Постанова 4812 № 490/6665/18

20.05.21 22-ц/812/912/21 Провадження №22-ц/812/912/21 ПОСТАНОВА Іменем України 20 травня 2021 року м. Миколаїв справа № 490/6665/18 Миколаївський апеляційний суд у складі: головуючого Коломієць В.В. суддів Данилової О.О., Шаманської Н.О., переглянувши у письмовому провадженні цивільну справу за позовом Кредитної спілки «Перше Кредитне Товариство» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва, ухвалене 07 квітня 2020 року під головуванням судді Чулупа О.С., повний текст судового рішення складений цього ж дня, У С Т А Н О В И В: У серпні 2018 року Кредитна спілка «Перше Кредитне Товариство» (далі- КС «Перше Кредитне Товариство») звернулась з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позивач зазначав, що 19 червня 2007 року між КС «Перше Кредитне Товариство» та ОСОБА_1 був укладений договір № НИ-9/61/07/1148/L, за яким останній отримав кредит в сумі 1426 грн 00 коп. При укладанні договору сторони домовилися про зміну тривалості позовної давності до 10 років, що закріплено у п. 8.7 Договору. Відповідно до п. 1.2 Договору відповідач зобов`язався повертати кредит на протязі 12 календарних місяців з моменту отримання та сплачувати відсотки за узгодженим графіком платежів (додаток № 1 до договору) За прострочення повернення кредитних коштів, п. 5.4. кредитного договору була встановлена відповідальність у вигляді пені у розмірі 1 відсотка від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення платежів. Останній платіж позичальником був сплачений 19 січня 2009 року на суму 810 грн 00 коп., що на думку позивача перериває перебіг позовної давності, а тому цей строк Кредитною спілкою не пропущено. Посилаючись на викладене та порушення відповідачем своїх зобов`язань, що призвело до заборгованості за кредитним договором, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 58261 грн 87 коп., з яких заборгованість за кредитом - 1283 грн 40 коп., заборгованість за відсотками 9 292 грн 67 коп., пеня - 47685грн 80 коп. Відповідач надав до місцевого суду заяву в якій просив відмовити в задоволенні позову та застосувати строк позовної давності: трирічний до вимог про стягнення кредиту і процентів, однорічний до вимог про стягнення пені. Заперечуючи проти позову ОСОБА_1 посилався на невірний розрахунок позивача заборгованості по процентам за користування кредитними коштами та пені, крім того стверджував, що у нього взагалі відсутня заборгованість за кредитом. Рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 07 квітня 2020 року позов КС «Перше Кредитне Товариство» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КС «Перше Кредитне Товариство» заборгованість за кредитним договором в сумі 15 259 грн 02 коп. та 1762 грн 00 коп. судових витрат. Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, відповідач вказував, що наданий позивачем розрахунок заборгованості необґрунтований, іншого належного розрахунку, який би узгоджувався із матеріалами справи, умовами кредитного договору він не надав, а тому позовні вимоги не доведені і в задоволенні позову слід відмовити. Також зазначав, що твердження позивача що сторони погодили, що до правовідносин застосовується строк позовної давності у 10 років не можна приймати до уваги оскільки позовна давність встановлена законом може бути збільшена за домовленістю сторін та договір повинен укладатися в письмовій формі, проте позивач не надав до суду укладеного з відповідачем письмового договору про збільшення позовної давності, у зв`язку з чим пропустив строк позовної давності. Позивач правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК справа розглядається апеляційним судом без виклику учасників справи. Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК Украни позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, встановивши, що позичальник ОСОБА_1 не виконував належним чином взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого утворилася кредитна заборгованість за тілом кредиту та процентами, прийшов до висновку, що така заборгованість підлягає стягненню на користь кредитної спілки, а також підлягає стягненню пеня, яка передбачена умовами договору, нарахована з 1 рік. Також суд першої інстанції прийшов до висновку, що строк позовної давності Кредитною спілкою не пропущено. Проте повністю погодитися з таким висновком колегія суддів не може. Так, з матеріалів справи вбачається і встановлено судом, що 19 червня 2007 року між КС «Перше Кредитне Товариство» та ОСОБА_1 був укладений договір № НИ-9/61/07/1148/L, за яким останній отримав кредит в сумі 1426 грн 00 коп строком на 12 місяців з умовою щомісячної сплати процентів за користування кредитом у розмірі 0,181 процентів від суми залишку кредиту за кожний день користування кредитом. Відповідно до п. 2.2 Договору позичальник зобов`язаний кредитодавцю суму кредиту у розмірі та в строки згідно Додатку № 1 до Договору кредиту. Згідно Графіку платежів (Додаток № 1 до Договору) кінцевий строк повернення кредиту сторони узгодили 19 червня 2008 року (а.