Постанова 4857 № 300/1157/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/1157/20 пров. № А/857/4027/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді: Кухтея Р.В. суддів: Шевчук С.М., Шинкар Т.І. з участю секретаря судового засідання: Смолинця А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 , Івано-Франківської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора на рішенняІвано-Франківського окружного адміністративного судувід 11 січня 2021 року (ухвалене головуючим-суддею Матуляком Я.П., час ухвалення судового рішення 11 год 22 хв у м. Івано-Франківську, час складання повного тексту судового рішення 21 січня 2021 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора України про визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в с т а н о в и в : У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог просив визнати протиправними та скасувати рішення Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора (далі кадрова комісія) №180 від 10.04.2020 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора», наказ прокурора Івано-Франківської області №283к від 28.04.2020, яким його було звільнено з посади прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Івано-Франківської області та з органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру»№1697-VIIвід 14.10.2014 (далі Закон №1697-VII), з 30.04.2020, поновити його в Івано-Франківській обласній прокуратурі на посаді прокурора відділу захисту інтересів дітей та протидії насильству Івано-Франківської обласної прокуратури або рівнозначній посаді в органах прокуратури України, яка відповідає тій посаді, яку він обіймав станом на 30.04.2020 та стягнути з Івано-Франківської обласної прокуратури на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 30.04.2020 по дату фактичного поновлення на роботі. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного судувід 11.01.2021 позов було задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ №283к від 28.04.2020,поновлено позивача в Івано-Франківській обласній прокуратурі на рівнозначній посаді прокурора відділу ювенальної юстиції з 30.04.2020, зарахувавши час вимушеного прогулу у загальний строк служби в органах прокуратури України, стягнуто з Івано-Франківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30.04.2020 до 11.01.2021 в розмірі 185 038,20 грн, з відповідним відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів, а також стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської обласної прокуратури на користь позивача понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 500 грн. У задоволені решти позовних вимог відмовлено. Рішення в частині поновлення на посаді та стягнення заробітної плати у межах стягнення за один місяць суд допустив до негайного виконання. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Офіс Генерального прокурора та Івано-Франківська обласна прокуратура подали апеляційні скарги. В обґрунтування доводів апеляційної скарги Офіс Генерального прокурора зазначає, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, до яких суд прийшов з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Скаржник зазначає, що атестація є спеціальною процедурою, яка має на меті визначення здатності прокурора здійснювати повноваження в органах прокуратури України за визначеними законом критеріями, а тому подавши заяву про переведення на посаду прокурора та про наміри пройти атестацію, позивач добровільно надав персональну згоду на те, що у разі прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації, його буде звільнено на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону №1697-VII. Вказує, що за наслідками складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора ОСОБА_1 набрав 66 балів, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту- 70, у зв`язку з чим його не було допущено до проходження наступного етапу атестації. Також, суд першої інстанції не врахував, що положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX від 19.09.2019 (далі Закон №113-ІХ) на час ухвалення рішення в цій справі є чинними та неконституційними не визнані. За наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором, з урахуванням вимог п.п.2 п.19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, особа звільняється на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону №1697-VII у разі неуспішного проходження атестації, що є виконанням вимог закону, а не додатковою підставою для звільнення.Також, вказує на помилковість висновків суду першої інстанції про поновлення позивача на посаді в органі, який не розпочав роботу у визначений законом спосіб та неправильний розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Доводи апеляційної скарги, яка подана Івано-Франківської обласною прокуратурою, аналогічні тим, які викладені в апеляційній скарзі Офісу Генерального прокурора. Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позову та прийняти постанову, якою визнати протиправним та скасувати рішення кадрової комісії№180 від 10.04.2020про неуспішне проходження ним атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, а в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінити, застосувавши під час обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 11.09.2020 нові умови праці за рівнозначною посадою у зв`язку з одночасним підвищенням посадових окладів прокурорів та зміною структури заробітної плати. Вказує, що судом першої інстанції не було враховано, що відповідачами не спростовано його доводи щодо несправності системи під час проходження тестування, зокрема, посилається на інформацію ТзОВ «Сайметрікс-Україна» щодо збоїв у роботі програмного забезпечення під час тестування на загальні здібності 02.03.2020, покликається на порушення кадровою комісією анонімності під час проходження атестації та конфіденційність відомостей про конкретну особу, яка проходила тестування під час проведення тестування, рішення про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора було винесено неповноважним органом та не може слугувати підставою для його звільнення,зокрема, за відсутності голови комісії ОСОБА_2 , а також вказує на недотримання принципу безсторонності, неупередженості та рівності всіх перед законом при ухваленні кадровою комісією оспорюваного рішення щодо нього у порівняні з іншими прокурорами, допущеними до повторного проходження тестування.Крім того, при прийнятті оспорюваного рішення судом першої інстанції неправильно розтлумачено п.7 Розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генеральногопрокурора №221 від 03.10.2019 (далі Порядок №221),безпідставно розширено зміст цієї норми, що вказує на неправильне застосування судом першої інстанції положень Закону №113, а також не застосовано положення ст.88 Закону №1697-VII та ст.ст.7, 10 Закону України Про судову експертизу». Також, суд першої інстанції дійшов помилково висновку, не взявши до уваги при обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу положення абз.8 п.2 Порядкуобчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі Порядок №100) та неправильно про розтлумачив ст.81 Закону №1697-VII. Беручи до уваги ту обставину, що суд апеляційної інстанції не визнавав обов`язковою участь у судовому засіданні позивача та його представника, а тому з урахуванням положень статті 313 КАС України, колегія суддів вважає за можливе провести судове засідання за їх відсутності. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача Цинайка Н.І., яка підтримала апеляційну скаргу Івано-Франківської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора та заперечила проти задоволення апеляційної скарги позивача, перевіривши матеріали справи та доводи, викладені в апеляційних скаргах в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування оспорюваного рішення та поновлення на посаді в Івано-Франківській обласній прокуратурі скасуватита прийняти в цій частині постанову, якоюадміністративний позовзадовольнити частково, а в решті рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з наступного. З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 з 08.05.2013 працював на посаді прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Івано-Франківської області. Відповідно до Закону №113-IX,усі працівники органів прокуратури підлягають проходженню атестації відповідно до Порядку №221. У встановлений строк і за визначеною формою ОСОБА_1 подав заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію, у зв`язку з чим його було допущено до проходження атестації прокурорів. Наказом Генерального прокурора №77 від 07.02.2020 було створено кадрову комісію. Головою кадрової комісії 20.02.2020 було затверджено графік складання іспитів у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, відповідно до якого складання позивачем іспитів було визначено на 04.03.2020 у групі №1. Згідно відомостей про результати тестування на знання та вміння у застосуванні закону на відповідність здійснювати повноваження прокурора, ОСОБА_1 отримав 66 балів, що є менше прохідного балу (70) для успішного складання іспиту. 04.03.2020 та 05.03.2020 ОСОБА_1 подавав кадрової комісії заяви з описом технічних несправностей, з яких, на його думку, тестування переривалося та не відбулося в повній мірі та проханням призначити новий час (дату) складання даного іспиту. Доказів направлення заяви від 05.03.2020 позивачем не подано, а до матеріалів справи долучено лише частину такої заяви. За результатами розгляду заяв позивача та інших осіб, які звернулися із подібними заявами, було відмовлено у призначенні повторного тестування та ухвалено рішення про неуспішне проходження атестації. Як слідує з протоколу засідання кадрової комісії №8 від 10.04.2020, під час проходження тестування прокурори не зверталися допредставників кадрової комісії та робочої групи для фіксування технічної несправності комп`ютерної техніки чи програмно-апаратного комплексу у відповідних актах, а тому