлюднення повідомлення про оприлюднення цього проекту регуляторного акта. Статтею 34 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" визначено особливості розгляду сільською, селищною, міською, районною у місті, районною, обласною радою проектів регуляторних актів, а саме: кожен проект регуляторного акта, що внесений на розгляд до сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради, подається до відповідальної постійної комісії для вивчення та надання висновків про відповідність проекту регуляторного акта вимогам статей 4 та 8 цього Закону. Відповідно до вимог ст. 36 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений. Колегія суддів зазначає, що спірне рішення у цій справі є регуляторним актом. Так, в частині плати за землю в 2018 році внесені зміни до Податкового кодексу України Законом України від 07 грудня 2017 року № 2245-VIII Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році, який набрав чинності 01 січня 2018 року (далі - Закон № 2245-VIII). Пунктом 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2245-VIII установлено, що у 2018 році до рішень про встановлення місцевих податків і зборів, прийнятих органами місцевого самоврядування, у тому числі радами об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, після 15 липня 2017 року та у 2018 році, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності. З огляду на наведене органи місцевого самоврядування у 2018 році наділені повноваженнями приймати рішення щодо встановлення місцевих податків та зборів керуючись при цьому вимогами Закону № 2245-VIII, незважаючи на правила щодо правового регулювання порядку встановлення та зміни до будь-яких елементів податків, встановлених п.п.4.1.9 п. 4.1 ст. 4, п.п. 12.3.4 п. 12.3, п.п. 12.4.3 п. 12.4 та п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України та положень Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності. З приводу того, що проект оскаржуваного рішення та відповідний аналіз регуляторного впливу не було оприлюднено то колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що порушення процесуальних норм повинно бути підставою для скасування такого рішення лише за умови, якщо останнє за своєю суттю є необґрунтованим та/або незаконним й підлягало б скасуванню чи зміні навіть за відсутності вказаної підстави. Разом з тим, позивачем не наведено обґрунтованих підстав для скасування оскаржуваного рішення через невідповідність його змісту вимогам чинного законодавства. Також слід врахувати позицію Верховного Суду в постанові від 08.08.2019р. у справі № 810/1354/18, згідно якої саме по собі порушення процедури прийняття акту не повинно породжувати правових наслідків для його недійсності, крім випадків, прямо передбачених законом. Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акту необхідно розуміти не як вимоги до самого акту, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. За принципами, що сповідує ЄСПЛ, скасування акту адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості. За таких умов сам факт неоприлюднення проекту спірного рішення не може слугувати достатньою підставою для скасування правильного за своєю суттю рішення органу місцевого самоврядування щодо встановлення місцевих податків та зборів на відповідний період. Згідно з ч.9 ст.264 КАС України суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині. Відповідно до роз`яснень, які наведені в п.10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013р. Про судове рішення в адміністративній справі, визнання акту суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акту. Так, рішення суб`єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти. При цьому, згідно з приписами ч.3 ст.264 КАС України нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності. Таким чином, визначальним при вирішенні вказаної категорії спорів є встановлення періоду чинності оскаржуваних рішень. У разі втрати чинності оскаржуваним актом, позивачем фактично обраний невірний спосіб захисту своїх прав та інтересів, що не позбавляє його можливості оскаржувати наслідки, які виникли через правовідносини, що утворилися на підставі нечинного акту. Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що оскаржуване рішення Про встановлення ставок і пільг зі сплати земельного податку та ставок орендної плати на 2019 рік розповсюджує свою дію виключно на 2019 рік, оскільки при прийнятті органом місцевого самоврядування рішення про встановлення ставок податків і зборів на наступний рік, втрачають чинність, аналогічні рішення за попередній рік. Станом на час звернення позивача із розглядуваним позовом рішення Божедарівської селищної ради від 20.12.2018 року не було чинним, а тому скасування рішення відповідача яке втратило свою чинність, не має на меті поновлення прав позивача, які він вважає порушеними. Втрата чинності оскаржуваним позивачем рішенням - має принципове та ключове значення під час розгляду наведеної справи, оскільки виключає можливість застосування обраного позивачем способу захисту порушеного права та визнання його повторно нечинним вже судом. Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 13.03.2019 р. у справі № 712/8985/17, де вказано, що у разі оскарження нормативно-правового акту строк такого оскарження буде вимірюватися усім часом чинності цього нормативно-правового акту. Посилання скаржника про те, що норми Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році» не розповсюджується на відповідача, оскільки останній створений як об`єднана територіальна громада 11 грудня 2016 року є хибними, оскільки зі змісту Закону України 2245-VIII, слідує що норми цього Закону розповсюджують свою дію на всі органи місцевого самоврядування, включаючи новостворені ОТГ. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи та правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні. Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321,322, 327, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2020 року в адміністративній справі №160/3083/20 - залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2020 року в адміністративній справі №160/3083/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий - суддя С.В. Білак суддя В.А. Шальєва суддя Н.А. Олефіренко