Постанова 4801 № 127/14801/20

Справа № 127/14801/20 Провадження № 22-ц/801/966/2021 Категорія: 16 Головуючий у суді 1-ї інстанції Луценко Л. В. Доповідач:Голота Л. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2021 рокуСправа № 127/14801/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді - Голоти Л. О. (суддя-доповідач), суддів Денишенко Т.О., Рибчинського В.П., за участі секретаря судового засідання Файчук Я. В., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, ОСОБА_3 про визначення розміру частки співвласника у спільній сумісній власності на земельну ділянку та за зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визначення часток співвласників у праві спільної сумісної власності на земельні ділянки, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 березня 2021 року, ухвалене у складі судді Луценко Л. В. в приміщенні суду в м. Вінниці. - в с т а н о в и в : 13 липня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи ОСОБА_3 про визначення розміру частки співвласника у спільній сумісній власності на земельну ділянку. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 971920 вона є співвласником разом із ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , земельної ділянки за кадастровим номером 0510136600:02:048:0133, про що зроблено реєстровий запис в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю. На час звернення до суду із позовом виникло питання визначення розміру часток співвласників у праві спільної сумісної власності у зв`язку із необхідністю прийняти спадщину після померлої ОСОБА_4 . Позивач, виходячи із принципу рівності часток співвласників, вважає, що її частка у земельній ділянці становить 1/3, з чим не погоджується відповідач ОСОБА_2 , остання відмовляється укласти нотаріально посвідчений договір про визначення розміру частки ОСОБА_1 в земельній ділянці, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом. Виходячи з наведеного, положень частини п`ятої статті 86, статті 89 ЗК України, ОСОБА_1 просить визначити, що її частка у праві власності на земельну діяльну за кадастровим номером 0510136600:02:048:0133, що розташована по АДРЕСА_1 , становить - 1/3 частки. 24 вересня 2020 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 подали до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 про визначення часток співвласників у праві спільної сумісної власності на земельні ділянки. Зустрічні позовні вимоги обґрунтовано тим, що на час видачі державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 належала 41/200 частина будинковолодіння на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 листопада 2003 року. Згодом вона на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 30 липня 2020 року прийняла спадщину після померлої ОСОБА_4 , внаслідок чого набула право на 24/100 частини будинковолодіння. ОСОБА_1 є власником лише 41/200 частини будинковолодіння на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 листопада 2003 року. 35/100 часток у будинковолодінні належать на час звернення до суду із позовом ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 30 липня 2020 року. Земельна ділянка, на якій знаходиться будинковолодіння, була приватизована у спільну сумісну власність. Позивачі за зустрічним позовом вважають, що враховуючи принцип слідування земельної ділянки за будинками та спорудами, які на ній знаходяться, частка померлої ОСОБА_4 у праві власності на земельну ділянку становила 59/100, а частка ОСОБА_2 - 41/200 відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку. Виходячи з наведеного, положень статей 368, 369, 370 ЦК України, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 просили : -визначити частку спадкодавця померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 у земельних ділянках кадастровий номер № 0510136600:02:048:0133 площею 0,1000 га та № 0510136600:02:048:0134 площею 0,0008 га, розташованих по АДРЕСА_1 на рівні 59/100 частки. -визначити частку ОСОБА_2 у земельних ділянках кадастровий номер № 0510136600:02:048:0133 площею 0,1000 га та № 0510136600:02:048:0134 площею 0,0008 га, розташованих по АДРЕСА_1 на рівні 41/200. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 01 жовтня 2020 року зустрічну позовну заяву об`єднано в одне провадження з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи ОСОБА_3 , про визначення розміру частки співвласника у спільній сумісній власності на земельну ділянку /а. с. 106/. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 березня 2021 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено частково. Визначено, що частка ОСОБА_1 у праві власності на земельну ділянку за кадастровим номером 0510136600:02:048:0133, що розташована по АДРЕСА_1 , відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 03 серпня 2007 року серії ЯБ №971920, становить 41/200 частки. Визначено, що частка ОСОБА_4 у праві власності на земельну ділянку за кадастровим номером 0510136600:02:048:0133, що розташована по АДРЕСА_1 , відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 03 серпня 2007 року серії ЯБ №971918, становить 59/100 частки. Визначено, що частка ОСОБА_2 у праві власності на земельну ділянку за кадастровим номером 0510136600:02:048:0133, що розташована по АДРЕСА_1 , відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 03 серпня 2007 року серії ЯБ №971919, становить 41/200 частки. Визначено, що частка ОСОБА_4 у праві власності на земельну ділянку за кадастровим номером 0510136600:02:048:0134, що розташована по АДРЕСА_1 , відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 03 серпня 2007 року серії ЯБ №971915, становить 1/3 частки. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що принцип єдності юридичної долі будинку та земельної ділянки становить обґрунтований виняток із принципу рівності часток співвласників у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку, адже користування будинком не можливе без використання земельної ділянки, достатньої для розміщення і обслуговування будинку. Судом враховано відсутність між сторонами та померлою ОСОБА_4 домовленостей про визначення розміру часток у земельній ділянці, та взято до уваги частки ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у праві власності на будинковолодіння станом на день прийняття рішення про приватизацію земельних ділянок. Таким чином, за будинком може слідувати лише земельна ділянка з кадастровим номером 0510136600:02:048:0133 площею 0,1 га, яка має відповідне цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Суд дійшов висновку, що слід визначити, що частка ОСОБА_4 у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку за кадастровим номером 0510136600:02:048:0133 становить 59/100 частки, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - по 41/200 частки; частка ОСОБА_4 у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку за кадастровим номером 0510136600:02:048:0134 становить 1/3 частки. Така сама частка належить і ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .. Однак у зустрічній позовній заяві заявлені вимоги про визнання за ОСОБА_2 права власності на 41/200 частки у праві власності на земельну ділянку за кадастровим номером 0510136600:02:048:0134, що становить менше 1/3 частки, а тому не можуть бути задоволені судом. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду в частині -визначенні розміру частки ОСОБА_1 , ОСОБА_4 у праві власності на земельну ділянку 0510136600:02:048:0133; -визначенні розміру частки ОСОБА_4 у праві власності на земельну ділянку 0510136600:02:048:0133 та 0510136600:02:048:0134, скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким : -визначити, що частка ОСОБА_1 у праві власності на земельну ділянку за кадастровим номером 0510136600:02:048:0133, що розташована по АДРЕСА_1 , становить - 1/3 частки; -у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 щодо визнання розміру частки ОСОБА_4 у праві власності на земельну ділянку за кадастровим номером 0510136600:02:048:0133, що розташована по АДРЕСА_1 , відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 03 серпня 2007 року серії ЯБ №971918, та визначення розміру частки ОСОБА_4 у праві власності на земельну ділянку за кадастровим номером 0510136600:02:048:0134, що розташована по АДРЕСА_1 , відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 03 серпня 2007 року серії ЯБ №971915, відмовити. -у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання, що частка ОСОБА_4 у праві власності на земельну ділянку за кадастровим номером 0510136600:02:048:0133, що розташована по АДРЕСА_1 , відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 03 серпня 2007 року серії ЯБ №971918, становить 59/100 частки відмовити. Основними доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції визнавши ОСОБА_3 спадкоємицею після смерті ОСОБА_4 частки земельної ділянки, не перевірив чи нею дотримано досудового порядку врегулювання питання щодо отримання на своє ім`я свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку. Також на день складання заповіту ОСОБА_4 на 35/100 частки домоволодіння, що розташоване по АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 , земельна ділянка спадкодавцю не належала на праві власності і до об`єкту спадкових прав ОСОБА_4 не входило, тому розмір земельної ділянки на яку ОСОБА_3 матиме право відповідно до статті 1225 ЦК України буде становити конкретно визначений розмір виділеної в натурі 35/100 частини домоволодіння та розмір ділянки необхідної для обслуговування відповідно до ДБН. Крім цього, питання про визнання права власності на земельну ділянку ОСОБА_3 не поставила, тому заявлена нею вимога є не неналежним способом захисту її прав. У справі відсутні докази того, що для обслуговування 59/100 частини у домоволодіння, яке належало ОСОБА_4 необхідна земельна ділянка в розмірі 590 кв. м., що становить 59/100 у праві спільної часткової власності на земельну ділянку. Суд першої інстанції безпідставно відступив від рівності часток співвласників земельної ділянки. ОСОБА_3 може приймати участь у справі лише в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, а не позивача, права якого визначаються та захищаються за пред`явленими вимогами. У відзиві Путілін Є. В. , який діє в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , посилаючись на часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_3 скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позову. В іншій частині рішення залишити без змін. У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, надавши суду пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі. Адвокат Путілін Є.