скарги на технічні несправності вважалися непідтвердженими. Прокурори, які у своїх заявах вказували на погане самопочуття та незадовільний стан здоров`я, із відповідними заявами до членів комісії до проходження етапу тестування не зверталися, а вказали цю обставину лише після неуспішного його проходження. Наказом прокуратури Івано-Франківської області №283к від 28.04.2020 ОСОБА_1 було звільнено з посади прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Івано-Франківської області та з органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону №1697-VII,з 30.04.2020. Підставою прийняття наказу слугувало рішення кадрової комісії. Не погодившись з рішенням та наказом про звільнення, позивач звернувся до адміністративного суду з вимогою про їх скасування та поновленням на посаді, а також стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, доводи позивача про наявність технічних неполадок комп`ютерної техніки під час проходження ним атестації, не знайшли свого підтвердження, а тому кадрова комісія, приймаючи оспорюване рішення, діяла у межах, спосіб та порядку, що визначенні чинним законодавством. Стосовно позовних вимог про скасування наказу про звільнення та поновлення на займаній посаді, судом першої інстанції було зазначено, що наявність у п.9 ч.1 ст.51 Закону №1697-VII двох окремих підстав для звільнення покладає на роботодавця обов`язок щодо зазначення в наказі про звільнення конкретної підстави, визначеної цим пунктом. За висновками суду першої інстанції, покликання відповідача в оспорюваному наказі на п.9 ч.1 ст.51 Закону №1697-VII, без зазначення конкретної підстави для звільнення, породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення. Проте, колегія суддів вважає, що до таких висновків суд першої інстанції прийшов з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, виходячи з наступного. Стосовно доводів апеляційної скарги, поданої позивачем про протиправність та скасування рішення кадрової комісії №180 від 10.04.2020, колегія суддів зазначає наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 25.09.2019набрав чинності Закон №113-ІХ, яким запроваджено реформування системи органів прокуратури, пунктом 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» якого передбачено, що з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону №1697-УІІ. Згідно п.7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ переведення на відповідну посаду в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах можливе лише у разі успішного проходження атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Відповідно до п.10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації. Аналогічне положення міститься у Порядку №221. Пунктом 11 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ передбачено, що атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур. Предметом атестації є оцінкапрофесійної компетентності прокурора та професійної етики та доброчесності прокурора (п.12 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ). Відповідно до п.13 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ,атестація прокурорів включає такі етапи:складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди; проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.Атестація може включати інші етапи, не проходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор. Графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія (п.14 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ). За результатами складення прокурором іспиту кадрова комісія ухвалює рішення щодо допуску прокурора до проведення співбесіди. Якщо прокурор за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, встановлений згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, це є підставою для недопущення прокурора до етапу співбесіди і ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором (п.16 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ). Пунктом 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ передбачено, що кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють рішення про успішне або неуспішне проходження прокурором атестації та за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію. При цьому, абз.3 п.17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ забороняє повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів. Пунктом дев`ятим розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ передбачено, що атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором. Відповідно до п.1 розділу І Порядку №221, атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур. Проведення атестації прокурорів та слідчих регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних) забезпечують кадрові комісії Офісу Генерального прокурора, а прокурорів та слідчих місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) - кадрові комісії обласних прокуратур. Пунктом 6 розділу І Порядку №221 передбачено, що атестація включає такі