Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/372/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 травня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/372/21 Головуючий в І інстанції: Свида Л.І. Дата та місце ухвалення рішення: 17.03.2021 р. м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача - Шеметенко Л.П. судді - Стас Л.В. судді - Турецької І.О. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 березня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: У січні 2021 року до суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність відповідача стосовно не розгляду в передбачений законодавством спосіб клопотань позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення фермерського господарства земельної ділянки орієнтовною площею 6,29 га на території Дачненської сільської ради Біляївського району (до набрання чинності постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 року № 807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів») Одеської області, зобов`язання відповідача в передбачений Земельним кодексом України строк розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення у власність для « 01.02 Для ведення фермерського господарства» земельної ділянки орієнтовною площею 6,29 га., яка розташована (з урахуванням змін у територіальному устрою України після набрання чинності постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 року № 807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів») на території Дачненської сільської територіальної громади, Одеського району, Одеської області й видати за наслідками його розгляду наказ по суті порушеного в клопотанні питання відповідно до вимог ст. 118 Земельного кодексу України. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 березня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру в Одеській області щодо не розгляду в передбачений законодавством спосіб клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення фермерського господарства земельної ділянки орієнтовною площею 6,29 га на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області. Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 28.05.2020 року про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства орієнтованою площею 6,29 га, яка розташована на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області з урахуванням висновків суду та прийняти за результатами його розгляду розпорядчий індивідуальний правовий акт у формі наказу у відповідності до положень ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України. В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено. Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 908 грн. Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 березня 2021 року, а саме змінити третій абзац резолютивної частини, замінивши слова «Дачненської сільської ради Біляївського району» на «Дачненської сільської територіальної громади, Одеського району», прибрати четвертий абзац резолютивної частини згаданого рішення, змінити шостий абзац резолютивної частини, замінивши « 3000 грн.» на « 22000 грн.», іншу частину рішення - залишити без змін, наголошуючи на неповному з`ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, неправильному застосуванні норм матеріального права та порушенні норм процесуального права. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), згідно якого суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 28 травня 2020 року через електронний сервіс Держгеокадастру направив відповідачу клопотання ЗВ-9300105002020 від 28.05.2020 року про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства орієнтованою площею 6,29 га, яка розташована на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області. До клопотання позивач додав графічне розміщення бажаного місця розташування земельної ділянки. Крім того, у зв`язку із неможливістю додати до заяви докази, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, позивачем окремим листом направлено відповідачу Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно запису № 2 якого підтверджується наявність у позивача досвіду роботи у сільському господарстві. За результатами розгляду зазначеного клопотання, листом № М-10150/0-560/0/37-20 від 07.07.2020 року, Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області повідомлено позивача, що за результатами розгляду графічної частини, долученої до клопотання позивача, бажана ним земельна ділянка не відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності. Враховуючи вищевикладене, Головне управлінням Держгеокадастру в Одеській області відмовляє у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що і стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом. Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області допущено протиправну бездіяльність щодо не розгляду в передбачений законодавством спосіб та строк клопотання позивача від 28.05.2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення фермерського господарства земельної ділянки орієнтовною площею 6,29 га на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області. Враховуючи протиправну бездіяльність відповідача щодо не розгляду в передбачений законодавством спосіб клопотання позивача від 28.05.2020 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що у суду є всі підстави для зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 28.05.2020 року про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства орієнтованою площею 6,29 га, яка розташована на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області з урахуванням висновків суду та прийняти за результатами його розгляду розпорядчий індивідуальний правовий акт у формі наказу у відповідності до положень ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України. Водночас, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна вимога щодо зобов`язання відповідача в передбачений Земельним кодексом України строк розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення у власність для ведення фермерського господарства земельної ділянки орієнтовною площею 6,29 га, яка розташована (з урахуванням змін у територіальному устрою України після набрання чинності постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 року № 807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів») на території Дачненської сільської територіальної громади, Одеського району, Одеської області не підлягає задоволенню, оскільки позивач не звертався до Головного управління з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтованою площею 6,29 га, з урахуванням змін у територіальному устрою України після набрання чинності постанови Верховної ради України від 17.07.2020 року № 807-ІХ, яка розташована на території Дачненської сільської територіальної громади Одеського району Одеської області. Також, враховуючи те, що позовні вимоги задоволено частково, виходячи з принципу обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, співмірності розміру судових витрат зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 3000 грн. Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на викладене. Приписами статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Згідно з ч. 7 вказаної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Таким чином, за змістом вимог ч. 7 ст. 118 ЗК України, у разі звернення до відповідного органу особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, такий орган за наслідками розгляду даного клопотання може: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу. Дозвіл або відмова у його наданні є змістом відповідного індивідуального правового акту. Водночас, у частині 7 статті 118 ЗК України не визначено, в якій саме правовій формі вирішується це питання. Зокрема, чи необхідно приймати відповідне рішення органу з цього питання чи достатньо відповіді у формі листа. У статті 118 ЗК України не визначено прямого обов`язку уповноважених органів реалізувати ці повноваження у формі рішення, листа тощо. Проте, зазначене питання має важливе значення для обрання ефективного способу захисту прав особи в суді. Правовий статус Головного управління Держгеокадастру в області визначено відповідним Положенням, яке затверджене Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 року за № 1391/29521). У пункті 8 цього Положення передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру. Відповідно до пункту 10 начальник Головного управління підписує накази Головного управління. Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадастру в області. Відповідно, такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника. В свою чергу, відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління Держгеокадастру в області про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи, не зважаючи на надсилання заявнику листів про розгляд клопотання, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом. Отже, має місце протиправна бездіяльність. Вказані висновки суду відповідають правовим позиціям Верховного Суду, викладеним, зокрема, по справі № 804/3960/17 в постанові від 03.04.2018 року та по справі № 806/2208/17 в постанові від 11.04.2018 року, а також в постанові від 20.09.2018 року у справі № 804/5597/15 та в постанові від 27.08.2019 року у справі № 0840/3018/18. В даному випадку за результатами розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області позивачу був направлений лише лист, будь-якого рішення відповідачем прийнято не було. Таким чином, вирішуючи справу, колегія суддів зазначає, що лист Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, направлений у відповідь на клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, за змістом та формою не може вважатись «відмовою» у розумінні частини 7 статті 118 ЗК України. Таким чином, оскільки за результатами розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідачем не було прийнято рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову у його наданні, а надано лист-відповідь, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області допущено протиправну бездіяльність щодо не розгляду в передбачений законодавством спосіб та строк клопотання позивача від 28.05.2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення фермерського господарства земельної ділянки орієнтовною площею 6,29 га на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області, а тому, є підстави для зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 28.05.2020 року про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства орієнтованою площею 6,29 га, яка розташована на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області з урахуванням висновків суду та прийняти за результатами його розгляду розпорядчий індивідуальний правовий акт у формі наказу у відповідності до положень ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України. В поданій апеляційній скарзі позивачем жодним чином не оспорюються та не спростовуються наведені висновки суду першої інстанції. Водночас, позивач вважає, що суд першої інстанції помилково зобов`язав відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 28.05.2020 року про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства орієнтованою площею 6,29 га, яка розташована на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області, оскільки на час подання позову бажана земельна ділянка розташовувалась на території Дачненської сільської територіальної громади, Одеського району, Одеської області. Позивач вважає, що буде вірним зобов`язати відповідача розглянути клопотання позивача із зазначенням чинних назв територіальних одиниць, у склад яких входить спірна земельна ділянка. Проте, колегія суддів не погоджується з вказаними доводами апелянта, оскільки, враховуючи протиправну бездіяльність відповідача щодо не розгляду в передбачений законодавством спосіб клопотання позивача від 28.05.2020 року, відповідач у спірних правовідносинах підлягає зобов`язанню саме повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 28.05.2020 року. Тобто, за рішенням суду у даній справі відповідач має повторно розглянути клопотання, яке вже подано позивачем. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, зобов`язуючи відповідача повторно розглянути клопотання позивача, у резолютивній частині рішення цілком правомірно фактично процитував подане позивачем клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою в частині розташування земельної ділянки, а підстави для внесення змін до змісту цього клопотання у суду відсутні. Що стосується доводів апеляційної скарги позивача в частині розподілу судом першої інстанції судових витрат, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. В свою чергу, відповідно до вимог ч.ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Таким чином, враховуючи, що судом першої інстанції частково задоволено заявлені вимоги, колегія суддів вважає, що останній дійшов вірного висновку, що підстави для стягнення на користь позивача судових витрат, що складаються із витрат на професійну правничу допомогу, у повному обсязі, як того просив позивач, а саме у сумі 22000 грн., відсутні. Крім того, колегія суддів зазначає, що статтею 134 КАС України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, згідно ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Частиною 9 статті 139 КАС України встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Тобто, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому, суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат має враховувати, що надані стороною докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, що прямо передбачено ч. 9 ст. 139 КАС України та спростовує доводи апелянта щодо відсутності підстав для врахування судом наведених критеріїв при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Окрім цього, надаючи оцінку доводам апелянта, колегія суддів враховує, що в матеріалах справи відсутні докази щодо направлення відповідачу акту наданих послуг на правову допомогу, в якому визначено перелік та вартість послуг на професійну правничу допомогу, які заявлені позивачем до відшкодування вже після подання позовної заяви та відзиву відповідачем. На підставі наведеного у сукупності, враховуючи, що дана справа віднесена до справ незначної складності немайнового характеру, справа розглянута за відсутності позивача та його представника в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та судом частково задоволені заявлені вимоги, з огляду на зміст та обсяг робіт проведених адвокатом, пов`язаність цих витрат з розглядом справи, обґрунтованість та пропорційність витрат до предмета спору, значення справи для сторін, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що з відповідача підлягають стягненню на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн. Доводи апеляційної скарги спростовуються наведеними висновками суду апеляційної інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 березня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду. Судове рішення складено у повному обсязі 25.05.2021 р. Суддя-доповідач: Л.П. Шеметенко Суддя: Л.В. Стас Суддя: І.О. Турецька