Постанова 4874 № 903/961/20

від 19.05.2021 ·

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2021 року Справа № 903/961/20 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Василишин А.Р. секретар судового засідання Гладка Л.А. за участю представників сторін: позивача: Левченко Я.В. (адвокат) відповідача: Гойдик Т.Л. (адвокат), Новокщонова О.М. (адвокат) розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Анта Технолоджигруп" на рішення господарського суду Волинської області від 25 березня 2021 року у справі №903/961/20 (повний текст складено 29 березня 2021 року, суддя Гарбар І.О.) за позовом Приватного підприємства "Анта Технолоджигруп" до фізичної особи-підприємця Приступи Ірини Віталіївни про стягнення 424160,00 грн. ВСТАНОВИВ: Рішенням господарського суду Волинської області від 25 березня 2021 року у справі №903/961/20 відмовлено у позові Приватного підприємства "Анта Технолоджигруп" до фізичної особи-підприємця Приступи Ірини Віталіївни про стягнення 424160 грн. Вказане рішення мотивоване тим, що між сторонами відсутні договірні відносини, що регулюються нормами зобов`язального права, зокрема, положеннями §

3. Поставка ЦК України, а відповідач набув спірні грошові кошти без достатньої правової підстави, а відтак до даних правовідносин слід застосовувати положення статті 1212 ЦК України. Щодо гарантійного листа ФОП Приступи І.В. від 11 листопада 2020 року, яким вона гарантувала повне погашення заборгованості в сумі 286000,00 грн., яка виникла через форс-мажорні обставини поставки товару, а саме поставку товару не в повному обсязі та зобов`язувалася повернути суму боргу до 15 грудня 2020 року, місцевим судом було встановлено, що останній не підтверджує з яких саме правовідносин у відповідача виник обов`язок поставки товару та повернення боргу. Всі інші доводи сторін, суд не прийняв до уваги, оскільки спір розглядається в межах заявлених позивачем підстав (обставин та норм закону, якими позивач обґрунтовує свої вимоги) та предмету позову (матеріально-правових вимог). Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що позивачем не надано суду більш вірогідних доказів та достатніх обґрунтувань, які послугували б підставою для задоволення позову. Однак, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду не може погодитись з такими висновками місцевого господарського суду з огляду на наступне. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 Цивільного кодексу України цивiльнi права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов`язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України. Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Таким чином, правочинам притаманне правомірне вольове вчинення особою, яка має належний статус суб`єкта цивільного права, юридичних дій, спрямованих на свідоме створення конкретного цивільного правового результату для себе або інших осіб. Згідно статті 203 Цивільного кодексу України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України). Статтею 205 Цивільного кодексу України передбачено можливість вчиняти правочини усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням. Відповідно до статті 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону. Згідно із статтею 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Відповідно до частини першої статті 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (стаття 626 Цивільного кодексу України). Частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно зі статтею 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина 2 статті 640 Цивільного кодексу України). У свою чергу, відповідно до статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях. Відповідно до статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Колегією суддів встановлено, що наявні у матеріалах справи рахунки на оплату містять найменування товару, його кількість, ціну, підпис та печатку відповідача. Вказані рахунки були оплачені позивачем, що підтверджується платіжними дорученнями із зазначенням призначення платежу "сплата за перчатки згідно рахунків №0000-292, 0000-290, 0000-289, 0000-291 від 29.09.2020". В подальшому, відповідачем було частково здійснено повернення коштів попередньої оплати з посиланням на номери платіжних доручень. Крім того, відповідачем було видано гарантійний лист від 11 листопада 2020 року, яким вона гарантувала повне погашення заборгованості в сумі 286000,00 грн. ПП "Анта Технолоджигруп", яка виникла через форс-мажорні обставини поставки товару, а саме поставку товару не в повному обсязі та зобов`язувалася повернути суму боргу до 15 грудня 2020 року. Відтак, вказані обставини у своїй сукупності підтверджуються факт, що між сторонами мало місце укладення правочину на поставку товару у спрощений спосіб. Безпідставним є висновок суду першої інстанції про недосягнення сторонами згоди щодо істотних умов при укладені правочину у спрощений спосіб, внаслідок чого між сторонами не виникли цивільні права та обов`язки. Наведені вище обставини, у їх сукупності не дають правових підстав вважати про відсутність між сторонами у справі правовідносин. Судом апеляційної інстанції приймаються до уваги в якості належних та допустимих доказів рахунки на оплату надані позивачем та гарантійний лист від 11 листопада 2020 року з огляду на наступне. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (стаття 13 ГПК України). Відповідно до аналогічних положень частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Вичерпний перелік підстав звільнення від доказування закріплює стаття 75 вказаного Кодексу. Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставини, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Таким чином, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доводити таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Водночас сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс. Подібну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18. Таким чином, в контексті спірних правовідносин, Приватним підприємством "Анта Технолоджигруп" доведено наявність рахунків на оплату №0000-290 від 29 вересня 2020 року на суму 266000 грн., №0000-291 від 29 вересня 2020 року на суму 36000 грн., №0000-289 від 29 вересня 2020 року на суму 266000 грн, №0000-292 від 29 вересня 2020 року на суму 90000 грн. Вказані рахунки містять підпис та печатку фізичної особи-підприємця Приступи Ірини Віталіївни. Отже заперечуючи проти позову відповідачу необхідно було подати суду документи, які спростовують дані докази. Саме лише зазначення про невиставлення таких рахунків відповідачем та ненаправлення оригіналів рахунків на адресу позивача не спростовує доводів позивача, оскільки направлення таких документів залежало виключно від волевиявлення відповідача. Крім того, відповідно до частини 6 статті 91 ГПК України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Однак, представниками фізичної особи-підприємця Приступи І.В. у зв`язку з наявністю сумнівів у вказаних доказах, як у суді першої так і апеляційної інстанції, не заявлялося клопотання про витребування оригіналів електронних доказів, які направлялися на електронну пошту позивача. Колегія суддів не вбачає підстав для самостійного з власної ініціативи витребування вказаних вище рахунків, оскільки на них міститься підпис та печатка фізичної особи-підприємця Приступи І.В., а представниками відповідача не заперечується належність підпису та відтиску печатки їх довірителю. Позивачем також долучено до матеріалів справи гарантійний лист фізичної особи-підприємця Приступи І.В. від 11 листопада 2020 року, яким вона гарантувала повне погашення заборгованості в сумі 286000,00 грн. ПП "Анта Технолоджигруп", яка виникла через форс-мажорні обставини поставки товару, а саме поставку товару не в повному обсязі та зобов`язувалася повернути суму боргу до 15 грудня 2020 року. Вказаним листом підтверджується наявність договірних відносин між сторонами. Однак, заперечуючи проти такого листа відповідач стверджує, що вказаний лист не стосується даних правовідносин, однак матеріали справи не містять жодного доказу наявності інших правовідносин між сторонами. Крім того, у судовому засіданні апеляційного суду представниками відповідача на запитання головуючого судді про наявність інших правовідносин між сторонами повідомлено про відсутність у представників відповідача такої інформації. Розглядаючи спір, господарські суди повинні оцінювати доводи сторін та подані на їх підтвердження докази з урахуванням вимог Глави 5 Господарського процесуального кодексу України, в тому числі щодо їх достовірності та вірогідності. Колегія суддів звертає увагу, що стандарт доказування "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Іншими словами тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №910/16586/18. Таким чином, відповідачем не спростовано належності та допустимості рахунків на оплату №0000-290 від 29 вересня 2020 року, №0000-291 від 29 вересня 2020 року, №0000-289 від 29 вересня 2020 року, №0000-292 від 29 вересня 2020 року та гарантійного листа від 11 листопада 2020 року. Відповідно до приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Частиною другою статті 530 цього Кодексу унормовано, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний термін від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 610 зазначеного Кодексу порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця. Предметом позову у даній справі є стягнення попередньої оплати на підставі частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, оскільки відповідачем не було поставлено оплачений товар. Судом апеляційної інстанцій встановлено, що на виконання умов укладеного договору поставки, позивачем сплачено на користь відповідача в якості передоплати за товар 579960,00 грн. Продавцем до моменту відкриття провадження у справі було повернуто 177700 грн., проте, покупцем не було отримано від продавця товар на суму передоплати. Правова природа сплаченої суми коштів визначається судом, як передоплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов`язань. 12 листопада 2020 року ПП "Анта Технолоджигруп" на адресу фізичної особи-підприємця Приступи І.