Постанова 4818 № 638/12564/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 серпня 2020 року м. Харків Справа № 638/12564/17 Провадження № 22-ц/818/1437/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кругової С.С., суддів Тичкової О.Ю., Пилипчук Н.П., секретаря Кучер Ю.Ю., Учасники справи : Позивач: ОСОБА_1 , Відповідач: ОСОБА_2 , Третя особа: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Мохонько Юлія Миколаївна, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 12 грудня 2019 року, увалене суддею Аркатовою К.В., у цивільній справі за позовом про визнання припиненим договору позики та припинення договору іпотеки від 6 квітня 2011 року,- в с т а н о в и в : У серпня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати припиненим договір позики від 6 квітня 2011 року, який укладено між ОСОБА_2 та позивачем; визнати припиненими правовідносини між сторонами у справі за договором іпотеки від 6 квітня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Мохонько Ю.М., зареєстрованим в реєстрі за № 187 та виключити з державного реєстру іпотек запис про державну реєстрацію обтяження майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 32,2 кв.м., що належить їй, який внесено у зв`язку з укладанням між сторонами договору іпотеки від 6 квітня 2011 року; стягнути з відповідача на її користь судовий збір. Позов мотивований тим, що 11 серпня 2017 року нею отримано лист приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Мохонько Ю.М. № 76/02-24 від 9 серпня 2017 року, згідно якого їй передано заяву - претензію ОСОБА_2 щодо погашення зобов`язання за договором позики в забезпечення виконання за яким укладено договір іпотеки. 6 квітня 2011 року між нею та відповідачем укладено договір позики в простій письмовій формі, нею отримано позику в розмірі 43450 доларів США строком до 6 жовтня 2013 року. Обов`язок щодо повернення суми позики в повному обсязі та в строки нею виконаний. 6 квітня 2011 року в забезпечення виконання зобов`язань за договором позики між сторонами укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Махонько Ю.М. З листа нотаріуса 11 серпня 2017 року їй стало відомо про наявність у відповідача претензій щодо сплати грошових коштів, намагання звернути стягнення на предмет іпотеки. Вважає, що виконала умови договору позики у повному обсязі, повернула суму коштів у розмірі 43450 доларів США, а тому іпотечний договір припинив свою дію через виконання основного зобов`язання. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що порушення ОСОБА_1 умов основного зобов`язання щодо повернення грошових коштів, відсутність доказів про вчинення таких дій, сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору, суд прийшов до висновку про невиконання позивачем обов`язку про повернення позики, у зв`язку з чим відсутні законодавчо визначені підстави для визнання припиненими договору позики та іпотеки, а тому відмовив у задоволенні позовних вимог. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду є незаконним та ухваленим з грубим порушенням норм процесуального права із неповним встановленням обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що в самому договорі позики не міститься положень про те, що такий договір іпотеки за своїм змістом може змінювати положення основного договору позики від 06.04.2011. Судом не надано належної правової оцінки строку дії договору позики до 06.03.2013, після якого ОСОБА_2 не звертався до суду з питань порушення його прав за цим договором. Також, з цього договору не вбачається безпосереднє отримання позивачем грошових коштів у сумі 43450 дол. США за цим договором, оскільки договір було підписано позивачем на прохання її сина ОСОБА_4 з метою подальшого вирішення його фінансових питань з відповідачем відносно яких вже існує декілька судових справ на розгляді у судах, у яких ОСОБА_1 стороною не є. Зазначає, суд залишив поза увагою, що договір іпотеки, виходячи з п.1.1 розділу І був укладений до договору позики з іншим строком дії та строком виконання до 6 жовтня 2012 року, тобто у ньому містяться відомості про строки виконання іншого зобов`язання, ніж договір позики від 06.04.2011, строк виконання якого встановлено до 6 жовтня 2013 року. Тому, треба враховувати, що іпотека не може суперечити основному зобов`язанню. Стверджує, що рішення суду першої інстанції не узгоджується з правовими висновками Верховного Суду. У відзиві на апеляційну скаргу приватний нотаріус Мохонько Ю.М. зазначала, що договір позики був укладений у простій письмовій формі, сторони підтверджували вірність викладеного його змісту, розмір зобов`язання та терміни виконання, про що свідчать їх підписи на договорі, який також передбачав позасудове врегулювання спору. Також, нотаріусом було надано іпотекодателю від ОСОБА_2 заяву для підтвердження факту завершення 30-денного строку з моменту отримання боржником письмової вимоги іпотекодержателя. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просив відмовити у її задоволенні та залишити судове рішення без змін з огляду на те, що воно є законним та обґрунтованим. Зазначає, що доказів повернення грошових коштів згідно договору позики позивачем не надано. Також, ним обрано спосіб захисту своїх прав згідно із домовленості між сторонами договору. вважає, що інші доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи. Щодо надання позивачу житла вказує, що питання відносно її виселення з квартири не ставилося, тому ці доводи відношення до справи не мають. В судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. 20 серпня 2020 року через канцелярію суду надійшло клопотання представника позивача Мокроусова Ю.С. про відкладення розгляду справи з посиланням на карантин, установлений постановою Кабінету міністрів України від 11 березня 2020 року за №211. Так, 17 липня 2020 року набрав чинності Закон України від 18 червня 2020 року № 731 - ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)». Згідно з вказаним Законом пункт 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 48, ст. 436) викладено в такій редакції: "3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином". Процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540 - IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20 - денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом. Цивільна справа в провадженні апеляційного суду знаходиться з січня 2020 року та неодноразово відкладалась за клопотаннями представників сторін. У клопотанні від 20 серпня 2020 року представник позивача не наводить які саме обмеження, впроваджені у зв`язку з карантином, не дали можливості брати участь у судовому засіданні позивачу чи її представнику. Також, до клопотання додано витяг з пошукового номеру направлення із КНП «Міська поліклініка №26» ХМР від 19.08.2020 відносно ОСОБА_1 з якого вбачається, що термін його дії з 19-08-2020 про направлення на планову консультацію ЛОРа зі скаргою на горло. У клопотанні не міститься причин неможливості участі у судовому засіданні представника, через якого діє позивач, та неможливості подання позивачем будь-яких доказів чи пояснень письмово задля дотримання карантинних заходів. Отже, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке. Судовим розглядом встановлено, що 06.04.2011 року між сторонами у справі укладений договір позики, згідно умов якого позивач взяла в борг у відповідача 43450 доларів США, що в еквіваленті складає 346 296,50 грн., які зобов`язалась повернути готівкою у строк до 06.10.2013 року. В забезпечення виконання умов договору позики 06.04.2011 року між сторонами укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мохонько Ю.