В., який діє в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 просив апеляційну скаргу задовольнити частково та скасувати рішення у частині задоволених вимог ОСОБА_3 , в іншій частині рішення суду залишити без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши підстави апеляційної скарги, Вінницький апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне. За змістом частини першої, четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України. У справі встановлено наступні обставини. 02 квітня 1963 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб. Прізвище дружини після укладення шлюбу - ОСОБА_4 . Від шлюбу у сторін народилось двоє дітей ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що вбачається зі змісту їх свідоцтв про народження /а. с. 127, 186/. 04 грудня 1984 року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 розірвано відповідно до рішення Староміського районного народного суду м. Вінниці у справі №2-451 /а. с. 79-80, 137-138/. Рішенням Староміського районного народного суду м. Вінниці від 04 грудня 1984 року у справі №2-451 між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 поділено будинок по АДРЕСА_2 , зокрема за ОСОБА_6 визнано право власності на 41/100 будинку, а за ОСОБА_4 - 59/100 /а. с. 29-30/. У зв`язку із розірванням шлюбу ОСОБА_4 відновила дошлюбне прізвище « ОСОБА_4 », що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу від 13 травня 1987 року /а. с. 188/. Згідно додатку №1/184 до рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради №200 від 04 червня 1987 існуючому будинку під АДРЕСА_2 присвоєно № 43 /а. с. 143/. 20 липня 1984 року між донькою сторін (первісним позивачем) ОСОБА_1 та ОСОБА_7 зареєстровано шлюб, прізвище дружини після реєстрації шлюбу - « ОСОБА_1 », що вбачається зі змісту витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян від 16 липня 2020 року /а. с. 187/. Після смерті ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 , належну йому 41/100 частку у будинковолодінні по АДРЕСА_3 успадкували в рівних частинах його доньки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про що свідчить свідоцтво про право на спадщину за законом від 21 листопада 2003 року /а. с. 73/. 03 серпня 2007 році на підставі рішення Вінницької міської ради №682 від 22 грудня 2006 року, яким передано земельну ділянку площею 1008 кв.м. у спільну сумісну власність ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , останнім видано державні акти на право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 0510136600:02:048:0133 площею 0,1 га та цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, та 0510136600:02:048:0134 площею 0,0008 га, із цільовим призначенням - для ведення садівництва /а. с. 9, 11, 81-84/. Тобто, станом на день прийняття рішення Вінницькою міською радою про передачу земельних ділянок ОСОБА_4 належало 59/100 частки будинковолодіння, розташованого на відповідній земельній ділянці, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - по 41/200 частки. ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Вінниці у віці 86 років померла ОСОБА_4 , про що складено відповідний актовий запис №3705 Вінницьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) 30 грудня 2019 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 30 грудня 2019 року /а. с. 113/. Спадкоємцями за заповітом належної ОСОБА_4 59/100 частки у будинку стали ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідно до свідоцтв про право власності на спадщину за заповітом від 30 липня 2020 року, а саме ОСОБА_2 успадкувала 24/100 частки, а ОСОБА_3 - 35/100 /а. с. 150-151/. У матеріалах цивільної справи міститься копія спадкової справи №10/2020 до майна померлої ОСОБА_4 , надана на запит суду, згідно із якою міститься окрім заяв ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , також заява ОСОБА_1 про прийняття спадщини, інші особи заяв не подавали /а. с. 111, 118-119, 121/. Відповідно до постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 01 липня 2020 року ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на земельні ділянки площею 0,1000 га, переданого для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, та площею 0,0008 га для ведення садівництва, оскільки нотаріус не може визначити склад спадкового майна, так як за державними актами частки співвласників ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не визначено /а. с. 120/. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з того, що принцип єдності юридичної долі будинку та земельної ділянки становить обґрунтований виняток із принципу рівності часток співвласників у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку, адже користування будинком не можливе без використання земельної ділянки, достатньої для розміщення і обслуговування будинку. Судом враховано відсутність між сторонами та померлою ОСОБА_4 домовленостей про визначення розміру часток у земельній ділянці, та взято до уваги частки ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у праві власності на будинковолодіння станом на день прийняття рішення про приватизацію земельних ділянок. Таким чином, за будинком може слідувати лише земельна ділянка з кадастровим номером 0510136600:02:048:0133 площею 0,1 га, яка має відповідне цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Суд дійшов висновку, що слід визначити, що частка ОСОБА_4 у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку за кадастровим номером 0510136600:02:048:0133 становить 59/100 частки, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - по 41/200 частки; частка ОСОБА_4 у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку за кадастровим номером 0510136600:02:048:0134 становить 1/3 частки. Така сама частка належить і ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .. Однак у зустрічній позовній заяві заявлені вимоги про визнання за ОСОБА_2 права власності на 41/200 частки у праві власності на земельну ділянку за кадастровим номером 0510136600:02:048:0134, що становить менше 1/3 частки, а тому не можуть бути задоволені судом. Проте, з висновками суду першої інстанції, погодитись не можна, оскільки вони зроблені за неповного з`ясування обставин справи, від яких залежить правильне її вирішення, за неправильного застосування норм матеріального та з порушенням норм процесуального права з огляду на наступне. Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визначення, що її частка у праві власності на земельну ділянку за кадастровим номером 0510136600:02:048:0133 становить 1/3 частки та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визначення, що її частка у праві власності на земельну ділянку за кадастровим номером 0510136600:02:048:0133 становить 41/200 частки. ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом зазначала, що відповідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 971920 від 03 серпня 2007 року вона є співвласником разом із ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , земельної ділянки за кадастровим номером 0510136600:02:048:0133. Виходячи із принципу рівності часток співвласників, вважає, що її частка у земельній ділянці становить 1/3 відповідно до положень частини п`ятої статті 86, статті 89 ЗК України. ОСОБА_2 звертаючись до суду із зустрічним позовом зазначала, що вона набула у власність у порядку спадкування за законом право власності на 41/200 частину домоволодіння, що знаходиться на земельній ділянці за кадастровим номером 0510136600:02:048:0133, а тому право власності на спірну земельну ділянку до неї перейшло в частині 41/200 на підставі частини четвертої статей 120 ЗК України, при набутті права власності на частину домоволодіння. Колегія суддів вважає помилковими твердження ОСОБА_2 про те, що її частка власності у земельній ділянці площею 0,10 га становить 41/200 частини, оскільки вона перейшла у її власність на підставі положень частини четвертої статті 120 ЗК України при набутті права власності на 41/200 частини будинковолодіння, розташованого на спірній земельній ділянці, з огляду на таке. Рішенням Староміського районного народного суду м. Вінниці від 04 грудня 1984 року у справі №2-451 між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 поділено будинок по АДРЕСА_2 , зокрема за ОСОБА_6 визнано право власності на 41/100 будинку, а за ОСОБА_4 - 59/100. Згідно додатку №1/184 до рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради №200 від 04 червня 1987 існуючому будинку під АДРЕСА_4 . Станом на час набуття права власності на будинок, земельна ділянка, яка знаходиться під будинком, не перебувала у власності ОСОБА_6 та ОСОБА_4 .. Документів, посвідчуючих перехід до ОСОБА_6 та ОСОБА_4 права користування земельною ділянкою, на якій розташований будинок по АДРЕСА_2 , суду не надано. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 листопада 2003 року, після смерті ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 , належну йому 41/100 частку у будинку по АДРЕСА_3 успадкували в рівних частинах його доньки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .. Враховуючи правовий висновок висловлений ВСУ у постановах від 05.10.2016 року у справі № 6-2329цс16 та від 23.11.2016 року у справі № 6-3113цс15 про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акту на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, колегія суддів відхиляє твердження ОСОБА_2 про те, що на час набуття права власності на частку у домоволодінні, що розташоване по АДРЕСА_1 , автоматично перейшло право користування на земельну ділянку до нового власника. Вінницький апеляційний суд зауважує, що протягом тривалого часу всі земельні кодекси УРСР та України, які діяли у різні часи до 2002 року (так, стаття 90 ЗК УРСР 1970 року та стаття 30 ЗК України 1990 року), передбачали загальне правило, за яким доля земельної ділянки визначалася долею нерухомого майна, розташованого на вказаній земельній ділянці. Діяло загальне правило, за винятком нерухомості, розташованої на землях колгоспів, за яким при переході права власності на житловий будинок переходило і право користування тією земельною ділянкою, на якій він був розташований. Тобто до нового власника переходив на праві власності житловий будинок та право постійного користування в повному обсязі земельною ділянкою, на якій такий будинок був розташований. Послідовно діяли норми, спрямовані на впровадження принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та об`єктів нерухомості, які на ній розташовані. Після внесення змін до законодавства України та можливості набуття таких земельних ділянок у власність з 1991 року діяло правило, за яким якщо нерухоме майно переходило до нового власника, то й земельна ділянка, яка перебувала у власності попереднього власника, у повному обсязі переходила до нового власника нерухомого майна, якщо інше не було передбачено відповідним договором. Право власності на частину будинку після смерті ОСОБА_6 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникло 21 листопада 2003 року. /а. с. 31/ Відчуження об`єктів нерухомого майна в період з 01 січня 2002 року по 01 січня 2004 року (під час дії статті 120 ЗК України в редакції від 25 жовтня 2001 року) не спричиняло автоматичного переходу права власності на земельну ділянку під будівлями та спорудами. Земельна ділянка у повному обсязі набула ознак самостійного об`єкта цивільних правовідносин. Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України (2001 року) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Об`єктами права приватної власності є, зокрема, земельні ділянки (пункт 1 статті 13 Закону № 697-ХІІ). Земельною ділянкою як об`єктом цивільних прав є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (стаття 79 ЗК України 2001 року). Тобто за змістом як цивільного, так і земельного законодавства на час виникнення спірних правовідносин земельна ділянка є самостійним об`єктом нерухомості зі специфічним правовим режимом його використання. Так, у редакції частини першої статті 120 ЗК України в період з 01 січня 2002 року до 19 червня 2007 року (часу внесення змін до статті 120 ЗК України) передбачалось, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. Положення статті 120 ЗК України ( чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачала такі правила:

1. При переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

2. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

3. У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

4. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди. Отже, зазначена норма, що діяла у період виникнення спірних правовідносин, закріплювала самостійні правові режими права власності на земельну ділянку та права власності на розташовані на цій земельній ділянці об`єкти нерухомості, згідно з якими перехід права власності на будівлю та споруду до набувача нерухомого майна не тягнув за собою безумовного переходу права власності на всю земельну ділянку, на якій вони розташовані. Виняток передбачався лише щодо земельної ділянки у разі переходу права власності на житловий будинок або його частину за договором довічного утримання. Відтак, з аналізу вищезазначених норм, колегія суддів приходить висновку, що ЗК України з 2002 року до 2007 року визнавав земельну ділянку і будівлю чи споруду на цій земельній ділянці самостійними об`єктами цивільно-правового обігу. Отже, при набутті у власність нерухомого майна (будівель, споруд, за виключенням такого переходу за договором довічного утримання) перехід права власності на земельну ділянку в зазначений період вимагав окремого договірно-правового регулювання шляхом укладення відповідних цивільно-правових угод між власником земельної ділянки і набувачем будівлі чи споруди (договори купівлі-продажу, дарування, міни тощо або оренди, який би включав як підставу володіння земельною ділянкою, так і площу такої земельної ділянки). Тобто до набувача нерухомого майна не переходила земельна ділянка на тих же умовах і в тих же розмірах, у яких вона належала попередньому власнику нерухомого майна. Відчуження об`єктів нерухомого майна в період з 01 січня 2002 року до 01 січня 2004 року не спричиняло безумовного