Постанова 4875 № 922/2398/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 грудня 2021 року м. Харків Справа № 922/2398/21 Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Геза Т.Д., суддя Тихий П.В. , суддя Шутенко І.А. Секретар судового засідання Євтушенко Є.В., за участю: від позивача адвокат Галенченко В.М., від відповідача адвокат Горлач О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз ПВО" (вх. №3238 Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 21.09.2021 (суддя Калантай М.В., ухвалене в м. Харків 21.09.2021 о 12:48 год., повний текст складено 01.10.2021) у справі № 922/2398/21 за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Фасад-Сервіс", м. Харків, до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз ПВО", м. Харків, про стягнення 1674542,14 грн., ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Фасад-Сервіс" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз ПВО" про стягнення 1674542,14грн., з яких: 1365600,00грн. основного боргу, 94987,78грн. 3% річних, 213954,36грн. інфляційних. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що 06.06.2019 ТОВ "Торгівельна компанія "Фасад-Сервіс" поставив ТОВ "Союз ПВО" товари на загальну суму 1665666,94 грн за накладними №№130,131 від 06.06.2019. Позивач зазначає, що одночасно з накладними відповідачу були передані рахунки, які мали бути сплачені протягом трьох банківських днів. ТОВ "Торгівельна компанія "Фасад-Сервіс" посилається на те, що 04.11.2020 відповідач двома платіжними дорученнями сплатив позивачу 119945,02 грн. в рахунок часткової оплати за товар, переданий за накладною №130 від 06.06.2019 та 180121,92 грн. в рахунок оплати товару переданого за накладною № 131 від 06.06.2019. За розрахунком позивача сума заборгованості за поставлений товар, з урахуванням часткової оплати складає 1365600,00 грн. Враховуючи факт неналежного виконання відповідачем своїх обов`язків з оплати товару ТОВ "Торгівельна компанія "Фасад-Сервіс" нараховано відповідачу 94987,78 грн. 3% річних за період з 12.06.2019 по 15.06.2021 та 213954,36 грн. інфляційних втрат за період з червня 2019 до травня 2021. Нормативно позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на ст.ст. 11, 207, 205, 526, 625, 655, 628, 638, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 181, 193 ГК України. Рішенням господарського суду Харківської області від 21.09.2021 у справі № 922/2398/21 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз ПВО" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Фасад-Сервіс" 1365600,00грн. основного боргу, 94987,78грн. 3% річних, 213954,36грн. інфляційних втрат, а також 25118,14 грн судового збору. Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що враховуючи приписи ст. 181 ГК України, між сторонами спору укладений договір поставки у спрощений спосіб. Місцевий господарський суд встановив, що 06.06.2019 позивач поставив відповідачу товари нa загальну суму 1665666,94 грн. за накладними №130 на суму 1485545,02грн та №131 на суму 180121,92грн, які підписані представниками обох сторін та скріплені їх печатками. Накладні №130 та №131 від 06.06.2019 не містять вказівки на строк оплати товару. Судом першої інстанції також встановлено, що у справі містяться копії рахунків на оплату №130 від 06.06.2019 на суму 1485545,02грн. та №131 від 06.06.2019 на суму 180121,92грн., які передбачають здійснення відповідачем оплати отриманого товару. У вказаних рахунках є примітки, в яких зазначено про те, що рахунки є дійсними протягом 3-х банківських днів. Місцевий господарський суд встановив, що позивачем надано копії платіжних доручень, які свідчать, що відповідач здійснив часткову оплату отриманого товару на загальну суму 300066,94грн., а саме: платіжне доручення №88 від 04.11.2020 на суму 180121,92грн., яке у призначенні платежу містить посилання на рахунок №131 від 06.06.2019, платіжне доручення №89 від 04.11.2020 на суму 119945,02грн., яке у призначенні платежу містить посилання на рахунок №130 від 06.06.2019. Відповідач здійснення вказаних платежів не заперечує. Судом першої інстанції встановлено, що 15.06.2021 позивач направив відповідачу претензію, в якій вимагав сплатити залишок заборгованості за отриманий згідно накладних №130 та №131 від 06.06.2019 товар в розмірі 1365600,00грн. Відповідач отримання вказаної претензії заперечує, зазначаючи, що отримав її копію лише разом із позовною заявою. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що оскільки сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб, відповідач як покупець, з урахуванням положень ч. 1 ст. 692 ЦК України, був зобов`язаний оплатити вартість товару після отримання його від позивача, а отже строк оплати отриманого відповідачем товару слід вважати таким, що настав після отримання товару за накладними №130 та №131 від 06.06.2019, відповідно до ч.