с. 11-12). Пунктом 5.4 Договору передбачено, що при порушенні строків сплати кредиту та процентів позичальник сплачує кредитодавцю пеню в розмірі 1 % від суми непогашеної частини кредиту за кожен день прострочення. За умовами Договору сторони погодили, що при виплаті заборгованості перед позичальником в першу чергу виплачується нарахована пеня, потім всі нараховані відсотки, а залишок платежу відноситься на зменшення тілу кредиту (пункт 5.9. Договору). Відповідно до видаткового касового ордеру від 19.06.2007 року КС «Перше Кредитне Товариство» належним чином виконало свої обов`язки за кредитним договором № НИ-9/61/07/1148/L, видавши ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 1426грн. (а.с. 112). Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості та наданих відповідачем квитанцій на підтвердження повернення заборгованості ОСОБА_1 було сплачено: 19.06.2007 року 142грн. 60коп. на погашення тілу кредиту, 04.11.2008 року 820 грн. на погашення пені; 18.12.2008 року 465 грн. на погашення пені, 19.01.2009 року 810 грн., з яких 143грн. 16коп. - на погашення процентів, 666грн. 84коп. на погашення пені (а.с. 13, 62, 64-65). При цьому надані відповідачем квитанції від 20.02.2009 року про сплату держмита та витрат на інформаційно-технічний розгляд справи на загальну суму 40грн. 50коп. (а.с. 62, 66) мають інше призначення ніж погашення заборгованості за кредитним договором. Враховуючи умови укладеного сторонами кредитного договору та строк кінцевого повернення кредитних коштів, встановлений Додатком № 1 до Договору, - 19 червня 2008 року ОСОБА_1 починаючи з цієї дати мав обов`язок незалежно від пред`явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором. Встановивши, що ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором виконував неналежним чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідно до ст.ст. 526, 1054 ЦК України існують підстави для стягнення з відповідача на користь Кредитної спілки заборгованості за тілом кредиту і процентами за користування кредитними коштами, розрахованими відповідно до узгоджених сторонами умов кредитного договору. Разом із тим, суд першої інстанції не звернув належної уваги на припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України щодо можливості нарахування передбачених кредитним договором процентів за користування кредитними коштами лише у межах погодженого сторонами строку кредитування у разі відсутності іншої домовленості сторін. Так, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, а також обумовлену у договорі неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Таким чином, позовні вимоги КС «Перше Кредитне Товариство» про стягнення з ОСОБА_1 процентів за користування кредитними коштами та пені, нарахованих за період поза межами погодженого сторонами строку кредитування, тобто після 19 червня 2008 року є безпідставними, а тому задоволенню не підлягають. Отже, рішення суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 1283грн. 40коп. є правильним, але проценти за користування кредитними коштами підлягають стягненню у розмірі 706 грн. 20 коп., тобто, за період узгодженого строку кредитування та з урахуванням сплаченої 19.01.2009 року заборгованості за процентами ((1283,40грн. х 66%/365) 143грн. 16коп.). Виходячи з узгодженого сторонами Графіку платежів та умов кредитного договору (п. 5.4) щодо сплати позичальником пені в розмірі 1 % від суми непогашеної частини кредиту за кожень день прострочення, за період з 19 липня 2007 року (початок прострочення) до 19 червня 2008 року (кінцевий строк кредитування) ОСОБА_1 повинна бути нарахована пеня в загальній сумі 30 449грн., на погашення якої платежами від 04.11.2008 року, 18.12.2008 року та 19.01.2009 року було сплачено відповідачем 1 951 грн.84 коп., залишок заборгованості становить 28 497грн. 55коп. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України). Статтею 549 цього Кодексу встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України). Згідно ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Отже, пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, передбачає додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання. Відповідно до положень ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки (штрафу, пені) може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує суму збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Конституційний Суд України у рішенні від 7 липня 2013 р. по справі щодо офіційного тлумачення положень Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 22 липня 1996 р. дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що з урахуванням положень п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність, існують передбачені ч. 3 ст. 551 ЦК України підстави для зменшення пені, що підлягає стягненню з відповідача, до 2 000грн.00коп. Відповідачем не надано доказів на спростування вказаної заборгованості, а тому доводи апеляційної скарги про відсутність заборгованості за кредитним договором є безпідставними. Щодо посилань апеляційної скарги на пропуск позивачем строків позовної давності, то слід зазначити наступне. У суді першої інстанції ОСОБА_1 заявив про застосування позовної давності. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України). Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України). Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановивши, що пунктом 8.7. укладеного сторонами кредитного договору, підписаного як представником позивача, так і особисто відповідачем, передбачено, що до правовідносин, пов`язаних з укладанням та виконанням цього Договору застосовується строк позовної давності тривалістю у 10 років, обґрунтовано вважав, що таке застереження свідчить про укладання сторонами у належній формі договору про збільшення позовної давності. Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті). Відповідно до статті 264 ЦК перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. З матеріалів справи вбачається, що відповідач частково сплачував кошти на погашення заборгованості, останній платіж був здійснений 19.01.2009 року, ним було сплачено 143грн. 16коп. - на погашення процентів, 666грн. 84коп. на погашення пені (а.с. 62). Доказів того, що сплата цих коштів свідчить про визнання лише певної частини боргу апелянтом не надано. Зазначені обставини свідчать про визнання відповідачем свого боргу та переривання перебігу позовної давності за правилами статті 264 ЦПК. Таким чином, враховуючи дату звернення КС «Перше кредитне товариство» з даним позовом до суду 07 серпня 2018 року - суд першої інстанції правильно вважав, що строк позовної давності Кредитною спілкою не пропущений. З огляду на викладене посилання апеляційної скарги на те, що суд безпідставно не застосував позовну давність до вимог позивача незважаючи на пропущення останнім строку позовної давності не можуть бути прийняті до уваги. Отже, всього з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у загальному розмірі 3989грн. 60коп., яка складається з 1283грн.40коп. заборгованості за тілом кредиту, 706 грн. 20 коп. заборгованості за процентами, 2000 грн. 00 коп. пені. За таких обставин, оскільки судом першої інстанції були неправильно застосовані норми матеріального права при вирішенні вимог про стягнення процентів та пені, то відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду підлягає зміні. Відповідно до ч.ч. 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Як роз`яснень, викладених у п. 39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» у разі якщо суд на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК зменшує розмір неустойки, витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено. З огляду на викладене, з ОСОБА_1 на користь КС «Перше Кредитне Товариство» підлягає стягненню відшкодування судового збору в розмірі 916грн.24коп. Отже, рішення суду першої інстанції підлягає зміні і в частині розподілу судових витрат. Також згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України з КС «Перше Кредитне Товариство» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню відшкодування судового збору за апеляційну скаргу пропорційно до задоволених вимог в розмірі 690 грн. 88 коп. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 квітня 2020 року змінити, зменшивши розмір стягнутої заборгованості з 15 259 грн. 02коп. до 3989грн. 60коп. (три тисячі дев`ятсот вісімдесят дев`ять гривень шістдесят копійок), а також зменшивши розмір стягнутого судового збору за позовну заяву з 1762 грн. 00 коп. до 916 грн. 24 коп. (дев`ятсот шістнадцять гривень двадцать чотири копійки). Стягнути з Кредитної спілки «Перше Кредитне Товариство» на користь ОСОБА_1 відшкодування судового збору за апеляційну скаргу в розмірі 690 грн. 88 коп. (шістсот дев`яносто гривень вісімдесят вісім копійок). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий В.В. Коломієць Судді О.О. Данилова Н.О. Шаманська Повний текст постанови складено 25 травня 2021 року.