М., реєстровий № 187, згідно якого даний договір є забезпеченням зобов`язань за договором позики від 06.04.2011 року, укладеним в простій письмові формі, за умовами якого іпотекодавець зобов`язується перед іпотекодержателем повернути суму, що еквівалентна 43450 доларів США в строк до 06.10.2012 року. Предметом вказаного договору іпотеки є квартира АДРЕСА_1 . Згідно п.п.5.1,5.4 договору іпотеки у разі порушення іпотекодержателем умов договору позики або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення, в якій зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може здійснюватися: за рішенням суду; шляхом здійснення виконавчого напису на цьому договорі; шляхом продажу іпотекодержателем предмета іпотеки у бідь - якій спосіб на підставі договору купівлі - продажу у порядку, встановленому ст.38 Закону України «Про іпотеку» набути право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язань іпотекодержателя. 10.08.2017 року відповідач звернувся до нотаріуса із заявою про передачу позивачу вимоги про повернення боргу протягом тридцяти днів з моменту отримання заяви. Попереджена, що у випадку невиконання зобов`язань по поверненню боргу, будуть проведені реєстраційні дії та зареєстровано право власності на предмет іпотеки на ім`я відповідача ОСОБА_2 на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 . відповідно до п.5 договору іпотеки. Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мохонько Ю.М. належним чином повідомлено позивача про заяву - претензію відповідача щодо погашення зобов`язання за договором позики. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом факту не лише укладення договору, а й факту передання грошової суми позичальнику. Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. Згідно з частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом у якому просила визнати припиненим договір позики та визнати припиненими правовідносини між сторонами у справі за договором іпотеки, але при цьому будь яких доказів виконання зобов"язання по поверненню боргу в порушення вимог ст.81 ЦПК України суду не надала. Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову правильно врахував те, що саме позивач порушила умови основного зобов`язання щодо повернення грошових коштів відповідачу і не надала суду відповідних доказів вчинення дій по поверенню боргу. Факт повернення отриманих в борг позивачем грошових коштів в судовому засіданні позивачем не доведено в силу ст.76-81 ЦПК України. Посилання на різні строки повернення боргу в договорі позики та в договорі іпотеки 6 жовтня 2013року та 6 жовтня 2012 року не мають ніякого значення за умов відсутності доказів повернення боргу будь коли. Сума боргу співпадає в обох договорах. Доводи представника відповідача про те, що з договору позики не вбачається отримання позивачем грошових коштів від відповідача в борг, спростовуються змістом цього договору позики з якого чітко вбачається, що ОСОБА_1 позичила у ОСОБА_2 43450 доларів США в еквіваленті 346 296,50 грн, які зобов"язується повернути готівкою у строк до 6 жовтня 2013 року. Доводи апеляційної скарги про підписання договору на прохання сина і про можливе виселення позивача в майбутньому з квартири не є підставою для скасування рішення суду, яким ці питання не вирішувались. Доводи апеляційної скарги, що в судовому порядку не доведено порушення прав відповідача, що він не звертався до суду з позовом під час дії договору позики і після спливу строку повернення боргу 6.10.2013, а тому висновок суду про порушення позивачем умов договору позики є передчасним, судова колегія вважає надуманими і такими, що не впливають на вирішення справи по суті. Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України). Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов`язання норми глави 50 «Припинення зобов`язання» ЦК України не передбачають. При цьому відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України. Згідно з приписами статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи. У зобов`язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку. Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п`ята статті 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов`язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного. Отже, ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання не визнає. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо. Таким чином, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов`язання не припиняється. Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 зазначеного Закону. Конструкція цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом. Так, згідно з указаною нормою іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання (абзац другий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку»). Натомість Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов`язанням чи не звернення кредитора до суду з позовом про стягнення заборгованості. Пунктом 6 оскаржуваного договору іпотеки передбачені підстави для припинення договору іпотеки аналогічні зазначеним в ст.17 ЗУ "Про іпотеку" (а.с.9). Проаналізувавши положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» у взаємозв`язку зі статтями 256, 266, 267, 509, 598 ЦК України, судова колегія вважає, що якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за договоромпозики і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов`язання за договором позики і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», а саме припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Суд першої інстанції постановив законне і обгрунтоване рішення з дотриманням норм процесуального і матеріального права, яке на підставі ст.375 ЦПК України підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389,390, 391 ЦПК України суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 12 грудня 2019 року-залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, і протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду, у випадках передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий С.С. Кругова Судді О.Ю. Тичкова Н.П. Пилипчук повний текст постанови складено 20 серпня 2020 року