Постанова 4857 № 807/1208/17

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 807/1208/17 пров. № А/857/1636/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Улицького В.З. та Кузьмича С.М., з участю секретаря судового засідання - Омеляновської Л.В., а також сторін (їх представників): від відповідача - Блага О.П.; розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській обл. на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.11.2020р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Закарпатській обл., третя особа без самостійних вимог на предмет спору Баранинська сільська рада Ужгородського району Закарпатської обл., про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень щодо визначення суми податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (суддя суду І інстанції: Калинич Я.М., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 08 год. 42 хв. 18.11.2020р., м.Ужгород; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 07.12.2020р.),- В С Т А Н О В И В: 22.09.2017р. (згідно з відтиском поштового штемпеля на конверті) позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправними та скасувати наступні податкові повідомлення-рішення, які прийняті відповідачем Головним управлінням /ГУ/ ДФС у Закарпатській обл.: № 51243-13 від 19.06.2017р. про визначення суми податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 1234 грн. 14 коп.; № 51244-13 від 19.06.2017р. про визначення суми податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 4846 грн. 43 коп.; № 51245-13 від 19.06.2017р. про визначення суми податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 17904 грн. 35 коп.; № 51246-13 від 19.06.2017р. про визначення суми податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 23709 грн. 87 коп.; № 51247-13 від 19.06.2017р. про визначення суми податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 11867 грн. 34 коп. (Т.1, а.с.5-7). Ухвалою суду від 09.11.2018р. замінено третю особу Великолазівську сільську раду Ужгородського району Закарпатської обл. її правонаступником Баранинською сільською радою Ужгородського району Закарпатської обл. (Т.1, а.с.160-161). Також відповідно до ухвали суду від 12.11.2020р. проведено заміну відповідача ГУ ДФС у Закарпатській обл. її правонаступником ГУ ДПС у Закарпатській обл. (Т.3, а.с.43-44). Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.11.2020р. заявлений позов задоволено; визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Закарпатській обл. №№ 51243-13, 51244-13, 51245-13, 51246-13, 51247-13 від 19.06.2017р.; вирішено питання про розподіл судових витрат (Т.3, а.с.55-66). Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач ГУ ДПС у Закарпатській обл., який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, що у своїй сукупності призвело до невірного вирішення спору, просить апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції та винести нову постанову, якою у задоволенні заявленого позову відмовити (Т.3, а.с.71-76). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що позивач є власником значної кількості об`єктів нерухомості, які розташовані в с.Великі Лази Ужгородського району Закарпатської обл., через що відповідачем підставно визначені податкові зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Також при визначенні вказаних зобов`язань податковим органом враховано ставки податку в розмірі 0,4 % (житлова нерухомість) та 1 % (нежитлова нерухомість) від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного року, що визначені п.4.2 рішення Великолазівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської обл. № 530 від 20.01.2015р. Суд помилково відніс належні позивачу об`єкти нерухомості до переліку об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, які не є об`єктами оподаткування: будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи складські приміщення промислових підприємств та будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Разом з тим, ОСОБА_1 є фізичною особою і не здійснює підприємницької діяльності, тим більше пов`язаної з виробництвом сільськогосподарської продукції. Також не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, тобто, будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду. Отже, щодо позивача пільги, встановлені абз.«ж», «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, не можуть бути застосованими. Також не може бути враховане під час вирішення наведеного спору рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.03.2020р. у справі № 260/1292/19, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Баранинської сільської ради про визнання недійсним та скасування рішення задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення Великолазівської сільської ради № 530 від 20.01.2015р. «Про податки і збори». Зазначена судове рішення набрало законної сили 06.04.2020р., через що рішення органу місцевого самоврядування щодо встановлення місцевих податків і зборів втратило чинність з моменту набрання чинності цим судовим рішенням. Отже, на момент прийняття спірних податкових повідомлень-рішень рішення Великолазівської сільської ради № 530 від 20.01.2015р. «Про податки і збори» було чинним. Протокольною ухвалою апеляційного суду від 11.05.2021р. в порядку ст.52 КАС України допущено заміну відповідача ГУ ДПС у Закарпатській обл. його правонаступником ГУ ДПС у Закарпатській обл. як відокремленим підрозділом ДПС (код ЄДРПОУ ВП 44106694) на підставі постанови КМ України № 893 від 30.09.2020р. «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби» та наказу ДПС України № 529 від 30.09.2020р. «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» (Т.3, а.с.92-97, 99-101). Інші учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Також ухвалою апеляційного суду від 11.05.2021р. витребовано від сторін додаткові докази по справі для перевірки правильності обчислення нарахованих сум податку і застосування преференцій у вигляді пільг (Т.3, а.с.116-120). 