Постанова 4857 № 300/1462/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/1462/20 пров. № А/857/2583/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді: Кухтея Р.В. суддів: Шевчук С.М., Шинкар Т.І. з участю секретаря судового засідання: Смолинця А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Івано-Франківської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, представника позивача ОСОБА_1 - Мигаль Христини Орестівни на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року (ухвалене головуючим-суддею Могилою А.Б., час ухвалення судового рішення 15 год 39 хв у м. Івано-Франківську, час складання повного тексту судового рішення 24 грудня 2020 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Івано-Франківської обласної прокуратури, керівника Івано-Франківської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в с т а н о в и в : У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив визнати протиправним з моменту прийняття і скасувати рішення першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора (далі - кадрова комісія) №184 від 10.04.2020«Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора» (далі оспорюване, спірне рішення), визнати протиправним з моменту прийняття і скасувати наказ прокурора Івано-Франківської області №284к від 28.04.2020 (далі оспорюваний, спірний наказ), яким його було звільнено з посади заступника начальника відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Івано-Франківської області та з органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 (далі Закон №1697-VII), з 30.04.2020, поновити його в Івано-Франківській обласній прокуратурі на посаді, рівнозначній посаді заступника начальника відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Івано-Франківської області з 30.04.2020 та стягнути з Івано-Франківської обласної прокуратури на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу без утримання податків та інших обов`язкових платежів, починаючи з 01.05.2020 і по день ухвалення судом рішення про поновлення на роботі. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.12.2020 позовні вимоги були задоволені частково. Визнано протиправним та скасовано спірний наказ, поновлено позивача в Івано-Франківській обласній прокуратурі на посаді, рівнозначній посаді заступника начальника відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Івано-Франківської області з 30.04.2020, зарахувавши час вимушеного прогулу у загальний строк служби в органах прокуратури України та стягнуто з Івано-Франківської обласної прокуратури на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.04.2020 до 21.12.2020 в розмірі 223406,82 грн, з відповідним відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів. У частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд допустив негайне виконання рішення. Судом також вирішено стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 5000 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволені решти вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Офіс Генерального прокурора та Івано-Франківська обласна прокуратура подали апеляційні скарги. В обґрунтування доводів апеляційної скарги Офіс Генерального прокурора зазначає, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, до яких суд прийшов з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Скаржник зазначає, що атестація є спеціальною процедурою, яка має на меті визначення здатності прокурора здійснювати повноваження в органах прокуратури України за визначеними законом критеріями, а тому подавши заяву про переведення на посаду прокурора та про наміри пройти атестацію, позивач добровільно надав персональну згоду на те, що у разі прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації, його буде звільнено на підставі п.8 ч.1 ст.51 Закону №1697-VII. Вказує, що за наслідками складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора ОСОБА_1 набрав 66 балів, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту - 70, у зв`язку з чим його не було допущено до проходження наступного етапу атестації. Також, суд першої інстанції не врахував, що положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX від 19.09.2019 (далі Закон №113-ІХ) на час ухвалення рішення в цій справі є чинними та неконституційними не визнані. За наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором, з урахуванням вимог п.п.2 п.19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, особа звільняється на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону №1697-VII у разі неуспішного проходження атестації, що є виконанням вимог закону, а не додатковою підставою для звільнення. Також, вказує на помилковість висновків суду першої інстанції про поновлення позивача на посаді в органі, який не розпочав роботу у визначений законом спосіб та неправильний розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Доводи апеляційної скарги, яка подана Івано-Франківської обласною прокуратурою, аналогічні тим, які викладені в апеляційній скарзі Офісу Генерального прокурора. У письмових відзивах на апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та Івано-Франківської обласної прокуратури представник позивача ОСОБА_2 просить оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення. Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позову та прийняти постанову, якою визнати протиправним та скасувати спірне рішення кадрової комісії та змінити оскаржуване рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 223 406,82 грн, застосувавши при обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 11.09.2020 нові умови праці за рівнозначною посадою у зв`язку з одночасним підвищенням посадових окладів прокурорів та зміною структури заробітної плати, виходячи з розміру середньоденного заробітку 2 646,74 грн та стягнути такий заробіток за період з 30.04.2020 по 21.12.2020 в розмірі 312 804,34 грн. Вказує, що судом першої інстанції не враховано, що відповідачами не було спростовано його доводи щодо несправності системи під час проходження тестування, зокрема, посилається на інформацію ТзОВ «Сайметрікс-Україна» щодо збоїв у роботі програмного забезпечення під час тестування на загальні здібності 02.03.2020. Крім того, покликається на порушення кадровою комісією принципу анонімності під час проходження ним атестації та конфіденційності відомостей про конкретну особу, яка проходила тестування під час проведення тестування. Рішення про неуспішне проходження ним атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора було винесено неповноважним органом та не може слугувати підставою для його звільнення, зокрема, за відсутності голови комісії ОСОБА_3 .Також, позивач звертає увагу на недотримання принципів безсторонності, неупередженості та рівності всіх перед законом при ухваленні оспорюваного рішення щодо нього у порівняні з іншими прокурорами, які були допущені до повторного проходження тестування. Крім того, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції неправильно розтлумачено п.7 Розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора №221 від 03.10.2019 (далі Порядок №221),безпідставно розширено зміст цієї норми, в результаті чого таке ухвалене в результаті неправильного застосування положень Закону №113. Також, протиправно не застосовано положення ст.88 Закону №1697-VII та ст.ст.7, 10 Закону України «Про судову експертизу». При обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції помилково не взяв до уваги абз.8 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі Порядок №100) та неправильно розтлумачив статтю 81 Закону №1697-VII. 19.04.2021 від представника позивача ОСОБА_2 на адресу Восьмого апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника. Беручи до уваги ту обставину, що суд апеляційної інстанції не визнавав обов`язковою участь у судовому засіданні позивача та його представника, а тому з урахуванням положень статті 313 КАС України, колегія суддів вважає за можливе провести судове засідання за їх відсутності. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача Слиш Г.С., яка підтримала апеляційну скаргу Івано-Франківської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора та заперечила проти задоволення апеляційної скарги позивача, перевіривши матеріали справи та доводи, викладені в апеляційних скаргах в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування оспорюваного рішення та поновлення на посаді в Івано-Франківській обласній прокуратурі скасувати та прийняти в цій частині постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково, а в решті рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з наступного. З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 з 12.12.2019 працював на посаді заступника начальника відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Івано-Франківської області. За змістом положень Закону №113-IX,усі працівники органів прокуратури підлягають проходженню атестації відповідно до Порядку №221. У встановлений строк і за визначеною формою ОСОБА_1 подав заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію, у зв`язку з чим його було допущено до проходження атестації прокурорів. Наказом Генерального прокурора №77 від 07.02.2020 було створено кадрову комісію. Головою кадрової комісії 20.02.2020 було затверджено графік складання іспитів у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, відповідно до якого складання позивачем іспитів було визначено на 02.03.2020 у групі №1. Згідно відомостей про результати тестування на знання та вміння у застосуванні закону на відповідність здійснювати повноваження прокурора, ОСОБА_1 отримав 66 балів, що є менше прохідного балу (70) для успішного складання іспиту. 