ч. 1-2 ст.692 ЦК України. Таким чином, за висновком місцевого господарського суду позовні вимоги про стягнення 1365600,00грн. основного боргу є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Разом з цим, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги про стягнення 94987,78грн. 3% річних за період з 12.06.2019 по 15.06.2021, а також 213954,36грн. інфляційних за період з червня 2019 року по травень 2021 року. Товариство з обмеженою відповідальністю "Союз ПВО" звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Харківської області від 21.09.2021 у справі № 922/2398/21, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Відповідач вважає оскаржуване рішення необґрунтованим з огляду на те, що суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги за відсутності доведеності факту відвантаження товару (за відсутності товарно транспортних накладних). Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції до спірних правовідносин помилково застосовано ч.ч. 1-2 ст. 692 ЦК України. На переконання відповідача у спірних відносинах необхідно застосувати ст. 530 ЦК України, у відповідності до якої, якщо строк виконання зобов`язання не обумовлений договором то він визначається строком пред`явлення вимоги. Відповідач зазначає, що вимогу про сплату заборгованості отримав лише з позовної заявою, а отже відповідач вважає, що строк оплати отриманого за накладними товару не настав. Також апелянт вважає, що позивачем необґрунтовано нараховано інфляційні та 3% річних. Східним апеляційним господарським судом від Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Фасад-Сервіс" отримано відзив на апеляційну скаргу (вх. №13894), в якому позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення без змін. На думку відповідача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що термін виконання грошового зобов`язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України, посилання відповідача на застосування ст. 530 ЦК України є необґрунтованими та такими, що не підлягають до застосування у даних правовідносинах. Позивач зазначає, що посилання відповідача на обов`язковість оформлення товарно транспортних накладних не узгоджується з нормами закону. Видаткові накладні, які складені між сторонами спору у відповідності до ч. 1 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинними документами, а отже свідчать про здійсненну господарську операцію. Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.12.2021, у зв`язку із відпусткою судді Склярук О.І., сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Геза Т.Д., суддя Тихий П.В., суддя Терещенко О.І. 08.12.2021 Східним апеляційним господарським судом отримано від відповідача заяву (вх. №14271) про долучення додаткових доказів, а саме копій: платіжних доручень №№ 355, 356, 357 від 30.11.2021. У судовому засіданні 20.12.2021 представник відповідача підтримав доводи і вимоги апеляційної скарги і просив її задовольнити. Представник позивача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Колегія суддів розглянувши заяву відповідача про долучення додаткових доказів (вх. № 14271), а саме копій: платіжних доручень №№ 355, 356, 357 від 30.11.2021 зазначає наступне. Обґрунтовуючи подання додаткових доказів до суду апеляційної інстанції, відповідач посилається на те, що докази не існували на час ухвалення місцевим господарським судом оскаржуваного рішення. Статтею 80 Господарського процесуального кодексу України чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи. Частинами 3-4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, зокрема, що відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частина 5 статті 80 Господарського процесуального кодексу України). У розумінні наведених положень докази, які підтверджують заперечення відповідача, мають бути подані позивачем одночасно з поданням відзиву в рамках підготовчого провадження, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем до суду та належним чином обґрунтована. У свою чергу, статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Системний аналіз статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що докази, якими відповідач обґрунтовує свої вимоги, а відповідач свої заперечення, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і в даному випадку саме на відповідача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з відзивом на позовну заяву. Колегія суддів встановила, що додаткові докази, які додані до заяви (вх. №14271) відповідачем до суду першої інстанції не подавались. Крім того, така обставина, як відсутність існування доказів на момент ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції (копії платіжних доручень №№ 355, 356, 357 від 30.11.2021), взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Зазначена правова позиція відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 922/393/18, від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17 та від 26.02.2019 у справі №913/632/17. За таких обставин колегія суддів відмовляє у задоволенні заяви відповідача (вх. № 14271) про долучення додаткових доказів. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Фіксація судового засідання апеляційної інстанції здійснювалась за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно вимог ст.ст. 222, 223 та п.17.7 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України в порядку розгляду апеляційної скарги, встановленому ст.270 Господарського процесуального кодексу України. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення з урахуванням повноважень, визначених в ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне. 06.06.2019 позивач поставив відповідачу товари нa загальну суму 1665666,94грн. за накладними №130 на суму 1485545,02грн та №131 на суму 180121,92грн, які підписані представниками обох сторін та скріплені їх печатками. Згідно частини 1 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Частиною 1 статті 181 ГК України також встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Таким чином, між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки у спрощений спосіб. Накладні №130 та №131 від 06.06.2019 не містять вказівки на строк оплати товару. При цьому, у справі містяться копії рахунків на оплату №130 від 06.06.2019 на суму 1485545,02грн. та №131 від 06.06.2019 на суму 180121,92грн., які передбачають здійснення відповідачем оплати отриманого товару. У вказаних рахунках є примітки, в яких зазначено про те, що рахунки є дійсними протягом 3-х банківських днів. Разом із тим, будь-які докази направлення або вручення вказаних рахунків відповідачу в матеріалах справи відсутні. У свою чергу, відповідач отримання вказаних рахунків заперечує. Позивачем надано копії платіжних доручень, які свідчать, що відповідач здійснив часткову оплату отриманого товару на загальну суму 300066,94грн., а саме: - платіжне доручення №88 від 04.11.2020 на суму 180121,92грн., яке у призначенні платежу містить посилання на рахунок №131 від 06.06.2019; - платіжне доручення №89 від 04.11.2020 на суму 119945,02грн., яке у призначенні платежу містить посилання на рахунок №130 від 06.06.2019. Відповідач здійснення вказаних платежів не заперечує. 15.06.2021 позивач направив відповідачу претензію, в якій вимагав сплатити залишок заборгованості за отриманий згідно накладних №130 та №131 від 06.06.2019 товар в розмірі 1365600,00грн. Відповідач посилається на те, що отримав її копію лише разом із позовною заявою. До даного часу відповідач не сплатив повну вартість отриманого від позивача товару, у зв`язку з чим у нього існує заборгованість в розмірі 1365600,00грн. Зазначені обставини зумовили подання позивачем даного позову, в якому він просить стягнути з відповідача на свою користь 1365600,00грн. основного боргу, 94987,78грн. 3% річних, 213954,36грн. інфляційних. Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків. Відповідно до частин 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Так, згідно з частиною 1 статті 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Частинами 1, 2 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За умовами частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції до спірних правовідносин помилково застосовано ч.ч. 1-2 ст. 692 ЦК України. На переконання відповідача у спірних відносинах необхідно застосувати ст. 530 ЦК України, у відповідності до якої, якщо строк виконання зобов`язання не обумовлений договором то він визначається строком пред`явлення вимоги. Відповідач зазначає, що вимогу про сплату заборгованості отримав лише з позовної заявою, а отже відповідач вважає, що строк оплати отриманого за накладними товару не настав. Колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість даних тверджень відповідача з огляду на наступне. Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач поставив відповідачу товар за накладними №130 та №131 від 06.06.2019 на загальну суму 1665666,94грн. В матеріалах справи відсутні докази узгодження сторонами конкретного строку оплати вартості даного товару, зокрема, шляхом листування, зазначення ними такого строку безпосередньо в накладних тощо. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. За приписами ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію. Колегія суддів встановила, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом (у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні") і фіксує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар, а також є доказом прийняття покупцем товару. Зазначеним вище спростовуються твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги за відсутності доведеності факту відвантаження товару (за відсутності товарно транспортних накладних). Поряд з цим слід зазначити, що відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 814/4633/13-а. При цьому строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України. Враховуючи викладене, оскільки сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб, відповідач як покупець, з урахуванням положень ч. 1 ст. 692 ЦК України, був зобов`язаний оплатити вартість товару після отримання його від позивача. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19. Щодо наданих позивачем копій рахунків №130 та №131 від 06.06.2019 суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що будь-які докази направлення або вручення їх відповідачу не надані, а тому визначити конкретну дату, коли він їх отримав неможливо. В той же час, слід зазначити, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити товар. Наведена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №915/641/19, від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18. Таким чином, строк оплати отриманого відповідачем товару слід вважати таким, що настав після отримання товару за накладними №130 та №131 від 06.06.2019. Крім того, згідно з ч.ч. 1,2, 4 ст. 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок. Оскільки, позивач виконав свої зобов`язання щодо поставки товару, відповідно до ст. 538 ЦК України, у відповідача виникло зустрічне зобов`язання розрахуватись за отриманий товар. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У частині третій статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу. Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, тягар доведення обставин, на які посилається сторона в обґрунтування своїх вимог та заперечень, лежить саме на неї. Разом з цим, довести зазначені обставини сторона має доказами, наділеними такими обов`язковими ознаками, як: належність, допустимість, та достовірність. Так, відповідно до статі 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини справи, які входять до предмету доказування. Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України визначене поняття допустимість доказів, яке полягає в тому, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Як вказано у статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Матеріали справи підтверджують факт лише часткової оплати відповідачем отриманого товару - в загальній сумі 300066,94грн. Відповідачем не надано суду та в матеріалах справи відсутні докази оплати іншої частини заборгованості в розмірі 1365600,00грн. У зв`язку з цим, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги про стягнення 1365600,00грн. основного боргу є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Колегія суддів дійшла висновку, що твердження апелянта про те, що судом першої інстанції при ухвалені оскаржуваного рішення не встановлено, що видаткові накладні №№130, 131 від 06.06.2019 оформленні неналежним чином, адже у них відсутня посада та розшифрування підпису посадової особи, яка отримала товар, не звільняють відповідача від обов`язку з оплати отриманого ним товару, з огляду на те, що на видаткових накладних №№130,131 від 06.06.2019 є підпис засвідчений печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз ПВО". Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними. Разом з цим, в матеріалах справи наявні копії платіжних доручень, які свідчать, що відповідач здійснив часткову оплату отриманого товару на загальну суму 300066,94грн., а саме: платіжне доручення №88 від 04.11.2020 на суму 180121,92грн., яке у призначенні платежу містить посилання на рахунок №131 від 06.06.2019, платіжне доручення №89 від 04.11.2020 на суму 119945,02грн., яке у призначенні платежу містить посилання на рахунок №130 від 06.06.2019. Відповідач здійснення вказаних платежів не заперечує. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У зв`язку з цим, позивач здійснив нарахування відповідачу 94987,78грн. 3% річних за період з 12.06.2019 по 15.06.2021, а також 213954,36грн. інфляційних за період з червня 2019 року по травень 2021 року. Перевіривши розрахунки вищевказаних сум, суд першої інстанції дійшов вірного висновку і визнав їх такими, що відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства, а тому позовні вимоги про їх стягнення підлягають задоволенню в повному обсязі. Зважаючи на наведене, місцевий господарський суд дійшов цілком обґрунтованого висновку про задоволення позову. Доводи апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Рішення господарського суду Харківської області від 21.09.2021 у справі №922/2398/21 підлягає залишенню без змін. Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта. Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз ПВО" на рішення господарського суду Харківської області від 21.09.2021 у справі №922/2398/21 залишити без задоволення. Рішення господарського суду Харківської області від 21.09.2021 у справі №922/2398/21 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження постанови передбачені статтями 287-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 24.12.2021. Головуючий суддя Т.Д. Геза Суддя П.В. Тихий Суддя І.А. Шутенко