етапи: - складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; - складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки; - проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання. Пунктами 7-9 розділу І Порядку №221 передбачено, що повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора. Тестування проходить автоматизовано з використанням комп`ютерної техніки у присутності членів відповідної кадрової комісії і триває 100 хвилин. Прокурор може завершити тестування достроково. Тестові питання обираються для кожного прокурора автоматично із загального переліку питань у кількості 100 питань. Кожне питання має передбачати варіанти відповіді, один з яких є правильним. Після закінчення часу, відведеного на проходження тестування, тестування припиняється автоматично, а на екран виводиться результат складання іспиту відповідного прокурора. Кожна правильна відповідь оцінюється в один бал. Максимальна кількість можливих балів за іспит становить 100 балів (п.3 розділу ІІ Порядку №221). Інші питання, пов`язані із проведенням атестації прокурорів, врегульовані розділом V Порядку №221. Так, відповідно до п.1, 2 Розділу V Порядку №221, уповноваженими суб`єктами з питань забезпечення організаційної підготовки до проведення атестації та виконання функцій адміністративно-розпорядчого характеру, координування та узгодження дій під час підготовки і проведення атестації є члени комісії та робоча група відповідної кадрової комісії. У разі виникнення у прокурора зауважень чи скарг на процедуру проведення атестації він може звернутися до голови або секретаря комісії. Прокурор, включений до оприлюдненого в установленому порядку графіка складання іспиту (графіка складання іспитів), продовжує проходити атестацію до ухвалення кадровою комісією рішення про успішне або неуспішне проходження ним атестації, незалежно від призначення (переведення) в інший орган прокуратури (п.31 Розділу V Порядку №221). Згідно п.6 Розділу V Порядку №221, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної*) прокуратури про звільнення відповідного прокурора на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону №1697-УІ1. Як встановлено судом та описано вище, у встановлений строк і за визначеною формою позивачем була поданавідповідна заява про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію, у зв`язку з чим його було допущено до проходження атестації прокурорів, головою кадрової комісії було затверджено графік складання іспитів,відповідно до якого складання позивачем іспитів було визначено на 04.03.2020 у групі №1. За результатами тестування на знання та вміння у застосуванні закону на відповідність здійснювати повноваження прокурора, ОСОБА_1 отримав 66 балів, що є менше прохідного балу (70) для успішного складання іспиту, у зв`язку з чим кадровою комісією було прийнято оспорюване рішення, на підставі якого Івано-Франківською обласною прокуратурою видано спірний наказ. Разом з тим, з матеріалів видно, що позивач, не погоджуючись із рішенням кадрової комісії, подав відповідні заяви, про які описується вище, підставою чого слугувало те, що при складанні ним іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної програми на загальні здібності відбувались технічні збої програмного забезпечення, внаслідок чого результати проходження тестування були визначені неправильними. У ході розгляду справи судом встановлено, що безпосередньо під час складення іспиту позивач усно звертався до членів робочої групи зі скаргами на неналежну роботу комп`ютерної техніки, що перешкоджало проходженню ним тестів. Надалі, після закінчення тестування, 04.03.2020 та 05.03.2020 позивач подав до кадрової комісії заяви, у яких описав збої в роботі комп`ютера та просив допустити його до повторної здачі тестів. Пунктом 2 розділу V Порядку №221 передбачено, що у разі виникнення у прокурора зауважень чи скарг на процедуру проведення атестації він може звернутися до голови або секретаря комісії. Згідно п.7 розділу І Порядку №221, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора у тому разі, якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора. Проте, розглянувши заяви прокурорів, в тому числі позивача щодо повторного проходження тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, кадрова комісія відмовила у їх задоволенні, з огляду на відсутність складених під час тестування актів, завчасно поданих прокурорами заяв щодо їх стану здоров`я, що свідчить про фактичне використання прокурорами свого права на проходження відповідного етапу атестації, що зафіксовано у протоколі засідання кадрової комісії. З приводу вище викладеного, колегія суддів зазначає, що ні Порядком №221, ні жодним іншим нормативно-правовим актом не передбачено складання відповідних актів, на які покликається кадрова комісія у своїх протоколах, як затвердженої форми звернення для підтвердження технічних збоїв під час виконання іспиту та не встановлено порядку перевірки інформації, яка у них