02.03.2020 та 03.03.2020 ОСОБА_1 голові, секретарю першої кадрової комісії та Офісу Генерального прокурора були скеровані заяви з описом технічних несправностей, з яких, на його думку, тестування переривалося та не відбулося у повній мірі, а також проханням призначити новий час (дату) складання іспиту. У заявах позивач також вказувавпро погане самопочуття під час тестування. За результатами розгляду заяв позивача та інших осіб, які звернулися із подібними заявами, було відмовлено у призначенні повторного тестування та ухвалено рішення про неуспішне проходження ним атестації. Як слідує з протоколу засідання першої кадрової комісії №8 від 10.04.2020, під час проходження тестування прокурори не зверталися до представників кадрової комісії та робочої групи для фіксування технічної несправності комп`ютерної техніки чи програмно-апаратного комплексу у відповідних актах, а тому скарги на технічні несправності вважалися непідтвердженими. Прокурори, які у своїх заявах вказували на погане самопочуття та незадовільний стан здоров`я, із відповідними заявами до членів комісії до проходження етапу тестування не зверталися, а вказали цю обставину лише після неуспішного його проходження. Наказом прокуратури Івано-Франківської області №284к від 28.04.2020 ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника начальника відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Івано-Франківської області та з органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону №1697-VII,з 30.04.2020. Підставою прийняття спірного наказу слугувало рішення першої кадрової комісії. Не погодившись з рішенням та наказом про звільнення, позивач звернувся до адміністративного суду з вимогою про їх скасування та поновленням на посаді, а також стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, доводи позивача про наявність технічних неполадок комп`ютерної техніки під час проходження ним атестації, не знайшли свого підтвердження, а тому Перша кадрова комісія, приймаючи оспорюване рішення, діяла у межах, спосіб та порядку, що визначенні чинним законодавством. Стосовно позовних вимог про скасування наказу про звільнення та поновлення на займаній посаді, судом першої інстанції було зазначено, що наявність у п.9 ч.1 ст.51 Закону №1697-VII двох окремих підстав для звільнення покладає на роботодавця обов`язок щодо зазначення в наказі про звільнення конкретної підстави, визначеної цим пунктом. За висновками суду першої інстанції, покликання відповідача в оспорюваному наказі про звільнення на п.9 ч.1 ст.51 Закону №1697-VII, без зазначення конкретної підстави для звільнення, породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення. Проте, колегія суддів вважає, що до таких висновків суд першої інстанції прийшов з неповним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, виходячи з наступного. Стосовно доводів апеляційної скарги, поданої позивачем про протиправність та скасування рішення кадрової комісії №184 від 10.04.2020, колегія суддів зазначає наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 25.09.2019набрав чинності Закон №113-ІХ, яким запроваджено реформування системи органів прокуратури, пунктом 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» якого передбачено, що з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону №1697-УІІ. Згідно п.7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ переведення на відповідну посаду в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах можливе лише у разі успішного проходження атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Відповідно до п.10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації. Пунктом 11 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ передбачено, що атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур. Предметом атестації є оцінка професійної компетентності прокурора та професійної етики та доброчесності прокурора (п.12 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ). Відповідно до п.13 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ,атестація прокурорів включає такі етапи: складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди; проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання. Атестація може включати інші етапи, не проходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор. Графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія (п.14 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ). За результатами складення прокурором іспиту відповідна кадрова комісія ухвалює рішення щодо допуску прокурора до проведення співбесіди. Якщо прокурор за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, встановлений згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, це є підставою для недопущення прокурора до етапу співбесіди і ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором (п.16 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ). Пунктом 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ передбачено, що кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють рішення про успішне або неуспішне проходження прокурором атестації та за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію. При цьому, абз.3 п.17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ забороняє повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів. Пунктом дев`ятим розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ передбачено, що атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором. Відповідно до п.1 розділу І Порядку №221, атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур. Проведення атестації прокурорів та слідчих регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних) забезпечують кадрові