Постанова 4813 № 509/1322/20

Номер провадження: 22-ц/813/6893/21 Номер справи місцевого суду: 509/1322/20 Головуючий у першій інстанції Кириченко П.Л. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24.05.2021 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи: 509/1322/20 Провадження номер: 22-ц/813/6893/21 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: - головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач), - суддів: - Князюка О.В., Погорєлової С.О., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі - 1) ОСОБА_2 , 2) Другий Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), розглянув у передбаченому ст. 369 ЦПК України порядку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Другий Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зменшення розміру аліментів на утримання дитини, зменшення суми заборгованості по сплаті аліментів, за апеляційною скаргою адвоката Гладишевої Ольги Олександрівни, діючої від імені ОСОБА_1 , на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області, ухвалене у складі судді Кириченка П.Л. 27 січня 2021 року, встановив: 2.

Описова частина 2.1 Короткий зміст позовних вимог У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить: 1) зменшити розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на підставі рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 05.10.2018 року, на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з - 9 000 грн. до - 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення до суду з позовною заявою та до досягнення дитиною повноліття, щомісячно; 2) звільнити частково ОСОБА_1 від сплати заборгованості по аліментам на користь ОСОБА_2 , зменшивши суму заборгованості по сплаті аліментів. ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги тим, що станом на 19.03.2020 року він є не працевлаштованим. Не може зареєструватись у центрі зайнятості через те, що доступ до його речей було обмежено невстановленими обставинами, що підтверджуються листом ГУ Держпраці в Одеській області від 19.03.2019 року. Крім того, на утриманні ОСОБА_1 перебувають його батьки, які потребують постійного догляду у зв`язку із захворюванням. Тому, на підставі вищевказаного, визначена сума аліментів рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області є надмірною для позивача. При цьому, позивач не заперечує проти стягнення аліментів. (а. с. 2 - 6). 2.2 Позиція відповідача в суді першої інстанції В запереченнях (відзиві) на позовну заяву ОСОБА_2 просила позовні вимоги залишити без задоволення. Зазначає, що ОСОБА_1 фінансової допомоги малолітньому сину не надає, жодної участі у житті сина не приймає. Згідно нотаріального договору на фінансову допомогу з утримання сина, відповідно до попередньої згоди, ОСОБА_1 має заборгованість - 408 тис. грн.. Після набрання законної сили рішенням суду від 05.10.2018 року про сплату аліментів позивач також має заборгованість. На даний час відповідачка сама утримує малолітнього сина. Забезпечує його харчуванням, одягом та оплачує освіту. 2.3 Зміст рішення суду першої інстанції, обґрунтування висновків суду Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 27 січня 2021 року в задоволенні позовну відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не обґрунтував погіршення свого матеріального становища та зміну свого сімейного стану, яке позбавляє його можливості сплачувати аліменти та надавало можливість зменшити суму заборгованості по сплаті аліментів (а. с. 115 - 116). 2.4 Короткий зміст вимог апеляційної скарги Адвокат Гладишева О.О., діюча від імені ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції. Ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. 2.5 Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права. Апелянт вказує на те, що судом першої інстанції було закінчено підготовче судове засідання та розглянуто справу по суті в один день - 27 січня 2021 року, без участі та повідомлення позивача та його представника про дату та час розгляду справи. Вказаними діями суд першої інстанції позбавив позивача доступу до правосуддя. Позивач взагалі не був повідомлений про дату та час проведення підготовчого судового засідання та про дату та час розгляду справи по суті. Матеріали справи не містять доказів належного сповіщення позивача (а. с. 119 - 122). 2.6 Узагальнені доводи відповідача в апеляційному суді В запереченнях (відзиві) на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Посилається на те, що позивачем з 01.11.2017 року не виконуються виплати згідно нотаріально посвідченого договору про виплату аліментів від 01.08.2016 року та не виконується рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 05.10.2018 року. Сума заборгованості складає 408 тис. грн., за рішенням суду сума заборгованості становить - 250 тис. грн.. Невеликі суми від позивача стали надходити тільки після відкриття кримінальної справи і застосування обмежень з боку виконавчої служби. Відповідачка самостійно утримує дитину, жодної допомоги зі сторони позивача не надходить (а. с. 138 - 139). 2.7 Рух справи в суді апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22.03.2021 року відкрито апеляційне провадження (а. с. 132 - 132 зворотна сторона). 30.03.2021 року Другий Приморський відділ державної виконавчої служби у м. Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) отримав копію ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, з пропозицією надати відзив протягом встановленого строку, та копію апеляційної скарги (а. с. 134). 05.04.2021 року від ОСОБА_2 надійшли заперечення (відзив) на апеляційну скаргу (а. с. 138 - 139). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 08.04.2021 року закінчено підготовку справи до апеляційного розгляду. Призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) її учасників (а. с. 155). Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (їх виклик). У такому випадку судове засідання не проводиться. Пунктом 1 ч. 4, п. 3 ч. 6 ст. 19 ЦПК України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ. Для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи про стягнення аліментів. Відповідно п. 1 ч. 1, ч. ч. 2, 4 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднанні з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1 - 5 цієї частини. Дана справа за предметом позову (зменшення розміру аліментів) є малозначною, тому вона підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Згідно зі ст. 369 ЦПК України справу розглянуто апеляційним судом без виклику її учасників та без проведення судового засідання. 3.