відображена. По-перше, доказів законодавчого затвердження форми такого акту матеріали справи не містять. По-друге, аналіз назви акту, на затвердження якого покликається кадрова комісія у протоколі від 10.04.2020 свідчить про те, що такий акт не може бути складений у випадку необхідностіфіксації технічних збоїв програм чи комп`ютерної техніки без дострокового завершення тестування з об`єктивних причин. Вказаний висновок кадрової комісії зумовив прийняття оспорюваного рішення №180 від 10.04.2020, у зв`язку з набранням позивачем 66 балів, що є менше прохідного балу для успішного складення іспиту та яке не дозволяє допустити його до наступних етапів атестації. Надаючи правову оцінку обґрунтуванню вимог позивача щодо невідповідності результатів тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, внаслідок технічних збоїв програмного забезпечення, які не дали можливості відповісти на більшу кількість питань і що не було враховано відповідачем при прийнятті оспорюваного рішення, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. У зв`язку із розглядом даної справи, Офісом Генерального прокурора були надані копії відомостей про результати тестування, копії протоколів засідання Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 10.04.2020, копії заяв позивача від 04.03.2020 та пояснень до неї від 05.03.2020, копію рішення кадрової комісії №180від 10.04.2020, роздруківку деталей іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, тощо. Поряд з цим, як встановив суд апеляційної інстанції, жодних письмових доказів, які б свідчили про перебіг іспиту (тестування) на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, який відбувався за участю ОСОБА_1 04.03.2020, на спростування доводів позивача, ні Офісом Генерального прокурора, ні Першою кадровою комісією не булонадано. Судом першої інстанції також було встановлено, що послуги з оцінки загальних здібностей під час атестації прокурорів регіональних прокуратур надавало ТзОВ «Сайметрікс- Україна», шляхом забезпечення доступу учасниками тестування до тестової платформи, за допомогою якої учасникам пред`являлися тестові завдання, а також забезпечувалась асистентська підтримка під час тестування. Листом №20320-1 від 02.03.2020 ТзОВ «Сайметрікс-Україна» засвідчило виникнення технічної несправності під час проведення тестування на загальні здібності 02.03.2020, що призвела до тимчасового зриву тестування під час його проведення. У листі ТзОВ «Сайметрікс-Україна» на адресу Генерального прокурора зазначено, що «на цьому етапі вдалося знайти тимчасове рішення, яке дозволяє продовжувати тестування із суттєвою затримкою в часі, а пошук технічного рішення, яке дозволить повноцінно відновити процедуру тестування продовжується». Відтак, цим листом не підтверджується повне усунення технічних неполадок у програмному забезпеченні, а вказується лише на тимчасове рішення, яке дозволяє продовжити тестування. Відповідач не спростував доводи позивача про технічні збої (некоректну роботу)у програмі в процесі іспиту, а надав тільки копії актів налаштування та підготовки інструменту «PSYMETRICS», які підписані однією особою, яка не є відповідальною за процес тестування і не перебуває в трудових відносинах ні з Офісом Генерального прокурора, ні з ТзОВ «Сайметрікс-Україна» та не має відношення до організації, що надала обладнання. Доказів про належну роботу програми в ході іспиту, відповідачі суду не надали. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що Порядком №221 не передбачено складання відповідних актів технічних збоїв під час виконання іспиту, на які посилався відповідач у своїх протоколах, не визначено їх форму та не встановлено порядку перевірки інформації, яка в них відображена. Викладене, у свою чергу, свідчить, що кадрова комісія, приймаючи оспорюване рішення, а також перевіряючи аргументи його заяв від 04.03.2020 та від 05.03.2020, не вжила жодних заходів щодо перевірки викладениху них обставин, обмежившись лише посиланням на відсутність існування акту, складання якого не передбачено Порядком №221. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за результатами розгляду даної справи, з приводу існування технічних збоїв в системі тестування, крім позивача, того ж дня (04.03.2020) до відповідача звертався ще 81 прокурор, який приймав у ньому участь. До того ж, можливість існування таких проблем при роботі відповідної програми підтверджується листом ТзОВ «Сайметрікс-Україна», що мало місце раніше - 02.03.2020 та яке зумовило перенесення іспиту на інший день. Стосовно доводів Офісу Генерального прокурора у відзиві на апеляційну скаргу та в апеляційній скарзі про те, що технічна несправність була зафіксована під час тестування 02.03.2020, у той час як жодних технічних проблем у період з 03 по 05 березня 2020 року, які б могли вплинути на результати тестування на загальні здібності, зафіксовано не було, суд апеляційної інстанції не вважає такі належним доказом відсутності технічних збоїв у програмі під час