Постанова 4807 № 937/5401/20

Дата документу 19.05.2021 Справа № 937/5401/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 937/5401/20 Головуючий у 1 інстанції: Діденко Є. В. Провадження № 22-ц/807/801/21 Суддя-доповідач: Маловічко С.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Маловічко С.В. суддів: Гончар М.С. Подліянової Г.С. при секретарі: Остащенко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 25листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області, про відшкодування моральної шкоди, В С Т А Н О В И В: У серпні 2020 року до суду на підставі ухвали Запорізького апеляційного суду від 13.08.2020р. надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Держави України про відшкодування моральної шкоди. 14.09.2020р. до суду надійшла уточнена позовна заява. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що діями судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області ОСОБА_2 , які виразилися у тривалому не- розгляді цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, її позбавлено права на захист та на справедливий, незалежний, неупереджений суд. Оскільки, як зазначає позивачка, суддю Фоміна В.А. на роботу наймала Держава Україна, тому за його неправомірні дії несе повну відповідальність саме держава, а шкода відшкодовується за рахунок державного бюджету Державним казначейством України. Зазначила, що на даний час цивільна справа за її позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу передана у провадження судді Мелітопольського міськрайонного суду Іваненко О.В., дії якої, на думку позивачки, також призводять до необґрунтованого затягування розгляду зазначеної справи. Зважаючи на тривалу тяганину, допущену вказаними суддями при розгляді її справи, вона вважає, що чиняться перешкоди їй у судовому захисті, що спричиняє їй моральних страждань, тому розмір компенсації відшкодування моральної шкоди визначено нею в сумі 1 000 000 грн. Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 25листопада 2020 року в задоволені позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скар- гу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість у зв`язку з невідповідністю висновків суду матеріалам справи, порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_4 , який підтримав апеляційну скаргу, представника Державної казначейської служби України, яка заперечувала проти скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що 24.06.2019р. до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області надійшов позов ОСОБА_1 , ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про розірвання договору купівлі-продажу частини житлового будинку та повернення її за належністю. Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14.08.2019 р. (головуючий суддя ОСОБА_2 ) відкрито провадження у даній справі і призначено підготовче засідання. Відповідно до довідки Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 06.10.2019р. (а.с. 94-95), наданої на запит суду, у даній справі неодноразово призначались засідання, але відкладались з різних підстав, в тому числі і за заявами позивачки і її представника. 15.06.2020р. справа передана в провадження судді Іваненко О.В. на підставі повторного автоматизованого розподілу справи у зв`язку з відставкою судді ОСОБА_2 . На даний час розгляд справи триває. В грудні 2019 року позивач ОСОБА_1 зверталась до Запорізького апеляційного суду із клопотанням про заміну судді Фоміна В.А. у вказаній цивільній справі, та з приводу тривалого розгляду її справи. Листом Запорізького апеляційного суду від 28.12.2019р. № 4405/Р-05ц/19-вих ОСОБА_1 було роз`яснено, що вона має право заявити відвід судді у порядку, встановленому ЦПК України. В частині тривалого судового розгляду було повідомлено, що тривалий судовий розгляд зумовлений відкладенням засідань суду, у тому числі, за клопотанням самої ОСОБА_1 та її представника. В межах повноважень, визначених статтею 27 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», строки розгляду вищевказаної цивільної справи взято апеляційним судом на контроль. Листом Вищої ради правосуддя від 14.01.2020р. № Р-6738-1072/о/9-20 на звернення ОСОБА_1 про заміну судді ОСОБА_2 повідомлено, що Вища рада правосуддя діє в межах повноважень, визначених статтею 131 Конституції України та статтею 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», і не вправі втручатись у розгляд справи суддею, як і вирішувати питання щодо відводу судді. Водночас, ОСОБА_1 роз`яснено право звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді з підстав, визначених у ст. 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Згідно з наданими медичними документами, позивачка має ряд серйозних захворювань, їй вставлена інвалідність. Вирішуючи справу, суд зазначив, що позивачкою не було надано суду рішень компетентних державних органів в порядку дисциплінарного провадження або вищих судових інстанцій, якими було б встановлено неправомірність дій суддів у зв`язку з тривалим розглядом її справи. Також суд звернув увагу на те, що питання дотримання строків розгляду справи позивачки розглядалось Запорізьким апеляційним судом в порядку звернення громадян, та листом від 28.12.2019р. ОСОБА_1 було повідомлено, що тривалий судовий розгляд зумовлений відкладенням засідань суду, у тому числі, за клопотанням самої ОСОБА_1 і її представника. Тому судом визнано, що позивачкою не було надано жодних доказів на підтвердження порушення судом