переходу прав на земельну ділянку до набувача нерухомості на підставі правочину про набуття права на нерухомість. Крім того, частина четверта статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час укладення договору дарування) встановлювала, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди. Тобто частина четверта статті 120 ЗК України також не передбачала автоматичного переходу до особи права власності на земельну ділянку у разі набуття нею права власності на будівлю та споруду, а встановлювала принцип визначення частки у земельній ділянці при переході права власності на будівлі та споруди до кількох осіб. Оскільки механізм та особливості переходу права на земельну ділянку при переході права на будівлю та споруду визначено частинами першою - п`ятою статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), то частина четверта цієї статті як її складова не може застосовуватися окремо від частини першої цієї статті, у якій викладене загальне правило переходу права на земельну ділянку при переході права на будівлю та споруду, а отже, ці норми підлягають застосуванню у їх сукупності. Таким чином, за умов, передбачених положеннями частин першої та четвертої статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), унаслідок виникнення права власності на будівлі та споруди може виникати право на земельну ділянку під ними, тобто на підставі цивільно-правової угоди, оскільки стаття 140 ЗК України у редакції на час виникнення спірних правовідносин мала вичерпний перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку і втрата права власності на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці, не зумовлювала припинення права власності на земельну ділянку. Така можливість виникла лише з 01 січня 2004 року з набуттям чинності ЦК України в редакції Закону України № 435-IV. Відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. З 01 січня 2004 року виникла «юридична колізія», тобто розбіжності в змісті двох або більше чинних законодавчих актів, прийнятих з одного й того ж питання, а саме між частиною першою статті 120 ЗК України та частиною першою статті 377 ЦК України. Колізійні правові акти і норми є контроверзними, бо розбігаються за результатами їх регулятивної дії на суспільні відносини. З погляду кола врегульованих відносин і стаття 377 ЦК України, і стаття 120 ЗК України регулювали однакове коло суспільних відносин, і незастосування більш пізньої статті 377 ЦК України суперечило б уявній волі законодавця. З огляду на це застосування до відносин, що виникли після 01 січня 2004 року, положень статті 377 ЦК України є виправданим. Оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули право власності на 41/200 частку у будинковолодіння на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 листопада 2003 року, то до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 120 ЗК України з погляду її дії в часі у редакції, чинній на той час, а саме: при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. І частина четверта статті 120 ЗК України вказані правовідносини не регулює. Таким чином, лише і виключно за умов, передбачених положеннями частин першої та четвертої статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), унаслідок виникнення права власності на будівлі та споруди може виникати право на земельну ділянку під ними, і окремо частина четверта статті 120 ЗК України застосовуватись не може. Разом з тим у даному випадку йдеться про захист права власника нерухомого майна, набутого без вирішення питання про долю земельної ділянки, на якій воно розташоване. Житловий будинок є об`єктом нерухомого майна, безпосередньо пов`язаний із земельною ділянкою і невіддільний від неї. Тому забезпечення прав власника житлового будинку, як і іншої нерухомості, невіддільне від вирішення питання про долю земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомого майна та тієї її частини, яка необхідна для обслуговування цього нерухомого майна, оскільки в іншому випадку право власності на нерухоме майно буде примарним, ілюзорним, так як не може бути реалізованим. У такому випадку до нового власника переходить право на частину земельної ділянки, на якій розташоване придбане нерухоме майно, та на частину земельної ділянки, необхідну для обслуговування цього нерухомого майна. З урахуванням правового регулювання, передбаченого у частинах першій та другій статті 120 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до набувача нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, необхідній для його обслуговування, не може переходити право власності на цю земельною ділянку, оскільки саме такі випадки передбачені у главі 16 ЗК України 2001 року. У справі встановлено та не заперечується сторонами, що в листопаді 2006 року ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Вінницької міської ради з заявою по передачу земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 в приватну власність в порядку приватизації, передбаченої статтею 116 ЗК України. 