проведення тестування 04.03.2020, оскільки у протоколі засідання кадрової комісії №8 від 10.04.2020 зафіксовано, що принаймні одного разу технічний збій мав місце. Викладене, у свою чергу унеможливлює врахування в якості доказів відсутності технічних збоїв комп`ютерної програми під час тестування 04.03.2020, оскільки такі твердження містять суперечливі протоколу засідання кадрової комісії відомості. Відтак, всупереч вимог ч.2 ст.77 КАС України, суб`єктом владних повноважень не спростовано доводи позивача про те, що під час проведення іспиту (тестування) на загальні здібності та навички постійно відбувалися технічні збої в роботі комп`ютера, а також те, що він вірно відповідав на переважну більшість питань на всіх рівнях складності тесту, і що в процесі проходження тестування, система працювала некоректно, зокрема, при переході до іншого питання. Таким чином, наявні у матеріалах докази свідчать про обґрунтованість доводів позивача про те, що під час проведення 04.03.2020 тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки мали місце технічні проблеми, а відтак такий іспит щодо нього не відбувся з причин, які не залежали ні від членів комісії, ні від ОСОБА_1 , який приймав у ньому участь. Як було зазначено вище, відповідно до п.7 Порядку №221 комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора. Відповідно до ч.1, 2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. У справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним. Крім того, у рішенні від 09.01.2007 у справі «Інтерсплавпроти України» Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства. ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (п.157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжнлтд. проти Кіпру» (SigmaRadioTelevisionltd. v.Cyprus №32181/04); п.44 рішення у справі «Брайєн проти Об`єднаного Королівства» (Bryanv.theUnitedKingdom); п.156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжнлтд. проти Кіпру» (SigmaRadioTelevisionltd. v. Cyprus № 32181/04); п.47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02). Відтак, оскаржуване рішення кадрової комісії стосовно позивача не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки відповідачем не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття, достовірність даних, які були взяті кадровою комісією до уваги. Пунктом 49 рішення ЄСПЛ від 02.11.2006 у справі «Волохи проти України» (заява №23543/02) зазначено, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації регулювати свою поведінку. Формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (див. рішення ЄСПЛ від 24.04.2008 у справі «C.G. та інші проти Болгарії», заява №1365/07, п. 39). Відповідно до п.6 розділу V Порядку №221, рішення кадрових комісій про неуспішне проходження атестації може бути оскаржене прокурором у порядку, встановленому законодавством, що в свою чергу покладає на кадрові комісії обов`язок обґрунтувати рішення про проходження або не проходження атестації прокурором у такий спосіб, щоб рішення містило мотиви та посилання на відповідні докази, на підставі яких таке рішення приймається. Наведене узгоджується із Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції. З урахуванням наведеного вище та з огляду на викладені обставини, колегія суддівне може погодитися з висновками суду першої інстанції про те, що відмовляючи позивачу у задоволенні його звернення від 04.03.2020 про призначення іншого часу (дати) іспиту за вказаних обставин та приймаючи рішення про неуспішне проходження позивачем атестації, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), неупереджено, добросовісно, розсудливо, пропорційно, зокрема, без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, а відтак вважає оспорюване рішення протиправним, що є наслідком його скасування. У даній справі суд не перебирає на себе повноваження кадрової комісії щодо проведення атестації прокурорів, а лише надає оцінку зовнішній стороні рішення, а саме тому, чи є воно обґрунтованим. Суд апеляційної інстанції зазначає, що метою запровадження Законом №113-ІХ атестації прокурорів, як однієї з умов для їх переведення на відповідні посади, є побудова якісної та професійної системи прокуратури. Така атестація має відбуватися відповідно до положень чинного законодавства, без впливу на цей процес з боку інших осіб та органів. Оцінку наявності підстав для звільнення прокурора за результатами проходження атестації може надати лише прокурор відповідного рівня, який законом уповноважений для прийняття такого рішення. При цьому, визначена законом підстава для звільнення як наявність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації, за висновком суду апеляційної інстанції, не має імперативного характеру для керівника прокуратури, адже відповідно до п.3 ч.1 ст.11 Закону №1697-VII керівник обласної прокуратури призначає на посади та звільняє з посад прокурорів обласних та окружних прокуратур у встановленому цим Законом порядку. Таким чином, закон визначає лише