Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/1629/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 300/1629/19 пров. № А/857/129/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Довгої О.І. та Кузьмича С.М., з участю секретаря судового засідання - Мельничук Б.Б., а також сторін (їх представників): від позивача Гошовська С.І., Жарський Т.В..; від відповідача - Шиманська Н.С.; розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника адвоката Щадей Надії Василівни, діючої за дорученням від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.11.2019р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Жарського Тараса Володимировича, діючого за дорученням від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Вигодської селищної ради Долинського району Івано-Франківської обл. про визнання протиправними і такими, що не набули чинності, рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів на території селищної ради (суддя суду І інстанції: Микитин Н.М., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 14 год. 52 хв. 19.11.2019р., м.Івано-Франківськ; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 29.11.2019р.),- В С Т А Н О В И В: 31.07.2019р. представник адвокат Жарський Т.В., діючий за дорученням від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому, із урахуванням поданої під час розгляду справи заяви про уточнення позовних вимог, просив визнати протиправними і такими, що не набули чинності, наступні рішення відповідача Вигодської селищної ради Долинського району Івано-Франківської обл.: № 548-33/2015 від 29.01.2015р. «Про встановлення ставки податку на майно»; № 156-9/2016 від 13.07.2016р. «Про встановлення ставки податку на майно на 2017 рік»; № 310-18/2017 від 14.07.2017р. «Про встановлення місцевих податків і зборів на території Вигодської селищної ради на 2018 рік»; № 450-25/2018 від 27.06.2018р. «Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2019 рік» (Т.1, а.с.5-16, 131-132). Розгляд справи здійснено в порядку ст.264 КАС України із особливостями провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування (Т.1, а.с.1-2). Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.11.2019р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (Т.1, а.с.162-171). Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив представник адвокат Щадей Н.В., діюча за дорученням від імені та в інтересах ОСОБА_1 , яка покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до невірного вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлений позов задовольнити (Т.2, а.с.4-14). Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що спірні рішення відповідача безпосередньо впливають на обсяг обов`язків та інтересів позивача, тобто, позивач є належним суб`єктом оскарження по цій справі. Під час прийняття відповідачем рішень щодо встановлення ставок податків на об`єкти нерухомого майна не дотримані встановлені п.266.5.1 п.266 ст.266 Податкового кодексу /ПК/ України критерії: місце розташування майна (зональний) та тип об`єкту нерухомого майна. Відповідачем допущено порушення порядку прийняття спірних рішень, які відносяться до регуляторних актів. При цьому рішення № 548-33/2015 від 29.01.2015р. «Про встановлення ставки податку на майно» мало бути прийнятим із дотримання вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та поширювати свою дію лише на 2016 рік. Рішення № 156-9/2016 від 13.07.2016р. «Про встановлення ставки податку на майно на 2017 рік» мало бути опубліковано до 15.07.2016р. відповідно до приписів ст.4 ПК України. Застосування рішення № 310-18/2017 від 14.07.2017р. «Про встановлення місцевих податків і зборів на території Вигодської селищної ради на 2018 рік» призводить до порушення вимог ст.58 Конституції України. Також відповідачем не надано доказів оприлюднення проектів спірних рішень за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття, що передбачено приписами ст.15 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Таким чином, спірні рішення не були оприлюдненими, не набрали чинності, а відтак не можуть втратити чинність. За таких обставин позивачем обраний вірний спосіб захисту своїх прав та інтересів. Про спірні рішення відповідач дізналася лише в 2019 році, оскільки податковим органом виставлені 10.05.2019р. податкові повідомлення-рішення щодо визначення податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельних ділянок, за 2015-2018 роки. Відповідачем Вигодською селищною радою Долинського району Івано-Франківської обл. скеровано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та ухвалив законне і справедливе судове рішення (Т.2, а.с.84-86). Заслухавши суддю-доповідача, позивача та її представника на підтримання поданої скарги, заперечення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 є власником об`єкта нерухомого майна, а саме, комплексу громадського харчування, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що стверджується договором купівлі-продажу від 31.01.2007р. та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 13648583 від 21.02.2007р. (Т.1, а.с.21-22, 25). Водночас, позивач ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець /ФОП/, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності якої є відповідно до коду КВЕД 56.10 - діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (Т.1, а.