комісії Офісу Генерального прокурора, а прокурорів та слідчих місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) - кадрові комісії обласних прокуратур. Пунктом 6 розділу І Порядку №221 визначено, що атестація включає такі етапи: - складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; - складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки; - проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання. Пунктами 7-9 розділу І Порядку №221 передбачено, що повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора. За результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює рішення про успішне або неуспішне проходження прокурором атестації. Атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 цього Порядку. Тестування проходить автоматизовано з використанням комп`ютерної техніки у присутності членів відповідної кадрової комісії і триває 100 хвилин. Прокурор може завершити тестування достроково. Тестові питання обираються для кожного прокурора автоматично із загального переліку питань у кількості 100 питань. Кожне питання має передбачати варіанти відповіді, один з яких є правильним. Після закінчення часу, відведеного на проходження тестування, тестування припиняється автоматично, а на екран виводиться результат складання іспиту відповідного прокурора. Кожна правильна відповідь оцінюється в один бал. Максимальна кількість можливих балів за іспит становить 100 балів (п.3 розділу ІІ Порядку №221). Інші питання, пов`язані із проведенням атестації прокурорів, врегульовані розділом V Порядку №221. Так, відповідно до п.1, 2 Розділу V Порядку №221, уповноваженими суб`єктами з питань забезпечення організаційної підготовки до проведення атестації та виконання функцій адміністративно-розпорядчого характеру, координування та узгодження дій під час підготовки і проведення атестації є члени комісії та робоча група відповідної кадрової комісії. У разі виникнення у прокурора зауважень чи скарг на процедуру проведення атестації він може звернутися до голови або секретаря комісії. Прокурор, включений до оприлюдненого в установленому порядку графіка складання іспиту (графіка складання іспитів), продовжує проходити атестацію до ухвалення кадровою комісією рішення про успішне або неуспішне проходження ним атестації, незалежно від призначення (переведення) в інший орган прокуратури (п.31 Розділу V Порядку №221). Згідно п.6 Розділу V Порядку №221, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної*) прокуратури про звільнення відповідного прокурора на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону №1697-УІ1. Як встановлено судом та описано вище, у встановлений строк і за визначеною формою позивачем була подана відповідна заява про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію, у зв`язку з чим його було допущено до проходження атестації прокурорів, головою кадрової комісії було затверджено графік складання іспитів, відповідно до якого складання позивачем іспитів було визначено на 02.03.2020 у групі №1. За результатами тестування на знання та вміння у застосуванні закону на відповідність здійснювати повноваження прокурора, ОСОБА_1 отримав 66 балів, що є менше прохідного балу (70) для успішного складання іспиту, у зв`язку з чим першою кадровою комісією було прийнято оспорюване рішення, на підставі якого Івано-Франківською обласною прокуратурою видано спірний наказ. Разом з тим, з матеріалів видно, що позивач, не погоджуючись із рішенням кадрової комісії, подав відповідні заяви, про які описується вище, підставою чого слугувало те, що при складанні ним іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної програми на загальні здібності відбувались технічні збої програмного забезпечення, внаслідок чого результати проходження тестування були визначені неправильними. У ході розгляду справи судом встановлено, що безпосередньо під час складення іспиту позивач усно звертався до членів робочої групи зі скаргами на неналежну роботу комп`ютерної техніки, що перешкоджало проходженню ним тестів. Надалі, після закінчення тестування, 02.03.2020 позивач подав до кадрової комісії заяви, у яких описав збої в роботі комп`ютера, погане самопочуття під час складання тестів та просив допустити його до повторної здачі тестів. Пунктом 2 розділу V Порядку №221 передбачено, що у разі виникнення у прокурора зауважень чи скарг на процедуру проведення атестації він може звернутися до голови або секретаря комісії. Згідно п.7 розділу І Порядку №221, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора у тому разі, якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора. Проте, розглянувши заяви прокурорів, в тому числі позивача щодо повторного проходження тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, перша кадрова комісія вирішила відмовити у їх задоволенні, з огляду на відсутність складених під час тестування актів, завчасно поданих прокурорами заяв щодо їх стану здоров`я, що свідчить про фактичне використання прокурорами свого права на проходження відповідного етапу атестації, що зафіксовано у протоколі засідання кадрової комісії. З приводу вище викладеного, колегія суддів