підставу для звільнення, тоді як саме рішення, яке носить обов`язковий характер та впливає на обсяг прав та обов`язків прокурора, приймає саме керівник прокуратури відповідного рівня. Такий наказ є актом індивідуальної дії, який має відповідати критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 КАС України, а тому має бути прийнятий суб`єктом звільнення обґрунтовано та розсудливо. Стосовно доводів Івано-франківської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора, а також висновків суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування оспорюваного наказу, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне. Так, задовольняючи вказану позовну вимогу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами не було надано доказів ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому позивач обіймав посаду, а тому вважав безпідставним покликання в спірному наказі на п.9 ч.1 ст.51 Закону №1697-VІІ. Також, суд першої інстанції вказав, що відповідачами не підтверджено відповідними доказами та не доведено скорочення кількості прокурорів, а покликання на п.9 ч.1 ст.51 цього Закону, без зазначення конкретної підстави звільнення, породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення. Проте,колегія суддів вважає, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов з неправильним застосуванням положень Закону №113-ІХ, яким запроваджено реформування системи органів прокуратури. Як зазначалось вище, пунктом 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ передбачено, що з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону №1697-VІІ. Відповідно до п.п.2 п.19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ,прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора відповідно до п.9 ч.1 ст.51 Закону №1697-VІІ на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації. Отже, за умови неуспішного проходження прокурором атестації, прокурор звільняється на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону №1697-VІІ, з урахуванням особливостей, визначених Законом №113-ІХ. Висновок суду апеляційної інстанції про протиправність оспорюваного наказу та необґрунтованість доводів відповідачів в цій частині ґрунтуються на протиправності оспорюваного рішення комісії, які в силу нормативного врегулювання питань проходження атестації прокурорами, є взаємопов`язаними. Стосовно висновків суду першої інстанції в частині поновлення позивача в Івано-Франківській обласній прокуратурі на рівнозначній посаді прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Івано-Франківської області, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Як встановлено судом, спірним наказом ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Івано-Франківської області та з органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону №1697-VII. Оскаржуваним судовим рішенням вирішено поновити позивача в Івано-Франківській обласній прокуратурі на рівнозначній посаді прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Івано-Франківської області. Частиною першою статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Відповідно до п.2.27 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993, днем звільнення вважається останній день роботи. Пунктом 7 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ визначено єдину умову переведення прокурорів, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, зокрема, успішне проходження атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Отже, з урахуванням наведених вище норм та встановлених обставин, беручи до уваги те, що відповідно до хронології подій спірні рішення та наказ були видані до утворення Івано-Франківської обласної прокуратури, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про поновлення позивача в Івано-Франківській обласній прокуратурі на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Івано-Франківської області з 30.04.2020. За таких обставин, позивач підлягає поновленню з 30.04.2020 на посаді прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Івано-Франківської області. Стосовно доводів позивача про необхідність обрахування вимушеного прогулу з розміру окладу, встановленого Законом України №113-ІХ та застосування коефіцієнту підвищення, колегія суддів зазначає наступне. Згідно абз.3 п.3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України (постанова Кабінету Міністрів України №505 від 31.05.2012 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури»). Пунктом 7 розділу II«Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральнійпрокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Відповідно до п.п.