08.06.2021р. за допомогою засобів електронного зв`язку до апеляційного суду надійшла письмова заява представника позивача адвоката Бирковича О.І. про відкладення розгляду справи із покликанням на участь ОСОБА_1 та його в іншому судовому засіданні, а також підготовкою відзиву на апеляційну скаргу, яку отримано позивачем із запізненням (Т.3, а.с.169). За результатами розгляду вказаного клопотання колегія суддів ухвалила його відхилити, оскільки до клопотання не долучено достовірних доказів на підтвердження вказаних у ньому обставин. Водночас, будь-яких заяв, клопотань щодо надання додаткових доказів, повідомлення суду нових обставин, забезпечення участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції адвокатом не заявлено. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність в судовому засіданні учасників справи (їх представників), а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності позивача та її представника. Додатково колегія суддів враховує, що відповідно до ч.5 ст.44 КАС України учасники справи зобов`язані: 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; 4) подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки суду, а й учасників справи. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989р. у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Він не буде відповідальним за відкладення, викликані станом його здоров`я, оскільки вони пов`язані з форс-мажорними обставинами. Обставини справи «Бартая проти Грузії» (заява №10978/06) є відмінними від обставин у даній справі, що переглядається в апеляційному порядку, тому наведене рішення Європейського суду з прав людини не може враховуватися під час вирішення питання про відкладення розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача по справі, представника відповідача на підтримання поданої скарги, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав. Із змісту заявленого позову слідує, що спірним питанням в межах даної справи є правомірність визначення позивачу ОСОБА_1 податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за період 2016 року, а також можливість застосування положень пп.266.2.2 «ж», «є» п.266.2 ст.266 ПК України в розглядуваному випадку. Як встановлено під час судового розгляду, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта вбачається, що упродовж звітного періоду 2016 року позивач була власником наступних об`єктів нерухомості: будівлі (об`єкт житлової нерухомості - ні), як знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 343,90 кв.м; нежитлової будівлі (склад готової продукції), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 351,70 кв.м; нежитлової будівлі (телятник), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1299,30 кв.м; нежитлової будівлі (корівник), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1720,60 кв.м; нежитлової будівлі (навіс для сільськогосподарських машин), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 861,2 кв.м (Т.1, а.с.54-58). Також позивач має у власності житлову квартиру (спільна сумісна власність), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Позивач вважає, що вказані будівлі належать до будівель промисловості, а також до споруд сільськогосподарських товаровиробників. Зазначені об`єкти були придбані у заводу радгоспу «Великолазівський», правонаступником якого є ДП «Великолазівський»; вказане підприємство є сільськогосподарським виробником, яке у своїй діяльності використовувало промислову будівлю склад (Т.2, а.с.13-19). Рішенням Великолазівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської обл. № 530 від 20.01.2015р. «Про податки і збори» встановлені на 2015-2016 роки ставки податку в розмірі 0,4 % (житлова нерухомість) та 1 % (нежитлова нерухомість) від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного року (Т.1, а.с.229-230). Відповідно до рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.03.2020р. у справі № 260/1292/19 адміністративний позов ОСОБА_1 до Баранинської сільської ради про визнання недійсним та скасування рішення задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення Великолазівської сільської ради № 530 від 20.01.2015р. «Про податки і збори» (Т.2, а.с.203-208). Зазначена судове рішення набрало законної сили 06.04.2020р. Відповідачем сформовані та скеровані позивачу наступні податкові повідомлення-рішення, якими визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік: № 51243-13 від 19.06.2017р. про визначення суми податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 1234 грн. 14 коп.; № 51244-13 від 19.06.2017р. про визначення суми податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 4846 грн. 43 коп.; № 51245-13 від 19.06.2017р. про визначення суми податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 17904 грн. 35 коп.; № 51246-13 від 19.06.2017р. про визначення суми податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 23709 грн. 87 коп.; № 51247-13 від 19.06.2017р. про визначення суми податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 11867 грн. 34 коп. (Т.1, а.с.9-13). При цьому, спірні податкові повідомлення-рішення стосується оподаткування нежитлової нерухомості, а визначені ними податкові зобов`язання з розглядуваного податку не стосуються належної позивачу житлової квартири. Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є правовий статус будівлі та вид діяльності, в яких вони використовуються. Частина належних позивачу будівель за своїми групою та класом відповідають будівлям/спорудам, призначеним для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, а інша частина належить до будівель промисловості. Також у даному випадку контролюючим органом не визначено, до якого класу споруд відноситься нежитлова нерухомість позивача, що належить їй на праві власності. Окрім того, рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.03.2020р. в адміністративній справі № 260/1292/19 за позовом ОСОБА_1 до Баранинської сільської ради про визнання недійсним та скасування рішення, позовні вимоги задоволено та визнано протиправним та скасовано рішення Великолазівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської обл. № 530 від 20.01.2015р. «Про місцеві податки та збори». Рішенням суду встановлено порушення порядку оприлюднення змісту рішення про місцеві податки та збори; рішення суду набрало законної сили 06.04.2020р. За своїм змістом податок являє собою інструмент владного впливу держави в суспільних інтересах, оскільки є соціальним обов`язком, від виконання якого залежить суспільний розвиток. У процесі нормативного регулювання оподаткування важливим є забезпечення справедливого балансу інтересів держави та платника податків, адже можливість платника податків чітко розуміти та передбачати правові наслідки вчинюваних ним дій має фундаментальне значення для правильності його застосування, а у випадку неоднозначності нормативних приписів підлягає застосуванню підхід, відповідно до якого істотні правові сумніви мають тлумачитися на користь платника. Також оскаржувані податкові повідомлення-рішення були складені в порушення п.58.1 ст.58 ПК України. Так, форма та порядок надіслання податкового повідомлення-рішення і розрахунку грошового зобов`язання визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Порядок направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків затверджений наказом Міністерства фінансів України № 1204 від 28.12.2015р. Оскаржувані податкові повідомлення-рішення не були надіслані з відповідними розрахунками на адресу позивачу. Разом тим, правильно по суті вирішивши справу, суд помилково застосував норми матеріального права, з наступних підстав. За приписами ст.30 ПК України податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат. Згідно з пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп.266.3.1 п.266.3 ст.266 ПК України). Підпунктом 266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України встановлено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктами оподаткування. Так, підпунктом «ж» пп.266.2.2 (у редакції, чинній станом на 2016 рік) визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Правовий аналіз цієї норми зумовлює висновок, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Як встановлено під час судового розгляду, позивач не здійснює господарської діяльності, при цьому не проводить сільськогосподарського виробництва. Нежитлові будівлі, що належать позивачу на праві власності, не використовуються нею безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, як сільськогосподарським товаровиробником. В ході розгляду справи контролюючий орган заперечував той факт, що позивач здійснює господарську діяльність шляхом проведення сільськогосподарського виробництва, вважаючи, що позивач не є сільськогосподарським товаровиробником. Аналізуючи такі доводи відповідача (апелянта), суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Об`єкти нерухомості, які належать позивачу на праві приватної власності і щодо яких контролюючим органом донараховані податкові зобов`язання, є будівлями/спорудами, призначеними для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Так, згідно з положеннями Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затв. наказом Держстандарту України № 507 від 17.08.2000р., будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства включають в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та інше. Відповідач також не оспорює призначення належних позивачу об`єктів нерухомості для безпосереднього використання у сільськогосподарській діяльності. Відповідно до пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання. Тобто, визначення «сільськогосподарський товаровиробник», яке міститься у пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ «Податок на майно»). Визначення поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у ст.1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років», під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією. Крім того, законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції». Так, згідно з абз.2 ст.1 Закону України № 575-VI від 23.09.2008р. «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин. Звідси, поняття «виробники сільськогосподарської продукції» є ширшим поняттям, а тому останнє охоплює собою поняття «сільськогосподарські товаровиробники», яке було наведено в ПК України на момент виникнення спірних правовідносин. Під час судового розгляду було встановлено, що позивач упродовж 2016 року не здійснювала виробництво сільськогосподарської продукції. З урахуванням викладеного та з огляду на встановлені судом обставини справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що позивач не підпадає під статус сільськогосподарського товаровиробника, а належні їй на праві власності нежитлові приміщення є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в силу положень п.«ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України. Більш того, на користь висновку про те, що нормою п.«ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України передбачена податкова пільга в тому числі й для фізичних осіб, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання. Так, Законом України № 2628-VIII від 23.11.2018р. підпункт «ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Тобто, законодавець уточнив з 01.01.2019р., що сільськогосподарським товаровиробником є як юридичні, так і фізичні особи. Умовою звільнення таких об`єктів від оподаткування законодавець визначив цільове призначення їх фактичного використання та встановив вичерпний перелік підстав, коли податкова пільга не надається, а саме: у випадках, коли нерухомість здається власниками в оренду, лізинг, позичку. Також слід зазначити, що встановлена п.«ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України пільга стосується діяльності сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для її ведення, зокрема стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження. Окрім цього, підпунктом «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України (у редакції, чинній станом на 2016 рік) визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування. Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику. Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування. Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції. Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт «ґ» пп.14.1.129-1 п.14.1 ст.14 ПК України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, «будівель промисловості», зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств, не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій «будівлі промислові», законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга. Таке застосування вказаної правової норми відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, єдиного підходу до встановлення податків і зборів і нейтральності оподаткування. Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків. Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку пп.266.2.2 «є» п.266.2 ст.266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва. Такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду. Отже, застосування пп.266.2.2 «є» п.266.2 ст.266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). Під час судового розгляду було встановлено, що позивач упродовж 2016 року не здійснювала господарської діяльності, а також не використовувала належні їй об`єкти нерухомості за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). З урахуванням викладеного та з огляду на встановлені судом обставини справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що належні позивачу на праві власності будівлі промисловості є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в силу положень п.«є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України. Таке правозастосування відповідає практиці Верховного Суду (постанови від 10.04.2020р. у справі № 823/1751/17, від 24.04.2020р. у справі №540/2206/19, від 21.10.2020р. у справі № 520/8580/18, від 17.02.2020р. у справі № 820/3556/17, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов`язковою під час вирішення наведеного спору. Окрім цього, висновки суду про те, що відповідачем не визначено до якого класу споруд відноситься нежитлова нерухомість позивача, не відповідають нормам діючого законодавства. Так, за висновками податкового органу належні позивачу об`єкти нерухомості віднесені до об`єктів оподаткування згідно з п.266.2 ст.266 ПК України. Згідно правил пп.266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем проживання (реєстрації) для проведення звірки даних щодо: об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку; розміру загальної площі об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку; права на користування пільгою із сплати податку; розміру ставки податку; нарахованої суми податку. У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за місцем проживання (реєстрації) платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним) (пп.266.7.3 п.266.7 ст.266 ПК України). Оскільки позивач не зверталася до податкового органу для проведення звірки даних щодо об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, тому відповідачем вірно визначено класифікацію належних позивачу споруд/будівель. Підстав для застосування компенсаторних правозастосовних нормативних механізмів - презумпції правомірності рішень платника податку (у даному випадку відповідно пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 та п.56.21 ст.56 ПК України) не виникає, оскільки немає колізії нормативно-правового регулювання. Стосовно порушення порядку скерування податкових повідомлень-рішень колегія суддів враховує, що первинно 01.08.2017р. на адресу позивача були скеровані спірні податкові повідомлення-рішення (Т.1, а.с.60-64). Через неотримання вказаних документів позивач звернулася 22.08.2017р. до податкового органу із заявою від 21.08.2017р., в якій просила повідомити час скерування їй податкових повідомлень-рішень (Т.1, а.с.59). По причині наведеного, спірні податкові повідомлення-рішення були повторно скеровані на адресу позивача 13.09.2017р. (Т.3, а.с.50) і отримані адресатом 13.09.2017р. (Т.1, а.с.5). Відсутність надсилання відповідних розрахунків податкових зобов`язань не може вважатися достатньою підставою для визнання протиправними і скасування спірних повідомлень-рішень. Також окремі дефекти форми рішення контролюючого органу не є безумовною підставою для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування. Системний аналіз наведених законодавчих норм ПК України дає підстави для висновку, що якщо податкове повідомлення-рішення прийняте контролюючим органом у межах компетенції та строки, протягом яких податковий орган має право самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків, з його форми можна чітко встановити його зміст, зокрема, порушення законодавства, згідно з яким визначено грошове зобов`язання платника податків, суму такого зобов`язання, та вручено платнику податків у порядку, передбаченому статтею 58 ПК України, відсутність скерування розрахунку податкових зобов`язань не повинно розцінюватися як обставина, що унеможливлює покладання на платника обов`язків по сплаті відповідного податку. Надаючи правову оцінку рішенню Великолазівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської обл. № 530 від 20.01.2015р. колегія суддів підкреслює наступне. Згідно з ч.1 ст.73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території. В межах спірних правовідносин прийняте Великолазівською сільською радою Ужгородського району Закарпатської обл. рішення № 530 від 20.01.2015р. «Про податки і збори», є нормативно-правовим актом, приписи якого зокрема, встановлюють для позивача права та обов`язки, є способом реалізації владних управлінських функцій радою як суб`єктом владних повноважень у відповідності до комплексного правового регулювання в межах розсуду цього органу, з урахуванням інтересів членів територіальної громади та кожного члена цієї громади, а також згідно з приписами пп.266.4.2 п.266.4 ст.266 ПК України. Вказане