Ухвала КЦС ВС № 937/5401/20

УХВАЛА Іменем України 31 серпня 2021 року м. Київ справа № 937/5401/20 провадження № 61-9334ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 25 листопада 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 травня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, третя особа - Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області, про відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: У серпні 2020 року до суду на підставі ухвали Запорізького апеляційного суду від 13 серпня 2020 року надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Держави України про відшкодування моральної шкоди. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що діями судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області Фоміна В. А., які виразилися у тривалому не розгляді цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, її позбавлено права на захист та на справедливий, незалежний, неупереджений суд. Оскільки, суддю Фоміна В. А. на роботу наймала Держава Україна, тому за його неправомірні дії несе повну відповідальність саме держава, а шкода відшкодовується за рахунок державного бюджету Державним казначейством України. Зазначала, що цивільна справа за її позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу передана у провадження судді Мелітопольського міськрайонного суду Іваненко О. В., дії якої, також призводять до необґрунтованого затягування розгляду зазначеної справи. Ураховуючи вищевикладене, зважаючи на тривалу тяганину, допущену вказаними суддями при розгляді її справи, вважала, що чиняться перешкоди їй у судовому захисті, що спричиняє їй моральних страждань, тому просила суд стягнути на її користь моральну шкоду в розмірі 1 000 000,00 грн. Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 25 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 19 травня 2021 року, в задоволені позову відмовлено. 03 червня 2021 року до Верховного Суду подано касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 25 листопада 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 травня 2021 року. Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). За змістом пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою з таких підстав. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно положень частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У відповідності до частин першої, другої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях, тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом. Судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Вчинені судом (суддею) у відповідній справі процесуальні дії й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу. Таким чином, якщо позивач вважав, що суди допустили порушення норм права під час розгляду його справи, він мав можливість оскаржити ухвалені у цій справі судові рішення до суду вищої (касаційної) інстанції у порядку та з підстав, визначених у відповідному процесуальному законі. Беручи до уваги принцип незалежності суду, засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) повинна бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу), будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави, недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов`язків, навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів). У відповідності до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18) зазначено, що здійснюючи правосуддя суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом. Закони України не передбачають можливості розгляду в суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом. Оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ. Вказаний правовий висновок відповідає також правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постановах від 08 травня 2018 року у справі № 521/18287/15-ц (провадження № 14-90цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19). Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що припис «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України) стосується як позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судом. Позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду лише у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України. Таким чином, суди, встановивши, що позивач звернувся до суду з вимогами про відшкодування моральної шкоди суддями, з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, дійшли правильного висновку про те, що підстав для задоволення позову про відшкодування моральної шкоди, заподіяної порушенням строків розгляду цивільної справи немає. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 25 листопада 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 травня 2021 року та відмову у відкритті касаційного провадження у даній справі на підставі пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку. Посилання заявника у касаційній скарзі на постанову Вищого Господарського Суду України від 23 листопада 2016 року в справі № 921/148/14г/13 є безпідставними, оскільки встановлені судами обставини у зазначеній справі та у цій справі не є тотожними. Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Керуючись пунктом 5 частини другої, частинами четвертою і п`ятою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду У Х В А Л И В : У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 25 листопада 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, третя особа - Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області, про відшкодування моральної шкоди, відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: В. М. Коротун С. Ю. Бурлаков М. Є. Червинська