«з» п.1 Порядку, такий застосовується у випадку вимушеного прогулу. Згідно абз.3 п.2 Порядку №100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Відповідно до абз.3 п.3 Порядку №100, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період(абз.1 п.8 Порядку №100). Відповідно до довідки прокуратури Івано-Франківської області, заробітна плата позивача за лютий 2020 року складала 8932,91 грн, за березень -9570,97 грн, а всього 18503,88 грн. Середньоденна заробітна плата становить 1088,46 грн (18503,88 грн : 17 днів (фактично відпрацьовані). Середньомісячна заробітна плата з урахуванням податків та зборів становить 22313,43 грн (1088,46 грн х 20,5 днів (41 робочий день : 2). Враховуючи ту обставину, що днем звільнення позивача є 29.04.2020, а оскаржуване рішення ухвалене 11.01.2021, беручи до уваги висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для визнання протиправними та скасування рішення та наказу, а також поновлення позивача на посаді, стягненню підлягає сума середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, починаючи з дня, наступного за днем звільнення з 30.04.2020і по день ухвалення оскаржуваного рішення. З урахуванням загальної кількості робочих днів за період вимушеного прогулу, яка складає 170 дні та загальної суми середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення коштів в сумі 185 038,20 грн. Відповідно до пунктів 2-3 частини першої статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби. Отже, суд вірно вказав, що рішення в частині поновлення позивача на посаді та стягнення на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць слід звернути до негайного виконання. Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Зміст зазначених норм права дають підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 по справі №810/3806/18, від 10.12.2019 по справі №10.12.2019, яка в силу положень ч.5 ст.242 КАС України має бути врахована при розгляді цієї справи. Суд апеляційної інстанції зазначає, що до клопотання про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу доданокопію акту приймання-передачі послуг за договором про надання правової допомоги від 21.05.2020, відповідно до якого адвокатом були надані наступні послуги зі збору документів, необхідних для подачі позовної заяви до суду, підготовки, складання та подачі позовної заяви ОСОБА_1 до прокуратури Івано-Франківської області, Офісу Генерального прокурора про визнання незаконним звільнення та поновлення на роботі загальною вартість 15 000 грн. Вирішуючи питання розподілу судових витрат у даній справі, суд апеляційної інстанції враховує, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат. Суд апеляційної інстанції зазначає, що в матеріалах цієї справи наявний належним чином складений договір про надання правової допомоги, оформлені та підписані документи, які містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та документи, які свідчать про оплату позивачем послуг адвоката. Колегія суддів вважає, що визначена адвокатом сума компенсації витрат, понесених позивачемна професійну правничу допомогу,за результатами розгляду справи є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу. Отже, з урахуванням тієї обставини, що судом апеляційної інстанції скасовано оскаржуване рішення в частині поновлення позивача в Івано-Франківській обласній прокуратурі на рівнозначній посаді прокурора відділу ювенальної юстиції та прийняттям в цій частині постанови про поновлення його на посаді прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Івано-Франківської області,на думку колегії суддів, стягненню підлягає 50% понесених позивачем витрат від підтверджених та пропорційно задоволеним вимогам позовної заяви. Доводи позивача про прийняття рішення неправомочним складом першої кадрової комісії та фіксування результатів тестування особою, яка не є членом робочої групи кадрової комісії, колегія суддів вважає необгрунтованими та такими, що не можуть бутисамостійною підставою для визнання протиправним та скасування рішення кадрової комісії. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно ст.317 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення суду першої інстанції та ухвалює нове, коли має неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Івано-Франківської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора задовольнити частково. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року по справі №300/1157/20 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний ОСОБА_3 до Івано-Франківської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора України про визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулузадовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати рішення Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора №180 від 10 квітня 2020 року «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора». Поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Івано-Франківської області з 30 квітня 2020 року. У решті рішення Івано-Франківського окружного адміністративного судувід 11 січня 2021 року по справі №300/1157/20 - залишити без змін Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках, передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. М. Шевчук Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 24.05.2021.