В., яка зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 45000, Волинська область, місто Ковель, вулиця Кониського, будинок 4, квартира 41 направило вимогу від 29 жовтня 2020 року, в якій просило у семиденний строк від дня отримання даної вимоги повернути на рахунок ПП "АНТА ТЕХНОЛОДЖИГРУП" (п/р НОМЕР_2 , відкритий в АТ БАНК КРЕДИТ ДНІПРО, код отримувача 22138064) грошові кошти в сумі 424160,00 грн., або у семиденний строк від дня отримання даної вимоги здійснити поставку на адресу ПП "АНТА ТЕХНОЛОДЖИГРУП" обумовленого товару /а.с. 43-45/. Факт надсилання даної вимоги підтверджується фіскальним чеком від 12 листопада 2020 року, відправлення №0105476939948. Апеляційним судом було здійснено перевірку вручення вказаної претензії відповідачу за допомогою сервісу підприємства поштового зв`язку Укрпошта та встановлено, що відправлення за номером 0105476939948 не було вручене під час доставки та 17 грудня 2020 року повернуто за зворотною адресою. 19 квітня 2021 року відправлення було повернуто (вручено) позивачу тобто відправнику. В судовому засідання апеляційного суду 19 травня 2021 року представником позивача було подано клопотання про долучення до матеріалів господарської справи №903/961/20 поштового відправлення у конверті №0105476939948 з трекінгом з причини неможливості його надання суду першої інстанції до постановлення рішення (25.03.21), оскільки отримано позивачем лише 19.04.21 В судовому засіданні колегією суддів було розпечатано долучений конверт та встановлено, що в ньому дійсно міститься вимога позивача від 29 жовтня 2020 року №0030/40-10, копія якої знаходиться в матеріалах справи на аркушах 43-45, на конверті вказана офіційна адреса відповідача, на штрихкоді вказано номер відправлення №0105476939948. Вказаним спростовуються доводи відповідача щодо відсутності інформації про вкладення до конверта та адреси на яку здійснювалось відправлення. Долучений представником позивача конверт з трекінгом приймається судом до уваги, він не є новими доказами, оскільки містить лише інформацію про докази (вимогу та докази її направлення), які подавалися до суду першої інстанції разом з позовною заявою. Враховуючи викладене, позивачем вжито всіх можливих заходів для направлення відповідачу на офіційну поштову адресу вимоги про поставку товару або повернення попередньої оплати. Не отримання вказаного листа починаючи з 16 листопада 2020 року та до 19 квітня 2021 року залежало виключно від волевиявлення фізичної особи-підприємця Приступи І.В. Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 28 лютого 2019 року у справі № 912/2275/17, умовою застосування частини 2 статті 693 ЦК України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, а тому останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 серпня 2019 року у справі №911/1958/18. Крім того, апеляційним судом враховується той факт, що фізичною особою-підприємцем Приступою І.В. частково виконувались зобов`язання щодо повернення попередньої оплати та той факт, що предметом спору є стягнення лише суми попередньої оплати без нарахувань згідно статті 625 Цивільного кодексу України. Відповідачем не було доведено факту належного виконання зобов`язання щодо поставки товару. Отже, сума попередньої оплати підлягає стягненню з відповідача на користь позивача частково в розмірі 402260 грн. (424 160грн. - 21 900грн.(оплачених в січні 2021)) в судовому порядку. Колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції мало місце неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, тому рішення Господарського суду Волинської області від 25 березня 2021 року у справі №903/961/20 підлягає скасуванню, позов задовольняється частково, з відповідача на користь позивача стягується 402260 грн. попередньої оплати. Відповідно до приписів статті 129 ГПК України всі судові витрати по справі, а саме, витрати позивач за подачу позову та апеляційної скарги покладаються на відповідача. Керуючись ст. ст. 269, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Анта Технолоджигруп" на рішення господарського суду Волинської області від 25 березня 2021 року у справі №903/961/20 задовольнити. Рішення господарського суду Волинської області від 25 березня 2021 року у справі №903/961/20 скасувати. Прийняти нове рішення. Позов задовольнити частково. Стягнути з фізичної особи-підприємця Приступи Ірини Віталіївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) на користь Приватного підприємства "Анта Технолоджигруп" (69032, м.Запоріжжя, вул. Сєдова, 7, оф. 17а, код ЄДРПОУ 22138064) 402260 грн. попередньої оплати за товар, 6033,9 грн. судового збору за подання позовної заяви та 9050,85 грн. судового збору за подання апеляційної скарги. В частині стягнення 21900 грн. попередньої оплати за товар відмовити. Доручити господарському суду Волинської області видати наказ. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Справу №903/961/20 повернути до господарського суду Волинської області. Повний текст постанови складений "25" травня 2021 р. Головуючий суддя Бучинська Г.Б. Суддя Філіпова Т.Л. Суддя Василишин А.Р.

релевантний фрагмент

Посилання у тексті:

· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»

Постанова 4874 № 903/961/20

Дізнатися більше

Дізнатися більше

Дізнатися більше