розумних строків розгляду її цивільної справи, та щодо неправомірності дій суддів, у провадженні яких перебувала справи, а відтак відмовлено у задоволенні позову. В апеляційнійcкарзі зазначається, що судом необгрунтовано визнано, що підстав для задоволення позову не мається, оскільки достеменно встановлено, що інша цивільна справа за позовом ОСОБА_1 не розглянута протягом визначених цивільно-процесуальним кодексом строків, які апелянт вважає поза межами розумності, що і є грубим порушенням з боку Мелітопольського міськрайонного суду прав позивача на захист у цивільному судочинстві у іншій справі за її позовом, чим і спричинено їй моральні страждання. Перевіривши доводи скарги, колегія наголошує на такому. На підставі ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. На підставі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 56 Конституції України гарантовано, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до ст. 126 Конституції України, незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Згідно зі статтею 131 Конституції України, в Україні діє Вища рада правосуддя, яка, зокрема, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора. На підставі статей 6, 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя наоснові Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Відповідно до статті 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першоюстатті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом,встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Загальні підстави відшкодування моральної шкоди визначені у статті 23 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. Аналіз наведених правових положень свідчить, що законодавством, зокрема, і спеціальним Законом України «Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» прямо не передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди у випадку тривалого розгляду судом її цивільної справи. Водночас, Держава Україна, ратифікувавши Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, гарантувала кожному право на справедливий суд, складовим елементом якого є право на розгляд справи у розумні строки. Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, встановлення порушення на національному рівні розумних строків розгляду справи може бути підставою для присудження особі моральної компенсації за рахунок держави. Порушення розумності тривалості судового розгляду Європейський суд з прав людини оцінює в світлі обставин справи з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливість предмета спору для заявника (пункт 22 рішення у справі «Літвінюк проти України» від 01.03.2018 року, заява № 55109/08). Прийняття державою зобов`язань з дотримання права на розгляд справи у розумні строки, означає те, що держава повинна враховувати відповідну практику Європейського суду з прав людини, реагувати на випадки порушення таких зобов`язань, і намагатись виправити ситуацію, зокрема, і шляхом надання особі компенсації у разі завдання моральної шкоди. З урахуванням цього, суд правильно визнав, що питання про відшкодування державою моральної шкоди за порушення розумних строків розгляду справи може бути предметом позову, не зважаючи на відсутність таких підстав у спеціальному законі. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України"від 02 вересня 2010 року, "Смірнова проти України"від 08 листопада 2005 року, "Матіка проти Румунії" від 02 листопада 2006 року, "Літоселітіс проти Греції" від 05 лютого 2004 року та інші). Оцінюючи правову та фактичну складність справи, слід враховувати, зокрема, наявність обставин, що утруднюють розгляд справи; кількість співпозивачів, співвідповідачів та інших учасників процесу; необхідність проведення експертиз та їх складність; необхідність допиту значної кількості свідків; участь у справі іноземного елемента та необхідність з`ясування і застосування норм іноземного права, тощо. При цьому судам слід виходити з того, що така обставина, як розгляд цивільної справи судами різних інстанцій, не може сама по собі свідчити про її складність. Оцінюючи поведінку заявника, а також осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу, слід звернути увагу на те, що не можна покладати відповідальність за тривалий розгляд справи використання ними процесуальних засобів, передбачених законодавством, для здійснення свого захисту, зокрема, у зв`язку зі зміною позовних вимог, вивченням матеріалів справи, заявленням клопотань, оскарженням ухвалених судових рішень. Разом із тим слід взяти до уваги факти невиконання ними процесуальних обов`язків, наприклад, ненадання чи надання з порушенням строку, передбаченого ЦПК, доказіву справі; неодноразові неявки в судове засідання без поважних причин, якщо це призвело до порушення розумного строку судового розгляду. Оцінюючи характер процесу та його значення для заявника, слід враховувати важливість предмета розгляду та ступінь ризику для заявника, наприклад, якщо йдеться про справи, що потребують оперативного прийняття рішення; трудові справи; справи, що пов`язані зі станом здоров`я заявника; справи щодо опіки над дітьми тощо. Тобто, розумність строків розгляду справи є оціночним поняттям відносно кожної ко-нкретної справи, та така оцінка відбувається на основі багатьох критеріїв у їх сукупності. Судом першої інстанції досліджувались ствердження позивача ОСОБА_1 щодо тяганини у іншій цивільній справі № 2/320/4966/19 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про розірвання договору купівлі-продажу частини житлового будинку та її повернення за належністю. Та визнано, що неправомірність дій суду при її розгляді не було встановлено жодним органом, до компетенції якого відносяться такі питання. Судом встановлено було, що провадження у справі за позовом ОСОБА_1 у справі № 2/320/4966/19 було відкрито 14.08.2019р. та проведення підготовчого судового засідання визначено на 17.09.2019р., яке було відкладено за клопотанням представника позивача ОСОБА_1 адвоката Михайлова Д.