с.17-20). На підставі оскаржуваних рішень позивачу ОСОБА_1 , як фізичній особі - платнику податків, було нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме, за 2015 рік - 10116 грн., за 2016 рік-11444 грн. 98 коп., за 2017 рік 39866 грн. 40 коп., за 2018 рік 93043 грн. 35 коп., що підтверджується прийнятими ГУ ДФС в Івано-Франківській обл. податковими повідомленнями-рішеннями №№ 0023819/15-5013-0905, 0023819/16-5013-0905, 0023819/17-5013-0905 та 0023819-5013-0905 від 10.05.2019р. (Т.1, а.с.86-88). 29.01.2015р. відповідачем Вигодською селищною радою Долинського району Івано-Франківської обл. прийнято рішення № 548-33/2015 «Про встановлення ставки податку на майно», яким визначені ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, у розмірі 0,5 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом станом на 01 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр нежитлової нерухомості (Т.1. а.с.64-65). Вказане рішення було оприлюднено на дошці оголошень Вигодської селищної ради. Рішенням Вигодської селищної ради № 156-9/2016 від 13.07.2016р. «Про встановлення податку на майно на 2017 рік» встановлено ставку податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, у розмірі 1,5 % розміру мінімальної заробітної плати за 1 квадратний метр нежитлової нерухомості. (Т.1, а.с.66). Вказане рішення було оприлюднено на дошці оголошень Вигодської селищної ради. Відповідно до рішення відповідача № 310-18/2017 від 14.07.2017р. «Про встановлення місцевих податків і зборів на території Вигодської селищної ради на 2018 рік» встановлено з 01.01.2018р. місцеві податки, зокрема, затверджено Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (Додаток 1), а Додатком 2 до якого визначено розмір ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, зокрема громадського харчування, - 1,5 % від розміру мінімальної заробітної плати (Т.1, а.с.67-71). Публікацію цього рішення здійснено на сайті Долинської районної ради, що стверджується відповідним скріншотом http://region.dolyna.info/rajonna-rada/mistsevi-rady/vyhodska/rishennya-vyhodskoji-selyschnoji-rady/ (Т.1, а.с.74). 27.06.2018р. відповідачем прийнято рішення № 450-25/2018 «Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2019 рік», яким встановлено ставки податку згідно з Додатком 1, при цьому для об`єктів нежитлової нерухомості визначено ставку 0,5 % розміру мінімальної заробітної плати за 1 квадратний метр. Відповідно до п.5 вказаного рішення таке набирає чинності з 01.01.2019р. Оприлюднення рішення здійснено шляхом його публікації в газеті «Свіча» за № 29 від 13.07.2018р. (Т.1, а.с.85-86). Приймаючи рішення по справі та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є особою, на яку поширюються оспорювані нормативно-правові акти, оскільки вона є власником нерухомого майна, розташованого на території Вигодської селищної ради Долинського району Івано-Франківської обл. та платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що підтверджується відповідними податковими повідомленнями-рішеннями за період 2015-2018 роки. Разом з тим, позивач обрав спосіб захисту, який не передбачений нормами КАС України; рішення відповідача про встановлення податків, а саме: № 548-33/2015 від 29.01.2015р. «Про встановлення ставки податку на майно»; № 156-9/2016 від 13.07.2016р. «Про встановлення ставки податку на майно на 2017 рік»; № 310-18/2017 від 14.07.2017р. «Про встановлення місцевих податків і зборів на території Вигодської селищної ради на 2018 рік» втратили свою чинність, через що не можуть бути визнані нечинними повторно. При цьому, оцінка доводам позивача щодо порушення регуляторної процедури та порядку оприлюднення оскаржуваних рішень за 2015-2017 роки не надається, оскільки така може бути предметом дослідження судом у разі оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі таких нормативно-правових актів. Також порушення процедури прийняття рішення № 450-25/2018 від 27.06.2018р. «Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2019 рік» не є достатнім для визнання його протиправним. Наведені висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає такими, що відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, з наступних причин. Органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях № 20-рп/2001 від 27.12.2001р. у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22.07.1991р. (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), № 2-зпу від 23.06.1997р. у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини). Із змісту спірних рішень Вигодської селищної ради про встановлення ставок на майно (місцевих податків і зборів) № 548-33/2015 від 29.01.2015р., № 156-9/2016 від 13.07.2016р., № 310-18/2017 від 14.07.2017р., № 450-25/2018 від 27.06.2018р. слідує, що останні встановлюють та змінюють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, через що відносяться до нормативно-правових актів (п.18 ч.1 ст.4 КАС України). Особливості розгляду справ щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень визначені ст.264 КАС України. Згідно з ч.9 ст.264 КАС України суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині. Тобто, належним способом захисту по цій категорії справ є заявлення вимоги щодо визнання протиправними та нечинними спірних актів. Відповідно до роз`яснень, які наведені в п.10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», визнання акту суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акту. Суд визначає, що рішення суб`єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти. Із змісту заявленого позову слідує, що позивачем заявлені вимоги про визнання оскаржуваних рішень протиправними та такими, що не набули чинності. Між тим, заявлення вимог про визнання рішень такими, що не набули чинності, суперечить наведеним нормам КАС України, оскільки такого способу відновлення