Мотивувальна частина 3.1 Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. 3.2 Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин 17.12.1993 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який було зареєстровано Першим Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, актовий запис №

552. Під час шлюбу у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 26 - 28). 01 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір про виплату аліментів на їх неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І.М., зареєстровано в реєстрі за № 2461. Зазначеним договором було визначено порядок сплати ОСОБА_1 аліментів на утримання сина - ОСОБА_3 ( а. с. 7 - 8). Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів було задоволено. Зменшено розмір аліментів, визначений п. 2 договором про виплату аліментів на дитину, виховання та утримання дитини, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І.М., зареєстрований в реєстрі за № 2461. Встановлено розмір аліментів на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі - 9 000,00 грн. щомісячно, починаючи з дня ухвалення рішення суду та до повноліття дитини - ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 9 - 12). Вищевказане рішення було залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 25.03.2019 р. (а. с. 61 - 66). Згідно виконавчого напису приватного нотаріуса Лічман І.М. боржник має заборгованість зі сплати аліментів в розмірі - 408 000 грн. (а. с. 56). На час розгляду справи в рамках виконавчого провадження № 60266053, яке перебуває у провадженні ДВС, боржник має заборгованість по сплаті аліментів в розмірі - 180 300,00 грн. (а. с. 97). Між сторонами виникли правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати дитину, зменшення розміру аліметнів. 3.3 Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннямич. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Приписами ст. 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дітей і проживання батьків окремо від них не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дітей. Статтею 150 СК України визначені обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, а саме: батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Виходячи з вищенаведеного, сторони мають рівні права та обов`язки по утриманні та матеріальному забезпеченні дітей, а отже не тільки позивач, але й відповідач зобов`язані утримувати своїх малолітніх (неповнолітніх) дітей. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання та розвиток дитини, а отже і витрати на потреби дитини також мають бути однаковими. Згідно ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Аналогічна вимога міститься і в п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» N 3 від 15.05.2006 року. Тобто, зазначена законодавча норма вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. Судом першої інстанції було розглянуто справу за відсутності належного сповіщення учасників справи, що є грубим порушенням норм процесуального права та обов`язковою підставою скасування судового рішення. 3.4 Мотиви прийняття/відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі та прийняття/відхилення аргументів відзиву на апеляційну скаргу Відповідно до ч. ч. 2, 6 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вимог заявлених у суді першої інстанції. В апеляційній скарзі представник Гладишева О.О. посилається на те, що суд першої інстанції не повідомив позивача належним чином про дату та час проведення підготовчого судового засідання та про дату та час розгляду справи по суті. Вказаний довід матеріалами справи не спростовується. Матеріали справи не містять відомостей щодо сповіщення апелянта про дату, час та місце розгляду наведеної позовної заяви на 27 січня 2021 р.. За правилами ст. 211 ЦПК України розгляд справи відбувається у судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи. Повідомлення сторін про час і місце розгляду справи проводиться відповідно до вимог ст. ст. 128 - 130 ЦПК України у спосіб, який забезпечує фіксацію повідомлення або виклику. Згідно з положеннями ст. 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками - повідомленнями. Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Колегія суддів враховує той факт, що у вказаній справ не було проведено жодного судового засідання за участі учасників справи. Отже, неповідомлення позивача про судове засідання призначене на 27.01.2021 р. привело до порушення його прав на доступ до правосуддя. Саме 27.01.2021 року справа була розглянута без повідомлення учасників справи, що є суттєвими порушеннями норм процесуального права та відповідно до п.