О. на 30.10.2019р. Також 19.09.2019р. вирішено клопотання ОСОБА_1 про забезпечення позову, у задоволенні якого було відмовлено. 22.10.2019р. надійшла уточнена позовна заява ОСОБА_1 , на яку відповідачем надано відзив. Підготовче судове засідання 30.10.2019р. не відбулось у зв`язку з наданням судді вихідного дня за раніше відпрацьований час, та його було перепризначено на 12.12.2019р., яке не відбулось та було відкладено на 22.01.2020р. за клопотанням представника позивача ОСОБА_1 для надання можливості ознайомитись із відзивом. Тобто за вказаний період відкладення відбувались здебільшого за клопотанням саме представника позивача. В подальшому постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020р. «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19»відповідно до статті 29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020р. установлено з 12 березня до 3 квітня 2020 р. на усій території України карантин, у зв`язку з чим Радою Суддів України листом № 9рс-186/20 роз`яснено громадянам право на відкладення розгляду справ. Та такий карантин неодноразово продовжувався до липня 2020р. У зв`язку із зазначеним також внесені зміни до законодавчих актів щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину ... Так, Законом України № 540-IX від 30 березня 2020 року розділ XII"Прикінцеві положення" ЦПК України доповнений пунктом 3 такого змісту:"Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину". 17 липня 2020р. набув чинності Закон України № 731-IX від 18 червня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким передбачено, що процесуальні строки, які були продовжені у зв`язку зі встановленням карантину (відповідно Закону України № 540-IXвід 30 березня 2020 року) закінчуються через 20 днів. Таким чином, до запровадження карантину справа № 2/320/4966/19 протягом півроку призначалась до розгляду, але відкладалась декілька разів, зокрема, і за клопотаннями сторони позивача, а протягом наступних півроку дії карантину процесуальні строки розгляду справи не спливали, та вважались такими, що продовжені на строк дії карантину. Отже, на час звернення до суду з позовом в цій справі про стягнення моральної шкоди через судову тяганину у іншій цивільній справі, фактично у Мелітопольського міськрайонного суду була можливість повноцінно розглядати справу № 2/320/4966/19 лише протягом півроку, але відкладення судових засідань відбувались, зокрема, і через декілька клопотань представників позивача. Колегія вважає, що за критерієм карантинних заходів піврічний строк їх застосування наразі свідчить про відсутність факту тяганини у цей період. Апеляційний суд вказує, що єдиною підставою цивільно-правової відповідальності є скоєння цивільного правопорушення. Право на відшкодування моральної шкоди виникає за наявності передбачених законом умов відповідальності за заподіяну шкоду (загальні умови). Це:а) наявність моральної шкоди як наслідку порушення особистих немайнових прав або посягання на інші нематеріальні блага;б) неправомірні рішення, дії чи бездіяльність заподіювача шкоди;в) причинний зв`язок між неправомірною поведінкою і моральною шкодою;г) вина заподіювача шкоди. Законодавством не передбачена презумпція наявності моральної шкоди. Наявність моральної шкоди не визнана прямим наслідком кожної протиправної поведінки. А така презумпція має визначатися лише законом. Тому діє ст. 81 ЦПК України про загальний розподіл тягаря доказування. Право на відшкодування моральної шкоди за нормами чинного законодавства не є матеріальною гарантією, оскільки жоден закон не встановлює імперативний обов`язок компенсації. Зазначене право на відшкодування це процесуальна вимога надати можливість довести наявність шкоди, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію. Між тим, позивач не надала суду прямих доказів стосовно розладу здоров`я, який підтверджується наданими медичними документами, саме через декілька відкладень судових засідань до дня запровадження карантину в Україні, які, доречі, неодноразово відкладалися у зв`язку з неявкою представника позивача. При цьому, колегія враховує також, що в судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_4 вказував, що ОСОБА_1 дуже обурювала поведінка власної дочки ОСОБА_3 , яка в незаконний спосіб заволоділа її нерухомим майном, та вимоги до якої як до відповідача спрямувала позивач у справі № 2/320/4966/19 про визнання недійсним договору купівлі-продажу. Та загострення хвороб позивача сталося саме в цей період. Таким чином, колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно визнав, що вимоги позивача в цій справі є недоведеними за усіма вище наведеними критеріями. Зважаючи на все вище викладене, апеляційний суд відповідно до приписів статті 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 25 листопада 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 24 травня 2021 року. Головуючий: Маловічко С.В. Судді: Гончар М.С. Подліянова Г.С.