03 серпня 2007 році на підставі рішення Вінницької міської ради №682 від 22 грудня 2006 року, яким передано земельну ділянку площею 1008 кв. м. у спільну сумісну власність ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , останнім видано державні акти на право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 0510136600:02:048:0133 площею 0,1 га та цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, та 0510136600:02:048:0134 площею 0,0008 га, із цільовим призначенням - для ведення садівництва. Станом на день прийняття рішення Вінницькою міською радою про передачу земельних ділянок ОСОБА_4 належало 59/100 частки будинку, розташованого на відповідній земельній ділянці, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - по 41/200 частки. 03 серпня 2007 року ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали державні акти на право спільної сумісної власності на земельні ділянки. Таким чином, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 визначились зі своєю позицією щодо долі часток у праві власності на спірну земельну ділянку, що свідчить про їх дійсний намір щодо розміру земельної ділянки. Доказів того, що зазначені державні акти на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0510136600:02:048:0133 площею 0,1 га та цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд оскаржувались ОСОБА_2 у справі немає. У постанові від 13.06.2018 року, за наслідками розгляду цивільної справи № 742/388/16-ц ВС зазначив, що визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладені правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість. Дана правова позиція не суперечить висновкам, які містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, провадження № 14-47цс20. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2019 року у справі № 127/59/15-ц зроблено правовий висновок про те, що нерухомий характер земельної ділянки зумовлює ту обставину, що виділення частки співвласника являє собою окремий випадок поділу спільної сумісної ділянки. Це випливає із закріпленого у частині п`ятій статті 89 ЗК України положення, згідно з яким поділ земельної ділянки, що є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом. Відхилення від рівності часток може мати місце при поділі за судовим рішенням земельної ділянки між співвласниками житлового будинку, під час якого буде встановлено, що конфігурація земельної ділянки або інші обставини не дають змоги забезпечити реальну рівність часток учасників спільної сумісної власності. Суд першої інстанції, задовольнивши частково позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визначення, що її частка у земельній ділянці кадастровий номер № 0510136600:02:048:0133 площею 0,1000 га, розташованої по АДРЕСА_1 становить 41/200 частини, не врахував обставини справи, наявність домовленості між ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо розміру часток у спільній сумісній власності на земельну ділянку та норми законодавства, чинні на час виникнення спірних правовідносин, чим допустив неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, а тому рішення суду відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню в частині вирішення первісних позовних вимог з ухваленням нового про задоволення цих вимог повністю. Обраний позивачем спосіб захисту колегія суддів вважає допустимим, з огляду на висновки Верховного Суду, що містяться у постанові від 28.04.2021 року у справі № 173/2287/17. При цьому, зважаючи на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права при вирішенні первісних позовних вимог, взаємопов`язаність їх із зустрічними позовними вимогами ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції вважає, що наявні правові підстави відповідно до частини четвертої статті 367 ЦПК України для виходу за межі апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визначення, що її частка у праві власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 0510136600:02:048:0133 площею 0,1 га та цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, та 0510136600:02:048:0134 площею 0,0008 га, із цільовим призначенням - для ведення садівництва, становить 41/200 частки, оскільки даним рішення будуть порушуватись права ОСОБА_2 на належну їй частку земельної ділянки більшої площі. Тому рішення суду першої інстанції в частині вирішенні зазначених зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог про визначення за нею 41/200 частки у праві власності на земельні ділянки за кадастровим номером 0510136600:02:048:0133 та 0510136600:02:048:0134. Щодо вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визначення, що частка ОСОБА_4 у праві власності на земельну ділянку за кадастровим номером 0510136600:02:048:0133, що розташована по АДРЕСА_1 , відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 03 серпня 2007 року серії ЯБ №971918, становить 59/100 частки, у праві власності на земельну ділянку за кадастровим номером 0510136600:02:048:0134, що розташована по АДРЕСА_1 , відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 03 серпня 2007 року серії ЯБ №971915, становить 1/3 частки. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до частини першої статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Пунктом 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року у справі № 127/23809/18, провадження № 61-11210св19, зазначено, що визначення судом частки співвласника у праві спільної сумісної власності на спірну земельну ділянку за померлим не узгоджуються з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не є стороною процесу та у зв`язку зі смертю не має цивільної процесуальної правоздатності і дієздатності. Таким чином, задовольняючи позовні вимоги та визначаючи, що частка померлого ОСОБА_6 у праві спільної сумісної власності на спірну земельну ділянку становить 1/4 ідеальної частки, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, вирішив питання про права особи, яка не є стороною процесу та у зв`язку зі смертю не має цивільної процесуальної правоздатності і дієздатності. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спірні правовідносини дійшли помилкового висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання частки у спільній сумісній власності за померлим, оскільки такі позовні вимоги не узгоджуються з вимогами законодавства та не є належним способом захисту порушених прав відповідно до статті 16 ЦК України, тому задоволенню не підлягають. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції задовольняючи частково зустрічні позовні вимоги та визначаючи частку ОСОБА_4 у праві власності на земельну ділянку за кадастровим номером 0510136600:02:048:0133, що розташована по АДРЕСА_1 , відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 03 серпня 2007 року серії ЯБ №971918, що становить 59/100 частки, та частку ОСОБА_4 у праві власності на земельну ділянку за кадастровим номером 0510136600:02:048:0134, що розташована по АДРЕСА_1 , відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 03 серпня 2007 року серії ЯБ №971915, що становить 1/3 частки, тим самим вирішив питання про права особи, яка не є стороною процесу та у зв`язку зі смертю не має цивільної процесуальної правоздатності і дієздатності, у зв`язку з чим такі зустрічні позовні вимоги не узгоджуються з вимогами законодавства та не є належним способом захисту порушених прав відповідно до статті 16 ЦК України. Окрім цього, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що ОСОБА_3 частку у спірних земельних ділянках не успадковувала після смерті ОСОБА_4 . Відповідно до статті 1245 ЦК України частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом. Спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_4 на її частку у спірних земельних ділянках є її діти, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а тому ОСОБА_3 не доведено відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України порушення її прав та інтересів. Відповідно до пункту 1, 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Вінницький апеляційний суд вважає, що аргументи апеляційної скарги заслуговують на увагу, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню повністю з ухваленням нового про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .. Щодо розподілу судових витрат. Беручи до уваги положення частини тринадцятої статті 141, підпункту в пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_3 слід стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати при сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2522,40 грн. Ураховуючи те, що ОСОБА_2 відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору, а апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, відтак ОСОБА_1 слід компенсувати за рахунок держави судовий збір за подання позовної заяви в сумі 840, 80 грн та за подання апеляційної скарги в сумі 2522,40 грн., всього 3363,20 грн. Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 369, 375, 376, 382, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 березня 2021 року у даній справі скасувати. Постановити нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Визначити, що частка ОСОБА_1 у праві власності на земельну ділянку за кадастровим номером 0510136600:02:048:0133, що розташована по АДРЕСА_1 , відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 03 серпня 2007 року серії ЯБ № 971920, становить 1/3 частки. У задоволені зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визначення часток співвласників у праві спільної сумісної власності на земельні ділянки, відмовити. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати при сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2522,40 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя Л. О. Голота Судді: Т. О. Денишенко В. П. Рибчинський Повний текст постанови складено 24 травня 2021 року.