порушеного права процесуальним законом не перебачено. При цьому, колегія суддів не убачає правових підстав для застосування по цій справі вимог п.10 ч.2 ст.245 КАС України, який допускає можливість застосування судом іншого способу захисту прав та інтересів позивача від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Зокрема, обраний позивачем спосіб задоволення позову за своїм змістом є невірним і не призводить до ефективного способу захисту прав та інтересів позивача, оскільки правові наслідки визнання рішення такими, що не набули чинності, не визначені законом. Окрім цього, згідно з приписами ч.3 ст.264 КАС України нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності. Таким чином, визначальним при вирішенні вказаної категорії спорів є встановлення періоду чинності оскаржуваних рішень. У разі втрати чинності оскаржуваними актами позивачем фактично обраний невірний спосіб захисту своїх прав та інтересів, що не позбавляє його можливості оскаржувати наслідки, які виникли через правовідносини, що утворилися на підставі нечинних актів. Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до п.3 рішення Вигодської селищної ради № 156-9/2016 від 13.07.2016р. втратило чинність рішення сесії селищної ради № 56-4/2016 від 28.01.2016р. «Про внесення змін в рішення сесії селищної ради від 29.01.2015 року № 548-33/2015 «Про встановлення ставки податку на майно». Також втратило чинність рішення відповідача № 156-9/2016 від 13.07.2016р., про що вказано у п.4 рішення Вигодської селищної ради № 310-18/2018 від 14.07.2017р. Крім того, з 01.01.2019р. втратило чинність рішення Вигодської селищної ради № 310-18/2017 від 14.07.2017р., оскільки таке передбачено нормою п.3 рішення відповідача № 450-25/2018 від 27.06.2018р. Отже, згідно фактичних обставин справи із прийняттям Вигодською селищною радою рішення про встановлення ставки податку на нерухоме майно на наступний рік, відповідачем визнавалося таким, що втратило чинність, аналогічне рішення за попередній рік. Відтак, станом на час звернення позивача із розглядуваним позовом було чинним лише рішення Вигодської селищної ради № 450-25/2018 від 27.06.2018р. За наведених умов скасування рішень відповідача № 548-33/2015 від 29.01.2015р., № 156-9/2016 від 13.07.2016р., № 310-18/2017 від 14.07.2017р., які втратили свою чинність, не має на меті поновлення прав позивача, які вона вважає порушеними. Зазначена обставина - втрата чинності оскаржуваними позивачем рішеннями - має принципове та ключове значення під час розгляду наведеної справи, оскільки виключає можливість застосування обраного позивачем способу захисту порушеного права та визнання їх повторно нечинними вже судом. Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 13.03.2019р. у справі № 712/8985/17, де вказано, що у разі оскарження нормативно-правового акту строк такого оскарження буде вимірюватися усім часом чинності цього нормативно-правового акту. Водночас, оскільки наслідком рішень відповідача № 548-33/2015 від 29.01.2015р., № 156-9/2016 від 13.07.2016р., № 310-18/2017 від 14.07.2017р. є визначення податковим органом податкових зобов`язань по відповідному податку, через що прийняті податкові повідомлення-рішення, всі інші спірні питання (в тому числі, порушення регуляторної процедури та порядку оприлюднення оскаржуваних рішень за 2015-2017 роки) можуть отримати правову оцінку в спорі під час оскарження цих повідомлень-рішень. Висловлення правової позиції по згаданих питаннях в цьому спорі, що в кінцевому підсумку не призведе до визначання нечинним актів, які вже втратили чинність, буде свідчити про її передчасність. Стосовно решти позовних вимог колегія суддів зазначає, що 27.06.2018р. відповідачем прийнято рішення № 450-25/2018 «Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2019 рік», яким Вигодська селищна рада вирішила встановити ставки податку згідно з Додатком 1, де для об`єктів нежитлової нерухомості визначено ставку 0,5 % розміру мінімальної заробітної плати за 1 квадратний метр. Приписами ч.1 ст.69 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового кодексу України встановлюють місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України з урахуванням особливостей, визначених Податковим кодексом України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Відповідно до п.п.24, 28 ч.1 ст.26 цього Закону виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України; прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг по місцевих податках і зборах. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.59 вказаного Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. В силу приписів ч.5 ст.59 цього Закону акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію. Відповідно до ч.1 ст.73 вказаного Закону акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території. Згідно з п.12.3 ст.12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп.12.3.1 п.12.3 ст.12 ПК України). Згідно з пп.12.3.2 п.12.3 ст.12 ПК України при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору. Пунктами 12.4.1 та 12.4.3 п.12.4 ст.12 ПК України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом; до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду. Відповідно до пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. Рішення Вигодської селищної ради № 450-25/2018 від 27.06.2018р. «Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2019 рік» пройшло процедуру офіційного оприлюднення, а його текст був опублікований в газеті «Свіча» за № 29 від 13.07.2018р. (Т.1, а.