зазначає, що ні Порядком №221, ні жодним іншим нормативно-правовим актом не передбачено складання відповідних актів, на які покликається кадрова комісія у своїх протоколах, як затвердженої форми звернення для підтвердження технічних збоїв під час виконання іспиту та не встановлено порядку перевірки інформації, яка у них відображена. По-перше, доказів законодавчого затвердження форми такого акту матеріали справи не містять. По-друге, аналіз назви акту, на затвердження якого покликається кадрова комісія у протоколі від 10.04.2020 свідчить про те, що такий акт не може бути складений у випадку необхідності фіксації технічних збоїв програм чи комп`ютерної техніки без дострокового завершення тестування з об`єктивних причин. Вказаний висновок кадрової комісії зумовив прийняття оспорюваного рішення №184 від 10.04.2020, у зв`язку з набранням позивачем 66 балів, що є менше прохідного балу для успішного складення іспиту та яке не дозволяє допустити його до наступних етапів атестації. Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що відповідно до листа ТзОВ «Сайметрікс-Україна» №20320-1від 02.03.2020,технічні проблеми призвели до тимчасового зриву тестування 02.03.2020 під час його проведення. Зі змісту даного листа вбачається, що на цьому етапі ТзОВ «Сайметрікс-Україна» вдалося знайти тимчасове рішення, яке дозволяє продовжувати тестування із суттєвою затримкою в часі, а пошук технічного рішення, яке дозволить повноцінно відносити процедуру тестування продовжується. Таким чином, вищевказаним листом не підтверджується повне усунення технічних несправностей та повноцінне відновлення процедури тестування, натомість, вказується про продовження пошуку технічного рішення, а тому на думку колегії суддів, неможливо беззаперечно стверджувати про проведення тестування без збоїв програмного забезпечення. Доказів усунення технічної проблеми ТзОВ «Сайметрікс-Україна» чи відповідачами суду не було надано та у матеріалах справи такі відсутні. Водночас, факт звернення до Кадрових комісії значної кількості прокурорів, які проходили тестування 02.03.2020 із заявами про повторне проходження атестації у зв`язку із виникненням технічних збоїв ставить під сумнів доводи відповідачів про відсутність будь-яких технічних неполадок у ході проведення тестувань у період з 02 по 05 березня 2020 року. Додатково колегія суддів також вказує на необґрунтованість доводів кадрової комісії та відповідачів з покликанням на реалізацію позивачем права складання іспиту та фактичне завершення проходження тестування, оскільки комісією не перевірено аргументів, викладених у заявах позивача та не вжито жодних заходів щодо перевірки описаних ним обставин. Натомість, члени комісії обмежились виключно покликанням на відсутність акту, необхідність складання якого, як єдиної обґрунтованої підстави для допуску позивача до повторного складання іспиту не передбачено жодним законом чи підзаконним нормативно-правовим актом. Колегія суддів також звертає увагу на те, що обов`язок складання акту з метою оформлення та належного підтвердження дострокового завершення тестування, про який зазначено судом вище, покладено виключно на членів робочої групи та кадрової комісії. У свою чергу, прокурор під час проходження атестації не повинен здійснювати контроль за належним оформленням його зауважень чи звернень під час тестування. Таким чином, зважаючи на обмежену в часі тривалість проходження тесту та неспростовану відповідачами бездіяльність членів кадрової комісії щодо фіксації неналежної роботи комп`ютерної техніки, що могло б спричинити дострокове завершення позивачем тестування, висновки кадрової комісії, викладені у протоколі засідання від 10.04.2020 про завершення прокурорами тестування без надання жодної належної оцінки обставинам, на які останні вказували у поданих заявах, колегія суддів вважає необгрунтованими. Пунктом 14 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ передбачено, що атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису. Слід зазначити, що ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 на відповідача Офіс Генерального прокурора було покладено обов`язок надати суду відеозапис проходження 02.03.2020 групою №1 іспиту у формі тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Проте, вказана ухвала не була виконана. Судом апеляційної інстанції також з`ясовувалось питання наявності таких доказів та причини їх неподання. Проте, відповідач не надав такі докази. Відтак, всупереч вимог ч.2 ст.77 КАС України, відповідачі, як суб`єкти владних повноважень в межах спірних публічно-правових відносин, не спростували доводи позивача про наявність факту технічних збоїв в роботі комп`ютера під час проведення іспиту (тестування). Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, колегія суддів дійшла висновку про протиправність оспорюваного рішення №184 від 10.04.2020 та наявності підстав для його скасування. Стосовно доводів Івано-франківської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора, а також висновків суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування спірного наказу, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне. Так, задовольняючи вказану позовну вимогу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами не було надано доказів ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому позивач обіймав посаду, а тому вважав безпідставним покликання в спірному наказі на п.9 ч.1 ст.51 Закону №1697-VІІ. Також, суд першої інстанції вказав, що відповідачами не підтверджено відповідними доказами та не доведено скорочення кількості прокурорів. Додатково суд першої інстанції вказав, що покликання на п.9 ч.1 ст.51 цього Закону без зазначення конкретної підстави звільнення, породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення. Проте, колегія суддів вважає, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов з неправильним застосуванням положень Закону №113-ІХ, яким запроваджено реформування системи органів прокуратури. Як зазначалось вище, пунктом 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ передбачено, що з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону №1697-VІІ. Відповідно до п.п.2 п.19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ,прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора відповідно до п.9 ч.1 ст.51 Закону №1697-VІІ на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації. Отже, за умови неуспішного проходження прокурором атестації, прокурор звільняється на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону №1697-VІІ, з урахуванням особливостей, визначених Законом №113-ІХ. Разом з тим, висновок суду апеляційної інстанції про протиправність спірного наказу та необґрунтованість доводів відповідачів в цій частині ґрунтуються на протиправності оспорюваного рішення комісії, які в силу нормативного врегулювання питань проходження атестації прокурорами, є взаємопов`язаними. Стосовно висновків суду першої інстанції в частині поновлення позивача в Івано-Франківській обласній прокуратурі на рівнозначній посаді заступника начальника відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Івано-Франківської області, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Як встановлено судом, спірним наказом ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Івано-Франківської області та з органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону №1697-VII. Оскаржуваним рішенням вирішено поновити позивача в Івано-Франківській обласній прокуратурі на рівнозначній посаді заступника начальника відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Івано-Франківської області. Частиною першою статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Відповідно до п.2.27 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993, днем звільнення вважається останній день роботи. Пунктом 7 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ визначено єдину умову переведення прокурорів, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, зокрема, успішне проходження атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Отже, з урахуванням наведених вище норм та встановлених обставин, беручи до уваги те, що відповідно до хронології подій спірні рішення та наказ були видані до утворення Івано-Франківської обласної прокуратури, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про поновлення позивача в Івано-Франківській обласній прокуратурі на посаді, рівнозначній посаді заступника начальника відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Івано-Франківської області з 30.04.2020. За таких обставин, позивач підлягає поновленню з 30.04.2020 на посаді заступника начальника відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Івано-Франківської області та з органів прокуратури. Щодо доводів позивача про необхідність обрахування вимушеного прогулу з розміру окладу, встановленого Законом України №113-ІХ та застосування коефіцієнту підвищення, колегія суддів зазначає наступне. Згідно абз.3 п.3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України (постанова Кабінету Міністрів України №505 від 31.05.2012 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури»). Пунктом 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі Порядок №100). Відповідно до абз.1, 3, 4 п.2 Порядку №100 (в редакції постанови від 30.05.2020), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку. Абзацом 3 пункту 3 Порядку №100 (в редакції постанови від 30.05.2020) передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Відповідно до абз.1 п.8 цього Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Відповідно до довідки прокуратури Івано-Франківської області, заробітна плата позивача за лютий 2020 року складала 20 931,49 грн, за березень -2 657,98 грн, а всього 23 589,47 грн. Середньоденна заробітна плата становить 1387,62 грн (23 589,47 грн : 17 днів (фактично відпрацьовані). Середньомісячна заробітна плата з урахуванням податків та зборів становить 28446,21 грн (1 387,62 грн х 20,5 днів (41 робочий день : 2). Враховуючи, що днем звільнення позивача є 29.04.2020, а оскаржуване рішення ухвалене 21.12.2020, беручи до уваги висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для визнання протиправними та скасування рішення та наказу, а також поновлення позивача на посаді, стягненню підлягає сума середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, починаючи з дня, наступного за днем звільнення з 30.04.2020і по день ухвалення оскаржуваного рішення. З урахуванням загальної кількості робочих днів за період вимушеного прогулу, яка складає 161 дні та загальної суми середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення коштів в сумі 223406,82 грн. Відповідно до пунктів 2-3 частини першої статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби. Отже, суд вірно вказав, що рішення в частині поновлення позивача на посаді та стягнення на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць слід звернути до негайного виконання. Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Зміст зазначених норм права дають підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 по справі №810/3806/18, від 10.12.2019 по справі №10.12.2019, яка в силу положень ч.5 ст.242 КАС України має бути врахована при розгляді цієї справи. Суд апеляційної інстанції зазначає, що до клопотання про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу додано копію акту здачі-приймання наданих послуг від 10.10.2020, відповідно до якого адвокатом були надані наступні послуги, а саме : збір доказів для обґрунтування позовних вимог шляхом підготовки та направлення 5 адвокатських запитів на адресу Офісу Генерального прокурора, прокуратури Івано-Франківської області, Національної академії прокуратури України; підготовка та направлення заяви про проведення судової комп`ютерної експертизи; аналіз зібраних доказів, підготовка та подання позовної заяви до суду; підготовка та направлення клопотання про витребування доказів, підготовка та подання клопотання про приєднання письмових доказів, підготовка проекту заяви про допит свідків, аналіз відзивів, заперечення, клопотання про долучення доказів відповідачів, підготовка та подання додаткових пояснень, підготовка проекту заяви про уточнення позовних вимог та зміну назви відповідачів. Як зазначено, всього в ході надання правової допомоги витрачено 34,5 години робочого часу адвоката, загальна вартість яких складає 10 000 грн. Вирішуючи питання розподілу судових витрат у даній справі, суд апеляційної інстанції враховує, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат. Суд апеляційної інстанції зазначає, що в матеріалах цієї справи наявний належним чином складений договір про надання правової допомоги, оформлені та підписані документи, які містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та документи, які свідчать про оплату позивачем послуг адвоката. Колегія суддів вважає, що визначена адвокатом сума компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу позивачем, за результатами розгляду справи є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу, проте, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача 50% від підтверджених ним витрат та пропорційно задоволеним вимогам позовної заяви. Стосовно доводів позивача про прийняття рішення неправомочним складом першої кадрової комісії та фіксування результатів тестування особою, яка не є членом робочої групи кадрової комісії, колегія суддів вважає необгрунтованими та такими, що не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним та скасування рішення кадрової комісії. Колегія суддів погоджується з доводами відповідачів про необґрунтованість тверджень позивача, що кадровою комісією не було враховано його поганий стан самопочуття, оскільки про такі обставини позивач мав би повідомити комісію до початку проведення атестації. Разом з тим, такі доводи в контексті встановлених судом апеляційної інстанції обставин, описаних вище, не можуть бути самостійної підставою для відмови у задоволенні позовних вимог та н евпливають на вирішення спору по суті на користь позивача. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно ст.317 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення суду першої інстанції та ухвалює нове, коли має місце неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 - Мигаль Христини Орестівни, Івано-Франківської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора задовольнити частково. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року по справі №300/1462/20 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Івано-Франківської обласної прокуратури, керівника Івано-Франківської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати рішення першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора №184 від 10 квітня 2020 року «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора». Поновити ОСОБА_1 в прокуратурі Івано-Франківської областіна посаді заступника начальника відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Івано-Франківської області та з органів прокуратури з 30 квітня 2020 року. У решті рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року по справі №300/1462/20 - залишити без змін Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках, передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. М. Шевчук Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 13.05.2021.