Постанова 4802 № 159/6258/20

Справа № 159/6258/20 Головуючий у 1 інстанції: Денисюк Т. В. Провадження № 22-ц/802/563/21 Категорія: 39 Доповідач: Федонюк С. Ю. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 травня 2021 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Федонюк С. Ю., суддів - Здрилюк О. І., Осіпука В. В., розглянувши в порядку спрощеного позовного письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16 лютого 2021 року, В С Т А Н О В И В: У грудні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до суду даний позов, мотивуючи вимоги тим, що ОСОБА_1 , підписавши анкету-заяву погодився на те, що заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складають договір про надання банківських послуг, який включає в себе умови змішаного договору: договору банківського рахунку та кредитного договору, за якими банк здійснює платежі з рахунка клієнта в межах кредитного ліміту, незважаючи на відсутність на ньому коштів. АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, а саме: надав можливість відповідачу розпоряджатись кредитними коштами. Проте, через неналежне виконання відповідачем обов`язку повернути кошти вчасно станом на 26.10.2020 року утворилась заявлена до стягнення заборгованість на загальну суму 18171,53 грн, яка складається з простроченого тіла кредиту 15132,54 грн, прострочених відсотків за користування кредитом 3038,99 гривень. У зв`язку із зазначеним позивач просив стягнути з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» вказану суму заборгованості та судові витрати по сплаті судового збору. Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Вказує, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про те, що позовні вимоги не доведені банком, що не надано доказів на підтвердження укладення кредитного договору. Зазначає, що активація картки відповідачем та користування картковим рахунком свідчить про укладення сторонами кредитного договору. З виписки про рух коштів по рахунку вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами, знімав кошти в банкоматах, розраховувався за товари та послуги. Вважає, що з моменту підписання відповідачем анкети-заяви між банком і відповідачем було укладено кредитний договір шляхом приєднання відповідача до запропонованих банком умов договору, а тому суд безпідставно відмовив у стягненні фактично отриманих коштів та нарахованих відсотків. Вказує на безпідставність посилань суду першої інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, оскільки суд не звернув уваги на те, що в матеріалах справи наявні: витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у редакції; копія наказу банку щодо затвердження «Умов та Правил надання банківських послуг» у редакції, що діяли на момент підписання заяви, тобто суду надано конкретну редакцію спірних Умов та Правил надання банківських послуг, до якої приєднався відповідач, підписуючи анкету. Відзив на апеляційну скаргу в даній справі не подавався. Справа розглядається в порядку спрощеного позовного письмового провадження без повідомлення учасників справи як малозначна. Згідно з положеннями ч.ч. 1- 4 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Апеляційний суд у складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення. Згідно з частинами першою п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження укладення договору кредиту та отримання за цим договором відповідачем кредитних коштів на умовах і в обсязі, що зазначені в позові, та наявності у нього простроченої заборгованості за даним договором, на який покликається позивач у своїй позовній заяві, оскільки в анкеті-заяви, яку підписали сторони, умови щодо строків розрахунків та відповідальності не визначено. При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що в анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у «ПриватБанку», яка 28.11.2012 підписана відповідачем ОСОБА_1 , вказано, що він підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Пам`яткою клієнта і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між ним і банком договір надання банківських послуг. Тим же способом вказано підтвердження ознайомлення і згоду з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді, та зобов`язання виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг і регулярно знайомитись з їх змінами на офіційному сайті банку. Відповідно до позовних вимог позивач заявляє до стягнення з відповідача за договором кредиту б/н від 28.11.2012 року 18171,53 грн кредитної заборгованості, яка складається із: 0,00 грн за поточним тілом кредиту; 15132,54 грн заборгованості за простроченим тілом кредиту; 3038,99 грн заборгованості за простроченими відсотками. На підтвердження цих вимог до позову банк надав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, розрахунок заборгованості, довідки про видані картки та обсяг кредитного ліміту, виписку з рахунку, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. У позовній заяві позивач вказує про отримання відповідачем кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок без зазначення суми кредиту, який збільшений згодом до 17720 грн. Разом з тим, анкета-заява взагалі не передбачає істотних умов договору, а саме, даних про видачу кредитної картки, строку її дії, умов щодо процентної ставки і її нарахування, а також не передбачає відповідальності за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, порядку нарахування. Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. ст. 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до частини першої статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Колегія суддів вважає, що підписана ОСОБА_1 анкета-заява про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг від 28.11.2012 року (а.с.14) у сукупності з випискою про рух коштів по рахунку (а.с.51-56), з якої вбачається користування позичальником кредитними коштами шляхом зняття готівки в банкоматах відділень банку, повернення кредитних коштів позивачу (погашення обов`язкових платежів), підтверджують факт існування між сторонами кредитних відносин. Такий висновок відповідає правовим позиціям, викладеним у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року по справі №200/5647/18. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що, згідно з розрахунком заборгованості, наданим АТ КБ «ПриватБанк» (а.с.6-11), за період, зазначений у розрахунку, ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості внесено кошти, розмір яких повністю погашає розмір заборгованості, заявленої АТ КБ «ПриватБанк» у своєму позові. Згідно з розрахунком заборгованості у період з 28.11.2012 року по 01.09.2020 року сума коштів, внесена ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості за договором №б/н від 28.11.2012 року, складає 54445,05 грн. У цей же період відповідачем було витрачено кредитних коштів, що належать АТ КБ «ПриватБанк, на загальну суму 32055,29 грн. Вказане свідчить про повне погашення ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за тілом кредиту за рахунок внесеної ним суми протягомвказаного строку. В частині позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за простроченими відсотками колегія суддів зазначає наступне. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. АТ КБ «ПриватБанк», пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, крім простроченого тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за простроченими відсотками. Обґрунтовуючи право вимоги у частині розміру і порядку нарахування відсотків за користування кредитними коштами, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, АТ КБ «ПриватБанк» посилався на витяг з Умов і правил надання батьківських послуг та Тарифів обслуговування кредитних карт в АТ КБ «ПриватБанк», які розміщені на сайті банку як невід`ємні частини спірного договору. Позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження конкретних запропонованих відповідачеві Умов та Правил надання банківських послуг, а тому висновок суду першої інстанції про те, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин, є правильним. Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив би покладання на слабшу сторону споживача невиправданий тягар з`ясування змісту договору. Таким чином, відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитними коштами, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про те, що долучені до матеріалів справи витяги з Умов і правил надання банківських послуг та Тарифів обслуговування кредитних карт не містять підписів позичальника, а тому факт ознайомлення боржника саме з цими Умовами і правилами та Тарифами АТ КБ «ПриватБанк» не доведено, внаслідок чого їх не можна вважати частиною кредитного договору. Також, як видно з матеріалів справи, інших документів, які б обумовлювали розмір і порядок нарахування відсотків за користування кредитними коштами та були підписані ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» не було надано, а тому апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з відповідача заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитними коштами є недоведеними належними та допустимими доказами. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно послався на правовий висновок Верховного Суду, висловлений з таких же правовідносин у постанові від 03.07.2019 р у справі №342/180/17. Крім того, колегія суддів зазначає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, стосовно того, що позичальник був повністю проінформований про умови кредитування та погодився з їх виконанням, взявши на себе зобов`язання ознайомлюватися зі змінами до них на сайті банку, апеляційним судом відхиляються, оскільки зводяться до довільного тлумачення позивачем норм права на свою користь та не звільняють його від обов`язку повідомляти споживача про умови кредитування. Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Керуючись ст. ст. 268, 367- 369, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд , П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16 лютого 2021 року в даній справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 21 травня 2021 року. Головуючий Судді