с.75-76). Згідно з п.12.5 ст.12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті. Відповідно до п.5 рішення № 450-25/2018 від 27.06.2018р. таке набуло чинності з 01.01.2019р. Відтак, під час винесення спірного рішення № 450-25/2018 від 27.06.2018р. відповідачем дотримано процедуру його прийняття та офіційного оприлюднення. Аналіз змісту вказаного рішення свідчить про те, що його нормами встановлений, зокрема, місцевий податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; визначені об`єкти оподаткування, платники податку, розмір ставки, податковий період, пільги із сплати такого податку. Відповідно до пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток, (пп.266.3.1 п.266.3 ст.266 ПК України). Додатком 1 до рішення відповідача № 450-25/2018 від 27.06.2018р. визначено, що для об`єктів нежитлової нерухомості застосовується ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 0,5 % розміру мінімальної заробітної плати за 1 квадратний метр. Таким чином, відповідачем встановлені знижені ставки податку (пп.«в» п.30.9 ст.30 ПК України). При цьому, відповідачем враховані вимоги п.12.3.7 п.12.3 ст.12 ПК України, відповідно до яких не дозволяється міським радам встановлювати індивідуальні пільгові ставки місцевих податків та зборів, зокрема для окремих фізичних осіб або звільняти їх від сплати таких податків та зборів. Щодо покликань позивача на недотримання відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення № 450-25/2018 від 27.06.2018р. процедури прийняття регуляторних актів, що передбачена Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», колегія суддів виходить з такого. Згідно з ч.12 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначає правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності. Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2245-VIIІ від 07.12.2017р. «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році» установлено, що у 2018 році до рішень про встановлення місцевих податків і зборів, прийнятих органами місцевого самоврядування, у тому числі радами об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, після 15 липня 2017 року та у 2018 році, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Отже, під час прийняття відповідачем рішення щодо встановлення місцевих податків № 450-25/2018 від 27.06.2018р. положення Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» не підлягали застосовуванню. В частині посилань позивача на неоприлюднення Вигодською селищною радою Долинського району Івано-Франківської обл. проекту рішення щодо встановлення місцевих податків № 450-25/2018 від 27.06.2018р. згідно вимог ст.15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», колегія суддів погоджується з відповідними висновками суду першої інстанції. Зокрема, згідно з ч.3 ст.15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття. Нормами п.1 ч.1 ст.5 цього Закону визначені способи оприлюднення проектів актів органів місцевого самоврядування: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом. Аналіз приписів ч.11 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вказує на імперативний характер правила щодо обов`язкового оприлюднення органами місцевого самоврядування усіх проектів актів останніх, але з відсиланням на норми Закону України «Про доступ до публічної інформації» в частині регулювання порядку такого оприлюднення. Доказів оприлюднення проекту спірного рішення відповідачем не представлено. Водночас, не применшуючи значення дотримання строків оприлюднення проектів рішень органів місцевого самоврядування, які визначені чинним законодавством, колегія суддів вважає, що порушення процесуальної норми повинно бути підставою для скасування такого рішення лише за умови, якщо останнє за своєю суттю є необґрунтованим та/або незаконним й підлягало би скасуванню чи зміні навіть за відсутності вказаної підстави. При цьому, колегія суддів враховує правову позицію, яка викладена в постанові Верховного Суду від 08.08.2019р. у справі № 810/1354/18, згідно якої саме по собі порушення процедури прийняття акту не повинно породжувати правових наслідків для його недійсності, крім випадків, прямо передбачених законом. Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акту необхідно розуміти не як вимоги до самого акту, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. За принципами, що сповідує ЄСПЛ, скасування акту адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості. За таких умов сам факт неоприлюднення проекту спірного рішення не може слугувати достатньою підставою для скасування правильного за своєю суттю рішення органу місцевого самоврядування щодо встановлення місцевих податків та зборів на відповідний період. Стосовно решти доводів апелянта апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, цитуванні положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та висновків Європейського Суду з прав людини, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими доводи позивача відхилено. Оцінюючи в сукупності наведені обставини, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов не підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів. Згідно ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ОСОБА_1 . Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника адвоката Щадей Надії Василівни, діючої за дорученням від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.11.2019р. в адміністративній справі № 300/1629/19 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ОСОБА_1 . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді О. І. Довга С. М. Кузьмич Дата складення повного судового рішення: 26.02.2020р.