п. 3 ч.3 ст. 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення якщо, справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Таким чином, апеляційна скарга у вищевказаній частині є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню. Що стосується суті спору, то колегія суддів виходить з наступного. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до частин першої-другої статті 27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття. Відповідно до положень статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Згідно з пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. У частині першій статті 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»). Звертаючись до суду з позовом, позивач просив зменшити розмір аліментів та зменшити заборгованість по сплаті аліментів, посилаючись на неможливість належним чином працевлаштуватись та наявності на його утриманні його батьків, які є особами похилого віку. Відповідно до правової позиції Верховного суду у справі №565/2071/19 від 16.09.2020 року, зміна сімейного стану позивача, а саме народження дитини, не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів. Також суд зазначив, що батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно із іншою. У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Згідно із ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3.1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3.2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. З аналізу даних правових норм вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, слід з`ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров`я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі. Позивачем, відповідно до ст. ст. 77,78 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів того, що без наявності трудової книжки не можливо працевлаштуватись або отримати дохід іншим законним шляхом. Крім того, під час розгляду справи позивач не надав суду доказів наявності (та) або відсутності у власності нерухомого та рухомого майна. Щодо посилання позивача, що на його утриманні перебувають його батько - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , пенсіонер, мати - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (а. с. 33 - 38), колегія суддів зазначає наступне. Надана позивачем заява про проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 за однією адресою не є доказом того, що вказані особи перебувають на його утриманні. При цьому, позивач не надав доказів розміру пенсійного забезпечення вищевказаних осіб та їх матеріальне становище. Жодних інших належних та допустимих доказів позивачем не було надано. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). Отже, позивачем в позовній заяві не доведено погіршення його матеріального становища та зміну свого сімейного стану, яке позбавляє його можливості сплачувати аліменти та надавало б можливість зменшити суму заборгованості по сплаті аліментів, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити. 3.5. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги адвоката Гладишевої О.О., діючої від імені ОСОБА_1 , є доведеними частково, а тому вона підлягає частковому задоволенню, тільки в частині скасування рішення суду. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права. Оскільки справу було розглянуто судом першої інстанції за відсутності позивача, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про залишення позовних вимог без задоволення за вищевказаного обґрунтування. 3.6. Дата ухвалення постанови, порядок та строк касаційного оскарження За правилами, передбаченими ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

4. Резолютивна частина Керуючись ст. ст. 19, 268, 274, 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, постановив: Апеляційну скаргу адвоката Гладишевої Ольги Олександрівни, діючої від імені ОСОБА_1 , - задовольнити частково. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 27 січня 2021 року - скасувати. Ухвалити нове судове рішення. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одеса Південного міжрегіонального управління МЮ (м. Одеса) про зменшення розміру аліментів на утримання дитини, зменшення суми заборгованості по сплаті аліментів - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя: А. П. Заїкін Судді: О. В. Князюк С. О. Погорєлова