рішення вичерпало свою дію, оскільки Великолазівською сільською радою Ужгородського району Закарпатської обл. було прийнято рішення № 252 від 30.01.2017р. «Про місцеві податки і збори», яке стосувалося вже звітного 2017 року. Разом з тим, рішення № 530 від 20.01.2015р. оскаржено позивачем в судовому порядку. Відповідно до рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.03.2020р. у справі № 260/1292/19 адміністративний позов ОСОБА_1 до Баранинської сільської ради про визнання недійсним та скасування рішення задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення Великолазівської сільської ради № 530 від 20.01.2015р. «Про податки і збори»; зазначена судове рішення набрало законної сили 06.04.2020р. Зі сторони податкового органу наведене рішення суду не оскаржувалося в апеляційному порядку. Як слідує з роз`яснень, викладених у п.10.2 постанові Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», із змісту статті 162 КАС України випливає, що в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень. При цьому суди повинні мати на увазі, що одночасне застосування обох способів захисту порушеного права - визнання спірного акта нечинним та скасування такого акта - є помилковим. Скасування акта суб`єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта. Визнання ж акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта. Суд визначає, що рішення суб`єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти. При цьому суди повинні виходити з того, що вимоги про визнання акта владного органу недійсним або неправомірним тощо є різними словесними формами вираження одного й того самого способу захисту порушеного права позивача, а саме визнання акта протиправним. Ухваливши рішення про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його з цих підстав нечинним, суд у порядку, визначеному частиною одинадцятою статті 171 КАС України, повинен зобов`язати орган, який видав оскаржуваний акт, невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому такий акт було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили. Із змісту резолютивної частини рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.03.2020р. у справі № 260/1292/19 убачається, що рішення Великолазівської сільської ради № 530 від 20.01.2015р. «Про податки і збори», як регуляторний акт, є скасованим, а тому втратив свою чинність з моменту його прийняття, тобто, з 20.01.2015р. Отже, при прийнятті спірних податкових повідомлень-рішень відповідач як суб`єкт виконавчої влади застосував рішення органу місцевого самоврядування, яке, в свою чергу, визнано протиправним і скасовано в судовому порядку. Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. За таких умов скасування рішення Великолазівської сільської ради № 530 від 20.01.2015р. «Про податки і збори» в судовому порядку повинно враховуватися під час розгляду справи про скасування податкових повідомлень-рішень, якими визначені суми податкових зобов`язань. При цьому, колегія суддів спирається на позицію суду касаційної інстанції, яка викладена у постановах від 15.05.2019р. у справі № 825/1496/17, від 02.12.2020р. у справі № 357/14346/17, щодо віднесення рішення про встановлення місцевих податків і зборів до нормативно-правових актів органу місцевого самоврядування. Скасування судом таких актів з причин, які встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, є важливою обставиною в аспекті покладення на платника податків обов`язку по сплаті спірного податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, якщо така обставина входила до предмету доказування. Саме така ситуація мала місце під час розгляду цієї справи, а відтак через призму приписів ч.2 ст.2 КАС України факт скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо податків і зборів за позовом позивача має ключове значення для вирішення розглядуваного спору. Решта доводів позивача, які покладалися в основу заявлених позовних вимог, не знайшли свого об`єктивного підтвердження під час розгляду справи, через що останні відхилені апеляційним судом як помилкові. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про незаконність спірних податкових повідомлень-рішень лише з підстави визнання протиправним та скасування в судовому порядку рішення Великолазівської сільської ради № 530 від 20.01.2015р. «Про податки і збори», що має визначальний вплив на законність обчислення сум податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. З огляду на викладене, спірні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу визначені суми податкових зобов`язань за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за податковий період 2016 рік, прийняті відповідачем без дотримання вимог закону, а тому позовні вимоги є підставними та такими, що підлягають задоволенню. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно по суті вирішив розглядуваний спір, однак помилково застосував норми матеріального права (допустив неправильне тлумачення закону), через що оскаржуване рішення суду слід змінити в мотивувальній частині шляхом викладення дійсних мотивів задоволення позовних вимог. В решті рішення суду прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків прийнятого судом рішення, а тому підстави для його скасування чи зміни у цій частині є відсутніми. Відповідно до ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ГУ ДПС у Закарпатській обл. Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.2 ч.1 ст.315, п.п.1, 4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській обл. задовольнити частково. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.11.2020р. в адміністративній справі № 807/1208/17 змінити в частині мотивів задоволення заявленого ОСОБА_1 позову, виклавши такі в мотивувальній частині постанови апеляційного суду. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головного управління ДПС у Закарпатській обл. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді В. З. Улицький С. М. Кузьмич Дата складення повного тексту судового рішення: 09.06.2021р.